Виконання заповіту

Здійснення права на спадкування. Спадкова трансмісія

Спадкоємець має право виявити свою волю щодо спадкування у строк шість місяців з часу відкриття спадщини (подати заяву у нотаріальну контору про прийняти або відмову від спадщини), однак не може ставити умови, застереження (ст. 1268, 1270, 1273 ЦК). Відмова може бути без адресна або на користь іншого спадкоємця незалежно від черги (ст. 1273, 1274 ЦК).

Воля може бути виявлена дією, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не відмовився у зазначений строк (ч. 3 ст. 1273 ЦК). Щодо осіб з обмеженою або не повною дієздатністю, то діє презумпція, що вони прийняли спадщину, (крім випадків відмови від неї у встановленому порядку за ініціативою, згодою чи з дозволу певних осіб) (ч. 4 ст. 1268, ч.2-4 ст. 1273 ЦК).

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини, то вважається, що він спадщину не прийняв. Заяву у нотаріальну контору про пропуск строків про прийняття спадщини можна подати за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину або звернутися з позовом до суду для визначення додаткового строку.

Спадкова трансмісія – це такий порядок закликання до спадкування, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, то право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців протягом строку, що залишився. Якщо цей строк менший як 3 місяці, то він подовжується до 3 місяців (ст. 1276 ЦК). Спадкову трансмісію, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, однак до її прийняття, тобто був живий на момент смерті спадкодавця, треба відмежовувати від спадкування за правом представлення, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини. При спадковій трансмісії, якщо спадкоємець був живий на момент смерті спадкодавця, то його частка, яку він отримав би, якщо пізніше не помер, переходить до його спадкоємців за законом та заповітом, тобто діє фікція, нібито він прийняв спадок. При спадкуванні за правом представлення, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини, його спадкову частку передають конкретно вказаним у законі особам – не його родичам, а родичам спадкодавця.

Виконання заповіту здійснюється, як правило, спадкоємцями.

Призначення виконавця заповіту – це покладання виконання заповідальних розпоряджень на призначених у заповіті спадкоємців або на особу, що не є спадкоємцем (на виконавця заповіту) за його письмовою згодою та за винагородою. Виконавцем може бути фізична особа з повною дієздатністю або юридична особа. Виконавець може бути призначений заповідачем у заповіті, спадкоємцями, нотаріусом, судом, він діє на підставі документу, наданого нотаріусом, його дії контролюють інші спадкоємці, яким він звітує. Спадкоємці можуть пред'явити позов про оскарження його дій або про усунення його від виконання, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача та порушує закон та інтереси спадкоємців (ст. 1286 - 1289 ЦК), при цьому строк позовної давності діє один рік (ст. 1293 ЦК). Виконавець заповіту має право відмовитися від здійснення своїх повноважень з відшкодуванням збитків, пов'язаних з відмовою (ст. 1295 ЦК).

Виконавець заповіту призначається у таких випадках:

§ для захисту інтересів спадкоємців за законом, за заповітом, заінтересованих осіб;

§ коли це доцільно для виконання умов заповіту, яке не можливо забезпечити без участі сторонньої особи (складні стосунки у родині);

§ для гарантії виконання волі заповідача.

Виконавець зобов'язаний вжити заходів щодо:

- виконання норм закону;

- охорони та управління спадщиною;

- повідомлення про відкриття спадщини спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів;

- одержання частки спадщини кожним із спадкоємців відповідно заповіту;

- одержання частки спадщини особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;

- забезпечення виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (ст. 1290 ЦК).

Дата добавления: 2014-12-25