Поняття між особового спілкування та його сутнісні ознаки

Етика між особового спілкування в організації

Тема 5. Етика організаційного спілкування

40, 58, 59, 78, 84, 88, 107, 124, 139

Поняття міжособового спілкування в організації та його сутнісний зміст. Особливості діалогічного мовлення у міжособовому спілкуванні. Специфіка використання різних рівнів спілкування та їх психологічна взаємообумовленість. Типи комунікативної взаємодії. Основні стратегії комунікативної взаємодії. Основні вимоги до проведення ділової телефонної розмови. Наради як найбільш ефективний засіб вирішення організаційних проблем. Організаційні аспекти проведення зборів. Стратегії проведення переговорів. Інші форми колективних обговорень. Етичні вимоги документальних комунікацій в організації.

Базові терміни: «міжособове спілкування», «міжособова комунікація», «діалог», «бесіда», «нарада», «збори», «переговори»

Пізнати іншу людину, а через спілкування з нею і весь навколишній світ та й саму себе людина може завдяки міжособовому спілкуванню. Видатний російський філософ М.Бахтін зазначає, що людину лякає власна одинокість, вона шукає спілкування з іншими, і навіть спілкуючись сама з собою, людина формує діалог, адже шукає в собі інше «Я». Людина ніколи не зможе знайти всієї повноти буття тільки в собі самій, їй необхідно відчути сторонній голос як особливу точку зору на світ і на саму себе, як буття іншої людини.

Спілкування – поняття, що описує взаємодію між людьми і характеризує базову потребу індивіда бути включеним в соціум і культуру. На відміну від комунікації, спілкування передбачає не тільки інформаційний, але й особистісно - інформаційний зв'язок між людьми, що забезпечує накопичення соціально-значимої інформації, що конституює учасників спілкування як спільніст ь[49].

Поняття «міжособове спілкування» означає взаєморозуміння і узгодження дій між людьми, вироблення ними єдиної стратегії взаємодії, те загальне, що було сформоване індивідами, що вступили в контакт.

Поняття «міжособова комунікація» означає процес обміну повідомленнями і їх інтерпретацію між двома або декількома індивідами, що вступили в контакт один з одним.

Особливістю міжособової комунікації є те, що в її процесі має місце обмін повідомленнями між невеликим числом людей; це безпосередня взаємодія, коли її учасники знаходяться в просторовій близькості, мають нагоду легко здійснювати зворотний зв'язок; кожний з її учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особових характеристик і у свою чергу розраховує на зустрічну увагу.

Міжособова поведінка індивідів в процесі комунікації відрізняється від їх поведінки поза ситуацією взаємодії, адже кожний з її учасників істотним чином впливає на поведінку іншого, між їх висловами і вчинками виникає причинна залежність. Обмінюючись повідомленнями, вони пристосовують їх до конкретної ситуації спілкування, зміст отриманої інформації значною мірою переробляється залежно від ситуації та навколишнього оточення.

Міжособову комунікацію можна вважати ефективною, якщо мета, що була поставлена суб’єктами комунікації, досягається найбільшою мірою.

Найбільш дієвим інструментом вирішення проблем і задач, що стоять перед людьми на рівні засобів комунікації можливо визначити діалог - комунікативну технологію, що постає як впорядкована послідовність етапів, елементів і актів поведінки (дій), змісту мови і станів комуніканта, що опосередковані особливостями його особистого досвіду, поставленою метою, особливостями особистісних рис і поведінки реципієнта, а також умов, в яких вони знаходяться. Визначення діалогу як методу чи технології дозволяє розглядати його як елемент професійної діяльності і застосувати до нього відповідні критерії аналізу і оцінки.

Таким чином, діалог як інструмент комунікативної діяльності може характеризуватися наступними чинниками:

1) цілеспрямованістю, тобто усвідомленням предмету і мети комунікативної дії;

2) внутрішньою структурою, взаємопов'язаністю всіх комунікативних актів, етапів і послідовних дій, тобто наявністю певної фазової технології;

3) ефективністю, тобто здатністю приводити до наперед наміченого результату, поставленої мети.

Щоб діалог як елемент професійної діяльності став ефективним засобом комунікативної роботи, його необхідно готувати заздалегідь, а отримані результати об'єктивно аналізувати з позиції зроблених помилок і упущених можливостей.

Діалогічне спілкування як рівноправна суб'єкт-суб'єктна взаємодія має за мету взаємне пізнання, самопізнання партнерів по спілкуванню. Воно можливе лише у випадку дотримання низки правил взаємовідносин:

1. Зосередження уваги на власному актуальному стані та психічному стані співрозмовника (дотримання загальновизнаного принципу «тут і зараз»).

2. Безоцінкове спілкування з партнером, апріорна установка на довіру до його намірів.

3. Сприймання партнера як рівного, який має право на власну думку і рішення.

4. Включення проблем і невирішених питань у зміст спілкування.

5. Персоніфікація спілкування, тобто ведення розмови від власного імені (без посилання на думку авторитетів), представлення своїх справжніх почуттів і бажань[50].

Компетентне гуманне спілкування дозволяє досягти більш глибинного взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює умови для взаємного особистісного зростання.

Залежно від комунікативної мети в міжособовій комунікації можливо виділити наступні рівні спілкування: конвенційний, примітивний, маніпулятивний, стандартизований, ігровий, діловий, духов­ний.

Кожен із них можливо розглянути у контексті чотирьох фаз поведінки комуніканта стосовно реципієнта:

1) спрямова­ність (взаємоспрямованість);

2) психічне відображення (взємовідображення);

3) інформування (взаємоінформування);

4) відключення (взаємовідключення), якщо спонукальні мотиви до взаємодії з партнером зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися

Особливістю конвенційного (лат. conventio — договір) рівня спілкування є те, що людина може відчу­ти потребу в спілкуванні і мати установку на зовнішню комунікацію, яка посилюється наявністю реального партнера, або такої потреби не відчувати, однак спілку­ватися з людиною, що до неї звернулася. Індивід заздалегідь приймає умову бути то слухачем, то промовцем, адже, спонукуючи когось до розмови, необхідно забез­печити йому рівноправні можливості у спілкуванні. При цьому важливо визначити взаємні рольові очіку­вання партнерів, які кожен з них має право підтвер­дити або не підтвердити.

Людина, яка опускається до примітивного рівня спілкування,прирівнює співрозмовника до предмета, його роль для неї не важлива. Спілкування на такому рівні здійснюється за шаблоном сприймання, що дає змогу описати даний «предмет» за розміром, віком то­що. Ці зовнішні ознаки є суттєвими для визначення по­зиції суб'єкта під час розмови. Як правило, примітивний рівень спілкування викликає неприйняття партнера і закінчується конфліктом.

Особа, яка обирає маніпулятивнийрівень спілку­вання, своїм ставленням до партнера поводиться на примітивному рівні, а за виконавськими можливостя­ми наближається до конвенціонального рівня спілку­вання. Для маніпулятора партнер є суперником у грі, яку потрібно виграти.

Для стандартизованогорівня спілкування власти­вий обмін інформацією за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Йдеться про «контакт масок»: «маска ну­ля» (я вас не чіпаю — ви мене не чіпайте), «маска тиг­ра» (маска агресивності), «маска зайця» (для уникнен­ня гніву або насміхання над іншими) тощо.

Ігровийрівень спілкування, маючи властиві конвен­ціональному рівню повноту і людяність, перевершує йо­го глибиною змісту і багатством відтінків. На цей рівень виходять лише з тими людьми, яких хоча б трохи зна­ють і між якими утвердилося якщо не взаємне, то не затьмарене розчаруваннями почуття. У фазі спрямова­ності на партнера заздалегідь виявляється живий, пройнятий симпатією інтерес до особистісних якостей співрозмовника. У фазі ві­дображення партнера відбувається загострене сприй­мання його психологічних ролей. У фазі інформування партнера суб'єкт намагається бути цікавим співрозмов­нику, а тому мимовільно «грає» (радісно сприймає його судження, не руйнує контакту) або йде на конфронтацію з партнером, примушує розі­злитися, здивуватися тощо. На фазі взаємовідключення партнери розуміють один одного без слів. Отже, у спіл­куванні на ігровому рівні партнери «відображаються один в одному», в контакті між ними виникає «другий план» — те, що відчувають, але не називають словами.

Діловий рівень спілкування передбачає не прості ді­лові контакти, а певний рід занять. Особливості діло­вого спілкування чітко виражені при аналізі фаз кон­такту. Першу фазу (спрямованість на партнера) харак­теризує те, що партнер викликає у співрозмовника особливий інтерес як учасник спільної діяльності, як людина, котра може допомогти. Друга фаза (взаємо-відображення) засвідчує взаємну чуттєвість партнерів, загострене сприймання ними розумової і ділової ак­тивності, неабиякі старання у розв'язанні загальної проблеми. За таких умов люди перестають думати про свій вигляд та індивідуальні ролі, головною вважаючи справу. Це є важливим і на фазі взаємоінформування. Для четвертої фази характерна зовнішня стриманість, за якою відчувається внутрішня теплота. Спілкування на діловому рівні дає не тільки явні «плоди» спільної діяльності, а й стійкі відчуття довіри, взаємної прив'я­заності.

Духовний рівень спілкування вважають вищим рів­нем людських взаємин. Співрозмовники сприймають один одного як носія духовного начала, яке пробуджує піднесені почуття: від дружби до можливості наблизи­тися до найвищих цінностей людства. При цьому духов­ність забезпечується не відбором тем для розмови, а глибиною діалогічного взаємопроникнення людей, тоб­то бесіда на буденну тему може бути більш духовною, аніж розмова про високе.

В ході комунікації і виконання людьми своїх функціональних обов'язків в організації, залежно від об'єктивних чи суб'єктивних чинників вони можуть проявляти наступні типи комунікативної взаємодії [51]:

Конкуренція — один з партнерів по комунікації свідомо або несвідомо прагне розв'язати свої проблеми за рахунок утиску або при повному ігноруванні інтересів іншого.

Конфронтація — партнер по комунікації всіма можливими способами прагне протидіяти спробам іншого вирішити питання або проблему, свідомо або несвідомо заважає досягти йому своєї, суб'єктивної мети.

Корпорація — партнери по комунікації на основі суб'єктивного розуміння про неможливість досягнення особистої або ділової мети поодинці домовляються про взаємний обмін злагодженими діями

Кооперація — коли партнери по діалогу не тільки прагнуть зрозуміти інтереси один одного, але прагнуть знайти якнайкращий спосіб дій для досягнення всіма сторонами поставленої мети.

Характеризуючи позиції суб’єктів комунікативного процесу, виділяють вертикальні і горизонтальні просторові характеристики міжособової взаємодії. Вертикальна складова знаходить своє вираження в уявленнях про взаємне розташування партнерів по спілкуванню: позиція зверху, позиція поряд, позиція знизу, відокремлена від партнера позиція.

Позиція зверху має вигляд повчання, осуду, поради, зауваження, звернення на «ти», зарозумілі інтонації, поплескування по плечу, подача руки долонею вниз, погляди зверху вниз тощо.

Позиція знизу демонструє залежність, вимагає захисту, позбавлена ініціативи, влади. Вона проявляється як прохання, вибачення, виправдання, винуваті або запобігливі інтонації, нахили корпусу, опускання голови і інші форми демонстрації залежності і підкорення.

Позиція рівності сторін передбачає відповідні вербальні і невербальні форми поведінки: спокійний погляд в очі співрозмовнику, відкритий вираз відчуттів і бажань, обґрунтовані вислови і готовність вислухати критичні зауваження на свою адресу з подальшим їх обговоренням тощо.

Ухвалення реципієнтом запропонованої йому комунікантом позиції в спілкуванні, як правило, залежить від наступних чинників:

- комунікативних знань і практичного досвіду спілкування;

- посади і віку: звичайно позицію (тон) в розмові задають старші по віку або званню;

- фізичного, емоційного і інших станів;

- мети, у тому числі і від неусвідомлюваної;

- навколишнього оточення, ситуації спілкування;

- особливостей поведінки комуніканта, тобто від вибраної ним позиції.

Для досягнення своєї мети в міжособовій взаємодії кожен учасник вибирає для себе певну стратегію. Виділяють такі основні стратегії комунікативної взаємодії:

1. Домінування. Відношення до іншого як до засобу досягнення своєї мети, ігнорування його інтересів і намірів, прагнення володіти, розпоряджатися, отримати необмежену односторонню перевагу. Стереотипне уявлення про інший, відкритий імперативний вплив: від насильства, придушення, панування до навіювання, наказу з використанням грубого простого примусу.

2. Маніпуляція. Виникає на тому етапі, коли переграти суперника відкрито вже не вдається, а повністю підкорити немає можливості. При цьому зберігається тенденція ігнорування його інтересів і намірів. Найчастіші способи дії — провокація, обман, інтрига, натяк.

3. С уперництво. Партнер представляється небезпечним і не передбачуваним, з ним необхідно рахуватись, але основна задача — переграти його. Якщо маніпуляція будується на маскуванні як мети діяльності, так і самого факту дії, то суперництво допускає визнання факту дії, але мета залишається прихованою. Інтереси іншого враховуються в тій мірі, в якій це диктується задачами боротьби з ним.

4. Партнерство. Відношення до іншого, як до рівного, з ким треба рахуватися. Відносини рівноправні, але обережні, засновані на узгодженні інтересів і намірів. Способи дії будуються на договорі, який служить, і засобом об'єднання, і засобом тиску.

5. Співдружність. Відношення до іншого, як до самоцінності. Прагнення до об'єднання в спільній діяльності для досягнення спільної мети. Основний інструмент дії не договір, а узгодженість (консенсус).

Критерієм суб'єктивної оцінки комунікантом відповідності поведінки реципієнта в процесі спілкування є принцип відповідності поведінки реципієнта очікуванням і позиції комуніканта. Дотримання цього правила, тобто коли поведінка реципієнта відповідає очікуванням комуніканта, робить комунікацію симетричною; на противагу йому виникає несиметрична комунікація, тобто виникає ситуація, коли комунікація переходить в сферу полеміки чи суперечки, а іноді і боротьби за комунікативну позицію, точніше, за право реалізувати заявлену комунікативну позицію.

Відповідно до вищесказаного варто підкреслити, що немає негативних або позитивних комунікативних позицій чи ролей, а є адекватні та неадекватні за метою, обставинами, по відношенню до співрозмовника, його стану, статусу та суб'єктивного досвіду.

Дата добавления: 2014-12-25