Архітектура

Дизайн

Зміст цього терміну має різні тлумачення: створення прекрас­них форм, речей; або — створення речей, які б мали ринковий по­пит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника — конструктора в галузі проектування масової промис­лової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Дизайн близько зв'язаний з іншими видами мистецтва: його важко відокремити від архітектури, коли йде проектування інтер'є­рів, від прикладного мистецтва при створенні нових видів меблі або посуду.

Розглядають дизайн одягу, інтер'єру громадського користуван­ня і дизайн промислового інтер'єру; художники-дизайнери беруть участь в проектуванні автотранспорту, ЕОМ і космічних ракет.

Архітектура, або зодчество — це система будівель та споруд, формуючих просторове середовище для життя та діяльності людей. Це окремі будівлі та їх ансамблі, площі і проспекти, парки і стаді­они, селища і цілі міста. Кожна із споруд має своє призначення: для життя або праці, відпочинку або навчання, торгівлі або транспор­ту і т.п. Усі вони міцні й необхідні людям — це їх обов'язкові вла­стивості. Але є в цих спорудах та будівлях інші важливі власти­вості — краса і здатність викликати в глядачів певні почуття й настрої. Саме ці якості перетворюють архітектуру на мистецтво. Як і будь-який інший вид мистецтва, архітектура тісно пов'язана з життям суспільства, його поглядами та ідеологією. Найкращі з точки зору архітектури будівлі та ансамблі запам'ятовуються як символи країн та міст. Цілому світу відомі, наприклад, Кремль та Красна площа в Москві, Ейфелєва вежа в Парижі, стародавній Ак­рополь в Афінах.

Однак архітектурою називають не тільки систему будівель і споруд, що організовують просторове середовище, але й саме мис­тецтво створювати будинки і споруди за законами краси. Архітек­тори створюють будинки, споруди, цілі селища і міста не тільки доцільними та зручними для життя й діяльності, але й водночас красивими та емоційно впливаючими на людину. Інакше кажучи, функціональні, конструктивні і естетичні якості (користь, міцність, краса) в архітектурі взаємопов'язані.

Відрізняють три основних види архітектури. Перший — архі­тектура об'ємних споруд. Вона включає житлові будинки, гро­мадські будівлі (школи, театри, стадіони, культові споруди, мага­зини та інші), промислові споруди (заводи, фабрики, електростанції і т.п.).

Другий вид — ландшафтна архітектура. Вона, головним чином, пов'язана з організацією садово-паркового простору. Це міські скве­ри, бульвари, парки з «малими» формами архітектури: альтанка­ми, містками, фонтанами, сходами. Третій вид архітектури — міське будівництво. Воно охоплює створення нових міст та селищ і реконструкцію старих міських районів.

Образ в архітектурі — це художнє відбиття змісту та призна­чення конкретної споруди. У вигляді кожної будівлі автор повинен виділити ті риси, які дозволяють глядачу вірно визначити її функції: театр повинен бути театром, а житловий будинок — жит­ловим будинком. Архітектурний образ є віддзеркаленням своєї епохи.

Визначимо два умовних поняття, якими керуються архітекто­ри в створенні певного архітектурного образу. «Загальні» архітек­турні форми (композиція будівлі) — це основна об'ємно-просторо­ва структура будівлі, сполучення основних об'ємних елементів, з яких вона складається. Під «частковими» архітектурними форма­ми ми розуміємо архітектурні й декоративні елементи, які мають частковий характер стосовно всієї композиції будівлі. До них можна віднести колони, карнизи, фронтони, наличники вікон та дверей, скульптурні деталі як у зовнішньому вигляді, так і в інтер'єрі. Між ними існує найтісніший зв'язок і повна відповідність.

3. Умовно-площинне зображення предметів комбінованої форми.

1.. Аналіз зображуваного предмета: будова, форма, пропорції.

2. Зображення предмета на аркуші паперу з ура­хуванням законів композиції.

3. Передача пропорцій зображуваного предмета на малюнку.

4. Уточнення конструктивної форми предмета на малюнку.

5. Перспективна побудова предмета на аркуші паперу.

6. Уточнення та узагальнення малюнка і його деталей, що підпоряковуються загальному зображен­ню.

Малювання предметів умовно-плоскої форми (метелик).

1. Аналіз зображуваного предмета (конструктивної
форми метелика; поділ на частини, визначення
пропорцій метелика).

2. Композиційне розміщення зображуваного предмета
на аркуші паперу, визначення габаритних розмірів,
проведення осей симетрії, ділення вертикальної вісі на 3 рівних частини.

3. Визначення пропорційних відношень елементів метелика (голова, грудка, черевце), промальовування загальних форм елементів
(голови, грудки, черевця, крил). На даному етапі слід звернути увагу на місце на грудці, де кріпляться крила (ці точки знаходяться на грудці, але треба трохи відступити від голови.)

4. Передача конкретної форми крил, вусиків, малюнку на крилах (деталізація малюнка).

5. Визначення місцерозміщення світла і тіні на поверхні метелика, проведення межі переходу градацій світлотіні, визначення тонових
пропорцій. Нанесення штрихів по формі крил, тулуба.

4.Поняття про живопис, його особливості. Відомості з основ кольорознавства. Прийоми роботи акварельними фарбами.

Живопис — один з основних видів образотворчого мистецтва, який художньо передає навколишню дійсність на площи­ні за допомогою фарб. Твори, в яких правдиво передано фарбами все багатст­во навколишнього світу, називаються живописними.

Живопис — стародавній вид образо­творчого мистецтва, історія якого пов'яза­на з появою в печерах зображень зві­рів і сцен полювання за багато тисячоліть до нашої ери. Він виник і розвивався у тісному взаємозв'язку з малюнком. Осно­вою живописної грамоти, як і малюнка, в усі часи було правдиве зображення ре­альної дійсності. Історичний процес роз­витку живопису йшов від двовимірного площинного зображення до тривимірного, об'ємного, матеріального, дедалі більш реалістичного. Живопис пройшов, за об­разною характеристикою Е. Делакруа, довгий шлях — від грубої і сухої лінії до чудес мистецтва Тіціана і Рубенса.

Всебічного розвитку живопис набув в епоху Відродження (16—16 ст.), коли він розподілився на жанри (портретний» історично-батальний, побутовий, пейзажу, натюрморту).

Протягом усієї історії живопису про­цес розвитку правдивого пізнання й відображення дійсності відбувався в боротьбі з реакційними тенденціями викривленого показу реального світу.

У 17—18 ст. реалістичний живопис розвивався на противагу офіційному цер­ковному і придворному мистецтву, зба­гачувався різноманітними стилістичними напрямами. Значний вклад у світовий живопис, зокрема портретний, внесли віт­чизняні художники О. Антропов, Ф. Рокотов, Д. Левицький, В. Боровиковський. У 19 ст. реалістичний живопис розвивав­ся у боротьбі з офіційним салонно-акаде­мічним живописом, у тісному зв'язку з соціально- і національно-визвольним ру­хом, викривав суспільні порядки феодально-капіталістичного ладу.

На межі 19—20 ст. дедалі більше по­ширюють свій вплив різні декадентські течії (символізм, експресіонізм, кубізм тощо). їм протистоїть реалістична твор­чість живописців, зв'язаних з народом і його прогресивними силами.

Велика Жовтнева соціалістична рево­люція відкрила нову епоху в розвитку світового живопису. Радянські живописці творять за методом соціалістичного реа­лізму, на засадах партійності й народ­ності розвивають прогресивні національ­ні традиції, правдиво показують життя в його революційному розвитку боротьбу радянського народу за комунізм, за мир в усьому світі.

За характером використання фарб розпізнають олійний, темперний, акварельний, гуашевий жи­вопис, їх виконують звичайно на пло­щині полотна, картону, паперу або стіни.

На полотні і картоні, які покривають спеціальним грунтом, щоб фарба добре зберігалась, пишуть олійними фар­бами. Художник спочатку виконує на заґрунтованому полотні малюнок, а потім уже пише пензлем олійними фарбами, розводячи їх вибіленою олією або спеці­альними розчинниками.

Живописні роботи, виконані на папері, полотні, дереві темперою — малопрозорою густою фарбою, яку роз­водять водою,— приваблюють своїм «бархатистим», насиченим тоном. Труд­ність у роботі темперою полягав в швид­кому висиханні її, в незмивності, що ускладнює внесення правок.

На стіні (по свіжій сирій штукатурці) живописні твори виконують спеціальни­ми водяними фарбами; ці твори назива­ються фрескою.

На папері пишуть акварельними і гуашевими фарбами. Ця техніка найдоступніша і використовується у навчально­му процесі в дитсадках і школах. Тому майбутні педагоги й оволодіватимуть аквареллю та гуашшю, якими будуть вчити малювати своїх вихованців.

Акварель— живопис прозорими фарбами, які розво­дять водою. Характерна особливість цих фарб — прозорість, що дав кольоровий ефект при просвічуванні паперу крізь шар фарби.

Білу фарбу в акварелі не використо­вують, білий колір дав папір, на якому виконується малюнок. Розчинену в воді фарбу накладають на папір тонким шаром, що дав змогу освітлювати чи затем­нювати фарбу без додавання білої, яка знижує яскравість кольору. Шкала тем­них і світлих відтінків в акварелі обме­жена, тому акварельні картини порівняно бліді, передати в них матеріальність форм навколишньої дійсності важче, ніж інши­ми техніками. Акварель не стійка до вологи і світла, втрачав з часом свій пер­вісний колір, якщо її не зберігати в особливих умовах. Тому акварель не застосовують для виконання станкових тематичних картин.

Гуаш — живопис непрозорими, по­кривними фарбами. На відміну від аква­релі гуашеві фарби мають домішку білил і клею, від чого гублять прозорість і легко перекривають будь-який колір і дають відразу насичений тон. Отже, гуашшю можна працювати і на кольоровому папері, добиватись цікавих живо­писних вирішень.

В техніках акварелі і гуаші працюва­ли таківизначні майстри російського та українського живопису, як К. Брюллов, П. Соколов («Портрет дружини скульп­тора І. П. Віталі»), І. Рєпін, В. Суриков, М. Врубель, В. Сєров, Т. Шевченко, С. Васильківський та багато інших художників, твори яких увійшли в зо­лотий фонд вітчизняного мистецтва.

Високого розвитку акварель досягла в радянському мистецтві. В техніках акварелі та гуаші значного успіху досягли О. Герасимов, С. Герасимов, Кукринікси, К. Юон, П. Соколов, К. Трохименко («Гречка цвіте»), О. Шовкуненко, О. Пащенко, Г. Чернявський, О. Губарев та багато інших визначних художників.

Відповідно до призначення творів жи­вопис поділяють на монументальний, станковий, декоративний, декораційний і мініатюру. Монументальний живопис тісно пов'язаний з архітектурою. Живописці-монументалісти різних епох прагнули до тем, які б завжди хвилювали людей.

Призначення архітектурних споруд виз­начало тематику, жанри монументальних розписів. Живописець-монументаліст прагнув, щоб кожен образ твору, навіть деталі обстановки в цьому живописі мали особливу значущість, сприймались велич­но, монументально, як символ чогось піднесеного, вічного. До монументального живопису належить стінний розпис гро­мадських приміщень (фреска) і мозаїка (живописний твір, виконаний набором дрібних кольорових камінчиків або скла — смальти).

Станковий живопис — живописні картини, які кріпляться під час роботи на спеціальному станку — мольберті.

Появився станковий живопис в античні часи. На Русі художники малювали на дошках, а з 17 ст. — на полотні.

Декоративний живопис по­кликаний прикрашати приміщення палаців, соборів, будинків культури, театрів орнаментальними зображеннями, побутовими сценами, мотивами казок та ін.

До декораційного живопису на­лежать театральні декорації, оформлення вулиць, площ. Він звичайно виконується гуашевими фарбами і мав тимчасовий характер.

Мініатюра відрізняється малими розмірами і тонким виконанням в емалі, гуаші, акварелі, олії, лаку. Прикладом лакового мініатюрного живопису в па­лехські і федоскінські шкатулки, пуд­рениці.

За тематикою і предметом зображення живопис поділяється на жанри, з яких головні: портретний — зображення в живопису конкретної людини або групи людей; історичний — змістом живо­пису є історія суспільства; баталь­ний — відбиває події, пов'язані з воєнни­ми діями; побутовий — присвячений зображенню щоденного життя людей; анімалістичний — зображення тва­рин; пейзаж — зображення приро­ди, її явищ; натюрморт — зображен­ня «мертвої натури», в яких художники передають красу і різнобарвність да­рів природи, різноманітність і багатс­тво їх.

Відомості з основ кольорознавства. Прийоми роботи акварельними фарбами. Характеристика кольору, його властивості.

Колір - найважливіший зображувальний і емоційний засіб живопису. За допомогою кольору передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення.

Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною, формою, а й кольором.

Колір - це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета, причому дуже мінлива.

Однакові за кольором предмети сприймаються зорово по- різному залежно від його положення в просторі, освітлення, оточення.

Справжній колір предмета, залежно від просторового положення та навколишнього середовища, змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю.

Так, дерева, однакові за величиною і кольором (зелені), сприймаються нами в міру віддалення меншими і здаються сірими, голубими чи злегка фіолетовими.

Наука, яка вивчає колір та його властивості - кольорознавство, знайомить з кольором, його особливостями, закономірностями. Білий промінь розкладається на 7 кольорів спектра у такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Кольори спектра можна розмістити у кольоровому колі. У спектральному колі розрізняють три основних кольори: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можна побачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох, поряд розміщених основних: ч+с=ф, с+ж=з, ж+ч=о. Зібравши всі кольорові промені спектра в один, дістанемо білий. Білий промінь утворюється при злитті 3-х основних променів (ч+ж+с) або їх поєднань (ж+с). Взаємодоповнюючі кольори такі: червоний – зелений, жовтий – фіолетовий, жовтогарячий.

Учнів початкових класів знайомлять з шістьма кольорами кола, трьома основними і трьома похідними. Кольорове коло можна поділити на дві частини: теплі кольори - червоно-жовті; холодні кольори - синьо-зелені, фіолетові.

Найтепліший - жовтогарячий, найхолоднішнй – синій.

Хроматичні кольори - це кольори спектра і їх відтінки. Ахроматичні кольори відсутні в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорного). Вони відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них найсвітліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються такими трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю.

Кольоровий тон -суттєва ознака кольору. Всі теплі й холодні кольори та іх відтінки належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений).

Ясність - властивість кольору бути більш чи менш яскравим., що визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Жовті кольори - найсвітліші; сині, фіолетові - найхолодніші.

Насиченістю називають ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами.

Колір / від лат. chroma/ - ознака будь –якого предмета; зображувальний і емоційний засіб живопису.

За допомогою кольору, приведеного в творі гармонійну систему, передаються краса і багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природнє забарвлення.

Кольорознавство – наука, яка вивчає колір та його властивості.

Білий сонячний промінь, пропущений через скляну тригранну призму, розкладається на білій поверхні на сім кольорів у такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій. Фіолетовий.

У кольорознавстві всі кольори поділяються на хроматичні – барвисті та ахроматичні – безбарвні. Хроматичні – всі кольори спектру та їх відтінки. Ахроматичні – білий, чорний, сірий.

Основні кольори: червоний, жовтий, синій.

Похідні кольори: оранжевий, зелений, фіолетовий.

Кольорове коло можна поділити на дві частини:

Теплі кольори – червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла.

Холодні кольори - синьо-зелені, фіолетові, які нагадують колір води, льоду.

Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю.

Кольоровий тон – відмітна ознака кольору / червоний, жовтий, зелений, синій і т.д.

Ясність – властивість кольору бути більш чи менш яскравим/світлим/, визначається ступенем наближення до білого.

Насиченість – ступінь чистоти даного кольорового тону /ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності/.

Хороший набір фарб повинен мати такі основні кольори:

1. Сині: ультрамарин, кобальт синій, блакить.

2. Жовті: вохра золотиста, кадмій лимонний, кадмій жовтий, кадмій жовто- гарячий.

3. Червоні: червона, кадмій червоний, кармін, краплак червоний.

4. Зелені: трав’яна, кобальт зелений, ізумрудна.

5. Коричневі: сієна. Сепія, умбра, марс коричневий.

6. Чорні: лампова кіпоть, палена слонова кістка.

Дата добавления: 2014-12-25