Міжнародні розрахунки: сутність, чинники. Способи платежу та форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою процес регулювання грошових зобов’язань і вимог учасників зовнішньоторгових відносин країни до її нерезидентів. Визначальну роль в міжнародних розрахунках мають платежі за товари, послуги, інвестиції, кредити. Серед головних сучасних інструментів, що використовуються в міжнародних розрахунках можна виділити банківські чеки, банківські векселі, та перекази. Важливим інструментом в міжнародних розрахунках являються вільноконвертовані валюти в розвинутих країн світу, які входять в першу двадцятку.

Розрахунки носять переважно безготівковий характер і здійснюються банками. Банки встановлюють між собою кореспонтентські рахунки, тобто мають домовленість про порядок та умови проведення банківських операцій. Банки, що встановили кореспондентські відносини, обмінюються контрольними документами, які дозволяють встановити дійсність платіжних та інших документів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити таким чином:

1. Імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек, вексель або інший платіжний документ і пересилає експортеру.

2. Експортер отримує від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна для виробництва та інших цілей.

3. Банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту платіжний документ.

4. Отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти нараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банка експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог та зобов’язань без використання готівки. Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми при їх здійсненні між двома країнами та багатосторонніми, коли кошти, отримані від реалізації товарів в одній країні, використовуються для розрахунків з третіми країнами.

У світовій практиці здійснення комерційних операцій склалися певні форми розрахунків, тобто способи оформлення, передачі та оплати платіжних документів. До головних чинників, які суттєво впливають на стан міжнародних розрахунків можна віднести нерівномірність розвитку національних економік, циклічність в розвитку світової економіки, наявність інфляційних процесів, системні, структурні, валютні та фінансові кризи, різниця в валютних курсах різних країн, прискорення руху капіталів між країнами світу, недоліки в багатьох сферах економіки країн, що розвиваються.

В сучасному світі досить активно використовуються такі форми міжнародних розрахунків.

- Авансові розрахунки – за цією формою покупці товарів (імпортери) сплачують вартість товарів і послуг до їх реального отримання;

- Акредитивна форма розрахунків – вона дозволяє одній кредитній установі здійснити оплату товарів за дорученням іншої;

- Банківський переказ – форма розрахунку, що здійснюється банками за дорученням клієнтів банку по переказу їх коштів на рахунки інших фінансових установ.

Головне місце у балансах міжнародних розрахунків посідає платіжний баланс, якийвиражає собою статистичні систематизовані показники про всю сукупність економічних операцій між резидентами окремої країни та її нерезидентами. Платіжний баланс країни виражає співвідношення фактичних платежів за певний період часу, що отримує дана країна від усіх суб‘єктів зовнішньоекономічних операцій: окремих громадян (домогосподарств) іноземних країн, самих іноземних країн та міжнародних економічних організацій, та платежів, що здійснює країна названим суб’єктам. Вирізняють платіжний баланс активний та пасивний. Активний платіжний баланс має позитивне сальдо (похідний від лат. caldo – залишок) коли всі надходження в країну більші чим платежі країни нерезидентам. Навпаки від’ємне сальдо в платіжному балансі ілюструє становище, коли платежі країни нерезидентам більші чим надходження країні від нерезидентів.

Слід зауважити, що при складанні платіжного балансу країни застосовується принцип подвійного рахунку. Він полягає у тому, що кожна угода фіксується одночасно на двох рахунках: дебетовому та кредитовому. Кожна операція включає дві сторони – надходження товару і його оплату. Дебетові записи вносяться зі знаком (–), а кредитові – зі знаком (+). Внаслідок кредитової операції гроші надходять до країни, баланс якої складається. Дебетові операції передбачають витрату валюти цією країною.

Сальдо витрат та доходів завжди має дорівнювати 0. Від’ємне або позитивне сальдо свідчить про порушення рівноваги платіжного балансу. При цьому дефіцит компенсується збільшенням міжнародних резервів. Позитивне сальдо компенсується скороченням міжнародних резервів.

Платіжний баланс є найважливішим джерелом інформації про участь певної країни у світогосподарських зв’язках: міжнародному обміні товарами, послугами та капіталами. За методикою Міжнародного валютного фонду структура платіжного балансу включає низку статей.

На даний час (жовтень 2011 року) платіжний баланс України має позитивне сальдо в основному завдяки ефективному експорту агропромислового комплексу країни. До цього додалось швидке поповнення іноземної валюти за фінансовим рахунком. Третім позитивним фактором можна вважати досить значні валютні резерви України.

Розрахунковий баланс визначає співвідношення між вимогами і зобов‘язаннями країни своїм нерезидентам на певну календарну дату. Від платіжного балансу розрахунковий баланс відрізняється за двома позиціями. В розрахунковому балансі крім здійснених платежів та їнших надходжень додаються непогашені зобов‘язання та вимоги незалежно від строку термінів платежів.

Розрізняють розрахунковий баланс за певний період і на визначену дату. Перший вид балансу в активних статтях показує суму нових вимог даної країни до іноземних держав та здійснені нею інвестиції за кордоном. Пасивні статті містять новостворені зобов’язання країни щодо кредитів та інвестицій інших держав. Цей вид балансу демонструє лише динаміку вимог та зобов’язань певної країни відносно інших. Однак він не дає уявлення про дійсний валютно-фінансовий стан країни в цілому.

Розрахунковий баланс на певну дату (на початок або кінець року) відображає співвідношення усіх вимог та зобов’язань даної країни щодо іноземних країн незалежно від періоду їх виникнення та терміну оплати. Активне сальдо такого балансу свідчить про те, що країна більше надала, чим залучила кредитів та інвестицій. І в майбутньому вона має можливість одержувати валютні надходження. Пасивне сальдо на визначену дату відбиває розмір майбутніх платежів певної країни іноземним державам, які не були покриті іноземними надходженнями.

Платіжний баланс відрізняється від розрахункового тим, що у розрахунковий баланс входять усі отримані та надані кредити, включаючи і непогашені. Платіжний баланс містить тільки фактично здійсненні надходження та платежі. Цікаво, що кінцеве сальдо – активне чи пасивне платіжного і розрахункового балансів зазвичай не збігаються, мають протилежний характер. Наприклад, країни, що виступають у ролі міжнародних кредиторів (США, ФРН, Японія та інші) мають активні розрахункові баланси, а платіжні баланси – пасивні. Країни-боржники мають пасивні розрахункові баланси, які поєднуються з активними платіжними балансами.

Баланс міжнародної заборгованості має дуже багато спільних рис з розрахунковим балансом, але на відміну від нього містить у собі дещо інші статті і має певні особливості в різних країнах. Країна може стати боржником внаслідок зростання своїх зобов’язань щодо портфельних інвестицій та закордонних зобов’язань своїх банків. Іншою причиною може стати широке залучення зовнішніх позик. Саме ця причина призвела до загострення проблеми зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, та Східної Європи.

Торгівельний баланс є елементом платіжного балансу і виражає співвідношення між експортом і імпортом товарів, що здійснюються країною. В торгівельному балансі відображаються платежі за товари, які уже здійснені чи такі платежі, які будуть досить швидко погашені.

Структура платіжного балансу країн, що вступають у зовнішньоекономічні відносини з країнами світу включає в себе такі головні елементи

Дата добавления: 2014-12-25