Вибір носія

Вплив телевізійної реклами визначають два фактори: велике охоплення та комплексний вплив (візуальний, звуковий і текстовий). Яким буде рекламний ролик залежить, перш за все, від стратегії рекламної кампанії. Якщо рекламна стратегія полягає в тому, щоб інформувати покупця про новий товар, переваги якого очевидні, то немає сенсу створювати складний ігровий ролик. Досить репортажного ролика чи короткої заставки. «Режисерський» тип реклами потрібен там, де маємо справу зі складними товарами, чиї властивості важко перевірити. Операторський тип використовують, коли необхідно ефектно показати фактуру товару. Такі кадри дорогі і складні. У вітчизняній практиці їх частіше за все замовляють за кордоном.

Після вибору рекламної стратегії і розробки сценарію його реалізацією займається режисер. Від його професійних здібностей залежить ефективність впливу ролика. Вважають, що хорошого режисера можна виділити за трьома кадрами.

Після того, як поставлене завдання та знайдено художнє рішення, ставиться питання, як досягти результату мінімальними коштами. Одним із суттєвих питань, що впливають на собівартість рекламного ролика, є вибір носія.

Отже, кіно чи відео? Не дивлячись на те, що відео зазвичай сприймається як «кіно» для бідних, насправді кожен із двох типів носіїв відеозапису має свої унікальні естетичні властивості, а також технічні переваги та недоліки. Багато спеціалістів вважають, що з приходом телебачення високого розрішення і нового покоління мультимедійних проекторів більшість кінострічок буде створюватися без застосування кіноплівки. Тобто, використання дорогої апаратури у рекламі не є обов’язковою вимогою для створення роликів високого класу. Кіноплівка використовується тоді, коли режисер прагне ефекту відсторонення, тоді як відео створює ефект присутності – глядач, що звик до телевізійних репортажів, сприймає відео матеріал як щось, що відбувається «тут і зараз». Виходячи із цього, диктується і вибір між кіно і відео зйомкою для створення реклами. Однак, враховуючи високу вартість виробництва з використанням кіноплівки, у більшості випадків художнього ефекту можна досягти і на недорогій відеоапаратурі.

Різниця між кіно та відео:

1.Розрішення кіноплівки зазвичай набагато вище від розрішення відео.

Вважається, що 35мм кіноплівка дозволяє отримати розрішення, що відповідає 5 000 рядкам відео. Реально ця цифра складає 2000 – 3000 рядків для негативу, тоді як розрішення позитиву у кінотеатрі не дуже високого класу може не перевищувати 1000 рядків. Це відповідає розрішенню телебачення високого розрішення (1080 рядків), але вочевидь перевищує розрішення телебачення стандартного розрішення (приблизно 530 рядків для цифрових форматів відеозапису). Високе розрішення кіноплівки відіграє не дуже важливу роль для телебачення – запис кінофільмів на касети стандарту VHS дозволяє отримати всього 270 рядків. Таким чином, більш високе розрішення кіноплівки, в порівнянні з відео навіть звичайного розрішення, не є принциповим фактором для ТВ реклами.

2.Різкість.

Як не парадоксально, але грубий матеріалізм відеозапису зазвичай асоціюється з більш різкою картинкою, яку отримують з допомогою відеокамери. Кіноплівка дає більш «м’яке» зображення. При цьому, кіноплівка дозволяє отримати значно більше розрішення, чим відео. Парадокс пояснюється так. Відеокамери штучним чином підвищують різкість зображення, тобто тонкі лінії чи краї стають більш тонкими шляхом обробки сигналу. При цьому відеокамера не може зафіксувати більш дрібних деталей, що доступні кіноплівці.

3.Контрастність.

Суттєвим обмеженням є більш низький діапазон контрастності у відеокамер у порівнянні з кінокамерою. Наприклад, якщо дія відбувається у кімнаті, а за вікном сонячний день, то під час зйомки на відео вікна вийдуть білими плямами, тоді як кіноплівка може дозволити майже увесь діапазон освітлення. У результаті відео картинка виглядає під час звичайної репортажної зйомки більш «пласкою», чим та ж картинка, знята на кіноплівці. Вочевидь, що подібні властивості відеокамери є обмеженням для художніх можливостей оператора під час зйомки відеокамерою. У багатьох випадках ці обмеження не є невирішеними, а лише вимагають більш високих технічних навиків від оператора, освітлювача та інших членів знімальної групи. Уміння правильно освітлити площадку часто є визначальним фактором, що дозволяє використовувати відеоапаратуру для зйомок «у стилі кіно».

4.Частота кадрів.

«Ефект відсторонення» кіноплівки пов'язаний з тим, що в той час як кіноплівка фіксує 24 повних кадри у секунду, відеокамера у стандарті PAL записує 50 «напівкадрів». (Відеокамера фіксує окремо парні та непарні рядки). Тому відео зображення виглядає більш плавним, що асоціюється з більш реалістичним і матеріалістичним зображенням, тоді як кіноплівка створює деяке стробуюче зображення, яке помітне під час швидких панорам у фільмах. Подібний ефект досягається на відео камерами з так званим прогресивним скануванням, тобто камерами, котрі записують кадр цілком. Більш дешевого методу отримання ефекту прогресивного сканування можна досягти, обробляючи зображення на комп’ютері, однак, при цьому відбувається погіршення якості зображення. Режим прогресивного сканування присутній і на деяких недорогих камерах формату DV.

5.Глибина різкості.

Кіноплівка дозволяє оператору отримувати меншу глибину різкості, чим відеокамера, що пов’язане з невеликим розміром світло чуттєвого елементу у відеокамерах. Мала глибина різкості (розмитий задній фон), є стандартним прийомом кінооператорів, у той час як відео оператори, котрі знімають репортажі, досягають проробки деталей.

6.Рапід (уповільнена зйомка).

Сучасні відеокамери поки не дозволяють знімати рафідом, за винятком деяких спеціалізованих. Єдиним відомим способом імітувати ефект уповільненої зйомки на відео без застосування спеціалізованих камер – це використовувати спеціальні і дуже дорогі програмні пакети, котрі інтерполірують нестачу кадрів [24; 299].

Таким чином, при достатньому рівні операторської майстерності, у більшості випадків, «режисерський» тип рекламних роликів може бути відзнятим на відео. «Операторські» ролики зазвичай вимагають використання рапіду, дуже чіткого виставлення світла тощо. Це визначає використання як мінімум 16 мм кіноплівки. Для роликів «репортажного» типу відео є найбільш привабливим форматом.

Є декілька класифікацій відео форматів: HDTV, цифровий BetaCAM, DVCPro50, Digital-S, BetaCamSP, DVCam, DV, DVCPro, Hi8, SVHS, VHS.

Зйомка реклами у форматі HDTV в Україні поки що є теоретичною можливістю. Крім того, вартість монтажу у форматі HDTV поки дуже висока.

Формат Digital Betacam є кращим, але і найбільш дорогим із флорматів телебачення звичайного розрішення і також потребує дорогого монтажного обладнання.

Найбільш оптимальний у цьому класі формат Digital-S. З точки зору якості він незначним чином поступається формату Digital BetaCam (фактор стискування 3.3 порівняно з двухкратним стисненням у форматі Digital Betacam) і фактично не поступається більш дорогому обладнанню DVCPro. Відносно невисока популярність формату Digital-S пов’язана з невисокою репутацією компанії JVC (що виробляє апаратуру формату Digital-S). Наступний клас обладнання - це обладнання форматів BetaCamSP, DVCam, DV, DVCPro. Наперекір розповсюдженій думці формат DV/DVCam мало чим поступається формату BetaCamSp, а у деяких випадках є більш прийнятним. Коректне порівняння аналогового (BetaCam) і цифрового (DV) форматів ускладнене, однак тести показують, что формат DV дозволяє отримати кращу картинку під час зйомки великих і середніх планів. При цьому картинка у форматі DV трішки поступається картинці, записаній у форматі BetaCam на загальних планах з великою кількістю дрібних рухомих деталей. Перевагою формату BetaCam є розповсюдженість цього формату і наявність широкого вибору перевіреного обладнання. У той же час вартість обладнання форматів DV, DVCam значно нижче, розмір камер менший, а монтаж здійснюється без втрати якості.

Таким чином, при невисокому бюджеті, відповідному досвіді і наявності розробленої технології у студії, реклама, знята у форматі DV/DVCam руками професіоналів може виглядати не гірше, чим реклама, відзнята на 16 мм кіноплівці.

Якщо прагнути переконати глядача у реальності того, що відбувається, то прийдеться добре попрацювати, щоб досягти репортажності на кіноплівці. Глядач звик бачити репортажі, зняті на відео. Вибір завжди залишається у розумному співвідношенні ціна/якість. На це і треба орієнтуватися при виборі способів зйомки рекламних роликів.

Отже, телебачення – найвпливовіший з усіх видів ЗМІ. Воно доносить інформацію кількома каналами водночас. Поєднання візуального ряду, закадрового тексту і музики розслаблює мозок глядача, робить його вразливим до впливів. Ефективність телебачення пов’язана з тим, що воно мобілізує периферійні системи уваги. Що більше таких каналів задіяно, тим менша критичність людини до інформації, яку через них надано.

Таким чином, головне завдання творців телевізійної реклами – створення позитивного відношення глядачів до рекламних продуктів.

Теми для повідомлень та самостійного опрацювання:

1. Особливість телевізійної реклами.

2. Пояснити поняття «розкадровка»,

3. Які формати телереклами ви знаєте?

4. Види телевізійних роликів.

5. Які основні типи телекадрів використовують?

6. Що таке «перехід», «редагування», «методи монтажу» та «точка зору»?

7. Основні вимоги до сценарію.

8. Особливості звукорежисури телевізійного ролика.

9. Різниця між кіно та відео.

Дата добавления: 2014-12-25