Конвертованість валют і її вплив на функціонування національної економіки

Як відомо, світова валютна система включає умови взаємної оборотності валют, тобто режим їх конвертованості. Конвертованість – це можливість вільного обміну національної валюти на грошові одиниці інших країн. Вона передбачає купівлю-продаж іноземної валюти за національну. Конвертованість валют – суто ринкова категорія. Вона передбачає певний рівень розвитку ринкових відносин країни та її інтегрованість у світове господарство. Конвертованість валюти завжди ґрунтується на відкритості економіки країни, лібералізації зовнішньої торгівлі, вільній міграції капіталів. Саме тому регулююча діяльність міжнародних фінансових організацій спрямована на усунення перепон на шляху до конвертованості валют.

Згідно зі статутними вимогами МВФ валютне законодавство країн-учасниць має забезпечити відповідні умови для вільної оборотності валют. Стаття VIII Статуту МВФ спрямована на скасування валютних обмежень та впровадження валютної конвертованості. Країни-учасниці, які беруть на себе зобов’язання за даною статтею, мають уникати обмежень платежів і переказів за поточними міжнародними операціями, не використовувати систему валютних курсів.

Статтею XIV дозволяється зберігати обмеження валютної конвертованості тільки протягом перехідного періоду. Одночасно в ній зазначено, що країни-учасниці мають прагнути до їх скасування, коли будуть створені можливості регулювання платіжних балансів без валютних обмежень.

Залежно від режиму конвертованості розрізняють такі види: повна конвертованість; часткова конвертованість; неконвертована (необоротна) валюта; зовнішня конвертованість; внутрішня конвертованість.

Режим повної конвертованості дає можливість усім юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам вільно витрачати валюту певної держави з будь-якою метою. У цьому випадку відсутні обмеження на обмін національної валюти на будь-яку іноземну та вільний вивіз її за кордон. Повна конвертованість дозволяє безперешкодно здійснювати як поточні, так й інвестиційні операції.

Існує досить обмежена кількість валют, які можна віднести до повністю конвертованих. Спеціальна статистика, яка точно визначає приналежність тієї чи іншої валюти до складу конвертованих, практично відсутня. Тому науковці мають різні думки щодо цього питання. Як пояснити таку неоднозначність щодо цієї проблеми?

Причину слід шукати у змінах національного валютного законодавства, яке може скасовувати валютні обмеження або застосовувати їх. Але повну конвертованість можуть собі дозволити країни з міцною сталою економікою, що має конкурентоспроможні товари, розвинену інфраструктуру грошового й фондового ринків.

До частково конвертованих належить валюта країн, де застосовуються певні обмеження щодо операцій купівлі-продажу валюти. За вимогою МВФ ці обмеження не повинні зачіпати поточні міародні операції, до яких належать:

1) платежі за результатами зовнішньої торгів;

2) короткострокові банківські операції;

3) платежі з погашення позик і процентів;

4) переказ прибутків від інвестицій;

5) грошові перекази некомерційного характеру.

Таким чином, якщо національне валютне законодавство не застосовує обмежень щодо здійснення перелічених операцій, валюта вважається конвертованою (хоча і частково). Отже, відсутність обмежень у здійсненні поточних операцій – ознака приналежності валюти до конвертованої. Якщо ж обмеження існують, то, відповід­но до регламенту МВФ, валюта втрачає статус конвертованої.

До неконвертованих належить валюта країн, у яких є чинними валютні обмеження як для резидентів, так і для нерезидентів, тобто відсутні вільний вивіз національної та іноземної валюти, обмін валюти, вільні купівля-продаж валюти і валютних цінностей. У таких країнах зазвичай діють різні валютні курси, встановлені жорсткі правила витрачання валютних коштів.

Міжнародна практика розрізняє валюти із зовнішньою та внутрішньою конвертованістю. Зовнішня конвертованість – це можливість вільного переказу на рахунки іноземців і вільної конверсії коштів у даній валюті, тобто – це конвертованість валюти тільки для нерезидентів. Для здійснення зовнішньої конвертованості не потрібні суттєві зміни економічної політики, створення додаткових валютних резервів, оскільки вони можуть поповнюватися за рахунок припливу коштів від нерезидентів.

Внутрішня конвертованість зазвичай містить у собі зовнішню оборотність. Вона являє собою повну форму конвертованості валюти. Її запровадження й підтримка передбачає ідентичність умов функціонування внутрішньої економіки (ринку) світовим ринкам, порівнянність величини та структури цін на внутрішньому та світовому ринках, а також витрат виробництва. Внутрішня конвертованість є результатом інтеграції національного господарства у світову економіку і разом із тим сприяє поглибленню міжнародного поділу праці.

Отже, розвиток ринкових відносин і міжнародних економічних зв’язків потребують повної конвертованості національної валюти. Однак для запровадження режиму повної конвертованості тільки вольових рішень недостатньо. Треба мати відповідні умови, які б сприяли позитивному впливові впровадження повної конвертованості.

При відсутності таких умов (країна слаборозвинена або перебуває у стані кризи) можуть мати місце небажані наслідки: знецінення національного багатства країни й праці, розвал внутріш­нього грошового обігу, посилення товарного дефіциту та інфляції, зростання ажіотажного попиту на іноземну валюту та зростання зовнішньої заборгованості, масове банкрутство окремих видів виробництва, підрив позицій вітчизняного виробника, різке поглиблення некерованого розшарування населення щодо рівня доходів.

З іншого боку, конвертованість конче необхідна для розбудови економіки країни на ринкових засадах, для структурної перебудови й оздоровлення економіки, подолання розбалансованості платіж­ного балансу, інтеграції у світове господарство.

Дата добавления: 2014-12-25