Які чинники сприяли поширенню подорожей у стародавньому світі? 4 страница

У XIV ст. на території сучасних Карлових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV — саме того, чиїм ім'ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Карловий міст у чеській столиці; багато інших об'єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угіддя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл IV звернув увагу на незвичайні природні явища — джерела з гарячою водою — і дав початок курорту. Назва знаменитого курорту говорить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: «Джерела, що киплять».

Засноване в 1348 р. у цій місцевості за наказом Карла IV поселення невдовзі отримало статус міста. У 1370 р. мешканцям міста були надані певні пільги, привілеї, гарантії безпеки. Завдяки привілейованому становищу, Карлові Вари багатіли. Війни обходили містечко стороною.

У XVIII ст., з поширенням моди лікуватися «на водах», Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 р., згідно задуму відомого лікаря Д. Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструктури: Гейзерів зал (1778 р.), споруда Міського театру, оглядові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлових Вар виділяли представники імператорської династії Габсбургів, які часто відвідували місто, збільшуючи навіть са­мим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьо­му престижному місці. У 1795 р. в Карлових Варах був запроваджений спеціальний податок — курортна такса.

Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і колоніальна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав супроводжувалося покращенням транспортних комунікацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, торговців, військових, місіонерів у віддалених регіонах. Колоніальні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було однією з основних цілей. Англійців вже у XVIII ст. стали називати «нацією мандрівників», бо їх можна було зустріти не тільки в Європі і в числен­них колоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій.

В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала користуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість серві­су для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.

В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або мінеральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Німеччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнде. Заможні члени суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив'єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Північної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпоча­лось на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.

З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, альпініз­му і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організована перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р в Парижі братами Монгольф’єр була сконструйована перша повітряна куля.

Суттєві реформи відбувались у системі гостинності. В епоху просвітництва відбувається утвердження вже існуючих закладів харчування та поява нових. Так, у XVII ст. у великих європейських містах почали розповсюджуватись кав'ярні, які ставали своєрідними клубами, читальнями, де були підшивки газет і журналів, місцями обміну думками і джерелом натхнення для творчої богеми. В Англії перша кав’ярня відкрилась у 1652 р. у Лондоні вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Майкл Аллей.

Тільки у Венеції в 1675 р. їх налічувалось декілька десятків, включно зі знаменитим Саfe Florian на площі Сан Марко, яке функціонує і сьогодні. У 1683 р. з'явилася перша кав'ярня у Відні. Її власником був виходець з України – Юрій Кульчицький. Саме у Відні почали готувати каву нетрадиційно, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сицилієць Франческо Прокопіо де Кольтелі відкрив першу кав'ярню в Парижі. Однак, кав'ярні викликали бурхливі дебати в суспільстві того часу, адже одні бачили в них засіб від повального пияцтва, інші — центри розповсюдження всіх смертних гріхів. Першу американську кав'ярню було відкрито у Бостоні 1676 року.

У Франції XVIII ст. з'явилася система ресторанів. Термін «ресторан» закріплюється за закладами харчуваннязначно пізніше, у другій половині XVIII ст. й пов'язуєтьсяз великим майстром кулінарної справи Буланже. Буланжеутримував на вулиці Баєль таверну «Le Champ d'Oiseau»(Ле Шам д'Аузо), основною стравою якої був власний супвеликого майстра — restorantes, що означає «зміцнюючий,відновлюючий». Згодом, у 1782р. на вулиці Рішел'є відкрився перший ресторан Grande Tavern de Londres, а три роки по тому у 1785 р. недалеко від Пале-Рояль — ще один, Aux Trois Freres Provencaux. Буланже значно збільшив кулінарний асортимент. Вже тоді, у XVIII ст., ця форма закладів харчування була настільки популярною, що в одному лише Парижі в 1794 р. налічувалось 500 ресторанів.

Деякі дослідники історії гостинності вважають, що ресторан — один з результатів Великої Французької революції, адже завдяки їй французькі ресторатори були вимушені шукати кращої долі в інших країнах, де зайнялися ресторанним бізнесом. Французькі кухарі принесли з собою французькі кулінарні тра­диції, внаслідок чого прості англійські обіди і примітивна їжа американців були збагачені пікантними соусами і делікатесами.

Франція стала законодавицею моди не тільки в мистецтві та літературі, але й в розвитку кулінарії. У XVIII ст. ресторанний бізнес з традиціями національної кухні в країнах Європи завойовує міцні позиції в обслуговуванні населення. Хоча діло не обходилось і без боротьби за пріоритети. Французьку кухню в багатьох країнах (зокрема, в Італії) не визнавали і навіть подекуди її забороняли. Але саме це стимулювало розвиток ресторанного бізнесу. Власники ресторанів і таверн намагались урізноманітнити асортимент своїх блюд, більше турбувались про якість харчування і обслуговування відвідувачів, які вже мали досить вишукані смаки.

Заможні люди, як правило, обслуговувались в їдальні або в своєму номері. Бідняки харчувались разом з хазяями закладу на кухні, їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімальну ціну. Французи називали таке обслуговування table d’hote, тобто хазяйський стіл. Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з продуктів, які були в хазяїна в меню (а lа саrtе), і могли заходити до кухні, щоб прослідкувати правильність процесу приготування їжі. Намагаючись догодити гостю, господар пропонував певну страву, якою славилась дана місцевість.

Активізація економіки шляхом пожвавлення торгівлі, розширення сфери зайнятості відображається у подорожах та сприяє еволюції у сфері гостинності — збільшується кількість засобів розміщення та харчування, вони модернізуються, набувають чітких рис у спеціалізації, покращується якість обслуговування.

На початку XVII ст., в Англії, виникає зовсім новий тип закладів гостинності — банкетні двори і клуби. Банкетні зали поєднували функції установ для офіційних прийомів, святкування урочистих подій, також надавали послуги з розміщення, харчування, анімації. Перший банкетний зал — «Банкетінг-Xауз», побудований у Лондоні, призначався для державних прийомів, зустрічей послів іноземних держав, демонстрації придворних спектаклів. Згодом у Лондоні побудовано банкетний зал «Пантеон», який відзначився елітним обслуговуванням, грандіозністю у розмірах, вишуканістю архітектури та внутрішнього оформлення.

На XVIII ст., у Франції виникли прибуткові будинки з окремими квартирами, що надавались в оренду за плату. Водночас, зростають вимоги щодо комфорту проживання у закладах гостинності: у готелях збільшується кількість кімнат побутового призначення, збільшуються до розмірів житлової кімнати приміщення з вигодами (ванна і туалет), використовується водопровід, каналізація, покращується освітлення приміщень внаслідок збільшення віконного простору. У плануванні будинків використовується коридорна система, що покращувала ізоляцію кімнат, зменшуються розміри галерей і вітальних кімнат-салонів. Важливими елементами в інтер'єрі стають невисокі каміни, дзеркала, широко викори-стовуються картини, різьблене дерево, ліпнина, розпис фризової частини стіни виконується за китайськими мотивами або в стилі фантастичних сюжетів. Класичним прикладом готелю, збудованого у Франції в цей період є отель «Де Субіз».

Також один з перших готелів у Європі, «Отель Генріха IV», був збудований у місті Нант у 1788 р. Цей готель, розрахований на 60 ліжко-місць, вважався найкращиму Європі.

Важливе значення у структурно-функціональній та геопросторовій організації сфери гостинності у світовій туристичній індустрії належить США. Країна переселенського капіталу активно освоюється з XVII ст. внаслідок інтенсивноїеміграції вихідців з Європи. Архітектурні особливості, організація й управління, обслуговування, а також персонал, особливо на етапі становлення та формування сфери гостинності, створюються на зразок європейських, у престижних ресторанах шеф-кухарізапрошувались з європейських держав. В залежності від сфери гостинності помітна орієнтація окремих її сегментів на культуру певних держав. У готельній індустрії США, у XVII—XVIII ст., простежується помітний англійський вплив, який на той час вважався найкращим. У сфері ресторанного бізнесу найбільше відображені традиції французького та італійського кулінарного мистецтва та організаціїобслуговування.

Перший засіб розміщення у США — постоялий двір, виник у 1607 р. Невеликі, придорожні постоялі двори у функціональному призначенні використовувались одночасно як житловий будинок власниками та тимчасовий притулок для подорожніх. Лише у 1794 р. у Нью-Йорку на Бродвеї відкривається перший готель, що виконував функції лише комерційного засобу розміщення. Відкриття «Сіtу Hotel» стає початком розбудови подібних закладів в інших містах США. Перші готелі характеризувались невеликими розмірами у два-три поверхи, до 100 кімнат, у плануванні подібні до звичайного житлового будинку з відсутніми вести-бюлем та санвузлами. На першому поверсі часто розташовувалась крамниця.

Перша з відомих американських таверн «Stadt Hays» була відкрита у Новому Амстердамі (Нью-Йорку) у 1642 р. Через рік відкривається «Kreiger's Tavern», яка у роки американської революції називається «King's Arms» і стає штабом англійського генерала Гейджа. Інша таверна — «Fraunces Tavern» стала штабом генерала Джорджа Вашингтона. Ці таверни функціонують й сьогодні і окрім важливого історичного значення відомі традиціями гостинності.

Збільшення кількості міст у США та зростання значення подорожей, зумовлює розгалуження мережі засобів гостинності. Ці засоби окрім безпосередніх функцій послуг розміщення та харчування, стають місцем відпочинку, укладання ділових угод, тут проводились збори, влаштовувались розваги. Власники засобів гостинності були поважними громадськими діячами, часто займали важливі посади у місцевому самоврядуванні та державному управлінні. Зокрема, другий президент США — Джон Адамс (1783 —1789 рр.), окрім інших економічних інтересів, був власником таверни. У різних реґіонах країни систему засобів гостинності представляли різні у типологічній структурі установи — у Пенсільванії постоялі двори, на Півдні — ординарні таверни, Нью-Йорку та Новій Англії — придорожні таверни.

В Росії основними елементами системи розміщення подорожуючих були гостинні двори і ямські станції. З XVII ст. тут для подорожніх видавались спеціальні документи - подорожні, де вказувалось ім'я подорожуючого, мета поїздки та маршрут. Без цього документу подорожуючі не могли б отримати ні коней, ні вільно пересуватись територією країни. Перший готель на території Росії було збудовано в 1715 р. при поштовому управлінні в Санкт-Петербурзі, що була відкрита згідно з указом Петра І "Про заснування постоялих і гостинних дворів". Кількість таких гостинних дворів та асортимент послуг в них швидко збільшувались.

4. Основні види та значення подорожей в епоху Просвітництва

Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:

- рекреаційний;

- оздоровчий;

- пізнавальний;

- з метою одержання освіти;

- спортивний (з'явились перші альпіністи, почав роз­виватись гірський туризм);

- релігійний.

Туризм, як правило, був індивідуальним, тобто програ­ма подорожі складалася самим мандрівником.

Вже існувала певна туристична інфраструктура: готелі, пансіони, транспортна служба, ресторани.

За тривалістю мандрівки поділялись на:

- довготермінові (на декілька років);

- сезонні (на певний сезон в особливу кліматичну зону);

- короткострокові (на вихідні дні та свята).

Основними видами транспорту були: водний; наземний транспорт з використанням тварин; з'явились повітряні кулі.

Розвиток туризму у ХІХ першій половині ХХ століття.

План

Дата добавления: 2014-12-25