Валютний курс. Фактори, що впливають на валютний курс. Режими встановлення валютних курсів

Серед елементів валютної системи велике значення має регулювання валютних курсів. Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн.

Валютні курси встановлюються шляхом котирування іноземних валют. Котирування – це визначення й установлення курсу іноземної валюти до національної. Котирування дозволяє визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обі­гу. Співвідношення валют змінюються щодня, оскільки попит і пропозиція на валютному ринку не залишаються постійними. При підвищенні пропозиції валюти її курс може впасти, а при скороченні – зрости. Коли гривня піднімається в ціні щодо долара, то останній падає, і навпаки.

Котирування здійснюють державні й великі комерційні банки. Розрізняють офіційне й вільне (ринкове) котирування валют. За офіційним котируванням проводяться всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденне котирування коливається довкола офіційного курсу і залежить від багатьох чинників, які визначають масштаби діяльності банків і ступінь їх надійності.

Співвідношення купівельної сили валют у двох країнах називають паритетом купівельної спроможності. Якщо попит на валюту дорівнює пропозиції, то встановлюється рівноважний рівень ринкового курсу («фундаментальна рівновага»).

Величина попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів та послуг, попитом на іноземні цінні папери, необхідністю здійснювати інвестиційні проекти за кордоном, витратами туристів даної країни, які від’їжджають за кордон. Зі збільшенням курсу іноземної валюти попит на неї з боку суб’єктів валютних відносин зменшується, і навпаки.

Пропозиції іноземної валюти формуються резидентами іноземної держави, які імпортують товари з даної країни, попитом з боку іноземних туристів, зарубіжними інвесторами і покупцями цінних паперів даної країни. Під впливом цілої низки чинників рівновага на валютному ринку може порушуватись. Ці чинники поділяються на структурні (довгострокові) та кон’юнктурні (короткострокові).

До структурних чинників належать: стан платіжного балансу країни, конкурентоспроможність її товарів на міжнародних ринках, величина бюджетного дефіциту, купівельна спроможність національної валюти та рівень інфляції, рівень відсоткової ставки, стан банківської системи, державне регулювання валютного курсу, ступінь відкритості економіки країни. Чинники, що викликають короткострокові коливання валютного курсу: циклічність економічного розвитку, війни та стихійні лиха, спекулятивні операції на валютних ринках, інфляційні очікування, політична ситуація в країні.

Розглянемо, як впливають на валютний курс деякі найважливіші структурні чинники. Серед них суттєве значення має рівень інфляції, який завжди обернено пропорційний величині курсу національної валюти. Наприклад, інфляційні процеси в Росії відбуваються більш інтенсивно, ніж в Україні. Ця обставина призводить до подорожчання ро­сійських товарів у нашій державі. Попит на ці товари у нас скорочується. Скорочення попиту на російські товари зменшує відповідно і потребу в рублях українців. А росіяни будуть віддавати перевагу українським товарам, бо вони в Росії дешевші, ніж російські. Потреба в українських товарах збільшить попит на гривні. Отже, під впливом інфляції курс рубля знизиться, а гривня відносно рубля зросте.

За умов стабільної ринкової економіки великий вплив на валютний курс має відсоткова ставка. Але цей вплив двоїстий. З одного боку, збільшення облікової ставки у середині країни призводить до подорожчання кредитів і зменшення кількості грошей в обігу. Це, як відомо, популярний антиінфляційний засіб. Одночасно використані дорогі кредитні ресурси збільшують витрати підприємства і підвищують ціни.

З іншого боку, збільшення реальних відсоткових ставок стимулює процес залучення іноземних капіталів і підвищення курсу національної валюти, бо іноземні інвестори для здійснення прямих та портфельних інвестицій купують національну валюту, підвищуючи попит на неї. Указаний чинник широко застосовується владними структурами для стабілізації національних валют і виходу з кризових ситуацій.

Прикладом може бути застосування заходів у межах рейгономіки, коли у першій половині 80-х років США збільшили відсоткові ставки, що сприяло зміцненню долара. Подолавши інфляцію, із середини 80-х років відсоткові ставки знижуються. Це сприяло підвищенню бізнесової активності внаслідок здешевлення кредиту й збільшення грошової маси. Для того щоб запобігти інфляційним процесам, були відкриті кордони для іноземних товарів, тобто проведена лібералізація торговельної політики.

Цікаво, що збільшення відсоткової ставки може дуже швидко позначитися на величині валютного курсу. Уже через годину курс може змінитися. Ця обставина широко використовується при проведенні валютної політики нашої держави. Справа в тому, що досить довгий час стабільність гривні забезпечувалась за рахунок припливу іноземних капіталів на ринок облігацій внутрішньої державної позики, а не за рахунок зростання продуктивності праці в експортоорієнтованих підприємствах. Високі відсоткові ставки державних облігацій використовувались таким чином для покриття дефіциту державного бюджету.

При зростанні відсоткових ставок у країні збільшується попит із боку нерезидентів на державні облігації і відповідно зростає попит на національну валюту для їх придбання. Підвищення валютного курсу, як відомо, знижує можливість експорту, збільшує імпорт. Скорочення експорту не сприяє розширенню виробництва й збільшенню зайнятості. Таким чином, можна зробити висновок: чим більший дефіцит бюджету, тим менші можливості ефективного регулювання валютного курсу, бо фіскальна політика нівелює будь-який режим валютного курсу.

Прийняття Верховною Радою України бездефіцитного бюджету 2000 р. сприяло тому, що валютний курс відбивав взаємодію ринкових сил, збалансовував реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяв зростанню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках та рентабельності українських підприємств. У цьому ж напрямку діяла і лібералізація монетарної політики нашої держави. Зокрема, була зменшена до 8% облікова ставка, норматив обов’язкового резервування знизився до 8,6. Відбувається значне зменшення процентних ставок за кредитами комерційних банків.

Безпосередній вплив на валютний курс здійснює платіжний баланс держави. За умов активного платіжного балансу курс валюти підвищується. Пасивний платіжний баланс сприяє зниженню курсу національної валюти, оскільки для покриття своїх боргових зобов’язань суб’єкти економічної діяльності прагнуть її продати за іноземну валюту. Ступінь впливу стану платіжного балансу на валютний курс країни визначається тим, наскільки економіка країни інтегрована у світове господарство (відкритістю економіки). Велике значення також має державне регулювання окремих складових частин пла­тіжного балансу, наприклад, поточного рахунку і рахунку руху капіталу. Держава має суттєві засоби впливу на проведення зовнішньоторговельних операцій, обмежуючи імпорт і стимулюючи експорт вітчизняних товарів, тобто забезпечуючи позитивне сальдо.

Держава може створювати і відповідний інвестиційний клімат, який сприятиме залученню іноземних інвестицій та короткострокових капіталів. Кон’юнктурні (фактори короткострокової дії) також можуть значно впливати на валютний курс. Наприклад, невизначеність полі­тико-економічного курсу майбутніх представників державної влади може викликати зниження курсу перед виборами. Чутки про можливість війни або вже розпочаті військові дії також негативно впливають на валютний курс держави, де відбуваються такі події.

Інфляційні очікування населення, спровоковані різноманітними фактами й подіями реального життя, можуть підвищити попит на іноземну валюту, знизивши таким чином курс власної. Ми є свідками того, як в окремі, досить складні періоди життя нашої молодої валюти – гривні керівництво Національного банку України зверталося до населення з проханням не піддаватися паніці і більше довіряти своїй валюті, тобто не створювати ажіотажний попит на долари.

До чинників курсоутворення слід віднести і спекуляцію на валютних ринках. Як свідчить світова практика, валютні операції не завжди здійснюються з метою забезпечення торговельних і фінансових розрахунків. Досить часто операції на валютних ринках викликані бажанням суб’єктів ринку одержати спекулятивний прибуток. У багатьох випадках така мотивація є визначальною, бо кількість угод, які не пов’язані з обслуговуванням реальних торговельних і фінансових угод, досягає 90% операцій світового валютного ринку. Звідси і великий вплив спекулятивного чинника на процес курсоутворення.

Стосовно впливу короткострокових чинників на валютний курс слід зазначити, що Україна має значні переваги порівняно з іншими посткомуністичними країнами. Ці переваги можуть забезпечити більший рівень стабільності української валюти. Така можливість випливає з відсутності міжетнічних та інших конфліктів на території нашої держави, а також із позитивних тенденцій стабілізації еконо­міки та зростання макроекономічних показників у 2000 р. Усі вищезазначені фактори, що впливають на процес курсоутворення, позначились на курсах національних валют постсоціалістичних країн.

Складовою частиною валютної системи є регламентація режимів валютних курсів. Сучасна Ямайська валютна система дає можливість країні використовувати такі режими валютних курсів: фіксований, плаваючий, змішаний. Усупереч сподіванням, з упровадженням Ямайської валютної системи плаваючі валютні курси не стали домінуючими у світовому господарстві.

Країни, які заявили про застосування режиму вільного плавання, на практиці регулювали це плавання шляхом інтервенцій. Дотримання цього режиму дозволяє країні, що його використовує, мати значну еконо­мічну свободу, тобто кожна держава має право не тільки не приєднуватися до будь-яких координаційних заходів, але й виходити з відповідних організаційних структур. У даному разі держава не бере участі в обміні національних грошей для міжнародних розрахунків. Валютний курс установлюється під впливом попиту й пропозиції на національні гроші.

Другим «чистим» режимом валютного курсу є фіксований, постійний ВК. Як правило, він прив’язаний до певної опори, у ролі якої може виступати: золото, резервна валюта окремої держави або колективних валют (СДР, євро).

Фіксований валютний курс має свої переваги й недоліки. До переваг слід віднести сприяння інтеграційним процесам у світовому господарстві, бо стабільні валюти зближують економічні показники держав, пов’язаних валютними угодами. Це насамперед стосується вирівнювання цін в окремих країнах, зближення темпів інфляції та синхронізації економічної кон’юнктури, координації та узгодження країнами своєї економічної політики. Значна вада фіксованого валютного курсу – підтримання встановленого курсового співвідношення, особливо в умовах нестабільності економіки.

Фіксований валютний курс, як правило, застосовується країнами, що розвиваються. Вони прив’язують курси своїх валют до більш сильної валюти, або визначають його шляхом гнучкого паритету. Розвинуті країни мають курси валют, які перебувають у чистому або груповому плаванні.

Особливістю режимів змішаних («гібридних») валютних курсів є те, що вони перебувають у груповому плаванні. Це означає, що валюти країн, які входять у певні регіональні союзи або укладають валютні угоди, фіксуються з певною амплітудою взаємних коливань. Одночасно вони перебувають у режимі вільного плавання щодо грошових одиниць країн, які залишаються поза межами союзів.

Наприклад, для країн ЄВС (Європейський валютний союз) було встановлено два режими валютних курсів: внутрішній – для операцій усередині спільноти, і зовнішній – для операцій з іншими країнами. Із запровадженням євро її курс знаходиться у режимі вільного плавання до будь-якої іншої валюти, яка не входить у систему ЄВС.

До цієї категорії валютних режимів належить і режим спеціального курсу в країнах ОПЕК, які «прив’язали» курси своїх валют до ціни нафти. Слід зазначити, що класифікація режимів валютних курсів досить умовна. У реальному житті у більшості країн немає чистих ні плаваючих, ні фіксованих валютних курсів. Навіть розвинуті країни використовують різні системи валютних курсів. Для країн, що розвиваються, застосування плаваючого й фіксованого курсів на різних ринках усередині країни – досить типове явище. Різні країни світу часто змінюють режим валютного курсу і вдаються до його регулювання.

У перші роки розбудови ринкової економіки постсоціалістичні країни зберігали успадковану від командно-адміністративної системи практику застосування різних валютних курсів. Це означає, що в країні на ринках можуть діяти різновиди плаваючого, фіксованого курсів і валютний контроль. Таке становище ускладнювало експорт, активізувало нелегальні валютні ринки.

Зараз у більшості країн із перехідною економікою встановлено режим гнучкого валютного курсу – вільно плаваючого або «керованого плаваючого», якщо країна має достатній рівень іноземних валютних резервів. Наявність останніх дозволяє продавати іноземну валюту на валютному ринку з метою забезпечення стабільності національних грошей. Таке кероване плавання, яке здійснювала певний час і Україна, стає можливим у тих випадках, коли країна має валютні резерви, нагромаджені шляхом інтенсифікації експорту або за рахунок позик міжнародних організацій.

Саме цей режим валютного курсу був застосований більшістю країн колишнього СРСР за винятком Естонії, а також країнами Східної й Центральної Європи за винятком Угорщини, Польщі, Словенії, Чехії, Хорватії, які зафіксували курс національної валюти. Популярність режиму керованого плавання була цілком виправданою за умов дефіциту валютних резервів, високого рівня інфляції й становлення банківських систем. Однак режим гнучких валютних курсів мав таку ваду, як доларизація економіки.

Режим курсу української гривні змінювався залежно від впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на процес курсоутворення. Динаміка валютного курсу в Україні відзначалася нестабільністю й непослідовністю. Протягом 1993 р. зберігався подвійний обмінний курс – офіційний та аукціонний. У травні цього ж року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, після чого знову відбулося повернення до системи різних курсів.

У вересні 1993 р. в Україні запроваджується фіксований валютний курс. В умовах фіксованого валютного курсу валюта, яку отримували резиденти, в обов’язковому порядку мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: 40% від надходжень на валютному тендері, 10% – обов’язковий продаж, 50% залишалося у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ.

Застосування фіксованого валютного курсу в цей період з усією повнотою продемонструвало вади цього режиму. Протягом 1993–1994 рр. знизилась ефективність експорту, скоротились надходження в іноземній валюти і збільшилась кількість бартерних операцій, збільшився зовнішній борг України та від’ємне сальдо платіжного балансу, погіршились макроекономічні показники.

У жовтні 1994 р. відбулася лібералізація обмінного курсу і зниження курсу національної валюти. Ці події позитивно вплинули на економіку країни: збільшилися надходження валюти з-за кордону, відбулося зростання експорту та іноземних інвестицій. Наступний 1995 р. позначився інфляційними процесами, але у 1996 р. їх удалося зупинити, і протягом 1996 – 1997 рр. обмінний курс гривні був стабільний. До запровадження плаваючого валютного курсу в Україні курсоутворення відбувалося в межах валютного коридору щодо долара США.

З 2000 р. в нашій країні було запроваджено режим плаваючого обмінного курсу, що свідчить про лібералізації валютного ринку. Цей режим відповідає політиці інтеграції України у світову економіку, збалансовує попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяє підтримці конкурентоспроможності українських товарів, збереженню валютних резервів. Протягом усього періоду існування гривні її курс щодо долара змінювався, про що свідчить таблиця.

Таблиця 8.1.

Офіційний курс гривні до долара (середнє значення)

Роки	Курс гривні	Роки	Курс гривні
	1,82		5,31
	1,86		5,12
	2,44		5,05
	4,13		5,05
	5,44		5,26
	5,37		7,79
	5,32		7,93
	5,33		7,94

Примітка. За даними Національного банку України.

Таким чином, сучасна система плаваючих курсів реалізується через суперечливу єдність ринкового та державного регулювання. Це свідчить про перехід від регулювання до саморегулюючого механізму встановлення реальних курсових співвідношень валют. За сучасних умов головне місце у системі державного регулювання валютного курсу належить методам впливу на формування попиту й пропозиції валюти на світових ринках, при цьому враховуються усі чинники, які впливають на попит та пропозицію валюти. Але вплинути на численні чинники дуже не просто, а іноді просто неможливо.

Дата добавления: 2014-12-25