Які чинники сприяли поширенню подорожей у стародавньому світі? 1 страница

Задача 2. Статически неопределимая система

Задача 1. Статически определимая система

ЦЕНТРАЛЬНОЕ РАСТЯЖЕНИЕ И СЖАТИЕ

ДАНО: Стойка из бетона, Е = 0,27 10⁵ МПа, R_С = 12 МПа,

R_t = 0,9 МПа (таблица 2).

ТРЕБУЕТСЯ:

1. Построить эпюру продольных сил N.

2. Определить требуемые площади поперечных сечений А из условий прочности и соблюдения при этом заданного соотношения площадей на различных участках.

3. Построить эпюру нормальных напряжений σ.

4. Построить эпюру перемещений сечений u.

5. Выполнить проверку жёсткости. [Δ l ] = (0,01 ÷ 0,02) l,

[u] = 0,001 l.

Таблица 1

Номер варианта	Нагрузка	Длина а, м
F1, кН	F2, кН	F3, кН	q, кН / м
1	2	3	4	5	6

ДАНО: Составной стержень из алюминиевых и стальных частей жёстко закреплён на левом конце и нагружен силами F₁ и F₂, q, действующими вдоль оси стержня (таблица 4).

Для алюминия – Е_а= 0,7.10⁵ МПа, α_а = 23.10^–6 1/град.

Для стали – Е_с = 2,1.10⁵ МПа, α_с = 13.10^–6 1/град.

Исходные данные взять из таблицы 3.

ТРЕБУЕТСЯ:

1. Определить опорные реакции при действии сил F₁, F₂, и q, увеличении температуры на Δt и при наличии монтажного зазора между правым концом бруса и опорой величиной = 1 мм.

2. Построить эпюры продольных сил N и нормальных напряжений σ.

Таблица 3

Номер варианта	Изменение температуры	Нагрузка	Длина а, м
F1, кН	F2, кН	q, кН / м
1	2	3	4	5	6

		ал.

1. Вкажіть основні цілі подорожей у Стародавньому світі.
2. Охарактеризуйте подорожі Фінікійців.
3. Вкажіть основні здобутки Месопотамії та її роль у формуванні потоків мандрівників.
4. Назвіть особливості подорожування у стародавній Греції.
5. Охарактеризуйте основні напрями туризму в стародавній Греції
6. Перерахуйте основні туристичні центри стародавнього світу.
7. Охарактеризуйте особливості подорожування в стародавньому Римі.
8. Охарактеризуйте систему гостинності стародавньої Греції.
9. Охарактеризуйте систему гостинності стародавнього Риму.

Література

1.Воронкова Л.П. История туризма и гостеприимства. - Москва: ФАИР-ПРЕСС, 2004.-СІ 1-19.

2. Кузишин А.В. Історія туризму: Навчальний посібник. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ Тернопільського пед. університету ім. В. Гнатюка, 2007. – 196с.

3. Уокер Джон Р. Введение в гостеприимство. – 2-е изд. – М., 2002.

4. Устименко Л.М., Афанасьєв І.Ю. Історія туризму: Навчальний посібник. – К.: Альтер-прес, 2005. – 320 с.: іл.

5. Шаповал Г. Ф. История туризма. - Минск., 1999

Лекція 3

Подорожі в епоху Середньовіччя (V— перша половина XV ст.)

Основні питання

1. Характеристика та розвиток основних видів подорожей в епоху Середньовіччя.

2. Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя.

3. Зародження та розвиток освітнього туризму в Європі.

4. Мандрівництво древніх інків та ацтеків.

__________________________________________________________________

1. Характеристика та розвиток основних видів подорожей в епоху Середньовіччя

Розвиток матеріальної культури забезпечив достатньо високий рівень комфорту в містах, де склалась певна інфраструктура, яка забезпечувала всім необхідним мандруючих по великих просторах імперії. Саме подорожі сприяли формуванню системи географічних і країнознавчих знань. Безумовним досягненням античної культури було твердження відомих філософів, що Земля — куля.

З падінням у V ст. Римської імперії закінчилась ціла епоха, яка дала світові багато досягнень майже в усіх сферах життя. Однак, знищення Стародавнього Риму ознаменувало початок нової культурної епохи, яку прийнято називати Середньовіччям. Ця Назва була дана пізніше гуманістами, які визначили таким чином період між античною культурою та часом відродження античних традицій у Європі. Хронологічними межами європейського Середньовіччя вважають здебільшого, ключові дати в історії європейської цивілізації: падіння Римської Імперії та Початок епохи Великих географічних відкриттів.

До основних чинників, що впливали на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому належать:

- розвиток економіки (збільшення міст, розвиток торгівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

- міграції (початок епохи Середньовіччя характеризується як епоха «Великого переселення народів»);

- політичні чинники (перерозподіл сфер впливу переважно купців);

- релігійні чинники (розквіт і ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були однією з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внутрішню політику, міждержавні відносини, на соціально-економічні відносини в цілому;

- розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та проведення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

- релігійні подорожі (прочанство);

- пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточуючого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

- завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);

- мандрівки з метою торгівлі;

- розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карнавали);

- подорожі з метою оздоровлення.

Широке поширення в епоху Середньовіччя отримало паломництво. Покровителями паломників стають волхви: Бальтазар, Мельхіор і Каспар, які вчинили мандрівки з ціллю поклоніння Немовляті Ісусу. Вони стали шануватися християнами з II століття.

Подорожі пілігримів у Палестину почались вже в ІІІ-ІУ століттях. В IV ст. в Єрусалимі збудований храм Гробу Господнього, який є й нині основною святинею та центром прочанства усього християнського світу. У даний час зароджується релігійний туризм й у Китаї. Його засновником був буддійський чинець Фа Сянь, який здійснив багаторічне (тривалість 18 років) паломництво до Індії в ІVст..

На Близькому Сході знаходились центри прочанства двох світових релігій — християнства та ісламу. А Єрусалим був вже тоді центром прочанства трьох релігій; крім згаданих вище — це центр іудейської релігії. Святинями іудеїв з V ст. є Стіна плачу, на місці зруйнованого храму Соломона. Святині християн - побудований над печерами у VI ст. храм Різдва Христового у Віфлеємі та побудований в Єрусалимі у IV ст. храм Гробу Господнього. Найшанованішими святинями мусульман в Єрусалимі були і є знамениті мечеті Омара (або мечеть Скелі) і Аль-Акса, в північному крилі якої знаходиться місце Маком Азіз - місце, де, згідно переказам, пророк Мухамед вознісся на небо. Головними центрами прочанства мусульман стали Мекка, (місто, де знаходиться Каабі, і кожен прочанин повинен обійти її сім разів і торкнутися чорного каменя) та Медіна (місто Пророка, де знаходиться гробниця пророка Мухамеда).

Путівники складались не тільки для прочан, але й для усіх мандрівників. Перший з них був складений ще у VI ст., надрукований латинською мовою і носив назву «Град Константинополь — Новий Рим». На рубежі Х-ХІ ст. вийшов більш докладний путівник — „Батьківщина Константинополя”, який складався з трьох частин. В першій було вміщено історію міста, в другій — топографію Константинополя, а в третій надавалась інформація про визначні місця, церкви, монастирі, шпиталі, лазні і т. ін. У Візантії перші путівники для прочан грецькою мовою відносять до другої пол. VIII століття. Самий ранній з них «Повість Єпіфанія Агіополіта про Сірію і Святий Град», який був написаний автором завдяки власному досвіду подорожей по святих місцях. У XII ст. візантійський прочанин Іоан Фока склав ще один путівник, під назвою: «Коротке сказання про міста і країни від Антіохії до Єрусалима, а також до Сирії, Фінікії та святих місць Палестини».

Для здійснення подорожі до святих місць прочанам видавались паспорти, в яких церковна парафія, що відправляла прочанина, рекомендувала духовній та світській владі, а також усім християнам надати йому допомогу і прийняти як гостя. Такий документ слугував своєрідною охоронною грамотою.

Вже в VI ст. для прочан з Галлії (Франція) був складений маршрут (сухопутний), від берегів Рони до Йордану.

Найбільш сприятливі умови для прочан з Європи склалися під час правління халіфа Гаруна аль-Рашида на рубежі VІІІ-ІХ століть. Халіф навіть надіслав у дар Карлу Великому ключі від храму Гроба Господня. Тоді ж в Єрусалимі був побудований за наказом Карла Великого спеціальний притулок для прочан, до комплексу якого входило 12 будинків і готелів, бібліотека, лани, виноградники і сад, розташовані в Йосафатовій долині.

Починаючи з IX ст., прочанство стало різновидом публічного покарання та засобом зняття вини. В XI ст. католицька церква замінила прочанством церковне покаяння. Грішники повинні були залишити свою батьківщину й були приречені поневірятися подібно Каїну. Прочан приймали скрізь, і замість платні за проживання та їжу господарі просили молитися за них. Часто прочани не мали ніякого іншого захисту в дорозі, крім хреста. Особливу «сервісну службу» для прочан виконував лицарський Орден госпітальєрів (іонітів). Він взяв свій початок від шпиталю при монастирі Діви Марії в Єрусалимі, де ще задовго до арабського панування приймали та лікували прочан. Але після того, як головою цього закладу став Герард, створюється братство, формується його статут, який затвердив римський первосвященик у XII столітті.

Спочатку основним завданням братства була допомога хворим, а також захист прочан від розбою невірних, що піднімало бойовий дух лицарів цього Ордену. Поступово госпітальєрами була створена ціла мережа готелів в містах не тільки Святої землі, але і по всьому Близькому Сходу. Лицарі називали прочан «господарями», а себе їх «слугами». Часто вони допомагали прочанам грошима. Але поступово в діяльності Ордену провідне місце посіли політичні цілі, і лише частина лицарів Ордена допомагала прочанам. Організація прочанства була настільки прибутковою для Ордену, що вже в ХІІ-ХІІІ ст. створено орденську державу, яка мала земельні володіння як на Сході, так і в Європі, головним чином завдяки дарам. Проте, орденська держава проіснувала лише до 1291 року. Госпітальєри після хрестових походів повинні були залишити Святу Землю і перебратись на Кіпр. Тут вони знову зміцнили свої позиції, придбали острів Родос і утворили свою острівну державу, але під натиском турків змушені були залишити Родос у 1530 р. і переселитись на Мальту, подаровану їм імператором Карлом V, після чого Орден став називатись Мальтійським.

Найбільше масове пересування людей у середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, що здійснювалися лицарями, релігійними діячами та купцями з європейських країн, які вирушали на Близький Схід заради влади та багатств. Слідом за ними рухались на Схід священики і прочани в супроводі незлічених юрб знедолених з метою пошуку кращої долі. Хрестові походи були на той час найграндіознішим переміщенням великих мас населення на далеку відстань. Найбільшим центром паломництва Середньовіччя був Єрусалим. Сюди стікаються паломники різних віросповідань.

Оздоровлення та лікування. Представники привілейованих класів здійснювали також подорожі до цілющих джерел та місць з унікальним кліматом з метою оздоровлення та відпочинку. У ранньому Середньовіччі зберігались, ще з часів Римської епохи, традиції подорожей з метою оздоровлення. Відомими курортами того часу були Пломб'єр-ле-Бен (Франція) і Ахен (Німеччина) - улюблене місце відпочинку імператора Карла Великого, де він мав свою резиденцію. З XIII ст. почала відроджуватися популярність відомих з давнини мінеральних джерел Абано-Терме (Італія), Спа (сучасна Бельгія), Котре (Франція), які поступово переходили у власність монастирів. З середини XIV ст. стали функціонувати курорти Карлсбад (сучасні Карлові Вари, Чехія), який став популярним завдяки підтримці королів і вельмож, а також Бадон (сучасний Баден-Баден).

Розважально-подієвий туризм. Розвиток європейської культури Середньовіччя привели до зміни устрою значної частини громадян. Формується «карнавально-майданна культура» (за Л.П. Воронковою). Тісно переплітається релігія й культура, що призводить до театралізованих мес на місцевих ярмарках. Прагнучи пристосувати дохристиянські традиції до нової віри, церква використовувала старовинне свято для підготовки християн до найдовшого в році посту - великому посту перед Великоднем.

Життя середньовічної людини стає багатим на святкування та розваги. Поступово в Середньовічних містах формуються карнавальні традиції. Жителі міст починають проводити карнавали й фестивалі. Поступово карнавали стають одним з видів масових розваг. До цього часу відносяться найбільш ранні згадки про періодичні міських святах в різних містах Західної Європи. Перші карнавали з'явилися в Італії - Венеціанський карнавал. Перша документальна згадка про карнавал у Венеції відноситься до 1094 р., а в 1296 року Сенат Венеціанської республіки офіційно проголосив останній день перед великим постом святковим днем.

З Венеції карнавали поступово розповсюдилися по інших містах і країнах. Основними атрибутами будь-якого карнавалу стали костюми і маски, покликані приховати соціальні відмінності і всіх зрівняти на час свята. У Венеції карнавальні маски придбали таку популярність, що їх стали носити і в звичайні дні, нерідко під масками ховалися для здійснення непорядних вчинків. Це змусило церква заборонити носіння масок поза карнавалами.

Згодом з'явилися карнавали у Франції, пізніше всього - в Німеччині: Майнці, Дюссельдорфі та Кельні.

Характер подорожей в середні віки був, в основному, стихійним. Здійснювались за індивідуально спланованим маршрутом. Але деякі подорожі мали організований характер; наприклад, прочанство. Недоліком майже всіх подорожей було те, що в них піддавалися великій небезпеці життя та здоров'я мандрівників. В Середні віки людське життя коштувало дуже мало. Світогляд середньовічної людини був одностороннім, що відобразилось у творах мистецтва. Скрізь панувала релігійна тематика, починаючи з архітектури та живопису і закінчуючи народними виставами. Певний релігійний фаталізм викликав пасивність середньовічної людини, адже вона в усьому покладалася на волю небес.

Одним із чинників, що призвів до значних міграцій великої кількості населення, були хрестові походи. Основні причини хрестових походів:

- протистояння християнського і мусульманського світів, тобто релігійні;

- економічні, тобто бажання європейців володіти багатствами Сходу;

- політичні (перерозподіл сфер впливу та загарбання нових територій).

Хрестові походи почалися з кінця XI ст. і тривали наступних 200 років. Безумовно, хрестові походи з гуманістичної точки зору мали негативний характер, але, незважаючи на це, були і позитивні наслідки:

- пожвавилась торгівля на Середземному морі, першість у цій торгівлі перейшла до міст Північної Італії (Венеція, Генуя, Флоренція);

- європейці познайомились з новими культурами землеробства (стали вирощувати рис, гречку, цитрусові), навчились виготовляти шовкові тканини, дзеркала, краще обробляти метали;

- відбулися зміни в побуті (на Заході стали мити руки перед їдою, купатись у лазнях, змінювати нижній одяг).

Про все це свідчить, зокрема, книга Марко Поло «Про різноманітність світу”, яка правдиво відображала культуру та побут того часу і довго слугувала керівництвом для складання географічних карт (Марко Поло — відомий венеціанський купець і мореплавець, жив у ХШ столітті).

2. Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя

Щодо створення інфраструктури для подорожуючих, то вона з'являлась не скрізь, часто не враховувались основні потреби подорожуючих, норми гігієни, будувалося мало доріг, а ті дороги, що були побудовані раніше, не використовувались. Французький історик Жак ле Гофф стверджував, що в епоху Середньовіччя населення Франції на півдні країни не користувалося добротними дорогами, побудованими римлянами, ці дороги заростали травою, а люди ходили стежками, нікуди не поспішаючи.

Саме з періодом Середньовіччя пов'язується виникнення поняття «гостинність». Англійське слово «hospitality» (гостинність) походить від старофранцузького «hospiсе», що означає будинок для приймання подорожніх. Початок розвитку системи гостинності у середньовічній Європі пов'язаний з заснуванням так званих «странноприимных домов» (притулків для богомольців), які влаштовувались при монастирях і лицарських орденах. Саме тут бідні мандрівники і пілігрими могли отримати безкоштовно хліб і ночівлю. Особливим заступництвом церкви користувались прочани. Ще у VIII ст. Карл Великий дозволив облаштовувати будинки для відпочинку прочан. Один із таких будинків у абатстві Ронсельванської ущелини (Піренеї, на кордоні Іспанії та Франції) пропонував пілігримам безкоштовний хліб, послуги цирульника (перукаря) і чоботяра, фрукти і горіхи зі своїх погребів, два шпиталі для безнадійно хворих і навіть освячене місце поховання. Часто пілігримам і бродягам жилось при монастирях краще, ніж деяким дворянам у себе вдома. Адже монастирські традиції відрізнялись чесністю, привітністю, порядком, певними вимогами до якості їжі та санітарії.

Дата добавления: 2014-12-25