Які чинники сприяли поширенню подорожей у стародавньому світі? 3 страница

Португальці прагнули до затоплення не стільки великих територій, скільки стратегічно важливих пунктів, що давали їм можливість контролювати торгівельні шляхи. Такими опорними пунктами стали: Аден біля виходу з Червоного моря в Індійський океан, Ормуз в Персидській затоці. Тим самим вони повністю перекрили старі торгові шляхи з Александрії до Індії через Червоне море, а також з Сирії до Індії через Месопотамію.

Тоді як португальці просувалися уподовж західних берегів Африки до Індії, в Іспанії скористалися: іншим варіантом маршруту до Індії. Генуезець Христофор Колумб запропонував іспанським правителям проект подібної подорожі до Індії в західному напрямі (Колумб народився в Генуї в1451 р. в сім’ї небагатого ткача. Він володів італійською, латинською, іспанською і португальською мовами). У розпорядження Колумба були надані два кораблі - "Пінта" і "Нінья", - де капітанами були призначені брати Пінсони, і з екіпажем, який здебільшого був примусово набраний із засуджених на каторжні роботи, а також доповнений кримінальними злочинцями. Хоча в екіпажі були і матроси-добровольці. Жодного ченця або священика не було, що є фактом безпрецедентним для того часу. Членом екіпажа був хрещений єврей - перекладач Луіс Торрес, знавець арабської мови. Колумб знайшов меценатів, що допомогли спорядити його третє судно - "Санта Марія". Експедиція носила як торгово-розвідувальний, так і колонізаційно-загарбницький характер. Мета подорожі в офіційному документі формулювалася спеціально розпливчасто: "Ви. Христофор Колумб, відправляєтеся за нашим велінням для відкриття і придбання деяких островів і материка в морі-океані". Це формулювання мато обходити папський дозвіл на володіння португальцями Південною і Східною Азією, об'єднуваних в середньовіччі поняттям "Індій'.

Подорож почалося 3 серпня 1492 р. і лише через два місяці, 11 жовтня стали виявлятися ознаки близької землі. 12 жовтня 1492 р. черговий матрос побачив острів, що входив в групу Багамських островів, і був названий Сан-Сальвадором.

Незабаром були знайдені і такі крупні острови як Куба і Гаїті. Куба у Колумба асоціювалася з Китаєм. На островах європейці спостерігали незвичайний для них побут, а також безліч незнайомих тварин і рослин. Дещо пізніше Старий Світ дізналося про кукурудзу (маїс), картоплю, томати, тютюн і інші фрукти та овочі саме завдяки Колумбу.

Після цього Колумб здійснив ще три подорожі - 1493, 1498 та 1504 рр., відкривши багато островів Карибському морі та дослідив частину Американського узбережжя, але величезних багатств там не знайшов. Він був переконаний, що ця земля - частина азіатського материка - 'Індії". Тому і місцеве населення стали називати індіанцями. Але в новій "Західній Індії" (Вест-Індії) було мало міст, і цивілізація виявилася дуже слабо розвиненою, на відміну від багатої "Східної Індії" (Ост-Індії), добре відомої європейцям.

У 1494 р. в місті Тордесільяс підписаний договір, за яким була проведена лінія від полюса до полюса, що проходить в 2053 км на захід від островів Зеленого мису, так званий "папський меридіан". Всі відкриті землі на захід від цієї межі ставали колоніальними володіннями іспанців, а на схід - португальців. Але оскільки цей розділ торкався тільки Західної півкулі, то інтереси цих двох країн пізніше знову зіткнулися на Молукських островах. Тоді і в Східній півкулі, за Сарагоським договором 1529 p., була створена аналогічна межа.

Свою назву - Америка - новий материк одержав від імені іншого італійця - Амеріго Матео Веспуччі. Світова слава прийшла до нього дякуючи двом листам, написаних в 1503 і 1504 pp. де довів, що відкриті землі слід вважати Новим Світом.

Найбільш активні дослідження берегової лінії і внутрішніх частин континенту вели іспанські, англійські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця Джона Кабота (Джовані Кабото) у 1497-1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський конкістадор X. Понте де Леон відкрив півострів Флориду, а Васко Нуньєс де Бальбоа у 1513 р. перетнув Панамський перешийок і першим побачив Тихий океан. Півострів Юкатан, західні, нівніч:но-західні та південні береги Мексиканської затоки були відкриті у 1517-1519 pp. іспанськими конкістадорами (Ф.Ернандес Кордова, Х. Гріхальва). Іспанська експедиція під керівництвом Х. Авіли, пройшовши вздовж узбережжя від Панамської затоки до затоки Фонсека, висадилася на берег і відкрила озера Нікарагуа і Манагуа.

Подорожі англійських дослідників були зосереджені головним чином в північній частині материка, французьких - в східній, північно-східній і центральній. Намагаючись знайти Пївнічно-Західний прохід з Атлантичного в Тихий океан, французька експедиція під керівництвом корсара Ж Бартьє у 1534-1535рр. обійшла з півночі о. Ньюфаундленд і відкрила північно-східний берег півострова Лабрадор, р. Св. Лаврентія. У 1576-1578 pp. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, поклавши початок відкриття Бафінової землі.

Американські багатства стали передумовою індустріалізації Європи. Вона розвивалася за рахунок пограбування відкритих територій, відродження інституту рабства, а нерідко і за рахунок знищення місцевого населення, що "наважилося" противитись новим порядкам.

Відкрити шлях на Острови Прянощів, прямуючи на захід, випало на честь Фернана Магеллана. Не дивлячись на всі хитрування португальців, численні спроби залякування і навіть замахи на Магеллана, флотилія з п'яти кораблів 20 вересня 1519 р. покинула іспанські береги. У цьому плаванні до Островів Прянощів на пайовій участі брали участь: іспанська корона, купці Севільї, низка високопоставлених чиновників, а також сам Магеллан і деякі члени команди.

Пройшовши Гібралтарську протоку, флотилія взяла курс на Канарські острови. Звідти флотилія відправилась на південь, а потім на широті північного берега Гвінейської затоки - на південний захід. В кінці листопада мандрівники досягли бразильського берега. До середини грудня кораблі увійшли до бухти Санта-Лючія, там зараз розташований Ріо-де-Жанейро. За два тижні вони здійснили каботажне плавання на південь. Попутно дослідили гирло Ла-Плати і річку Парану. 21 жовтня 1520 р. відкрили східний прохід в протоку, названу згодом Магеллановою. Флотилія у складі трьох кораблів 28 листопада 1520 р. ввійшла в Тихий океан, названий так супутниками Магеллана тому, що за час тримісячного переходу через нього вони жодного разу не пережили ні негод, ні штормів.

Знаменна подія відбулася 28 березня 1521 р. Біля острова Масава "до корабля наблизився човен з вісьмома людьми на ньому. З ними заговорив раб капітана, уродженець Суматри і вони його зрозуміли відразу". Таким чином, іспанці, пливучи не захід, дісталися до островів, де розуміли мову жителів вже відомої Суматри. Це був один з доказів кулястості Землі. На острові Себу Магеллан вторгся в міжусобну війну де він і вісім чоловік команди були убиті 27 квітня 1521 р. в сутичці з аборигенами. Тільки один корабель - "Вікторія", очолюваний Хуаном Себастьяном Ель-Кано, - відправився через Індійський океан. Після багатьох поневірянь, відбиваючи напади португальців, страждаючи від нестачі продовольства і хвороб членів екіпажа, через три роки 8 вересня 1522 р. "Вікторія" увійшла до порту Севільї. З 243 осіб, що відправилися в плавання в 1519 р., повернулося всього 19. Але той вантаж гвоздики, який був на борту "Вікторії" сторицею окупив всі витрати на експедицію. На гербі, подарованому Ель-Кано, була зображена земна куля, обвита «річкою, на якому був написаний його девіз: "Перший обійшов навколо мене".

Перша кругосвітня подорож, здійснена під керівництвом Фернана Магеллана (1519 - 1522), практично підтвердила гіпотезу про кулястість Землі, а також було цілу серію відкриттів: Магелланову протоку і о. Вогняна Земля в Південній Америці, численні острови у Великому (Тихий) океані і ін.

Географічні відкриття зробили сильний вплив на становлення єдиної світової цивілізації. З відкриттям Америки став формуватися єдиний світовий економічний простір. Відбулось грандіозне пересування торгових шляхів і центрів. Середземне море, яке раніше виконувало головну роль в світовій торгівлі, в значній мірі втратило своє значення. Головні торгівельні шляхи були перенесені в Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море.

3. Нові складові у сфері гостинності в ХV-ХVІ століттях. Основні види та значення подорожей в ХV-ХVІ століттях

Поштовхом активізації приватних комерційних готелів, татаверн, що змінили постоялі двори при монастирях у пізньому Середньовіччі було роздержавлення монастирських земель (секуляризація) у 1539 р англійським королем Генріхом VIII. Водночас з ліквідацією монастирів в Англії та Уельсі мандрівники не могли забезпечуватись безкоштовною ночівлею. Згідно перепису 1577 р., в Англії та Уельсі функціонував 1631 постоялий двір, 329 таверн та 14202 пивних.

У XVI ст. в Англії поширилися таверни для простолюдинів, вони називались ординарними; в них за загальним столом подавали чергові страви за фіксованою ціною. Постоялі двори в континентальній Європі поступались англійським за всіма показниками. Навіть у ті часи, коли мандрівники були невибагливими до комфорту, більшість британців, подорожуючи Європою, жахались від умов проживання в постоялих дворах, які були просто убогими в порівнянні з британськими. Асортимент страв у звичайних постоялих дворах, тавер-нах, трактирах був досить скромним. У харчовому раціоні найчастіше пропонували хліб, м'ясо, рибу, пиво, у великих тавернах коли очікувалась значна кількість гостей (з особливих причин) готувалось декілька десятків страв.

В Англії у XVI ст. улюбленим видом транспорту для пересування на далекі відстані суходолом стала поштова карета. По дорозі поштова карета робила декілька зупинок у придорожніх тавернах або постоялих дворах, які в подальшому стали називатися поштовими станціями.

У XVI ст. широкого поширення у Європі набуває будівництво придорожніх постоялих дворів та трактирів. Особливо поширеними були фахверкові придорожні готелі типу інн, поширені в Англії. У конструкції фахверкового готелю виділявся кам'яний цоколь над якимформувався дерев'яний каркас (фахверка) в один-два поверхи. Ці готелі мали однотипне планування: житлові кімнати розташовувались на другому поверсі, з'єднувались галереєю і виходили у відкритий двір. На цокольному поверсі виділялись конюшня, таверна, службові приміщення. Прямокутної форми внутрішній двір часто використовувався народними театрами для театралізованих дійств. У театрах, які виникають пізніше в Англії, у плануванні відтворювались схеми готельного двору.

На кінець XVI ст. у Франції виникли засоби розміщення готельного типу досить великих розмірів у спеціально побудованих приватних палацах і розкішних державних особняках (отелі). Такі заклади були місцем перебування дипломатів іноземних держав або міської влади. Чисельні отелі — палацові комплекси, будували переважно біля великих міст Західної Європи. Серед найбільш відомих тогочасних отелів у Парижі — отель Кар-навалі, Клюні (середина XVI ст.), Бурбонський палац, відомий як «отель принца Конде» (сьогодні це місце засідань палати депутатів Франції).

У плануванні території резиденції, посеред якої розташовувався розкішний особняк-отель, простежувались спільні композиційні принципи: зі сторони архітектурно багатого фасаду розташовувався двір з під'їздом, за яким збоку вулиці, піднімалась стіна. Позаду отеля завжди виділявся сад у стилі французького парку з чіткими контурами, прямими алеями, симетрично розташованою барокового стилю мармуровою і бронзовою скульптурою та водоймами. В архітектурі французьких отелів виділялись нової (ламаної конструкції) дахи, які сприяли використанню приміщення під дахом — мансарди, для житла.

У містах виникають перші двох-, трьохповерхові готелі. Наприклад, у плануванні трьохповерхового готелю у Провені (Франція, XVI ст.) — розвиненому центрі промисловості і торгівлі, на першому поверсі, перекритому склепінням, зосереджувались приміщення для зберігання товарів, на другому - велика зала, у якій здійснювався прийом гостей та виділялась зона відпочинку, на третьому поверсі зосереджувались житлові кімнати.

Серед інших закладів у системі гостинності можна назвати кав'ярні, які з'явились у XVI ст. у Венеції, де можна було випити чашечку кави та поспілкуватись. Кав'ярні з'явились в Європі завдяки успішній торгівлі зі Сходом і перейняттю європейцями деяких східних традицій.

У 1528 р. конкістадор Ернан Кортес до Іспанії з Нового Світу привіз багато дивних речей серед них були й дорогоцінні какао-боби і дарований ацтеками секрет приготування пряного какао-напою, що відновлював сили. Так почалася історія шоколаду — продукту, що довгий час залишався привілеєм королів і знаті. Аристократія обожнювала французькі «Бутіки гарячого шоколаду» і англійські «Шоколадні будинки».

Першим закладом ресторанного типу вважається Tourd’Argent, що відкрився в Парижі у 1533 р. і протягом століть залишався унікальним у своєму роді.

4. Основні види та значення подорожей в ХV-ХVІ століттях.

Підводячи підсумки викладеного вище, можемо сказати, що в епоху Відродження існували наступні види подорожей:

- морські дослідницькі експедиції, які носили організований характер;

- військові походи;

- пізнавальні мандрівки;

- розважальні;

- дипломатичні міси політичних та релігійних діячів;

- мандрівки з метою оздоровлення;

Значення подорожей епохи Відродження полягало в тому, що:

- були відкриті нові землі та морські шляхи до них;

- з'явилась світова торгівля;

- відбувався швидкий культурний та економічний обмін між різними країнами та народами;

- подорожі стали носити більш організований характер;

- вдосконалювалися транспортні засоби та розвивалась інфраструктура для подорожуючих.

____________________________________________________________________________________

Питання для самоконтролю

1. Перерахуйте чинники, що мали вплив на розвиток подорожей в епоху Відрождення.
2. Охарактеризуйте значення епохи Великих географічних відкриттів для розвитку мандрівництва.
3. Зазначте основний внесок Х. Колумба у подальший розвиток географії подорожей.
4. Опишіть подорож Ф. Магелана та її значення.
5. Охарактеризуйте особливості основних закладів розміщення в епоху Відродження.
6. Перерахуйте надбання закладів харчування епохи Відродження.

_________________________________________________________________

Література

1. Абрамов В.В., Тонкошкур М.В. Історія туризму: Підручник. – Харків ХНАМГ, 2010. – С.24-37.

2.Воронкова Л.П. История туризма и гостеприимства. - Москва: ФАИР-ПРЕСС, 2004.-СІ 1-19.

3. Кузишин А.В. Історія туризму: Навчальний посібник. – Тернопіль: Вектор, 2011. – 316 с.

4. Сапрунова В. Б. Туризм: єволюция, структура, маркетинг. - М., 1997.

5. Устименко Л.М., Афанасьєв І.Ю. Історія туризму. – К Альтер-прес, 2005.

6. Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. -- К., 2002.

Лекція №4

ТЕМА: Розвиток подорожей в епоху Просвітництва (ХУІІ-ХУШ ст.).

План

1. Основні чинники появи туризму в епоху Просвітництва.

2. Подорожі та географічні відкриття XVII – XVIII століть

3. Поява туризму та розвиток системи гостинності в ХVІІ-ХVШ ст.

4. Основні види та значення подорожей в епоху Просвітництва.

1. Основні чинники появи туризму в епоху Просвітництва.

Просвітництво - це, перш за все, ідейна течія в сус­пільному світогляді другої половини XVII - першої половини XIX століття. Просвітництво характеризується як епоха без­межної віри в людський розум та можливість перебудови сус­пільства на розумних, справедливих засадах, це епоха розквіту науки, культури та мистецтва.

Хронологічні межі епохи Просвітництва різнились залежно від країни:

- в Англії — ХУІІ-ХУІІІ століття;

- в Західній Європі — друга половина ХУІІ-ХУІІІ століття;

- в Росії — друга половина XVIII — початок XIX століття (також і в країнах Східної Європи);

- у Китаї, Японії — XIX і початок XX століття.

Просвітництво в Західній Європі було тісно пов'язане з Відродженням — добою, коли відбулася переоцінка цінностей, розквітло вільне мислення.

Становлення нового типу культури було пов'язане з посиленням ролі світських елементів, таких як філософія гуманістичного спрямування, мистецтво, яке прославляє людину-творця, розвиваються точні та природничі науки. Саме ці складові утворювали культуру Просвітництва.

В межах нової культури змінювалася і мотивація подорожей, а також їх географія. На зміну центрів паломництва приходять центри зосередження пам'яток історії, культури та архітектури.

До цього періоду подорожі здійснювалися, переважно, з певною прагматичною метою. У добу Просвітництва набуває популярності подорож як приємне проведення вільного часу, в процесі якого можна насолоджуватись життям. Помітну роль у зміні мотивації подорожей та їх географії відіграли деякі популярні в епоху Просвітництва літературні твори. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов'язують по­яву нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини. Один із головних його романів - «Сентиментальна подорож до Франції та Італії». Вибір цих країн не випадковий. У деяких соціальних колах вважалося, що не бачити головних міст Італії та Франції було непристойно для освіченої людини. Після Лоренса Стерна з'являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своє­рідні путівники.

Подорожі, подібні тим, про які йшлося в книгах популяр­них письменників, ставали розповсюдженою формою дозвілля вищих суспільних верств, зокрема аристократії.

На той час світ був поділений на сфери впливу між певними купецькими об'єднаннями. Наприклад, торгові ме­режі індійських купців були розкинуті далеко за межами Індії, їх представники діяли в Ісфахані, Стамбулі, Астрахані і, навіть, у Москві. Найбільш розповсюдженими в світі були мережі італійців, голландців, англійців, вірмен, євреїв та португальців. Найвпливовішими і найбільшими з усіх пере­рахованих вище були торгові мережі вірмен та євреїв.

Вірменськими колоніями контролювались ринки Іраку і Османської імперії. Також їх колонії були майже в усіх райо­нах Індії, Росії, на Філіппінах, у Польщі, Німеччині.

Наприкінці XVII ст. вийшла книга вірменською мовою, написана Лукою Ванандеці: «Скарбниця мір, ваги, чисел і монет усього світу, або Пізнання всіх видів мір, ваги і мо­нет, що керують торгівлею всього світу, зібране трудами нікчемного паламаря Луки з Вананда, кош­том і повелінням пана Петроса, сина Хачатура з Джульфи». Ця книга містила дослідження світових ринків, а також порівняльний аналіз рівня життя в різних містах: Стамбулі, Відні, Москві, Астрахані, Новгороді, Манілі, Хайдарабаді, Багдаді, Смирні, Олександрії. Своєрідним перевалочним пунктом між Сходом і Заходом були колонії вірмен у Львові.

Найдавнішою торговою мережею, яка охоплювала майже всі християнські та мусульманські країни, була єврейська, що існувала ще за часів Римської імперії. У XVIII ст. сефарди (єврейські купці) мали великий вплив на торгівлю в атлантиці. В Центральній Європі побільшало єврейських мандрівних торгівців (ашкеназі).

Отже, основними чинниками розвитку подо­рожей та появи туризму в епоху Просвітництва можна вважати:

- соціально-науковий прогрес;

- розвиток економіки;

- зміни в мотивації подорожей;

- освоєння географічного простору;

- розвиток світової торгівлі;

- як наслідок попередніх чинників - розвиток інфра­структури для подорожуючих.

2.Подорожі та географічні відкриття XVII – XVIII століть.

ГОЛАНДІЯ.

До початку ХУІІ ст. у Голландії формується потужний морський флот, саме тому ця країна вирізнялась на ті часи своєю могутністю у мореплавстві. Починаючи із XVII ст. голландські кораблі обслуговували більшу частину світової колоніальної торгівлі. Створюються найбільші картографічні твори, що узагальнюють відкриття попередньої епохи. Розвивається економіка, створений у 1609 р. Амстердамський банк, майже століття був єдиним у Європі.

Протягом століття Голландія стає великою колоніальною державою. Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої Голландії у 60 разів. Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі міста, зокрема Нью-Йорк (у 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в результаті якої за 60 гульденів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав острів Мангетен. Освоєння нової території відбувалось швидкими темпами. Місто Нью-Йорк голландці називали Новим Амстердамом.

У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією. Голландці, та й весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).

АНГЛІЯ

Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Австралією, ці землі вважали не окремими островами, а частиною великого південного материка.

У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.

Одним із кращих англійських мореплавців XVII ст. був Вільям Дампір, авантюрист за характером. Він змінив на своєму віку багато професій, від китобоя до пірата, а у 1697 р. опублікував книгу «Плавання навколо світу», яка принесла йому світову славу. Вона була перекладена на всі основні європейські мови і стала популярною у XVIII ст. Крім побутових та етно­графічних описів життя аборигенів далеких екзотичних країн, автор включив у свою книгу розділ про особливості морських вітрів, припливів, течій, сезонів у тропіках. За свої наукові дослідження В. Дампір був прийнятий до Лондонського Королівського товариства (тобто до академії наук).

У 1699 р. експедиція під командуванням В. Дампіра обстежила північно-західне узбережжя Австралії. Про цю подорож він розповів читачам у своїй наступній книзі «Подорож до Нової Голландії». Дампір відомий ще й тим, що під час свого піратства у Тихому океані він висадив на одному з безлюдних островів вітрильного майстра Олександра Селкірка, який став прообразом героя роману Д. Дефо «Робінзон Крузо».

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо світу. Це подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

Більш відомі та важливі — плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі «Індевор», і в результаті було отримано доказ острівного положення Нової Зеландії, відкриті Великий Бар'єрний риф і східне узбережжя Австралії.

Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі «Резолюшен» підтвердило гіпотезу про те, що в південних широтах між 40-60 градусами не існує великої суші, яка б безпосередньо переходила в Антарктичний материк (в існування гігантського Південного материка вірили до плавання Дж. Кука багато вчених, під впливом Птоломеєвих ідей).

В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях «Резолюшен» і «Діскавері» в північну частину Тихого океану і в Північне Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина узбережжя Аляски.

Таким чином, протягом другої половини ХVІ-ХVIII ст., завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн, була відкрита і досліджена більша частина земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; були прокладені важливі морські шляхи, які зв'язали материки між собою.

До початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених континентів. Були пройдені і досліджені повністю, або в більшій частині свого плину всі значні ріки; нанесені на карту великі озера, встановлені основні риси рельєфу населених територій.

3. Поява туризму та розвиток системи гостинності в XVII—XVIII століттях

В епоху Просвітництва виникає серед багатої еліти нове соціальне явище — туризм. Основними категоріями населення, представники яких стали першими справжніми туристами, були дворяни. Для молодих дворян своєрідний «гранд-тур» по Європі був доповненням до основної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпочати свою професійну або політичну кар'єру.

Так, для англійців, маршрут такого туру розпочинався в Лондоні, потім продовжувався у Франції, з довготривалим перебуванням у Парижі; потім в Італії (Генуя, Мілан, Венеція, Флоренція, Рим). Поверталися вони через Швейцарію та Ні­дерланди. За бажанням та можливостями відвідувалися країни Балканського півострова, Близького Сходу, Єгипту де молоді люди знайомилися з культурою та пам'ятками мистецтва античних цивілізацій. Такі тури тривали 2-3 роки.

З часом, по мірі посилення соціальних позицій представників інтелігенції та буржуазії (на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст.) їх представники також починають здійснювати аналогічні тури.

Велику роль в процесі подальшого розвитку туризму починають відігравати чинники, що пов'язані з розвитком невиробничої сфери, тобто сфери послуг та суспільної інфраструктури. Для міжконтинентальної торгівлі необхідні були комфортні та безпечні готелі та постоялі двори, де купці могли жити під час подорожей або ярмарків, які були дуже популярними в Європі. Отже, торгівля сприяла становленню туризму, розвиваючи сферу гостинності.

Значну кількість туристів приваблювали до себе ярмарки, які були місцем торгівлі, і водночас місцем народних розваг, де брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ярмарки завжди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов'язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим дійством.

Великий вплив на поширення туризму мало будівництво доріг та розвиток транспорту, що дозволяло зменшувати час подолання відстаней і робити більш реальним здійснення подорожі у далекі регіони. Особливо інтенсивно будівництво до­ріг у XVIII ст. відбувалось в Англії та Франції. Зокрема, у Франції у 80-і рр. XVIII ст. було вже близько 53 тис. км збудованих шляхів, будівництвом та ремонтом яких опікувалося спеціальне відомство з величезним бюджетом.

В середині XVIII ст. в Західній Європі знизилися ціни на перевезення, що сприяло зростанню кількості подорожей. В наступному столітті подорожі теж ставали дедалі доступнішими, у великій мірі завдяки грандіозним масштабам будування доріг. Наприклад, у США з 1800 по 1850 рр. мережа доріг зросла у 8 разів.

Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей залишався примітивізм засобів переміщення.Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: «Короб вузький, і місця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому ногу або руку, коли треба виходити. Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима... доводиться кректати або тікати».

Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості. Але саме ця меншість мала привілейований статус у суспільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, майже нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Позитивними моментами у суспільному виробництві було скорочення робочого часу та збільшення частки вільного, наявність якого є однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним здобутком що дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії населення.

У XVIII ст. з'явилися морські курорти, після того, як англійським лікарем Річардом Раселом була доведена і розрекламована корисність морської води. Спочатку такі курорти відкрилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на морському узбережжі Апеннінського півострова.

В 1792 р. за ініціативою лікаря Р. Расела був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті.

Поступово поширилася мода на відвідання морських курортів, особливо після того, коли їх стали відвідувати коронова­ні особи. Наприклад, в Англії після перебування принца Уельського в Брайтоні з'явилися десятки курортних містечок неподалік від нього. Внаслідок того, що французький імпера­тор Наполеон III пройшов курс лікування в містечку Біаріц, це місце на довгі роки стало «туристичною Меккою».

У XVII ст. стали поширюватися курорти, на базі мінеральних джерел. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. з’являється курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпочивали класики музичної культури Ф. Шопен та Ф. Мендельсон.

Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карлові Вари). Відпочиваючи у таких місцях, менш заможні та менш родовиті верстви населення відчували себе представниками елі­ти і, крім того, дійсно мали змогу використати цей відпочинок для налагодження зв'язків з аристократами. Отже, відпочинок на курортах був дуже престижним.

Дата добавления: 2014-12-25