Сліпоглухонімі діти

До цієї кількісно невеликої категорії аномальних належать діти з повним або частковим ураженням функцій як зорового, так і слухового аналізаторів. У сліпоглухонімих дітей слух порушений повністю або в такій мірі, що робить неможливим засвоєння мови на основі слухового сприймання. Таким чином, глу­хота зумовлює німоту. Зір у сліпоглухонімих дітей та­кож характеризується тотальним порушенням або на­стільки знижений, що зорове орієнтування практично неможливе.

Якщо глухота і сліпота наступають у дорослому віці, це, як правило, не призводить до втрати мови. Отже, слід розрізняти сліпоглухонімих, у яких здат­ність до словесної мови втрачена або взагалі не роз­вивалася, і сліпоглухих, у яких раніше сформована мова збереглася.

Сліпоглухонімота може бути викликана різними причинами. За даними авторів, які проводили медико-психолого-педагогічне обстеження в групі сліпоглухо­німих дітей і підлітків, найчастіше спостерігаються вроджені глухота і сліпота (в основному вроджена катаракта), які можна пояснити внутрішньоутробним ураженням плода в ранній період вагітності, коли відбувається формування слухового й зорового ана­лізаторів. Це, зокрема, пов'язане із захворюванням вагітної на краснуху, а також впливом спадкових (ге­нетичних) факторів. [ Певзнер М.С., Бертынь Г.П., Мареева Р.А. Комп­лексное изучение детей со сложными сенсорными дефектами // Дефектология.- 1979.- № 4 - С. 3-11)

Набута сліпоглухонімота може бути зумовлена по­логовими черепно-мозковими травмами, частіше - перенесеними в дошкільному віці тяжкими захворюван­нями головного мозку (менінгіти, менінгоенцефаліти), наслідками яких можуть бути, зокрема, ураження внутрішнього вуха і слухових нервів, які призводять до глухоти у сполученні із атрофією зорових нервів, що спричинює глибоке ослаблення зору або сліпоту.

Таким чином, у сліпоглухонімих дітей одночасно різко порушуються основні канали, які забезпечують зв'язок із зовнішнім світом. Втрата або глибоке по­рушення цих двох важливих функцій ізолює дитину від людей, що її оточують, та предметного середови­ща, не дає їй змоги оволодівати спонтанно (без спе­ціального навчання) соціальною культурою, а отже, ставить у такі умови, за яких поза спеціальним педа­гогічним впливом психіка дитини не розвивається. Сліпоглухонімий може протягом усього життя не засвої­ти навіть найелементарніших навичок людської пове­дінки, не навчитися жодного слова, не одержати хоч скільки-небудь сформованого запасу предметних уяв­лень про світ. Слід відзначити, що втрата або різке зниження діяльності слухового і зорового аналізато­рів негативно впливає на функціонування кори вели­ких півкуль головного мозку. Адже відомо, що її загальний тонус, створення й підтримання якого на пев­ному рівні необхідне для утворення нових зв'язків і оперування вже утвореними, залежить від постійного припливу подразників, які надходять до головного моз­ку із різних рецепторів. У тих випадках, коли функціо­нування слухового і зорового аналізаторів порушене, приплив їх подразників до кори головного мозку різко обмежується. Це відбивається на тонусі і послаб­лює замикальну функцію. Тому при одночасній втраті зору і слуху та відсутності спеціального педагогічного впливу «дитина взагалі може перебувати в тривало­му дрімотному стані — настільки знижується тонус кори великих півкуль її головного мозку» '(Л у б о в с к н й В. И., Мещеряков А. И. Физиологичес­кие особенности аномальных детей//Основы обучения и воспита­ния аномальных детей.—М., 1965.—С. 96.).

Таким чином, сліпоглухонімота створює вкрай важ­кі передумови для психічного розвитку дитини. Од­нак якщо вона не сполучається з розумовою відста­лістю, сліпоглухонімі діти потенційно мають можли­вості для повноцінного інтелектуального й емоційного розвитку і за сприятливих умов виховання можуть стати соціально корисними людьми. З одного боку, це зумовлено властивістю нервової системи замінювати втрачені функції одних аналізаторів функціями інших, збережених структур. Саме завдяки пластичності нер­вової системи при сліпоглухонімоті відсутність зору і слуху компенсується збереженою здатністю відчувати й сприймати навколишній світ за допомогою дотику, нюху, різних вібраційних та температурних відчуттів. Проте, з іншого боку, приведення в дію цих компенса­торних здібностей нервової системи при сліпоглухоні­моті вирішальним чином визначається спеціальними педагогічними впливами. Тому в дефектології висува­ється ідея універсальної провідної ролі навчання в психічному розвитку сліпоглухонімої дитини. Ця ідея є основоположною в оригінальній продуктивній систе­мі навчання сліпоглухонімих, яку створили видатні дефектологи І. П. Соколянський і О. І. Мещеряков та яка нині практично реалізується у спеціальному на­вчально-виховному закладі (дитячому будинку) для сліпоглухонімих у м. Сергіїв Посад Московської об­ласті.

Найпереконливіше виражена універсальна роль на­вчання сліпоглухонімих при формуванні в них почат­кових форм людської поведінки - найперших потреб і способів їх задоволення. Справді, людські потреби виникають внаслідок присвоювання дитиною культур­них, вироблених соціальним досвідом людей засобів задоволення її вроджених природних потреб (в їжі, за­хисті від холоду тощо), а не розвиваються спонтанно на основі дозрівання мозку. Тому на початкових ета­пах виховання сліпоглухонімої дитини педагогічна ро­бота будується таким чином, щоб перетворити орга­нічні потреби організму на перші суто людські по­треби, тобто виховати у дитини вміння задовольняти природні потреби прийнятими в суспільстві способами (наприклад, користуватись ложкою при вживанні їжі).

З цією метою організовується спільна предметно-практична діяльність сліпоглухонімої дитини й дорос­лої людини, яка її виховує. Ця діяльність скерована на формування культурних способів задоволення при­родних потреб. При цьому предметна дія, якій навча­ють сліпоглухонімого, поділяється. Рухи, які викону­ють руки дитини, спочатку повністю скеровуються ру­ками вихователя (наприклад, рука дорослого міцно тримає руку вихованця, в яку вкладається ложка, і їжа підноситься до рота дитини її рукою, яка скерована рукою дорослого). Із зростанням активності дитини міра і форма активності дорослого поступово знижуються. У дитини все більше закріплюється навичка відповідної дії з предметом, і нарешті, вихователь лише подає сигнал до дії, а дитина виконує її самостійно.

Для формування в дитини предметних зразків об'єк­тів і дій спершу використовують спеціальні засоби спілкування із сліпоглухонімими — жести, які познача­ють ці предмети і дії. В подальшому на зміну спо­чатку окремим жестам, а потім все більшій їх кіль­кості приходять слова, які повідомляються сліпоглу­хонімому в дактильній формі. Дактилогія (від грец. daktylos—палець, logos — слово)—ручна азбука, в якій букви алфавіту замінюються спеціальними зна­ками, що передаються пальцями руки. На відміну від зорового сприймання дактильних знаків, яким корис­туються глухі, сліпоглухонімі використовують спеці­альний пальцевий алфавіт, в якому кожна буква пе­редається дотиком пальців «мовця» до певних точок долоні «слухача».

Роль словесної мови, оформленої дактильно, пос­тійно і послідовно зростає. Крім оволодіння дактило­логією, сліпоглухонімі навчаються також усної звуко­вої мови: використовуючи спеціальні логопедичні прийоми, їм ставлять вимову звуків і навчають конт­ролювати висоту звучання голосу за допомогою так­тильно-вібраційних відчуттів (притулянням руки до горла).

Велике значення у п дальшому навчанні й роз­витку сліпоглухонімих належить оволодінню писем­ною мовою, яка оформлюється рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, що ним користуються сліпі. В цьо­му шрифті кожна буква, цифра, розділові знаки пе­редаються різними комбінаціями випуклих крапок, які сприймаються дотиком пальців руки до паперу. Ово­лодіваючи словесною мовою, сліпоглухонімі одержу­ють змогу прилучатися до людської культури, що ві­діграє вирішальну роль в їхньому розумовому, мора­льному й естетичному розвитку.

Таким чином, педагоги-дефектологи «створюють чудо» — абсолютно безпорадних у самостійному сприйнятті світу й спілкуванні з людьми дітей перетворю­ють у високоосвічених, творчих, соціально активних особистостей. Досвід навчання сліпоглухонімих має велике наукове значення — виходячи за межі дефек­тології, він, безперечно, доводить вирішальну роль со­ціального фактора в формуванні людської психіки, матеріалістичну зумовленість цього процесу.

Всесвітньо відомими стали сліпоглухонімі, які досягли висо­кого рівня розвитку. Так, американка Еллен Келлер, яку вихова­ла Анна Суливан, здобула вищу освіту, стала доктором філософії. Дефектологія пишається досягненнями сліпоглухонімої Ольги Іва­нівни Скороходової. її приклад переконливо свідчить про великі можливості дефектології у формуванні компенсаторних процесів навіть при таких складних дефектах, яким є сліпоглухонімота. Ольга Іванівна народилася в селі Білозірка на Херсонщині в 1914 р. У віці 5 років внаслідок перенесеного менінгіту вона пов­ністю втратила зір, а потім і слух. Коли їй було, 10 років, вона потрапила до спеціальної школи-клініки для сліпоглухонімих ді­тей у м. Харкові. Керував роботою цього закладу видатний педагог-дефектолог професор І. П. Соколянський. Він і був вихователем О. І. Скороходової, будуючи її навчання за оригінальною систе­мою, з використанням дактильиого алфавіту й брайлівського шрифту. У Харкові О. І. Скороходова здобула середню освіту. Піс­ля війни вона продовжила навчання в Москві, в Інституті дефек­тології. У 1947 р. була видана її книга «Як я сприймаю навко­лишній світ» (М.: Вид-во АПН РСФСР), яка відразу завоювала визнання вчених і широкого кола читачів. У 1954 р. у тому ж видавництві вийшла друга книга О. І. Скороходової «Як я сприй­маю й уявляю навколишній світ». У 1961 р. О. І. Скороходова за­хистила дисертацію, стала кандидатом психологічних наук. У 1972 р. у видавництві «Педагогика» виходить її третя книга - «Як я сприймаю, уявляю й розумію навколишній світ». Усі три книги об'єднані єдиним задумом, який був вдало реалізований ав­тором. У них розкрито особливості пізнавальної діяльності сліпо­глухонімих.

Ці книги сприймаються з великим інтересом, як гімн величез­ним розумовим здібностям людини, її волі й наполегливості; їх перекладено па кілька іноземних мов.

О. І. Скороходова неодноразово виступала з доповідями на форумах психологів і дефектологів. Вона добре володіла розмов­ною мовою, вміла захопити аудиторію. Ольга Іванівна часто зу­стрічалась із студентами дефектологічних факультетів, школяра­ми, вчителями, брала активну участь у роботі Сергієвопосадської школи-інтернату для сліпоглухонімих дітей. Будучи різнобічно ос­віченою й обдарованою людиною, О. І. Скороходова серйозно за­хоплювалася поезією. У книгах її трилогії вміщено чимало тала­новитих віршів.

Високу оцінку досягненням О. І. Скороходової, її гуманізму, намаганню бути соціально корисною, активною, її мужності й во­лі дав видатний учений-фізіолог І. П. Павлов, який підкреслив, що О. І. Скороходова щаслива своїми прагненнями, думками про перемогу людини над природою. О. І. Скороходова померла в 1982 р.

Подальший розвиток система навчання і вихован­ня сліпоглухонімих І. П. Соколянського знайшла в працях О. І. Мещерякова. Завдяки запровадженню у практику наукових досліджень і висококваліфікова­ній та наполегливій роботі педагогів четверо випускни­ків Сергієвопосадської спеціальної школи-інтернату - Н. Корнєєв, Ю. Лернер, С. Сироткын, О. Суворова закінчили факультет психології університету і ведуть науково-дослідну роботу.

Дата добавления: 2014-12-25