Зниження токсичної дії отруйних речовин

Вступ

Запоріжжя

Учбово-методичного посібника

Кабінетом ЗДМУ в якості

Рекомендовано методичним

ДІАГНОСТИКА, ЗАСОБИ НЕВІДКЛАДНОЇ ТЕРАПІЇ

для студентів медичного факультету

УДК 615.099.07/.08

ББК 54.194

Гострі отруювання лікарськими препаратами: діагностика, засоби невідкладної терапії / Бєлєнічев Ігор Федорович, завідувач кафедрою фармакології та медичної рецептури, профессор, Бухтіярова Ніна Вікторовна, доцент, Моргунцова Світлана Андріївна, доцент, Крайдашенко Олег Вікторович, завідувач кафедрою клінічної фармакології, фармації та фармакотерапії,професор, Самура Ірина Борисівна, ст. викладач професор, Спахі Олег Володимирович, професор.– Запоріжжя, 2013.- 52 с.

Рецензенти:

Горчакова Н.О., д.мед.н., професор кафедри фармакології і клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О. Богомольця

Мамчур В.Й, д.мед.н., професор., завідувач кафедрою фармакології, клінічної фармакології та фармакоекономікі Дніпропетровської державної медичної академії

Посібник складено відповідно до навчальної програми «Побічна дія лікарських засобів». В посібнику представлені дані про отруювання лікарськими препаратами, що трапляються найбільш частіше в клінічній практиці.

Діагностика та засоби невідкладної терапії викладені докладно і послідовно з позиції надання першої лікарської допомого на догоспітальному етапі.

Посібник призначений для студентів медичних факультетів, інтернів, курсантів ФПК, лікарів.

При гострих отруюваннях можуть розвиватись наступні невідкладні стани:

· токсична кома;

· гостра дихальна недостатність;

· екзотоксичний шок;

· гостра серцево-судинна недостатність;

· гостра печінкова недостатність;

· ниркова недостатність.

У той же час, якщо розглядати гостре отруєння як захворювання хімічної етіології, важливим лікувальним заходом є виведення і нейтралізація отрути, що в клінічному плані також являється невідкладним станом.

Надання невідкладної допомоги при гострих отруюваннях полягає в поєднаному та одночасному проведенні трьох основних видів лікувальних заходів:

· прискорене виведення токсичних речовин;

· застосування специфічної (антидотної) терапії;

· симптоматична терапія, що спрямована на захист функцій тих органів і систем організму, що переважно вражаються отруйною речовиною.

Отруєння — патологічний стан, що розвивається внаслідок взаємодії живого організму і отрути.

Виділяють дві стадії гострого отруєння:

I. Токсикогенна (специфічна) — дія токсичної речовини на організм.

II. Соматогенна (неспецифічна) — відповідна реакція организму на дію токсичної речовини.

Детоксикація — процес припинення або зниження дії токсичної речовини і виведення ії з организму. Виділяють наступні методи детоксикації:

· природні процеси детоксикації организму;

· антидотна детоксикація;

· штучна детоксикація.

При деяких видах отруєнь суттєве значення набуває специфічна (антидотна) терапія за допомогою визначених лікарських засобів, що зменшують токсичність отрути, що потрапила в організм.

Методи симптоматичної терапії при гострих отруюваннях спрямовані на підтримання або заміщення порушених функцій системи зовнішнього дихання (інкубація трахеї, штучна вентиляція легенів) і кровообігу (інфузійна терапія, фармакотерапія шоку і порушень ритму, штучний апаратний кровообіг).

Методи штучної детоксикації зменшують кількість токсичної речовини в організмі, доповнюють природне очищення організму від отрути, а також заміщують при необхідності утрачені функції видільних органів (нирки, печінка). Деякі методи штучної детоксикації широко застосовують в сучасній клінічній токсикології (гемосорбція, гемодіаліз, гемофільтрація, ентеросорбція, плазмосорбція), значення інших методів (обмінне переливання крові, перитонеальний діаліз) у теперішній час менш актуально в результаті відносно низької ефективності виведення токсинів із організму.

В залежності від шляху надходження токсину в організм необхідно проведення тих чи інших заходів, спрямованих на припинення дії токсичної речовини на організм хворого.

При інгаляційних отруюваннях необхідно евакуювати хворого із зони дії токсичного газу. При перкутанному шляху надходження отрути необхідно промити уражену ділянку шкіри і слизисту оболонку великою кількістю проточної води, при отруюваннях жиророзчинними речовинами – мильною водою з подальшим промиванням проточною водою.

При пероральному шляху надходження токсичних речовин (90–95% випадків усіх отруювань) основним заходом для зниження дії токсиканту являється зондове промивання шлунку. Промивання шлунку шляхом механічної індукції блювоти можливо тільки в виняткових випадках при неможливості зондового промивання.

Частою помилкою при промиванні шлунку є використання концентрованих розчинів перманганату калію, застосування якого безпідставно і навіть небезпечно. Блідно-рожеві розчини перманганату калію при лікуванні гострих екзогенних отруювань хімічної етіології можна використовувати тільки для промивання шлунку при гострих отруюваннях алкалоїдами, бензолом.

Концентрованих розчинів перманганату калію тільки погіршують стан хворого, сприяють развитку хімічного опіку шлунку.

Іноді промивання шлунку необхідно виконувати і при внутрішньовенному шляху надходження токсину. Так, алкалоїди групи опію секретуються слизистою шлунку і підлягають повторному всмоктуванню.

Через те що сольові проносні діють через 6–12 годин і більше, їх застосування при гострих отруюваннях на догоспітальному етапі недоцільно. При отруюваннях жиророзчинними речовинами використовують вазелінову олію, що зв’язує ці токсини. Застосовують ії в дозі 1–2 мл/кг маси тіла пациента.

Також нераціонально і недоцільно використання на догоспітальному етапі очисних клізм.

Дата добавления: 2014-12-25