Роль педагога в навчанні, вихованні та корекції розвитку аномальних дітей

Навчально-виховну та корекційну роботу в спеці­альних закладах для аномальних дітей здійснюють педагоги-дефектологи. Їм належить вирішальна роль у підготовці учнів до самостійного трудового життя на основі корекції розвитку особистості дитини, зокрема її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, системи потреб та мотивів, фізичного розвитку.

У роботі з аномальними дітьми значення педаго­гічного керівництва їхнім розвитком помітно зростає. Поза кваліфікованою допомогою з боку педагога діти з відхиленнями в розвиткові досить часто неспромож­ні оволодіти навіть елементарними знаннями, вмін­нями,, навичками, способами поведінки, якими норма­льні діти звичайно оволодівають самостійно в про­цесі накопичення життєвого досвіду. Тому необхідна значна педагогічна допомога, спрямована на спеціаль­ну організацію розумової та практичної діяльності ді­тей з метою формування в них системи дій, важливих для пізнання навколишнього світу, орієнтування в ньо­му, виконання практичних трудових завдань, спілку­вання з людьми, адекватного емоційного реагування на те, що відбувається навколо, та оцінки його.

У дефектологічних дослідженнях та в практично­му досвіді спеціальних шкіл доведено величезну роль особистого прикладу педагога у вихованні аномальних дітей, оскільки багато хто з них схильний до засвоєн­ня способів дій та поведінки за наслідуванням.

У процесі повсякденного ділового та неофіційного спілкування зі своїми вихованцями педагог-дефектолог повинен постійно демонструвати високі зразки мо­ральності, етичної та естетичної культури, організо­ваності, громадянської зрілості. Слід враховувати, що учні спеціальних шкіл (у тому числі й розумово від­сталі діти) здатні проявляти критичне ставлення до особистості педагога, причому найвагомішими для по­зитивної чи негативної оцінки його з точки зору дітей є ділові, комунікативні та авторитарні якості [Див.: Горожанкина Р. И. Некоторые вопросы восприятия и оценки личности учителя учащимися вспомогательной школы//Изучение личности аномального ребенка.-М., 1977.].

Інтерес до особистості вчителя, позитивне ставлен­ня до нього часто виявляються важливими, навіть вирішальними факторами, що визначають ставлення аномальних школярів до того чи іншого навчального предмета.

Успішність навчально-пізнавальної діяльності учнів спеціальних шкіл, головним чином, залежить від то­го, як учитель допомагає дітям у процесі цієї діяль­ності. Проте слід ураховувати, що така допомога за всієї необхідності у спеціальних школах не повинна гальмувати розвиток самостійності діяльності та поведінки аномальної дитини; до того ж, як свідчать спе­ціальні дослідження (Р. Б. Кафеманас та ін.), учні цих шкіл, особливо в підлітковому віці, далеко не завж­ди позитивно ставляться до такої допомоги, виявляю­чи бажання до дедалі більшої самостійної роботи.

Педагог-дефектолог, будучи прикладом для анома­льних дітей, є водночас їхнім найближчим порадни­ком, помічником, захисником - адже в більшості спе­ціальних шкіл діти перебувають цілодобово, рідко бувають вдома, до того ж, не завжди одержують в сім'ї те, що є необхідним для дитини.

Педагог-дефектолог - людина, авторитетне оціноч­не судження якої з приводу поведінки та діяльності дитини є для неї дуже важливим. Та й не тільки для неї. Як свідчать досвід та експерименти, в спеціальній школі оцінка педагога, особисте його ставлення до ди­тини дуже часто є вагомим фактором, що визначає становище учня в системі стосунків між членами дитячого колективу. Врахуємо, що загальною специфікою таких колективів у різних типах спеціаль­них закладів для аномальних дітей, на відміну від ко­лективів нормальних дітей, є недостатній розвиток сис­теми неформальних емоційних позитивних взаємосто­сунків, унаслідок чого багато хто з дітей мають статус ізольованих. Це травмує психіку дитини, тому педагог-дефектолог повинен намагатися виправити таке не­сприятливе становище дитини в колективі, посилюючи, активізуючи власні емоційні контакти саме з таким вихованцем.

Аномальні діти відчувають потребу в спілкуванні з учителем на уроці; якщо ця потреба залишається незадоволеною внаслідок того, що вчитель не вміє роз­поділити свою увагу на всіх учнів, у окремих школярів виникають різні порушення поведінки як своєрідні за­соби привернути до себе увагу, компенсувати недостат­ність спілкування.

На вчителів та вихователів спеціальних шкіл усіх типів поширюються права та обов'язки, передбачені для педагогів масових шкіл. Нагадаймо, зокрема, що вчитель, виконуючи державне завдання навчання та виховання підростаючого покоління, зобов'язаний: оз­броювати учнів усвідомленими, міцними та дійовими знаннями, вміннями та навичками з основ наук; фор­мувати в них сучасний світогляд; розвивати пізнаваль­ні здібності та інтереси з урахуванням та поважанням індивідуальних особливостей; виховувати їх у дусі ви­сокої моралі та громадської активності, поваги до ви­мог соціально позитивної поведінки особистості у сус­пільстві; піклуватися про охорону здоров'я; вивчати індивідуальні особливості, умови життя дитини; під­тримувати тісні зв'язки з батьками та громадськістю, пропагувати та розповсюджувати педагогічні знання; систематично підвищувати свій загальнокультурний та фаховий рівень.

Вихователі, які працюють з дітьми в школах-інтернатах та групах подовженого дня, повинні, зокрема, прищеплювати дітям любов до праці, високі моральні якості, навички культурної поведінки, виконання пра­вил особистої гігієни; регулювати режим дня вихо­ванців, контролювати своєчасність підготовки домаш­ніх завдань та організовувати діяльність учнів на та­ких заняттях в різних формах; надавати дітям допо­могу в навчанні та організації дозвілля, здійснювати заходи, що сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвиткові вихованців; підтримувати постійні зв'язки з учителями, учнівськими громадськими організація­ми, медичним персоналом, батьками.

Окрім цих, загальних для всіх педагогів обов'язків, дефектологи повинні проводити спеціальну роботу, спрямовану на максимально можливу корекцію недо­ліків психофізичного розвитку аномальних дітей, на їх всебічний компенсаторний розвиток з метою забез­печення соціалізації та соціальної адаптації вихован­ців. Для цього необхідні знання особливостей розвит­ку кожної категорії аномальних дітей та оволодіння системою тих специфічних психолого-педагогічних за­собів компенсаторно-корекційної роботи, які розроб­лені у відповідних галузях наукової та практичної де­фектології.

Спеціальні обов'язки педагогів-дефектологів виз­начені положеннями про кожний тип спеціальних шкіл-інтернатів та дошкільних установ для аномальних ді­тей.

§ 2. Вимоги до особистості педагога-дефектолога та його професійної підготовки

Педагогові-дефектологу належить провідна роль у становленні особистості аномальної дитини як громадянина суспільства. Тому він повинен бути високоосвіченою людиною, яка має чіткі світоглядні позиції, вміє їх обґрунтовувати та відстоювати, поважаючи при цьому думки інших. Інформація, яка надходить від педагога до свідомості аномальної дитини (а саме він здебільшого є найкомпетентнішим джерелом інформа­ції для дітей), має бути достовірною, багатою за зміс­том, переконливою та цікавою. Тому в процесі профе­сійної підготовки дефектологів, як і педагогів - спе­ціалістів з інших профілів, значне місце посідає оволо­діння системою знань з соціально-економічних дисцип­лін, історії та сучасного стану світової культури, зокрема культури своєї держави. Підкреслимо, що про­цес збагачення власної гуманітарної підготовки, ово­лодіння культурою людства в її ідеологічних, естетич­них (літературних, музичних, художніх тощо), мора­льних, правових компонентах є безперервним і нескін­ченним, тому постійна робота з самоосвіти, культурно­го самовиховання - одне з найважливіших завдань педагога взагалі та дефектолога зокрема.

Враховуючи, що в процесі розвитку, навчання і ви­ховання діють основні закономірності, спільні для ро­боти як з нормальними, так і з різними категоріями аномальних дітей, дефектолог повинен володіти знан­нями загальної, вікової та педагогічної психології, за­гальної педагогіки. Ці знання є фундаментом, на якому ґрунтуються прикладні, суто дефектологічні знання та вміння. Наприклад, до вивчення аномаль­ної дитини ставляться вимоги, які відображені в прин­ципах вивчення особистості, розроблених загальною психологією: активності та цілеспрямованості, всебіч­ності та комплексності, об'єктивності, динамічності, конкретності, єдності вивчення особистості та її со­ціального оточення тощо. Знаючи ці принципи, педагог-дефектолог зможе правильно розв'язувати прин­ципові завдання глибокого вивчення своїх вихован­ців і, використовуючи в цьому процесі методи пізнання особистості, також в цілому спільні для загальної та спеціальної психології (бесіда, спостереження, вив­чення документації, анкетування, збирання, зістав­лення та узагальнення незалежних характеристик, при­родний та лабораторний експеримент, психодіагностичний метод тощо), знайде при застосуванні кожного з них оптимальні прийоми з урахуванням специфіки роботи з аномальними дітьми.

Цю специфіку вивчають такі дисципліни, як спеціальна психологія (олігофрено-, сурдо- і тифлопсихологія), дефектологічна психодіагностика, яка, зокре­ма, розробляє принципи та методи відбору дітей до спеціальних шкіл та дошкільних установ. Не менш важливими для дефектолога є й знання з різних галу­зей медицини (анатомії та фізіології людини, її ви­щої нервової діяльності та окремих органів - слуху, зору, мови; патофізіології, невропатології, психопато­логії тощо), оволодіння якими дає змогу зрозуміти природу того чи іншого виду аномального розвитку дитини, усвідомити первинні матеріальні причини по­рушень психофізичного розвитку з точки зору дії біо­логічного фактора, який в єдності із соціальним ви­значає особливості та перспективи становлення особис­тості.

Нарешті, в підготовці педагога-дефектолога значна роль належить оволодінню системою спеціальних дефектологічних знань та вмінь (для кожної дефектоло­гічної спеціальності - переважно в окремих галузях цієї науки), що стосуються принципів, методів та при­йомів навчальної, виховної та корекційної роботи з дітьми різних вікових категорій (дошкільниками, шко­лярами), які мають ті чи інші відхилення в розвит­кові. Цих знань та вмінь дефектологи набувають у процесі вивчення курсів спеціальної педагогіки (оліго­френо-, сурдо-, тифло-), окремих методик викладання дисциплін, що вивчаються в спеціальних школах, методики організації виховної роботи в цих школах, логопедії, дошкільної спеціально! педагогіки, ряду спецкурсів та спецсемінарів (наприклад, з диференційованого навчання, методики корекційної роботи то­що). Педагогів-дефектологів досконало озброюють специфічними системами прийому та передачі інфор­мації, необхідними для спілкування з певними кате­горіями аномальних дітей. Йдеться, зокрема, про мо­ву жестів, дактилологію (ручну азбуку, яка відтворює букви та слова умовними знаками, зображуваними пальцями рук), техніку читання з губ як засоби спіл­кування глухих, дактилографію (письмо пальцем), що використовується як засіб спілкування з сліпоглухим співрозмовником, письмо та читання за допомогою шрифта Брайля, чому навчають сліпих.

Як уже зазначалося, в цілому в навчанні та вихо­ванні аномальних дітей діють ті самі принципи загаль­ної педагогіки, що й у роботі з нормальними дітьми. Так, у спеціальних школах усіх типів істотне значення зберігають загальні дидактичні принципи: свідомості та активності, науковості та систематичності, доступ­ності, наочності, міцності засвоєння знань, умінь та навичок, розвиваючого навчання, індивідуального під­ходу до учнів тощо. Закономірності процесу виховання аномальних дітей також підпорядковуються загально-педагогічним принципам зв'язку школи з життям сус­пільства, єдності, цілісності, системності виховного процесу, виховання ь колективі та через колектив, ор­ганічного поєднання поваги та вимогливості до вихо­ванців, освіти та переконання учнів з доцільною ор­ганізацією їхнього життя та діяльності, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей та здійс­нення особистісного підходу.

У теорії та практиці різних галузей дефектології розроблено оригінальні дійові прийоми корекційної ро­боти з аномальними дітьми, що використовуються при застосуванні загальнопедагогічних методів навчання (словесних, наочних, практичних, інформаційно-рецеп­тивних, репродуктивних, частково пошукових, творчих тощо) та виховання (переконання, формування досві­ду поведінки, заохочення та покарання, змагання та ін.). Зокрема, в керівництві навчально-пізнаваль­ною діяльністю аномальних школярів використовую­ться спеціальні прийоми, спрямовані на її корекцію: додаткового стимулювання; усвідомлення та довільнос­ті виконання; запобігання та активного виправлення помилок; підведення до самостійних висновків, узага­льнень, встановлення зв'язків; переводу від предмет­но-практичного до розумового плану здійснення та співвіднесення зовнішнього та внутрішнього планів ді­яльності; посилення самоконтролю, самоорганізації, критичності та самокритичності тощо.

Окрім ґрунтовної теоретичної та практичної підго­товки, яка дозволяє педагогу-дефектологу ефективно розв'язувати завдання, що стоять перед ним, він по­винен володіти цілим рядом особистих якостей, без яких неможлива успішна робота з аномальними діть­ми. Дефектологові необхідні такі якості, котрі б від­повідали вимогам суспільства до людини, якій дору­чено справу виховання громадянина. В цьому відно­шенні дефектолог, як і будь-який інший педагог, має бути зразком культури, освіченості, морально бездо­ганної поведінки.

Водночас педагогу-дефектологу мають бути прита­манні й деякі суб'єктивні характерологічні риси, що в поєднанні з об'єктивними знаннями та вміннями є не­обхідними для його продуктивної роботи. До таких рис належать: педагогічна чуйність, що полягає в здат­ності за найнезначнішими виявами помічати зміни в психічній діяльності, поведінці, загальному стані ди­тини і адекватно на них реагувати; терпіння та напо­легливість у досягненні поставленої мети у роботі з аномальними дітьми; твердість і послідовність, орга­нізованість, педагогічний такт.

Маючи на увазі підвищену збудливість аномальних дітей, схильність багатьох з них до негативізму, афективних проявів, нестійкість діяльності та поведінки, дефектологія стверджує необхідність створення в спеціальних школах щадного педагогічного режиму, що оберігає ослаблену нервову систему аномальної дити­ни. Величезна роль у цьому належить витриманості пе­дагога, його доброзичливості, здатності підтримувати, мобілізувати діяльність дитини, пробуджувати в неї оптимізм, бадьорість духу, вмінню попереджати та пе­дагогічно правильно долати зриви в поведінці, акти­візувати здорові, сильні сторони її особистості.

Педагог-дефектолог має пам'ятати про важливість оволодіння технікою мовного спілкування з аномаль­ними дітьми, оскільки сприймання, розуміння, став­лення їх до словесної інформації характеризуються рядом специфічних особливостей. Тому необхідна по­стійна робота педагога над відпрацюванням оптималь­ного темпу, ритму, грамотності, інтонації мови. Адже слово вчителя є не тільки засобом інформації, а й спо­собом стимулювання дітей до діяльності, керівництва нею, організації поведінки вихованців.

§ 3. Система підготовки фахівців для практичної та наукової діяльності в галузі дефектології

Ефективність діяльності навчально-виховних зак­ладів для аномальних дітей визначальним чином за­лежить від якості професійної підготовки педагогіч­них кадрів. В Україні їх готують на дефектологічних факультетах трьох педагогічних вузів (київського, сло­в'янського, кам'янець-подільського), найстарішим з яких є київський, що працює вже багато десятиліть.

З Диференціацією системи спеціальних навчально-виховних установ для аномальних дітей, із зростанням досягнень наукової та практичної дефектології неухи­льно вдосконалюється процес вузівської підготовки педагогів-дефектологів. Якщо на перших етапах ста­новлення вищої дефектологічної освіти студенти здо­бували загальну дефектологічну підготовку, то надалі виникла потреба готувати педагогічні кадри, які б спеціалізувалися в галузі олігофренопедагогіки, сурдо­педагогіки, тифлопедагогіки, логопедії.

Оскільки одним з найважливіших навчальних пред­метів у спеціальних школах є праця, що дає змогу надати учням цих шкіл певну професію (а це є необ­хідним для їхньої успішної післяшкільної соціально-трудової адаптації), фахівців-дефектологів з професій­но-трудового навчання аномальних дітей готують за спеціалізованими навчальними планами та програ­мами.

З розвитком важливої ланки системи спеціальних закладів для аномальних дітей - спеціальних дитя­чих садків (для дітей з порушеннями інтелекту, мови, слуху, зору) на деффаках також готують фахівців з різних галузей дошкільної дефектології. Студенти-дефектологи здобувають теоретичні знання з суспільно-економічних, загальногуманітарних, медичних, загаль­них та спеціальних психологічних, педагогічних, кон­кретно-методичних дисциплін і навчаються реалізувати ці знання в роботі з аномальними дітьми.

Після закінчення вузу робота педагога-дефектолога над підвищенням своєї фахової кваліфікації не завершується. Бути на сучасному рівні розвитку психолого-педагогічної та дефектологічної науки практич­ним працівникам спеціальних шкіл дає змогу наполег­лива самоосвіта, а також різні внутрішкільні та поза­шкільні форми вдосконалення вчителів.

У спеціальних дитячих навчально-виховних устано­вах створено методичні об'єднання вчителів з різних предметів (за циклами) та вихователів. Члени метод-об'єднань готують та обговорюють теоретичні та практичні доповіді, реферати та огляди науково-літе­ратурних новин, методичні розробки уроків і виховних заходів тощо,

Обласні (міські), республіканські інститути вдос­коналення вчителів, відповідні факультети підвищен­ня кваліфікації педагогічних вузів приділяють багато уваги вдосконаленню професійної майстерності педагогів-дефектологів. Однією з форм такої роботи є кур­си для вчителів різних спеціальностей, вихователів, ло­гопедів.

Науково-дослідну роботу в різних галузях дефек­тології здійснюють кафедри дефектологічних факуль­тетів педвузів, відповідні лабораторії науково-дослід­них інститутів педагогіки та психології України, де пра­цює чимало вчених, чиї наукові праці широко відомі.

Дефектологічні дослідження багато в чому зба­гачують також загальну психологію та педагогіку, ос­кільки в ряді випадків вони дають змогу чітко визна­чити такі закономірності, зв'язки, тенденції в розвит­кові психіки, формуванні особистості, її навчанні та вихованні, які при дослідженнях дітей з нормальним розвитком залишаються прихованими. Це, зокрема, підкреслював Л. С. Виготський: «Відхилення від нор­мального типу, патологічні зміни процесів розвитку є... нібито спеціально обладнаний експеримент, що вияв­ляє та розкриває перед нами часто з надзвичайною си­лою справжню природу та побудову процесу, що нас цікавить» [Выготский Л. С. Развитие высших психических функ­ций.- М, I960.- С. 53.].

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Якими факторами пояснюється зросла роль педагога у нав­чанні та вихованні аномальних дітей?

2. Назвіть обов'язки, спільні для педагогів масової та спеці­альної шкіл, а також специфічні завдання дефектологів.

3. Оволодіння якими науково-навчальними дисциплінами не­обхідне дефектологу для опанування його складної професії?

4. Обґрунтуйте вимоги до особистості педагога-дефектолога. Чи є у вас такі риси?

5. Схарактеризуйте систему безперервної освіти педагогів-дефектологів у різних ланках.

6. Який зв'язок між науково-дослідною роботою в галузях загальної педагогіки, психології та дефектології?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Коберник Г.Н., Синев В. Н. Введение в специальность «Дефектология».- К., 1974.- С. 125-142.

Основы обучения и воспитания аномальных детей / Под ред. А. И. Дьячкова.- М., 1965.- С. 332-338.

ЗМІСТ

Вступ........... 3

Розділ 1. Аномальні діти (загальна характеристика).. 6

§ 1. Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх........... 6

§ 2. Структура та особливості процесу аномального роз­витку............. 9

§ 3. Предмет і завдання дефектології...... 18

Розділ 2. Діти з порушенням аналізаторів.... 28

§ 1. Діти з порушенням слуху........ 28

§ 2. Діти з порушенням зору........ 40

Розділ 3. Діти з порушенням мови та інтелекту ……… 49

§ 1. Діти з порушенням мови........ 49

§ 2. Діти з порушенням інтелектуального розвитку.. 61

§ 3. Діти з затримкою психічного розвитку.... 77

Розділ 4. Діти з комплексними порушеннями розвитку …….. 90

§ 1. Сліпоглухонімі діти.......... 91

§ 2. Діти з поєднанням сенсорного та інтелектуального дефектів............. 96

Розділ 5. Діти з іншими вадами розвитку ……… 101

§ 1. Діти з порушеннями опорно-рухового апарата ………. 101

§ 2. Реактивні стани та конфліктні переживання у дітей …… 105

§ 3. Діти з психопатичними формами поведінки ……. 109

Розділ 6. Установи для аномальних дітей. Критерії від­бору дітей до спеціальних навчально-виховних закладів …. 116

§ 1. Принципи організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей...... 116

§ 2. Типи установ для аномальних дітей..... 119

§ 3. Принципи і організація комплектування спеціальних установ для аномальних дітей....... 128

Розділ 7. Педагог-дефектолог....... 133

§ 1. Роль педагога в навчанні, вихованні та корекції роз­витку аномальних дітей........ 133

§ 2. Вимоги до особистості педагога-дефектолога та його професійної підготовки........ 136

§ 3. Система підготовки фахівців для практичної та науко­вої діяльності в галузі дефектології …………. 140

Навчальне видання

Синьов Віктор Миколайович

Коберник Георгій Миколайович

ОСНОВИ ДЕФЕКТОЛОГІЇ

Обкладинка та художнє редагування І.Г. Сухенка Технічний редактор Т. Г. Шепновська Коректор Г. І. Якименко

Здано до набору 19.05.93. Підписано до друку 08.04.94. Формат 84х108 ¹/₃₂. Папір друк. № 2. Гарнітура літературна. Високий друк. Умов.-друк. арк. 7,56. Умов, фарбовідб. 7,77. Обл.-вид арк. 7,95. Вид. № 9583. Замовлення 169.

Видавництво «Вища школа», 252054, Київ-54, вул. Гоголівська, 7 Білоцерківська книжкова фабрика, 256400, Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.

Дата добавления: 2014-12-25