Тема 5. Ноосферна проблематика в розвитку психологічних механізмів творчої діяльності

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ ТВОРЧОСТІ

РОЗДІЛ 2.

1. Натхнення в народженні творчої енергії, опануванні властивостей природи і ноосфери

1. Ноосфера – пізнаний, освоєний, культивований логос

2. Творчі здібності як механізм розвитку креативності

3. Принципи заохочення творчого мислення

4. Принципи інтерпритації творчої діяльності

Духовність, натхнення, свобода, спокій – це стани людського життя.Вони досяжні завдяки лише величезній мудрій праці, величезним терпінню і самообмеженню. Але вони варті цієї ціни, тому що навіть той, хто лише один раз побував на цих вершинах, усвідомить: не дарма жив. У принципі для розвитку механізму творчості людини меж немає.

Людина відкрита природі – логосу і ноосфері, може підняти і забрати з собою стільки, скільки вистачить сил у душі.

Логос – це не сама природа, а її закони. Закони, за якими природа живе. Закони, які не мають ані початку, ані кінця; закони, що однаково успішно працюють і в цілому світі, і в будь-якому конкретному випадку. Ми стикаємось з логосом на мізерно малому відтинку часу і простору і кожний такий подих фіксуємо словом.

До створення слова контакт з логосом був безформним; ми знаходимося в логосі, але не відчуваємо його. Геракліт деталізував цю ситуацію: Логос звертається до кожної людини, але одні його не чують, другі чують, розуміють і керуються законами проди у своїх справах.

Логос – це закони, що упорядковують енергію природи. Де ж знаходиться логос? У душі кожного з нас. Усе є у всьому; ось чому, пізнаючи себе, - ми пізнаємо логос – верховний закон природи. А що ж ноосфера?

Ноосфера – вже пізнаний, освоєний, культивований логос.Культурна розумна оболонка Землі. Сутність ноосфери – інформаційно-енергетична. Це енергія і інформація, доступні будь-якій людині, але зрозумілі їй залежно від її розвитку. Ця енергія і інформація укладені в гармонійні форми, що зберігають, як раніше говорили, невмирущу інформацію, інформацію, яка не старіє. Чому вона не старіє? Бо це інформація логосу, закону природи. Тільки генії виходять на контакт із логосом і культивують його, що в ті рідкі хвилини, коли вони працюють як генії (на найвищому злеті енергетичної хвилі), вступають із смолоскипом натхнення в непізнане, і всьому, що встигнуть розгледіти, дають імена.

Енергією ноосфери користуються всі:

виконавець, щоб будувати захисну раковину, яка оберігає його від зовнішніх впливів;

споживач-ерудит – збирає в собі інформацію і енергію гармоній, щоб жити і насолоджуватися ними;

дилетант, оцінюючи досконалість рукотворних і природних гармоній, знаходить в них елементи недосконалості і фіксує на нихувагу;

творець – заряджає себе енергією ноосфери для розв’язання проблем.

Таким чином, людина-виконавець бере з ноосфери стереотипи; споживач-ерудит – інформацію і енергію гармоній; дилетант – дисгармонію і виставляє їх напоказ; творці – задачі і проблеми – найскладніші з них – і розв’язують просто.

Резюмуючи останні доводи, можна зробити висновок:

1) людина перебуває між логосом і ноосферою. Людина збирає на ниві логосу (робота генія) і вкладає в засіки ноосфери, завдяки чому культура – на відміну від людини – практично безсмертна;

2) до відкриттів, винаходів або художніх образів людина доходить завдяки механізмам творчості: сукупність функціональних органів відображення, проектування, материалізації людиною своїх психічних утворень;

3) важливу роль в досягненні мети з відтворення продукту творчості відіграють здібності.

Виділяють три основних підходи до проблеми творчих і інтелектуальних здібностей:

1) Як таких творчих здібностей немає. Головну роль у детермінації творчої поведінки грають мотивації, цінності, особистісні риси. Інтелектуальні здібності виступають як необхідні, але недостатні умови творчої активності особистості.

2) Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень розвитку творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає.

3) Творча здатність — креативність — є незалежним від інтелекту фактором [Дружинін В.Н., 1995].

Вивчення феномена креативності ускладнюється тим, що в оцінці творчих характеристик дослідник має справу насамперед з якістю явища. Дослідження креативності на власне науковому матеріалі було здійснено в 1959 р. групою вчених на чолі з Дж. Гілфордом за допомогою факторного аналізу на матеріалі точних наук. Паралельно і незалежно від Гілфорда серію експериментів на матеріалі мистецтва в тім же 1959 р. провели В. Лоуенфельд і К. Бейттел. Зіставлення результатів досліджень дозволило виявити 8 істотних критеріїв, придатних для диференціювання:

1. Уміння побачити проблему.

2. Швидкість, уміння побачити в проблемі як найбільше можливих сторін і зв'язків.

3. Гнучкість як уміння:

- зрозуміти нову точку зору;

- відмовитися від засвоєної точки зору.

4. Оригінальність, відхід від шаблона.

5. Здатність до перегрупування ідей і зв'язків.

6. Здатність до абстрагування або аналізу.

7. Здатність до конкретизації або синтезу.

8. Відчуття стрункості організації ідей.

Крім того, було показано, що креативність у мистецтві й у науці має загальні ознаки, що дозволяє перенести творчі здібності з одного матеріалу на іншій.

КРЕАТИВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Креативність виявляється через особистісні відчуття, міркування, знання, відчування, дії. Креативність з'являється як поведінка у відносній відсутності погрози і примуса від оточення. Креативність являє собою сприйняття, відповідь, дію або спілкування особистості, нічим і ніким не примушувану й в не примушеній ситуації. Якби креативність могла виникнути в результаті примуса або як продукт погрози, у світі було б більше креативності. Коли особистість почуває погрозу від оточення, вона стає обачною і загальмованою, боїться вільно виражати свої ідеї. Дані, що ми одержуємо в психологічних лабораторіях, є осад процесу взаємодії між суб'єктом і його психологічним навколишнім середовищем.

Гармонічне оточення має дві необхідні характеристики: прийняття і стимулювання. У сприятливих умовах для креативності «прийняття» оточенням недостатньо, повинне ще відбуватися стимулювання членів оточення один одним [Андерсен Г., 1959].

Для прояву творчості потрібна вільна, невимушена обстановка. Дослідження показали, що мотивація досягнень, спортивна мотивація, мотивація соціального схвалення блокують самоактуалізацію особистості, утрудняють прояв її творчих можливостей [Воллах М., Коган Н., 1965].

КРЕАТИВНА ОСОБИСТІСТЬ. Розуміння значення суб'єктивних факторів особистості в їхній взаємодії з об'єктивними привели — при дослідженні творчих процесів в останні десятиліття — до обліку особистісного фактора. Так, психологія творчості, приступаючи до розгляду як об'єкт дослідження особистості з усім спектром її якостей, слідом за іншими науками вводить у свою методологію як інструмент принцип системності.

Інша тенденція — об'єднання когнітивних і особистісних утворень: Д.Б. Богоявленская вводить поняття інтелектуальної активності особистості, думаючи, що вона обумовлена визначеною психічною структурою, властивою креативному типові особистості. Творчість, з позицій даної теоретичної концепції, є ситуативно-нестимульованою активністю, що виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми (Богоявленская Д.Б. - 1983, 1990, 1995). У рамках даної концепції був запропонований метод визначення інтелектуальної активності, в основу якого покладений принцип креативності. Експериментальні розробки дозволили зробити висновок, що активність на рівні творчої дії є загальною основою, «одиницею», не тільки інтелектуального, але і будь-якого виду творчої діяльності (Максименко С.Д. - 1998, 1999).

Робота в області соціально-особистісного підходу, проведена паралельно з дослідниками креативності як когнітивного утворення, продовжує концентруватися на індивідуальних розходженнях, розмаїтості мотивацій і соціокультурному оточенні як джерелах творчості. За допомогою вивчення кореляцій і завдяки дослідженням, що задають полярні описи високих і низьких творчих здібностей (при порівнянні великих людей і звичайних особистостей), був визначений великий набір рис, що потенційно відносяться до творчого. Ці риси містять у собі самостійність суджень, впевненість у собі, здатність знаходити привабливість у труднощях, естетичну орієнтацію і здатність ризикувати. Такі особистісні риси, як самовпевненість, сміливість, воля, мимовільність, визнання самого себе не тільки властиві творчим людям, але і підвищують імовірність реалізації їхнього творчого потенціалу.

КРЕАТИВНИЙ ПРОДУКТ. Результати творчої діяльності можуть лежати в дуже широкому діапазоні: від наукових відкриттів, що докорінно змінюють економіку і побут суспільства, і від шедеврів, що створюють нові напрямки в мистецтві, до уміння скласти оригінальний букет і прикрасити свою кімнату. При цьому з'являється проблема — як оцінювати „креативний продукт” у різних людей? Один зі способів — розділити них на офіційно визнані суспільством і „особисті”, що мають значення тільки для автора даного продукту. При цьому необхідно приймати в увагу, що досить часто людина діє не заради суспільного визнання, а щоб випробувати „муку творчу” — той стан підйому, що дозволяє йому відчути себе людиною...

Як продукт, як правило, розглядається також художній текст при вивченні літературної творчості. Аналізуючи й узагальнюючи підсумки досліджень художньої творчості, можна виділити чотири напрямки вивчення тексту: процедури породження тексту; його семиотичного здійснення (кодування); інструментів його аналізу, розуміння, інтерпретації; його онтології (соціального буття і соціального функціонування).

КРЕАТИВНИЙ ПРОЦЕС. Психологами було виявлено, що створення нового (ідей, об'єктів, способів дій) здійснюється, зокрема, і такими прийомами мислення, як комбінування, аналогізування, виявлення нових зв'язків і перенос функції одного об'єкта на іншій.

Аналіз літератури показав, що загальними розумовими процесами для усіх видів творчості є комбінування й аналогізування. Досить часто новий продукт являє собою нову комбінацію елементів, що належать раніше іншим системам. Руйнування старих систем і створення з їхніх елементів нових, тобто комбінування, є фундаментальним механізмом творчості і базовою «технікою» уяви. Займаючись, наприклад, підбором визначених рис, художник робить його свідомо, керуючись задумом.

“Головною операцією, що „працює" у ході творчого процесу, є операція порівняння: „встановлюються значеннєві зв'язки між елементами на основі: репродукції, значеннєвого синтезу або випадкового з'єднання без установлення семантичних зв'язків". У такий спосіб продукти (ідеї, гіпотези, поведінкові акти) можна розділити на стереотипні, оригінальні (креативні) і неосмислені (девіантні)” (Дружинін В.Н., 1995).

Прийоми мислення служать тим логічним інструментарієм, за допомогою якого реалізуються задуми уяви. Особливо це виражено у фантастиці — літературі про незвичайне, неіснуюче, про те, чого не було, або чого поки немає...

Аналіз казок і науково-фантастичної літератури дозволив виявити ряд прийомів конструювання фантастичних ідей. Аналіз показав також, що робота творчої уяви має свої закономірності, що можуть бути використані для перетворення звичайних об'єктів, фактів і явищ у фантастичні.

Виявлений набір прийомів дозволяє усвідомлено і цілеспрямовано створювати фантастичні образи. При цьому використовуються розумові операції, аналогічні тим, що застосовуються для створення нових технічних об'єктів. Подібність цих операцій дозволяє говорити про спільність механізмів творчості в різних сферах діяльності і про наявність логіки уяви.

Один з перших дослідників творчої діяльності як психологічного процесу П. Энгельмейер [1910] розділив його на три частини:

- акт висування гіпотези;

- акт творчості;

- акт логічно проробленої ідеї.

Наступні численні дослідження, зберігаючи основу теорії, були спрямовані на деталізацію окремих “актів”, при цьому, природно, відбувалося їхнє дроблення. Так, Г. Уоллес [1924] етап висування ідеї розчленовує на дві частини, одержуючи в результаті чотирьохфазний процес:

- фаза підготовки ідеї;

- фаза дозрівання ідеї;

- фаза осяяння;

- фаза перевірки ідеї.

Ще більш детальне дроблення творчого процесу робить Г. Селье (1964). Аналізуючи питання: “Хто повинен займатися наукою? Які здібності найбільш необхідні для цього?”, — Селье виділяє в механізмі наукової творчості 7 стадій, вводячи в якості першої — “Любов або принаймні бажання. Жагуча спрага пізнання”. Тим самим у творчий процес уводиться мотивація.

З наступних шести стадій — чотири зв'язані безпосередньо з творчим етапом народження ідеї, і дві останніх — з перевіркою і використанням у житті. Творчий процес, по опису Селье, відбувається в такий спосіб: “Спочатку ми за допомогою спостережень збираємо факти, накопичуємо їх у пам'яті, потім розташовуємо їх у тім порядку, що диктується РАЦІОНАЛЬНИМ МИСЛЕННЯМ (виділене нами – авт.). Іноді цього цілком достатньо для досягнення прийнятного рішення. Але якщо після свідомого процесу міркувань і умовиводів факти не бажають утворювати гармонічну картину, тоді свідомість з його укоріненою звичкою до наведення порядку повинне відійти убік і дати волю фантазії. При цьому РОЗКРІПАЧЕНА УЯВА КЕРУЄ ПОРОДЖЕННЯМ НЕЗЛІЧЕННИХ БІЛЬШ-МЕНШ ВИПАДКОВИХ фантазій.

Вони схожі на сни, і повсякденний інтелект відкинув би їх як явну дурість. Але іноді одна з безлічі мозаїчних картин, створених фантазією з калейдоскопа фактів, настільки наближається до реальності, що викликає інтуїтивне прозріння, що як би виштовхує відповідну ідею у свідомість. Іншими словами, УЯВА — ЦЕ НЕСВІДОМА ЗДАТНІСТЬ КОМБІНУВАТИ ФАКТИ НОВИМИ СПОСОБАМИ, А ІНТУЇЦІЯ - ЦЕ ЗДАТНІСТЬ ПЕРЕНОСИТИ ПОТРІБНІ УЯВЛЮВАНІ ОБРАЗИ У СВІДОМІСТЬ” (виділене нами –Авт.).

Якщо згадати, що один з ознак творчості — це створення нових корисних комбінацій, то можна визнати, що уява, що створює ці комбінації, є основою творчого процесу. “Новий час зосереджений на уяві. Варто тільки захотіти — і ми витягнемо з буття кентавра, що галопом, пустивши хвіст і гриву по весняному вітрі, помчиться через смарагдові луги за невловимими тінями білих німф. Уява створює і знищує об'єкти, складає їх з деталей і розсипає на частині. Таким чином, свідомість є творчість. Для нового часу характерно віддавати перевагу творчої здатності людини” (Рикер П., 1990).

Зупинимося на визначенні уяви як необхідного елемента творчої діяльності людини, що забезпечує:

1) побудова ОБРАЗА продукту праці;

2) створення ПРОГРАМИ поводження в невизначених проблемних ситуаціях;

3) засіб СТВОРЕННЯ ОБРАЗІВ, що заміняють активну діяльність (тобто моделювання процесів або об'єктів).

Таким чином, уява як психологічний процес дозволяє представити результат праці до його початку, при цьому не тільки кінцевий продукт, але і всі проміжні стадії, орієнтуючи людини в процесі його діяльності.

На відміну від мислення, що оперує поняттями, уява оперує образами, і його основне призначення — перетворення образів, щоб у кінцевому рахунку забезпечити створення свідомо нової, що раніше не існувало ситуації або об'єкта. Уява — це відображення реальної дійсності в нових, несподіваних, незвичних сполученнях і зв'язках. Уява включається тоді, коли проблемна ситуація характеризується відсутністю потрібної повноти знань, і коли випередити свідомістю результати діяльності за допомогою організованої системи понять (тобто мисленням) неможливо. Оперування образами дозволяє “перестрибнути” через якісь не до кінця ясні етапи мислення і все-таки уявити собі кінцевий результат (Петровський А.В., 1986).

Уява характеризується як творчий акт завдяки його зв'язкові з мисленням. Наявні в суб'єкта знання сприяють формуванню нового образа. Ці образи вимагають оцінки, добору, узагальнення. Уява і мислення взаємозалежні і обумовлені в пізнавальних актах.

Роль уяви в процесі творчого пізнання можна визначити як один зі способів використання наявних у людини знань для одержання нових знань, як перенос знань з однієї області на іншу, властивості якої повинні бути вивчені для рішення пізнавальних задач. Мислення у формуванні образів уяви відіграє ведучу роль, тому що відбиває найбільш істотні, закономірні і загальні зв'язки дійсності.

Ці особливості уяви — здатність оперувати образами і перетворювати них в умовах відсутності повноти інформації — дають підставу авторам, указуючи на уяву як на основу людської творчості, зв'язувати її розвиток із загальним психічним розвитком дитини. У дошкільному віці уява, відповідно до періодизації психічного розвитку, (за Л.С. Виготським), є центральним психологічним новотвором.

В даний час широко розробляються шляхи і методи розвитку уяви в дошкільному віці. Психологічною специфікою змісту функції уяви в даному віці є 4 основних компоненти: опора на наочність, використання минулого досвіду.

Наявність особливої внутрішньої позиції (уміння створювати власні плани-задуми).

4.Уміння гнучке використовувати раніше отримані знання, творчо застосовувати них у залежності від конкретних умов і обставин.

У цілому уява, як психологічний процес, припускає, по-перше, бачення цілого раніш частин і, по-друге, перенос функції з одного предмета на інший, виділяючи неї думкою. Умовою виникнення такого уміння є здатність дітей поєднувати всілякі предмети і явища в єдиний значеннєвий сюжет (Дьяченко О.М., Кирилова А.И., 1980).

Усвідомлення значення уяви і необхідності його розвитку направило зусилля дослідників на вивчення процесу й етапів розвитку уяви в дошкільному віці.

На першому етапі розвитку уяви необхідна така організація предметної діяльності дитини, що дозволяла б у силу своєї неспецифічності щось домислювати і уявляти. Тобто перший етап зв'язаний зі спеціальними наочно-образними задачами, умови яких пропонуються ззовні, а підстави і ціль зв'язані з осмисленням їхніх умов.

Ця ж тенденція зберігається і на другому етапі розвитку уяви, але тут важлива не наявна ситуація, а власний досвід дитини.

Особливістю третього етапу є наявність у дитини внутрішньої ролі або позиції, що дозволяє самостійно задавати предметні відносини і додавати їм зміст у залежності від цілісного сюжету або задуму: дитина вміє приймати внутрішню позицію, що дозволяє створювати єдиний значеннєвий сюжет, що потім буде реалізований у діяльності.

Якщо на початкових етапах дитина осмислює вже готове, тобто логіка йде від предмета до задуму, то на більш високому етапі розвитку відбувається зворотна спрямованість — від задуму до предметної діяльності. Це означає організацію такої діяльності, що не була б жорстко задана і нормована, забезпечуючи можливість прояву самостійності й ініціативи.

Для розвитку уяви необхідне створення предметного середовища, усередині якої дитина буде мати можливість уявляти, придумувати і діяти (Кравцова Е.Е., 1991). Щоб дитина могла в навколишній дійсності самостійно знаходити і виділяти проблемні ситуації і задачі, його діяльність повинна бути відповідним чином організована (Подд’яков Н.Н., 1990). Але будь-яке, самим чудовим образом організоване предметне середовище залишиться мертвим без головної діючої особи в процесі виховання — творчої особистості вихователя.

Творчі здібності дітей мають широкий діапазон індивідуальних розходжень. Зовнішні прояви творчого розвитку різноманітні: як більш швидкий розвиток мови і мислення дитини, як рання захопленість, як допитливість. А.М. Матюшкін (1989) у своїй концепції творчої обдарованості вважає, що найбільш загальною характеристикою і структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби, що складають психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації. Ця мотивація виражається в дослідницько-пошуковій активності, виявляється в більш високої сенситивності до новизни стимулу, новизні ситуації, виявленню нового в звичайному. Пізнавальна мотивація і дослідницька активність виражаються у високій вибірковості дитини у відношенні до досліджуваного нового, у її перевазі до квітів, звукам, формам і т.п.

Загальна дослідницька активність характеризується широтою і спрямованістю. Вона виявляється у творчої дитини як дуже широка допитливість.

У різному віці дослідницька активність виявляється по-різному. До трьох-п'яти років — як самостійна постановка питань і проблем стосовно нового і невідомого. Розвиток здійснюється як пошук відповідей на власні питання і проблеми, якими визначається вибірковість творчого навчання дитини. З етапу 5-6 років основним структурним компонентом творчого розвитку дитини стає проблемність. Вона виражається в пошуках невідповідності і протиріч у власній постановці питань і проблем. Навіть невдачі викликають дослідницьку активність. У 8-12 років процес пошуку і досліджень завершується рішенням проблем і виявленням схованих, явно не заданих елементів і відносин, що не видні в засвоєних знаннях (Матюшкін А.М., 1982).

Глибина прогнозування — необхідний структурний компонент загальної обдарованості — є інтегральною характеристикою творчості. Важливим відмітним елементом обдарованості є здатність до оцінки всіх складних психологічних структур. Вона містить у собі здатність розуміння в розвитку як власної думки, так і чужих думок, дій і вчинків, а також забезпечує можливість самоконтролю, упевненості дитини в самій собі, у своїх рішеннях, визначаючи цим її самостійність.

Виділяються наступні структурні компоненти обдарованості як ЗАГАЛЬНОЇ психологічної передумови творчого розвитку і становлення творчої особистості:

а) домінуюча роль пізнавальної мотивації;

б) дослідницька творча активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і рішенні проблем;

в) можливість досягнення оригінальних рішень;

г) можливість прогнозування;

д) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують естетичні, моральні й інтелектуальні оцінки (Матюшкин А.М., 1989).

Ще один неодмінний структурний компонент творчості — це оригінальність. Вона виражає ступінь несхожості, нестандартності, несподіванки пропонованого рішення серед інших рішень.

Зупинимося докладніше на результатах роботи П. Торренса (1987), що провів багаторічні і багато етапні дослідження творчості з метою знайти критерії прояву і способи виміру творчих здібностей. Гіпотеза Торренса ґрунтувалася на факті, що тестове поводження не має аналогій у навчальному поводженні і реальному житті, тому тестування може виступати як модель вивчення природи творчості. Вивчаючи природу творчості за допомогою тестування, Торренс ввів у розроблені їм тести наступні основні принципи:

- наявність невизначеного стимулу;

- відкритість завдання;

- неоднозначність відповідей;

- зняття твердих тимчасових обмежень. Результати лонгітюдних досліджень (5-7-12-22 року) показали кореляцію між тестовою поведінкою і досягненнями в реальному житті. Як критерії творчої поведінки дорослих людей були обрані:

1. Кількість суспільно пізнаваних творчих досягнень (патенти, винаходи, книги, картини).

2. Якість творчих досягнень у додатку до уявлення про майбутню кар'єру (яку кар'єру ви хочете зробити; яка посаду або платню ви б хотіли одержати; чого ви сподіваєтеся досягти або що ви сподіваєтеся виконати; якби ви могли зробити те, що ви хочете, протягом 10 років, то що б це було?).

3. Кількість проявів творчого стилю життєвих досягнень, не визнаних офіційно (організація неформальних груп, пристрій свого будинку, розробка нового напрямку в творінні).

Ті ж критерії визначалися в молодших школярів у рамках шкільного навчання. Торренс визначає креативність через характеристики процесу, у ході якого дитина стає чуттєвою до проблем, дефіцитові або пробілові в знаннях, до змішання багатопланової інформації, до дисгармонії елементів навколишнього середовища, визначає ці проблеми, шукає їх рішення, висуває припущення і гіпотези про можливі рішення, перевіряє ці гіпотези. З досліджень були зроблені висновки, що діти, які володіють творчими здібностями, у своєму подальшому житті дійсно показали творчі досягнення. На основі використання фігурних форм тесту ТТСТ (тести Торренса) були виявлені компоненти мислення, що сприяють проявам творчих здібностей:

1. Кількість відповідей і їхня чіткість.

2. Рухливість (гнучкість), ступінь розмаїтості відповідей.

3. Незвичайність, оригінальність або рідкість відповіді.

4. Старанність розробки, ступінь деталізації відповіді.

5. Абстрактність заголовка, рівень абстракції у відповідях.

6. Опір до закриття незакінчених фігур або здатність залишити їх відкритими.

7. Емоційна виразність відповіді.

8. Артикулятивність при розповіді, вставка відповідей у контекст, додавання їм оточення.

9. Рухи або дії, показані при відповіді.

10. Експресивність заголовка, здатність трансформувати з фігурального у вербальне і зробити це емоційно.

11. Синтез або комбінація, що поєднує разом дві або більше фігури і створення когерентної відповіді.

12. Незвичайна візуалізація, розгляд і приміщення фігур у незвичайну візуальну перспективу.

13. Внутрішня візуалізація, розгляд об'єкта зсередини.

14. Розширення і вихід за рамки очікуваного результату.

15. Гумор, зіставлення двох або більше несумісних елементів.

16. Багатство уяви, його розмаїтість, життєвість, інтенсивність.

17. Кольоровість уяви, що захоплює, що апелює до почуттів, емоцій.

18. Фантазія, нереальні фігури, чарівництво і казкові персонажі, персонажі наукової фантастики.

Як ми бачимо, у творчий процес утягують логічні й образні компоненти мислення, емоційно-почуттєву сферу. Результати досліджень можуть бути використані в практичній діяльності і повинні стати базою для створення одиниць навчання. Іншими словами, для формування “навичок” творчого мислення потрібні вправи відповідними “інструментами” і у відповідній обстановці.

Торренс виділяє п'ять принципів, якими повинен керуватися вчитель, щоб заохочувати творче мислення:

1. Уважне ставлення до незвичайних питань.

2. Поважне відношення до незвичайних ідей.

3. Показати дітям, що їх ідеї мають цінність.

4. Надавати зручні випадки для самостійного навчання і хвалити за це.

5. Надавати час для неоцінюваної практики або навчання.

Останній принцип вимагає пояснення. Зовнішня оцінка створює погрозу і, можливо, потребу в обороні. Тому дітям необхідний якийсь проміжок часу, протягом якого вони не оцінюються. У такий спосіб не стримується воля формування ідей.

Творчість є атрибутом людської діяльності, її необхідна, істотна, невід'ємна властивість. Вона визначила разом з виникнення людини і людського суспільства, лежить в основі подальшого прогресу матеріального і духовного виробництва. Творчість є вищою формою активності і самостійної діяльності людини і суспільства. Вона містить елемент нового, припускає оригінальну і продуктивну діяльність, здатність до рішення проблемних ситуацій, продуктивна уява в сполученні з критичним відношенням до досягнутого результату. Рамки творчості охоплюють дії від нестандартного рішення простої задачі до повної реалізації унікальних потенцій індивіда у визначеній області.

Творчість – це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Через творчість реалізуються історичний розвиток і зв'язок поколінь. Воно безупинно розсовує можливостей людини, створюючи умови для скорення нових вершин.

Попередньою умовою творчої діяльності виступає процес пізнання, нагромадження знання про предмет, що має бути змінити.

Творча діяльність – це самодіяльність, що охоплює зміну дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, нових більш прогресивних форм керування, виховання і т.д. і межі людських можливостей, що розсовує.

В основі творчості лежить принцип діяльності, а конкретніше трудової діяльності. Процес практичного перетворення людиною навколишнього світу в принципі обумовлює і розвиток самої людини.

Творчість є атрибутом діяльності лише людського роду. Родовою сутністю людини, його найважливішою атрибутивною властивістю, є предметна діяльність, суть якої – творчість. Однак цей атрибут не присущ людині з народження. У даний період він присутній тільки у виді можливості. Творчість не дарунок природи, а придбане через трудову діяльність властивість. Саме перетворююча діяльність, включення в неї є необхідною умовою розвитку здатності до творчості. Перетворююча діяльність людини, виховує в ньому, суб'єкта творчості, прищеплює йому відповідні знання, навички, виховує волю, робить його всебічно розвитим, дозволяє створювати якісно нові рівні матеріальної і духовної культури, тобто діяти.

Таким чином, принцип діяльності, єдність праці і творчості розкривають соціологічний аспект аналізу основ творчості.

Культурологічний аспект виходить із принципу наступності, єдності традиції і новаторства.

Творча діяльність є головний компонент культури, її сутність. Культура і творчість тісна взаємозалежні, більш того взаємообумовлені. Немислимо говорити про культуру без творчості, оскільки воно – подальший розвиток культури (духовної і матеріальний). Творчість можлива лише на основі наступності в розвитку культури. Суб'єкт творчості може реалізувати свою задачу, лише взаємодіючи з духовним досвідом людства, з історичним досвідом цивілізації. Творчість як необхідну умову містить у собі вживание його суб'єкта в культуру, актуалізацію деяких результатів минулої діяльності людей.

Виникаюча у творчому процесі взаємодія між різними якісними рівнями культури висуває питання про взаємозв'язок традиції і новаторства, тому що не можна зрозуміти природу і сутність новаторства в науці, мистецтві, техніку, правильно пояснити характер інновацій у культурі, мові, у різних формах соціальної діяльності поза зв'язком з діалектикою розвитку традиції. Отже, традиція є однієї з внутрішніх детермінацій творчості. Вона складає основу, споконвічну базу творчого акта, прищеплює суб'єкту творчості визначену психологічну установку, що сприяє реалізації тих чи інших потреб суспільства.

Дата добавления: 2014-12-27