Місцевого самоврядування 1 страница

Всесвітня декларація

Всесвітня декларація місцевого самоврядування - акт Між-народної спілки місцевих влад (International Union of Local Authorities), проголошений для всіх націй «стандартом, до якого слід прагнути, намагаючись досягти ефективнішого демократич­ного процесу, поліпшуючи таким чином добробут свого населен­ия». Вона була прийнятаXXVII Конгресом IULA 23-26.IX. 1985 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) і значною мірою збігається з по­ложениями Європейської хартії місцевого самоврядування. Хоча Декларація не є документом, обов'язковим для виконання Украи­ною, але вона становить значнйи~їнтерес, оскільки в ній знайшла свое відбиття і закріплення позиція широких кіл світової громад-ськості, спеціалістів муніципального руху з питань становления і функціонування локально!' демократа.

Всесвітня декларація місцевого самоврядування складаєть-ся з преамбули та 11 статей. У преамбулі сформульовано сут-нісні риси місцевого самоврядування, яке кваліфікується як «невід'ємна частина національної структури» і найближчий до громадян рівень управління, найкращий для створення умов «побудови такої гармонійної громади», до якої б громадяни відчували свою належність та відповідали б за неї. Визначено основоположні принципи місцевого самоврядування: воля наро­ду — основа влади уряду; ефективна участь «належним чином усіх елементів суспільства у підготовці та здійсненні національ-них планів і програм соціального та економічного розвитку»; зміцнення місцевої влади «шляхом ефективнішої та більш де­мократично! політики»; децентралізоване прийняття рішень, що «зменшує перевантаження центру, а також поліпшує і приско-рює урядові дії».

На відміну від Європейської хартії місцевого самоврядуван­ня, визначено, що принцип місцевого самоврядування мае бути визнано в конституції або в основному законі про урядові струк­тури країни. У ст. 2 Декларації дещо інакше, у ширшому ракурсі, порівняно зі ст. 3 Європейської хартії, сформульовано концеп-цію місцевого самоврядування, що визначається як «право та

Г ава 2. Світовий ■ а свропейський досвід організації місцееого самоврядування

обов'язок місцевих органів влади регулювати й вести державні справи (в Європейській хартії — «значну частину місцевих справ» - П. Л.) під свою особисту відповідальність та в інтересах місце-вого населения». До компетенції органів місцевого самовряду­вання, яка передбачає врахування «існуючого у кожній країні по­рядку», входять: право діяти за власною ініціативою, можливість виявляти ініціативу й самостійно приймати рішення, пристосову-ючи виконання законів до місцевихумов і розумно та ефективно поділяючи право на прийняття рішень з іншими рівнями управ-ління на місцях. Концепцією місцевих органів самоврядування визначено вільне виконання ними своїх функцій, гарантування соціальної захищеності, чітке статутне оформления функцій та видів їхньої діяльності, спрямованої на вільне використання коштів місцевих органів влади в межах своїх повниважень, само-стійне регулювання податків, надання субсидій, виходячи з при­нципу, що заперечує «недоречне втручання в політику» місцевих органів влади. Особливістю цього документа є також виділення питания про міжнародні зв'язки місцевої влади в окрему ст. 10, яка передбачає поряд із правом утворювати спілки (ст. 9) також право на утворення міжнародної спілки місцевих органів влади. Крім того, передбачається право місцевих влад на підтримку зв'язків з їхніми колегами в інших країнах світу для взаємного обміну, співробітництва і сприяння міжнаціональній згоді. До­кументом установлюється, що органи місцевого самоврядування мають «право використовувати юридичні засоби захисту своєї автономії у межах законів, якими визначаються їхні функції та захищаються їх інтереси». Основні положения Всесвітньої де-кларації місцевого самоврядування зорієнтовані на те, щоб рішу-че запроваджувати принципи та практику місцевого самовряду­вання в усьому світі.

Поглиблене вивчення міжнародно-правового регулювання місцевого самоврядування забезпечує з'ясування специфічної соціально-юридичної природи цього правового інституту, його властивостей, ознак і закономірностей, форм буття, а також дає змогу виявляти глобальні тенденції еволюції місцевого самовря­дування.

Муніципальне право України

===== §4. Види імуиіципальних систем в зарубіжних країнах

У сучасному світі місцеве самоврядування є одним із ключо-вих елементів конституційного ладу заруб іжних країн. Держави з традиційно розвинутою демократією досить давно визнали неза-перечні достоїнства й переваги місцевого самоврядування і від-вели йому особливе місце в структурі національного та світового конституціоналізму. Це зумовлено насамперед тим, що на націо-нальному рівні наоргани місцевого самоврядування, які найбільш тісно пов язані з населениям, була/покладена відповідальність за вирішення практично всіх проблем локального характеруї]жит-лового і комунального господарства, 2Ї>озвитку сфери послуг, екологі'й)ствооення локальних систем освіти,*охорони здоров'я, ■Уранспортної інфраструктури та ін., що практично розвантажило державну владу та дало їй змогу зосередитись на вирішенні пи-тань загально державного значения¹. Однак це не означає, що в усіх країнах місцеве самоврядування організоване за единим ета-лоном.

Система місцевого управління в кожній країні формується під впливом широкого спектра чинників, тому воно мае особли-вий, специфічний характер. Отже, спираючись на цю тезу, можна стверджувати, що скільки країн у світі, стільки й муніципальних систем. Однак у такому випадку можливий лише лінійний харак­тер викладення аналізованих явищ, тобто ми змушені будемо йти шляхом механічного їх перелічення. В окремих дослідженнях та-кий підхід інколи використовується, але його продуктивність не дуже висока. Для полегшення аналізу й вивчення практики місце-вого самоврядування в різних країнах доцільним є виокремлення певних видів муніципальних систем. У науковій літературі існу-ють різноманітні класифікаціїмуніципальних систем із різним рів-нем узагальнення характерних ознак.

Досить оригінальним fe підхід Бейлі, який розробив чот,ири мо-делі місцевого управління:

' Законодавство України про місцеве самоврядування [Текст]: [збірник нор-мативно-правових актів / упоряд.: Баймуратов М. О., Батанов О. В. ]. - X.: ТОВ «Одіссей», 2010.-С. 3.

Гпава 2. Світовий • а европейський досвід організації місцевого самоврядування

- модель «доброзичливого деспота», яка передбачає те, що міс-цева влада позииіонує себе як органи управлшня, що діє краще за всіх і знає, як максимізувати добробут жителів;

- модель «фіскального обміну» -органи місцевого управлшня надають послуги, які готові оплачувати місцеві жителі;

- модель «фіскального трансферту» — місцеве управління скон-центроване на наданні громадських послуг в інтересах досягнення суспільного результату;

^u модель «Левіафана», що узгоджується з теорією суспільного вибору— місцевеуправління, захоплене бюрократами й политика­ми, діє у власних інтересах'.

Заслуговують на увагу пропозиції щодо класифікації системи ^ управління на місцевому рівні з урахуванням таких чинників, як £а) державний режим, (б) форма державного устрою, (в) неодна-ковий підхід до розуміння сутності та природи державної влади, (г) розмежування адміністративно-територіальних одиниць на «природні» та «штучні», (г) національні та історичні особливості й традиції². Аналіз загального, особливого й одиничного в різних правових системах країн світу дозволяє виявити ті правові інсти-тути, які відповідають загальнолюдським цінностям, і визначити, наскільки це можливо, перспективи розвитку місцевого самовря­дування.

Кожна з наведених класифікацій муніципальних систем цінна Й може використовуватися як у навчальних, так і наукових цілях. Систему місцевого самоврядування в зарубіжних країнах можна описати за допомогою різних характеристик: (а) функцій муніци-палітетів, (б) показників їхньої діяльності, (в) розмірів, (г) участі громадян, (ґ) політизації, (д) ступеня спроможності до змін та екс-перименту, (е) ідеології, (є) цінностей.

[ У зарубіжних країнах названі моделі місцевого самоврядування адаптуються з урахуванням місцевих особливостей/реличини те-риторій (від чого залежить кількість (від двох до чотирьох) ланок управління)у:пеографічних умов (існують території, які не придатні

¹ Управление на местном уровне в индустриально развитых странах [Текст] /
под ред. Анвара Шаха; пер. с англ. - М.: Весь Мир, 2010. - С. 39.

² Кравченко В. В. Муніципальне право України [Текст]: навч. посіб. /
В. В. Кравченко, М. В. Штцик. -К.: Атіка, 2003. -С. 342.

Мунщипальне право України

для проживания),<демографічних чинників (чисельність населения та щільність його проживания),, национального складу населения; економічних, соціальних, культурних та інших показників розвит-ку громад (територій),фівня громадської та політичної активності. Ці та інші чинники відображаються на функціональній характе-ристиці місцевого самоврядування (обсязі функцій, які ним реалі-зуються); його компетенції (перелік питань місцевого значения і повноваження владних суб'єктів щодо їх вирішення); фор мах і методах місцевого самоврядування, від них залежить рівень цент-ралізації та децентралізації публічної влади.

У процесі класифікації муніципальних систем можливе й по­дальше збільшення їх видів, однак навряд чи це доцільно, бо лише підтвердиться теза про те, що держави відрізняються одна від од-hoi рівнем економічного розвитку, політичною системою, харак­тером духовного життя, що відповідним чином відображається на формуванні муніципальних систем.

===== §5. Англосаксонська, континентальна та інші моделі організації публічної влади на місцях

Найзагальнішим, а тому й найбільш відомим є поділ світових моделей організації публічної влади на місцях на два види: а) єв-ропейську континентальну, інститути якої і характер взаємовідно-син із державною владою склалися й були апробовані в Римській античній державі; б) англосаксонську, що сформувалася в Англії і широко представлена на всіх континентах у різних варіаціях¹.

Не менш відомою є класифікація муніципальних систем, за якою виділяють: англо-америкстсъку (англосаксонську), конти­нентальну (французьку, романо-германську, або європейську) та змішану модель.

Для англо-американської (англосаксонськоі) моделі характер­но: а) відносно високий ступінь автономії органів місцевого само-

¹ Местное самоуправление (управление) в зарубежных странах [Текст]: [учеб. пособ. для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юрисп­руденция»] / [А. С. Прудников, Л. А. Ларина, М. В. Максютин и др.]; под ред. А. С. Прудникова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. - С. 4.

Г ава 2. Світовий а європєиський досвід організаціі місцевого самоврядування

врядування щодо держави: вони формально виступають як такі, що діють автономно в межах наданих їм повноважень, а також немає взаємного підпорядкування органів різних територіальних рівнів; б) відсутність на місцях повноважних представників цент-ральної влади, які б опікали та конкурували з органами місцевого самоврядування. Цій моделі притаманний жорсткий судовий конт­роль за органами місцевого самоврядування та непрямий контроль через центральні міністерства; в) виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування (наприклад, в американському штаті Іллінойс у кожному графстві строком на 4 роки обираегься шериф, клерк, скарбник графства); г) функціонування органів місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, закріпленої в законі, і заборона їх виходу за вказані межі. Іншими словами, повноважен-ня органів місцевого самоврядування визначаються згідно з «по-зитивним» принципом правового регулювання (органи і посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі й у межах своїх повнова­жень та в спосіб, які передбачені законом).

Котшнентальна модель поширена в державах Європи, фран-комовних країнах Африки, в багатьох країнах Латинської Амери­ки й характеризуемся такими рисами: а) більш високим ступенем централізації, наявністю вертикально!' підпорядкованості; б) поєд-нанням місцевого самоврядування і прямого державного управлін-ня на місцях. Це знаходить свій вияв у функціонуванні на одному територіальному рівні обраних територіальною громадою органів місцевого самоврядування і призначених центральною владою уповноважених представників, які здійснюють адміністративний нагляд за діяльністю цих органів та виконують інші функції, що не підлягають децентралізації; в) повноваження місцевого самов­рядування визначаються згідно з негативним принципом правово­го регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом¹.

Континентальна модель формувалася під сильним впливом французької системи, водночас її вплив не був абсолютним, чим і пояснюється існування романської (Франція, Італія) і германської (ФРН, Австрія, Бельгія, Нідерланди) моделей місцевого самовря-

¹ Кравченко В. В. Муніципальне право України [Текст]: навч. посіб. / В. В. Кравченко, М. В. Пітцик. - К.: Атіка, 2003. - С. 343-345.

Мушципальне право України

дування. При цьому необхідно звернути увагу, що Франція й Італія є унітарними державами, а Германія, Австрія, Бельгія, Нідерланди - федеративні держави, які мають специфічну систему місцевого управління'.

У деяких державах застосовується система організації влади на місцях, яка характеризується ознаками англо-американської і континентальної моделі, що стало основою для виокремлення змі-шаної моделі. На думку окремих науковців, змішана модель міс-цевого самоврядування характерна для ФРН, Австрії², однак таке твердження є доволі дискусійним.

Поширеною в наукових правових джерелах є класифікація варіантів організації влади на місцях, за якою виділяють не лише англо-американську (англосаксонську), континентальну (фран-цузька, романо-германська або європейська), змішану модель, а й іберійську та радянську³.

Іберійська модель, яка досить близька до континентальної, поширека в БразиліГ. Португалії й Мексиці. Вона передбачає те, що управління на 'лісцевому рівні здійснюють обрані населен­иям представницькі органи та відповідні посадові особи місце-вого самоврядування (мери, регідори. префекти, алькади тощо), які сдночасно є головами відповідних рад, їх виконавчих органів і затверджуються центральною владою (президентом, міністром внутрішніх справ) як представники державно!' влади. Приміром, в Україні здійснюється узгодження з Президентом України канди-датури першого заступника Київського міського голови, який від-повідальний за організацію діяльності виконавчих органів (міської державної адміністрації).

У радянській моделі (КНР, Куба, КНДР) система рад характери­зуемся ієрархічною підпорядкованістю всіх елементів, ради є ор-

¹ Муниципальное право зарубежных стран (сравнительно-правовой анализ)
[Текст]: учеб. пособие для вузов / под ред. Еремяна В. В. - М.: Академический
Проект; Фонд «Мир». - С. 94.

² Принципи Європейської хартії місцевого самоврядування [Текст]: [навч.
посіб.] / [М. Пітцик, В. Кравченко, Е. Моньйо, Б. Фонтен, В. Черніков та ін. ].
-К., 2000.-С. 14.

³ Чиркин В. Е. Государствоведение [Текст]: [учебник] / В. Е. Чиркин. - М.:
Юристь, 1999.-С. 381.

Гпаз з 2. Світовий а европейський досвід організації місцевого самоврядування

ганами державної влади, їм підлеглі всі інші органи держави (пов-новладдя рад). Радиобирають виконавчий комітет- колегіальний орг?ч длжавного управління у відповідній адміністративно-тери-торіальній оциниці, який є органом подвійного підпорядкування (відповідній місцевій раді та виконавчомгу комітету зящого рів-ня)¹.

Названі підходи до клзсифікації моделей муніципального уп-равління не можна вважати досконалими. Наприклад, дискусійним є виокремлення радянської моделі. У соціалістичних державах місцеве управління є надто централізоьаним, тому його навряд чи можнавирізнятияксамостійну модель місцевого самоврядування, правильніше його називати різновидом місцевого управління.

Більш детальною є класифікація норвезького політолога О. Оф-фердала, який за способом розподілу владних ресурсів вирізняє три моделі місцевого управління — північноамериканську, півден-ноєвропейську і скандинавську (північноєвропейську)². Швнічно-американська модель характеризується тим, що сфера діяльності муніципалітетів відносно вузька, а головною рисою системи є її фрагментарність. Крім того, ця модель більшою мірою орієнтова-на на обслуговування інтересів бізнесу, ніж на задоволення пот­реб окремих громадян. Південноєвропейська модель (властива для Франції та Італіі) відзначається досить низькою муніципальною активністю, а блага й цінності розподіляються на основі особис­тах стосунків. За такої моделі спостерігається високий ступінь участі в місцевих виборах і місцеві політичні інтереси впливають на політику на національному рівні. У скандинавській моделі на муніципалітети покладено не лише відповідальність за надання публічних послуг місцевого значения, а також і функції щодо со­циального захисту населения.

Схожа на попередню, але ще більш детальна класифікація, в якій виділяють скандинавську, швейцарську, французьку, німець-ку, британську, індійську, китайську, японську, північноамери-

¹ Кравченко В. В. Муніципальне право України [Текст]: навч. посіб. /
В. В. Кравченко, М. В. Пітцик. - К.: Атіка, 2003. - С. 347.

² Оффердал О. Политика и проблемы организационного дизайна в местном
самоуправлении [Текст] /О. Оффердал // Полис. - 1998. - № 1. - С. 155-167.

Муніципальне право України

канську, австралійську модель місцевого управління'. Саме таку класифікацію вважаємо найбільш оптимальною, тому стисло прэ-аналізуємо особливості місцевого самоврядування названих моде­лей.

В основі скандинавської моделі (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція) лежить ідея, що муніципалітети можуть використовуві-тися як органи надання різного роду послуг і є відповідальними за соціальний добробут населения та розв'язання широкого спектра завдань, тим самим вони сприяють реалізації цілей держави щодо загального добробуту. Муніципалітети автономні, чисельність іх населения в середньому не перевищує 10 тис. жителів, в основно­му характеризуються високим рівнем самофінансування (у Данії і Швеції- біля 75%, у Норвегії- 64% місцевих витрат фінансуються з власних джерел). Податок із фізичних осіб (місцеві ставки вста.-новлюються додатково до ставок державних податків) є основою місцевих фінансів (близько 91% податкових надходжень), а подат-ки на власність становлять лише 7% від податкових надходжень.

Для швейцарськоїмоделі характерні сильні традиціїбезпосеред-ньої демократії (народні ініціативи, референдуми, петиції). Швей-царія складається з 26 кантонів, що утворюють комуни (їх 2842), які виконують окремі доручені їм завдання (реєстрація населения, цивільна оборона), а також мають власну компетенцію з питань освіти і соціального забезпечення, будівництва доріг, електроза-безпечення, місцевого планування і місцевого оподаткування.

В основу франі{узької моделі (Франція, Португалія, Іспанія) покладена ідея про те, що основна мета місцевого управління по-лягає в забезпеченні на низовому рівні почуття причетності гро-мадян до прийняття політичних рішень на загальнонаціональному рівні. Для цієї моделі характерні соціальна єдність і раціональ-ність, прагнення до порядку й безперервності влади. Вибудовуєть-ся вертикаль влади від національного уряду до префектів регіонів та департаментів і далі до мерів комун. Інколи французьку модель називають моделлю управління з «подвійним контролем». Систе­ма передбачає одночасно чинні політичні мандати (наявність ком-плексних служб або паралельні посади) для забезпечення обраних

' Управление на местном уровне в индустриально развитых странах [Текст] / под ред. Анвара Шаха; пер. с англ. -М.: Весь Мир, 2010. - С. 52.

Глава 2. Світовии а європеиський досвід організації місцевого самоврядування

лідерів нижних ешелонів влади правом голосу на більш високих рівнях управління. Місцева влада мае обмежену автономію і в значній частині фінансується із центрального бюджету.

У німецькій моделі на перший план виноситься принцип суб-сидіарності, кооперації та адміністративної ефективності. Вся діяльність щодо надання місцевих послуг зосереджена на рівні місцевого самоврядування. Місцеві видатки становлять близько 10% ВВП. Основними джерелами формування місцевих фінансів є загальне рошоділення доходів.

Британсьт модель мае окремі елементи французької моделі подвійного контролю. У сфері надання місцевих послуг важливу роль відіграють представники центру, а також галузеві та функ-ціональні міністерства. Місцевому управлінню надана значна ав-тономія в процесі виконання локальних функцій, але вони мають досить обмежені можливості щодо формування дохідної частини місцевого бюджету. Органи місцевої влади відіграють домінуючу роль у наданні таких, орієнтованих на обслуговування власності послуг, як утримання шляхів, збір сміття, водозабезпечення і ка-налізація, і виконують обмежену роль у послугах, орієнтованих на людину, зокрема у сфері охорони здоров 'я, освіти й соціального забезпечення. Податки на власність становлять основну частину доходів місцевихбюджетів. Місцеві органи влади не мають досту­пу до прибуткового податку з фізичних осіб. Дві третини своїх до-ходів місцеве управління зазвичай отримує у вигляді централізо-ваних трансфертів. Місцеві видатки становлять близько 12% ВВП. Роль голови виконавчої влади незначна, а місцеві ради відіграють важливу роль у прийнятті рішень на місцевому рівні. У колишніх британських колоніях роль офіційних представників влади була посилена для забезпечення загального нагляду й контролю над місцевими органами влади в інтересах центрально! колоніальної адміністрації.

Індійська модель самоврядування мае давні традиції. У домо-нгольський період в Індії місцеве управління мало найбільш ін-тенсивний характер, ніж будь-де у світі. Життя в невеликих се­лах і містах регулювалося звичаями і головами громад, владними повноваженнями, як правило, була наділена рада старійшин, яку очолював сарпанчом або нумбердар. Верховним інститутом був

Муніципальне право України

панчаят, який відповідав за підтримку законності й порядку, за надання місцевих послуг, управління земельними ресурсами, об-говорення рішень, застосування норм права, забезпечення базових потреб і збір доходів. Протягом періоду монгольських завоювань від панчаятів вимагалося лише сумлінно збирати центральні по-датки, а в період британського панування - лише здійснювати кон­троль та управління і майже не приділялася увага наданню послуг. Усе це приводило до занепаду місцевого управління і централізації владних повноважень. Лише після оголошення незалежності Індії та Пакистану почали поступово відновлюватися традиції місцево-го управління. Індія має кращі результата, адже вона шляхом про­ведения земельної реформи ліквідувала феодальну аристократію, а в Пакистані таку реформу здійснити не змогли, а тому місцеве самоврядування знаходиться під впливом еліти.

У китайській моделі приділено велику увагу створенню сис-теми, в якій управління на провінційному і місцевому рівні є невід'ємною і повністю залежною частиною національного уря­ду. На практиці це реалізується використанням методів демок­ратичного централізму, в межах якого місцеві збори народних представників інтегруються з всекитайськими зборами народних представників через систему виборів та подвійне підпорядкуван-ня місцевого державного управління, в межах якого провінційне і місцеве управління підзвітне органам влади більш високого рівня в цілому, а його функціональні департаменти також підзвітні по своїй вертикалі організаціям більш високого рівня. Функціїуправ-ління персоналом також розподілені між органами влади різних рівнів. Унаслідок своєї інтегративної природи така модель забез-печує відведення провінційному й місцевому управлінню більшої ролі у сфері забезпечення послугами. У середньому розмір юрис-дикцій місцевого державного управління в Китаї доволі значний. Видатки субпровінційного місцевого державного управління ста-новлять 51,4% від консолідованих суспільних видатків. У межах субпровінційного управління зайнято 89% від загальної чисель-ності персоналу державного управління. Ступінь автономії місце-вого управління безпосередньо залежить від фіскальних можли-востей, більш багаті юрисдикції ведуть свою власну «мелодію», а бідні -«підспівують» органам влади більш високого рівня.

Гпава 2 Світовий а європейський досвід організаціі місцееого самоврядування

У японській моделі місцевого управління використовувалися їлементи французькоїі німецької моделей. До Другої світової вій-ни в японській моделі, як і у французькій, значним був контроль центру, що здійснювався через голів регіональних представництв (губернаторів префектур), які призначалися міністерством внут-рішніх справ. Основним завданням місцевого управління було проведения політики центрального уряду. Після Другої світової війни були введені прямі вибори губернаторів, мерів. рад. Почала використовуватися практика делегування повноважень (німецька модель). Важливу роль у підтримці місцевого управління відіграє Міністерство внутрішніх справ. Прибутковий податок є основою фінансування місцевого управління, це близько 60% доходів, що отримуються з власних джерел, біля 30% податки на власність і 10% податки з продажу.

Особливістю мвнічноамериканської моделі місцевого управ-ління є те, що його сфера визначається штатами. Творці Конститу-ції США не приділили уваги місцевому управлінню. Загалом роль місцевого самоврядування визначається правилом Ділона: місцева 'влада має право реалізовувати лише ті повноваження, які прямо закріпленими за ними законодавством штату. Останнім часом більшість штатів намагалися надати місцевому управлінню більше свободи щодо реалізації ними певних функцій, використовуючи ^положения про автономію (гомруле). Схожою є ситуація в Канаді. де місцеве управління визначається провінціями. В середньому юрисдикція місцевого управління поширюється на населения в США - біля 10 тис. чол., у Канаді - близько 6 тис. чол. Податки на власність - основне джерело місцевих доходів. Видатки місцевого управління становлять біля 7% від ВВП.

Ознакою австралігіської моделі місцевого управління, як і інших федерацій, є те, що рішення про визначення системи управління на відповідному територіальному рівні приймають штати. Більшість штатів закріпили за місцевим самоврядуван-ням такі функції: надання інженерних послуг (шляхи, мости, узбіччя, дренажні споруди), соціальне забезпечення (турбота про людей похилого віку та дітей, пожежна охорона), охорона довкілля (організація прибирания сміття і заходи щодо охорони навколишнього природного середовища), регуляторні послуги

Муніципальне право України

(зонування, управління житловим фондом, будівництво, ресто-рани, утримання тварин), послуги у сфері культури (бібліотеки, художні галереї, музеї). Частка місцевого управління становить 3% від загальної суми податків, які збираються в країні, а та-кож відповідальність за розподілення 6% консолідованих об-сягів видатків публічного сектору. Податки на власність і збори із споживачів є основою доходів (70%), а трансферта із центру і штатів становлять близько 20% місцевих витрат. Дві третини витрат місцевого бюджету ідуть на транспорт, комунальні пос­луги, рекреацію і культуру. Схожа модель місцевого управління діє в Новій Зеландії.

Дата добавления: 2014-12-24