Діти з психопатичними формами поведінки

Порушення розвитку дітей можуть бути зумовлені різними формами психопатій. Психопатією (від грец. psyche - душа, pathos - хвороба) називають патоло­гію психічної діяльності, що характеризується переду­сім дисгармонією в емоційно-вольовій сфері та в сфері почуттів. Основними ознаками психопатії як патоло­гічного складу характеру, розладу, ненормальності психіки є надмірно виражена неврівноваженість по­ведінки, погана пристосованість до умов зовнішньо­го середовища, невміння підкорюватись зовнішнім ви­могам, підвищена реактивність.

Психопатію звичайно розглядають не як хворобу, а як своєрідний аномальний перебіг розвитку дитини. Водночас важливо враховувати, що не усяке порушення поведінки чи характерологічне відхилення в роз­витку дитини має відношення до психопатії. Про неї йдеться лише в тих випадках, коли аномалії в харак­тері та поведінці зумовлені спадковими факторами або органічними ураженнями підкіркових мозкових систем внаслідок шкідливих чинників на мозок під час внутрішньоутробного періоду або на ранніх етапах розвитку дитини.

Факторами, що викликають психопатії, можуть бу­ти мозкові інфекції, алкоголізм батьків, токсоплазмоз, тривалі та тяжкі соматичні захворювання дитини. При цьому біологічні фактори, що зачіпають матеріальну основу психіки - мозок, слід розглядати лише як ви­хідні моменти, передумови, здатні викликати психопа­тичний розвиток дитини.

Вирішальну роль у виникненні та прояві типових характерологічних рис психопатій відіграють соціальні фактори, головним чином, умови виховання дитини. Якщо ці умови сприятливі, психопатичні риси розвит­ку можуть бути значною мірою компенсовані. Та на­впаки - за несприятливих умов виховання у дитини-психопата розвиваються значні патологічні зміни в характері та поведінці.

Основні ознаки психопатичного розвитку належать до емоційно-вольової сфери дитини і є виявами дисгармонічного розвитку окремих психічних функцій. Ці ви­яви можуть бути різноманітними. В одних випадках діти схильні до надмірної вразливості, образливості, плаксивості, дражливості (астенічні психопати), по­стійних сумнівів і невпевненості в собі (психастенічні психопати). Цим дітям, зокрема, притаманна така риса, як вибіркова нав'язлива прихильність до якоїсь однієї людини з кола близьких при повній байдужості щодо інших. В інших випадках відмічають патологіч­ний егоїзм, надмірно завищену самооцінку та рівень намагань, що є причинами конфліктів з іншими діть­ми та дорослими.

Характерними рисами психопатичного розвитку є слабка воля, невміння стримувати себе відповідно до обставин, імпульсивність реакцій і подекуди - афек­тивні спалахи. Так, безпідставні вибухи гніву або від­чаю властиві збудливим психопатам.

Недорозвиненість емоційно-вольової сфери виявля­ється у дітей-психопатів і в певному зниженні працездатності, пов'язаному з невмінням довільно зосере­джуватись, долати труднощі при виконанні завдань. Проте можна назвати і такі варіанти психопатичного розвитку, при яких дитина, навпаки, проявляє надмір­ну наполегливість на шляху до реалізації якоїсь мети, що виникла у неї внаслідок потягу до утворення надцінних ідей (параноїчні психопати).

Як уже зазначалося, психопатичні порушення роз­витку поділяють на органічні та конституційні психо­патії.

При органічній психопатії, в основі якої лежить органічне ураження підкіркових мозкових систем, недорозвиненість особистості, порушення емоційно-вольо­вої сфери, які проявляються у вадах характеру та поведінці, даються взнаки найвиразніше. При цьому первинно виникають такі ознаки дефектного розвитку, як схильність до афективних вибухів, роздратованість, упертість, нестійкість та поверховість емоцій, примі­тивність потягів та їх розгальмованість, невміння, під­корити поведінку та діяльність вимогам ситуації. Як­що своєчасно не докласти зусиль, спрямованих на ко­рекцію розвитку таких дітей, на початок шкільного віку зазначені недоліки закріпляються, перетворив­шись на стійкі характерологічні утворення, які, в свою чергу, утруднюватимуть нормальне навчання та вихо­вання дитини в школі, призводячи до ряду вторинних відхилень розвитку - порушення навчально-пізнаваль­ної діяльності при первинно збереженому інтелекті, несприятливої ушкодженої позиції в дитячому колек­тиві, неправильного ставлення до дорослих. Усе це призводить до грубих порушень шкільної дисципліни й може стати причиною асоціальної поведінки дитини з органічною психопатією.

Корекційна робота з такими дітьми передбачає ви­ховання цілеспрямованості та планомірності діяльно­сті, формування гальмівних реакцій, розвиток інте­лектуальних інтересів, навчання правильної самооцін­ки власної поведінки та діяльності. Важливо забезпечити чіткий режим, постійний контроль, єдність вимог до таких дітей. У роботі з ними необхідними є спокійний, рівний тон, запобігання афективним вибу­хам. Велику роль відіграє правильно організована трудова діяльність дітей, яка сприяє формуванню на­вичок саморегулювання, цілеспрямованості дій. У ряді випадків доцільне застосування спеціальних лікувальних засобів, тому важливий постійний контакт педа­гога з лікарем-психоневрологом.

Окрім органічної психопатії, трапляються випадки так званої конституційної психопатії, при яких психопатичні стани в дітей зумовлені патологічною спадко­вістю. Наприклад, якщо хтось із батьків хворий на епілепсію, у дітей можуть проявлятися риси епілептоїдної психопатії. У таких дітей при первинно збережено­му інтелекті та відсутності типових ознак епілептич­ного захворювання проявляються своєрідні особливості поведінки та характеру - тривала підвищена роздра­тованість, погане переключення з однієї ситуації чи дії на іншу, запальність, злостивість, агресивність що­до інших дітей, зосередженість на власних переживан­нях, егоцентризм (від лат. ego - я і центр) - негатив­на риса характеру, що полягає в крайньому егоїзмі, індивідуалізмі. Водночас у них можуть спостерігатись й окремі позитивні риси - ретельність, цілеспрямова­ність, наполегливість у виконанні різних видів діяль­ності, що треба використовувати в корекційно-виховній роботі відповідно до важливого принципу опори на позитивне.

У сім'ях, де були хворі на шизофренію, можуть на­роджуватися діти з шизоїдною психопатією, своєрід­ність поведінки яких проявляється в одних випадках у пасивності, млявості, в других - у руховому зане­покоєнні, в третіх - у надмірній вразливості. Загаль­ними ознаками при шизоїдних рисах характеру є зни­жена потреба в спілкуванні, уникнення контактів з іншими членами дитячого колективу, замкненість у колі своїх інтересів. Може проявитися схильність до абстрактних розмірковувань. У ряді випадків має міс­це своєрідність моторної сфери - рухова неспритність, а також погана пристосованість до виконання практич­ної діяльності. Всі ці ознаки можуть поєднуватися з досить високим рівнем інтелектуального розвитку з переважанням абстрактного мислення над практич­ним [Слід ураховувати, що наявність шизоїдних рис характеру ще не означає захворювання на справжню шизофренію]. Проте загальна емоційна млявість, яка виявля­ється з самого раннього дитинства, відсутність потре­би в спілкуванні, інтересу до іграшок, до практичної діяльності, а також характерологічні відхилення, що виникають пізніше, зокрема невпевненість у собі, замкненість, перепади у настрої, створюють труднощі не тільки у вихованні, а й у навчанні таких дітей.

Корекційна робота з ними передбачає різноманітні засоби розвитку моторики, практичних дій, залучення дітей до колективних форм діяльності, розширення кола їхніх інтересів, активізацію позиції особистості, допомогу у встановленні міжособових контактів.

Чим раніше розпочинається така робота, чим продуманішим є здійснюваний у її процесі індивідуальний підхід до вихованця з урахуванням особливостей його розвитку, тим з більшим успіхом компенсуються шизоїдні стани та досягається гармонійний розвиток осо­бистості дитини.

Труднощі в поведінці мають місце також у дітей-психопатів з істеричними рисами характеру (деманстративно-істеричні психопати). Найхарактернішою ри­сою їхньої поведінки є егоцентризм - намагання за будь-яку ціну бути в центрі уваги, виставити свою особу на перший план. Цим дітям властиві нестійкість настрою, підвищена навіюваність, зниження наполег­ливості та цілеспрямованості.

У стосунках з іншими дітьми та дорослими, в пове­дінці істероїдних дітей спостерігаються схильність до конфліктів, примхливість, вередування, роздратова­ність, подекуди гострі істеричні реакції, коли дитина для того щоб наполягти на своєму, лементує, плаче, кидається на підлогу, б'є інших.

Корекційна робота в цих випадках базується на збережених сторонах особистості дитини — нормально­му інтелекті, наявності тих чи інших здібностей, для виявлення яких треба створювати дитині спеціальні умови, прагненні до самоутвердження. Таким шляхом можна дати певний позитивний вихід егоцентричним установкам таких дітей і на цій основі коригувати їхню поведінку та характер. Багато уваги приділяють ви­хованню цілеспрямованої діяльності, формуванню в ді­тей почуття обов'язку, відповідальності, вміння вра­ховувати та поважати інтереси інших, підкорятися вимогам колективу, вміння стримувати свої емоції, пе­редбачати напади істерії та запобігати їм. Враховую­чи, що діти та підлітки з істеричною психопатією часто схильні до нездорового фантазування, брехні, в якій вони навмисно прикрашають свої досягнення, «героїч­ні» риси тощо, їх треба постійно, наполегливо, але так­товно відучувати від цього.

У підлітковому віці особливої уваги та контролю з боку педагогів та батьків потребують учні, в яких психопатія пов'язана з розгальмованістю потягів, коли якась потреба стає настільки сильною, що намагання її задовольнити підкорює собі весь спосіб життя під­літка. Зокрема, у дівчат (рідше - у хлопчиків) такою може стати патологічно підвищена сексуальність. Ви­кликає серйозне занепокоєння і виражена схильність ряду підлітків до бродяжництва, алкоголізму, нарко­манії та токсикоманії, крадіжок з елементами неперебореності у задоволенні цих потягів. Якщо педагог спостерігає навіть найперші тенденції в розвитку та­ких рис поведінки дитини, необхідне кваліфіковане психотерапевтичне втручання, а в разі загострення від­повідного стану - направлення до психоневрологічно­го стаціонару. Адже такі підлітки належать до «групи ризику» з точки зору формування в них стійкої асо­ціальної, кримінальної поведінки.

У цілому в переважній більшості форм психопатич­ної поведінки за умов доцільного корекційно-виховного впливу в поєднанні (якщо це необхідно) з лікуваль­ними засобами можна досягти значних успіхів у ком­пенсації розвитку таких дітей.

Кілька порад слід дати педагогам масових навчаль­но-виховних закладів щодо роботи з дітьми з психопатичними чи невротичними рисами, якщо такі потрап­ляють до числа їх вихованців.

Направляючи на консультацію чи лікування до пси­хіатричного закладу, слід подавати педагогічну характеристику, - вона допомагає дитячому чи підлітково­му психіатру знайти підхід до пацієнта. Такі характеристики повинні містити об'єктивні дані про успішність, характер, поведінку учня, його уподобання, стосунки з навколишніми тощо. Проте досвідчені психі­атри звертають увагу на те, що характеризуючи саме школярів з психопатичними чи психопатоподібними рисами, педагоги подекуди відчувають роздратування й навіть злобу, і тому втрачають об'єктивність та по­чуття міри. «Тут дуже важливо зберегти холодний ро­зум і не піддаватися емоціям. Якщо педагогу важко бути точним в аналізі стану свого підопічного, краще просто навести приклади вчинків школяра... Але педа­гог повинен не тільки констатувати те, що є в поведін­ці та характері учня. Він повинен у міру можливості підказати лікареві, чого насамперед слід позбавляти учня, в якому напрямі слід проводити лікувальні захо­ди. Наприклад, чи потрібно спочатку зменшити нестри­маність, гарячкуватість школяра, а потім уже займа­тися його вихованням, чи слід насамперед вилучити його з ненормальних сімейних обставин, чи потребує такий пацієнт суворого докору чи, навпаки, ласкавого та схвального слова. Лікар вбачає в дитині передусім пацієнта: він швидко помічає патологічні компоненти її психіки, а на «нормальні» компоненти часто не звер­тає належної уваги. Ось саме тут педагог і повинен допомогти медикові, детально описавши всю сукупність особистісних властивостей школяра. Від цього багато в чому залежить своєчасна та правильна діагностика, а отже, й лікування» [Буянов М. И. Беседы о детской психиатрии,- М., 1986.- С. 203.].

Педагог має проводити роботу з батьками дитини-психопата чи невротика, якщо саме сімейні обставини спричинюють патологічний стан виховання, допомогти їм розв'язати конфліктну ситуацію, нормалізувати сто­сунки з дитиною. Якщо педагог виявить, що він сам або його колеги є причиною виникнення психологіч­ного дискомфорту дитини, йому слід критично поста­витися до своєї поведінки, змінити її, покращити сто­сунки з учнем на основі взаємної довіри. Педагог по­винен вміти «тримати язик за зубами» - адже він має дуже велику інформацію про психічно хвору дитину, довірену йому батьками та медиками. Якщо вчитель буде спекулювати нею, використовувати її на шкоду школяреві та його батькам, то він швидко втратить будь-який авторитет. Педагог ні в якому разі не пови­нен розповідати школярам про душевні захворювання однокласників, він має щадити хворих. Він повинен бути вищою мірою делікатним та обережним: адже в багатьох душевнохворих спостерігається підвищена чутливість, вразливість, підозрілість, вони хворобливо бояться, що навколишні дізнаються про їхні страждан­ня й будуть їх висміювати. Тут ще більше необхідна душевна чуйність педагога, його такт, гнучкість, передбачливість. Педагог, звичайно, має бути добрим, але не добреньким: коли це є необхідним, він повинен бути вимогливим і навіть суворим. Діти потребують постійного виховання, душевно нездорові - тим більше.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні причини порушень опорно-рухового апара­та у дітей. Як ці порушення відбиваються на особливостях роз­витку дитини?

2. Схарактеризуйте головні напрями корекційно-виховної ро­боти при порушеннях опорно-рухового апарата у дітей та вимоги до такої роботи.

3. У чому полягають особливості розвитку дітей з реактив­ними станами та конфліктними переживаннями? Назвіть причини цих станів.

4. Наведіть приклади ситуацій із шкільного життя дитини, які можуть травмувати її психіку. Що повинен зробити педагог для попередження таких ситуацій або зменшення шкідливості їх впливу на особистість учня?

5. Дайте визначення психопатії, назвіть її основні ознаки. Чи завжди є підстави при зовнішніх розладах поведінки говорити про справжню психопатію? А коли такі підстави є?

6. Схарактеризуйте особливості поведінки дітей при різних проявах психопатій та обґрунтуйте специфіку індивідуального корекційно-виховного підходу в окремих випадках.

7. Розкажіть про загальні вимоги до діяльності педагога, як­що в дитячому колективі є дитина з психопатичними, психопатоподібними або невротичними рисами особистості та поведінки.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Буянов М. И. Беседы о детской психиатрии. - М., 1986.

Власова Т. А., Певзнер М.С. О детях с отклонения­ми в развитии.- М., 1973.- С, 67-111.

Данилова Л. А. Коррекционная работа при обучении де­тей с церебральными параличами // Дефектология.- 1972. - № 4.

Кузьмина В. К. Дети с расстройствами поведения.— К., 1981.

Розділ 6. УСТАНОВИ ДЛЯ АНОМАЛЬНИХ ДІТЕЙ, КРИТЕРІЇ ВІДБОРУ ДІТЕЙ ДО СПЕЦІАЛЬНИХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ

§ 1. Принципи організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей

Історія суспільного виховання й навчання аномаль­них дітей у Росії починається з другої половини XIX ст. Так, на початку 80-х років XIX ст. існувало тільки од­не Санкт-Петербурзьке училище для сліпих, три учи­лища для глухих і кілька притулків та приватних шкіл для розумово відсталих дітей, де виховувалося і на­вчалося не більше двох тисяч вихованців.

До початку XX ст. лише у двох допоміжних школах дітям надавали логопедичну допомогу. За відомостя­ми кінця XIX ст. кількість аномальних дітей, які по­требували суспільної допомоги, досягала 600 тис. (у тому числі сліпих - 250 тис, глухих - 150 тис, недо­умкуватих у важкому ступені - 200 тис.).

Проблема навчання і виховання аномальних дітей вперше обговорювалася в 1896 р. на 2-му з'їзді представників професійної й технічної освіти, де було ство­рено секції навчання сліпих, глухонімих і ненормаль­них дітей. Тут розглядалися питання суспільного ста­новища аномальних дітей у Росії, привернення уваги уряду і громадськості до виховання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей, розширення мережі спеці­альних закладів та поліпшення їх стану. Це, по суті, був перший з'їзд дефектологів Росії. Учасники з'їзду підтвердили, що піклування про аномальних дітей - обов'язок суспільства. Вони визначили не тільки ос­новні форми допомоги цим дітям, а й типи і структуру установ для них - як шкільних, так і дошкільних. При розв'язанні цих питань було враховано досвід роботи зарубіжних установ для аномальних дітей.

Установи для аномальних дітей існували, як пра­вило, на благодійницькі кошти, мали яскраво вираже­ний філантропічно-опікунський характер і охоплю­вали лише незначну кількість дефективних дітей. Усе це створювало великі труднощі й перешкоди для їх­ньої діяльності й розвитку.

Враховуючи своєрідність розвитку цієї категорії учнів, дефектологія конкретизує загальні підходи до організації народної освіти в деяких спеціальних прин­ципах, які стосуються навчання і виховання осіб з різ­ними відхиленнями в психофізичному розвитку.

Сучасною дефектологією науково обґрунтований і послідовно реалізується на практиці принцип диференційованості системи закладів для аномальних дітей.

Відповідно до нього для кожної категорії дітей з відхиленнями в розвитку створено спеціальні заклади, наприклад дитячі садки і школи-інтернати для дітей з глибокими порушеннями зору, дошкільні і шкільні за­клади для глухих і туговухих дітей, дошкільні заклади і допоміжні школи-інтернати для розумово відсталих дітей, дитячі садки і школи для дітей з важкими роз­ладами мови та ін.

Система спеціальних закладів пройшла складний шлях розвитку. На її формування впливали соціаль­но-політичні й економічні умови, наукові досягнення в галузі дефектології, здобутки практики. У світлі ви­мог життя на тому чи іншому етапі розвитку суспіль­ства змінювалися завдання спеціальних шкіл, структу­ра їх, вдосконалювався зміст, організаційні форми, система й методи навчання. Незмінним залишалося по­ложення про те, що лише шляхом спеціально органі­зованого процесу навчання можна забезпечити підго­товку осіб з вадами фізичного і розумового розвитку до активної участі в трудовій діяльності і громадсько-політичному житті.

Створення й розвиток диференційованої системи закладів для аномальних дітей є важливим досягнен­ням теорії і практики дефектології.

Готуючи своїх вихованців до самостійного трудо­вого життя в умовах звичайного соціального оточення, прагнучи створити для аномальних дітей передумови для їхнього подальшого навчання, спеціальні школи організовують свою роботу згідно з принципом ураху­вання особливостей навчання дітей з дефектами від­повідно до вимог загальноосвітньої (масової) школи. Це означає, що в різних типах спеціальних шкіл для аномальних дітей школярі здобувають таку загально­освітню підготовку, яка відповідає вимогам до навчан­ня в масовій школі, проте при цьому враховуються можливості оволодіння певним обсягом загальноосвіт­ніх знань, вмінь і навичок учнями з тим або іншим відхиленням у розвитку.

У різних організаційних варіантах особи з глибо­кими дефектами слуху, зору, мови, опорно-рухового апарата мають можливості здобути загальну середню освіту, що дає їм змогу продовжувати навчання у ви­щих навчальних закладах на загальних підставах.

Повноцінна підготовка вихованців спеціальних шкіл до самостійного життя неможлива без оволодіння ни­ми певною трудовою професією. У зв'язку з цим спе­ціальні школи організовують свою роботу на основі принципу поєднання загальноосвітнього і професійно-трудового навчання. Це означає, що в старших класах спеціальних шкіл, поряд із здобуттям знань з основ наук, передбачено трудову підготовку учнів як кваліфікованих робітників за обраною професією. Для цього в навчальних планах спеціальних шкіл усіх типів значна кількість годин відводиться на професійно-тру­дове навчання старшокласників, виробничу практику їх на підприємствах.

В організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей діє принцип урахування вікових особливостей вихованців. Відповідно до цих особливостей усі заклади для дітей з дефектами розумового та фізичного розвитку поділяються на три типи:

1) дошкільні заклади (дитячі садки, дитячі будин­ки для дошкільників, дошкільні відділення при спецшколах, групи при масових дитячих садках);

2) школи-інтернати для різних категорій аномаль­них дітей;

3) вечірні, очно-заочні школи для дорослих, вироб­ничо-технічні училища, технікуми (або спеціальні гру­пи при звичайних технікумах).

У системі спеціальних закладів для аномальних ді­тей закладено ідею створення оптимальних умов для реалізації принципу всебічного сприяння навчально-виховного процесу розв'язанню завдань корекції і ком­пенсації недоліків розвитку дітей. Лише за умови пов­ноцінного розв'язання цієї задачі спеціальні заклади можуть домогтися позитивних результатів у підготов­ці вихованців до самостійного життя.

Дата добавления: 2014-12-25