Ливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють

пробні стандарти. Вони розробляються у разі потреби, а також на ос-

нові проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебува-

ють на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть

мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на

рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робо-

чої групи. Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи

міжнародної організації стандартизації: РАЗ — загальнодоступні тех-

нічні умови; Т5 — технічні умови; ІТА — галузеві технічні угоди.

Процедура створення національних нормативних документів,

вимог до їх змісту і внесення змін до них детально регламентується

державним стандартом ДСТУ 1.5:2003 «Правила побудови, викладан-

ня, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів», за-

твердженим наказом Держспоживстандарту № 85 від 16 травня 2003р.

Зміст стандартів на сільськогосподарську продукцію залежно

від її особливостей містять відповідні групи положень чи вимог: 1)

класифікація (поділ за класами); 2) основні параметри і (або) розміри;

3) загальні технічні вимоги; 4) вимоги безпеки; 5) вимоги охорони до-

вкілля; 6) маркування; 7) пакування; 8) правила транспортування та

зберігання; 9) методи контролювання; 10) правила приймання; 11)

правила експлуатування, ремонту, утилізації; 12) інші.

На продукцію, споживні властивості якої можуть згодом погір-

шуватися, тобто продовольчі продукти, треба зазначати термін прида-

тності. У стандартах на конкретний вид продукції треба зазначати по-

вний перелік нормативних вимог, які убезпечують життя і здоров'я

громадян на всіх стадіях виготовлення та використання продукції.

Функції розробки, розгляду та погодження міжнародних (регіо-

нальних) та національних нормативних документів покладено на від-

повідні технічні комітети, які діють на основі Типового положення

про технічний комітет стандартизації, затвердженого наказом Держс-

тандарту України від 20 травня 2002 р. № 98, зареєстрованого в Мініс-

терстві юстиції України 11 липня 2002 р. за № 578/6866. Як один із

прикладів можна навести спільний наказ Міністерства сільського гос-

подарства України, Держстандарту України, УААН від 8 вересня 1995

р. № 240/299/118, яким було створено Технічний комітет з стандарти-

зації «Насіння сільськогосподарських культур». Подібним чином

створюються й інші технічні комітети за видами сільськогосподарсь-

кої продукції.

Загалом вимоги стандартів щодо якості й безпечності сільсько-

господарської продукції можна проілюструвати на прикладі націона-

льного стандарту ДСТУ 3768:2009 «Пшениця», чинного з 1 липня

2009 р. Залежно від показників якості м'яку пшеницю поділяють на 6

класів (класи 1—3 — група А, класи 4—5 — група Б і клас 6), а тверду

пшеницю — на 5 класів. М'яку пшеницю групи А використовують для

продовольчих (переважно борошномельна та хлібопекарська промис-

ловості) потреб і для експортування. Пшеницю групи Б і 6-го класу

використовують на продовольчі і непродовольчі цілі й для експорту-

вання. Зерно твердої і м'якої пшениці всіх класів має бути у здоровому

стані, не зіпріле та без теплового пошкодження під час сушіння: мати

властивий здоровому зерну запах (без затхлого, солодового, плісняво-

го, гнилісного, полинного, сажкового запаху нафтопродуктів та інших

сторонніх запахів); мати нормальний колір; не дозволено зараження

пшениці шкідниками зерна. Конкретні кількісні показники щодо якос-

ті пшениці кожного класу виокремлено у таблицях 1 та 2 стандарту. У

разі невідповідності граничній нормі якості пшениці хоча б за одним з

показників, її переводять до відповідного нижчого за рівнем класу.

Щодо вимог безпечності, то вміст шкідливих речовин у зерні

пшениці не повинен перевищувати таких максимально допустимих

рівнів (мг/кг): свинцю — 0,5; кадмію — 0,1; арсену — 0,2; ртуті —

0,03; міді — 10,0; цинку — 50,0. Максимальні рівні радіонуклідів ви-

мірюються у Бк/кг: стронцію-90 — 20; цезію-137 — 50.

Підтвердження відповідності продукції вимогам стандартів що-

до якості й безпечності сільськогосподарської продукції здійснюється

за допомогою процедури сертифікації (від лат. — зроблено правиль-

но). Ця процедура проводиться уповноваженими органами з сертифі-

кації — підприємствами, установами і організаціями з метою запобі-

гання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна

громадян і навколишнього природного середовища, сприяння спожи-

вачеві в компетентному виборі продукції тощо. Державну систему

сертифікації створює Держспоживстандарт України, який проводить

та координує роботу щодо забезпечення сертифікації.

Відповідно до ст. 13 декрету Кабінету Міністрів України «Про

стандартизацію і сертифікацію» сертифікація продукції в Україні по-

діляється на обов'язкову та добровільну. Перелік продукції, що підля-

гає обов'язковій сертифікації в Україні визначено наказом Держспо-

живстандарту України від 1 лютого 2005 р. № 28, зареєстрованим у

Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 р. за № 466/10746. Розді-

лом 26 цього нормативно-правового акта встановлюється перелік хар-

чової продукції та продовольчої сировини, які підлягають обов'язковій

сертифікації.

Перелік і зміст документів, що засвідчують проходження серти-

фікації містить ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповіднос-

ті» від 17 травня 2001 р. Сертифікат відповідності — це документ,

який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління

якістю, системи екологічного управління, персонал відповідають

встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативно-

Дата добавления: 2014-12-25