Тема 4. Психологічні механізми творчої діяльності

1. Поняття механізму творчості.

2. Будова і функції механізму творчості

3. Несвідоме і свідоме у творчому процесі

4. Уява – трансформатор нових образів. Уява і пам’ять у розвитку і підтримці творчого процесу

5. Синтез механізмів відображення

Якщо програма життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери. Де духовність – це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.

Художня творчість починається з загостреної уваги до явищ світу і припускає “рідкі враження”, уміння їх удержати в пам'яті й осмислити.

Важливим психологічним фактором художньої творчості є пам'ять. У художника вона не зеркальна, виборча і носить творчий характер.

Дух створює душу. Дух – це муляр, що будує душу з цеглин ноосфери.

Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Мауглі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвивається тваринна сутність. Головна ж відмінність між людиною і твариною – здатність створювати духовність – лишиться брунькою, яка не розпустилася.

Духовність – продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.

Механізм – сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації, виконання роботи.

Механізм творчості – орган людини. Людини, а не її тіла.

На відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості – морфологічний:

- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;

- він не пов’язаний з роботою конкретних органів чуттів та інших систем тіла;

- створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності людини.

Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою – ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості. Чим відрізняється цей орган людини – механізм творчості – від інших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім інші функції. Вони добре відомі. Вони:

1) підтримують гомеостаз – сталість внутрішнього середовища тіла;

2) забезпечують життедіяльність; є опорою продуктивного механізму творчості;

3) є опорою продуктивної роботи механізму творчості. Як бачимо – різниця наочна. Але і спільність - безперечна, бо механізм творчості і органи життєзабезпечення мають подвійну – природну і ноосферну сутність.

Виконуючи суто людські функції, механізм творчості, виходить далеко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1) дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2) забезпечує зв’язок з логосом;

3) є провідною умовою життя – інструментом творчості.

Здобутками ноосфери більшою або меншою мірою користуються всі. А щоб керувати - спрямувати свою діяльність, треба вже механізм творчості залучити до дії.

Як і будь-яка цілісність, механізм має:

а) будову, яка розвивається;

б) функції, які майже не мають меж для удосконалення і спрямовані на досягнення ефекту;

в) продукти своєї роботи, які мають споживчі вартості, самодостатність і духовність.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворювати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини.

Людина здатна сприймати і відтворювати відображене, перетворювати його на власні здобутки, опановувати його і користуватися як інструментом дій, якщо механізм творчості людини в дійовому стані. Людина в цьому стані здатна не лише на фізичну або рутинну роботу, а й на творчу: людина набуває здатностей - мудреця, генія або таланта.

Механізм творчості схематично являє собою наступне:

уява - мислення - людина - почуття – психомоторика - енергопотенціал

Кожне поняття на схемі – назва механізму, знак з певним смислом, а всі разом становлять цілісність. Але сталося так,що в науці кожен механізм творчості вивчався окремо. В діяльності ж все навпаки – механізм творчості неподільна цілісність, в якій механізми можуть перебувати в трьох станах дієздатності: а) працювати разом, б) підсилювати один одного або в) виключати один одного із активності.

Існує три зони потужності механізму творчості:

1) гармонійний механізм працює творчо і людина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи;

2) дисгармонійний – механізм творчості втратив здатність, властиву від природи – і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили на збереження свого комфорту і здобутків ноосфери;

3) порушена пропорція здатностей – складових механізму творчості, що спричинює в ньому вторинні зміни, а людина стає виконавцем, здатним до механічної роботи або на руйнування оточуючого середовища – вона стає “аварійною”, бо перебуває на межі норми і патології душі.

Творчий процес немислимий без уяви, що дозволяє творчо відтворювати ланцюг уявлень і вражень, що зберігаються в пам'яті.

Уява має багато різновидів: фантасмагоричне – у Е.Гофмана, філолофсько-ліричне – у Ф.Тютчева, романтично-підвищене – у М.Врубеля, психолого-етнічне у М.Гоголя, хворобливо-гипертрофоване – у С.Далі, повне таємничості – у Й.Бергмана, реально-сурове – у Ф.Фелліні і т.д.

Уява і її процеси тісно пов’язані із сприйняттям, емоціями, пам’яттю, мисленням, мовою. К.Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.

Уява – це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуітивна можливість бачити сутність предметів – їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії – кодами золотого перерізу. Уява комбінує образи ще неіснуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам’яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.

Предмети і явища нам надаються з почуттями. Переживаючи їх, людина дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює: а) перетворення невідомого на відоме; б) попередження або подолання аморального вчинку; в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії. Коли мислення не в змозі впоратися з останнім, на допомогу приходить уява.

Уява створює образ невідомого як образ відомого, тобто його гіпотезу – предметний зміст і сенс, в якому відбувається саморух почуттєвого і смислового начал.

Механізм уяви синтезує почуття в думку, наслідком чого є створення нового образу або судження про невідоме в задачі. І це все відбувається в розумовому, ментальному плані. Г.Костюк дійшов висновку, що становлення образу предмета відбувається шляхом трансформації гіпотез про невідоме – предмет, що сприймається в ускладнених умовах.

Уява – ключ до створення майбутньої реальної форми і змісту бажаного, того, що треба створювати. Отже, образ уяви – початок здійснення мети. За змістом продукт уяви може бути в широкому діапазоні дійсності: від фантастичних мрій до творчих образів. Але так або так вони як почуття, думки і поняття стають безпосередніми регуляторами:

- життєдіяльності людини на багато років вперед;

- вчинків – дій, що створюють соціально-культурні цінності;

- дій – процесу розв’язання розумових або психомоторних задач, якими людина перетворює невідоме на відоме, нове для cебе і для інших.

Уява працює разом з інтуїцією і здатна не лише створювати образ майбутнього предмета або речі, а й відшукувати природну мірку предмета – логіку його будови. І тому людина здатна творити так як сама природа. Таким чином започатковуються здатність до відкриттів, здатність до розвитку техніки і технологій, способи розв’язання задач і проблем, з якими щоразу стикається людина.

Але засобів розумових дій і енергії для швидкого розв’язання задачі в людини бракує – виникає стан мук під час втілення гіпотез –“муки творчості”: усвідомлюється задача і відбуваються пошуки можливостей її розв’язати. Становлення образу предмета через трансформацію гіпотез про невідоме – предмет, що сприймається в ускладнених умовах, може розглядатися як модель творчого процесу. У моделі визначені всі механізми перетворення невідомого на відоме: здійснюються відкриття, винаходи і створюються художні образи. Разом з тим існує механізм перетворення змісту і послідовного зорового образу.

У художній творчості беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і інтуїція. При цьому підсвідомі процеси грають тут особливу роль.

Американський психолог Ф. Беррон обстежував за допомогою тестів групу з п'ятдесятьох шести письменників – своїх співвітчизників і прийшов до висновку, що в письменників емоційність і інтуїція високо розвиті і переважають над безстрасністю. З 56 випробуваних 50 виявилися “інтуїтивними особистостями” (89%), тоді як у контрольній групі, де були представлені люди, професійно далекі від художньої творчості, особистостей, що володіють розвитий інтуїцією, виявилося в три з зайвим разу менше (25%). Висока роль підсвідомого в художній творчості приводила вже давньогрецьких філософів (особливо Платона) до трактування цього феномена як екстатичного, богодухновенного стану.

Ідеалістичні концепції в естетиці абсолютизували роль несвідомого у творчому процесі. Так, Ф. Шеллинг писав: “...художник мимоволі і навіть усупереч своєму внутрішньому бажанню утягує в процес творчості...

Подібно тому як приречена людина робить не те, що він чи хоче що має намір зробити, але виконує тут несповідиме запропоноване долею, у владі якої він знаходиться, таким же представляється і положення художника... на нього діє сила, що проводить грань між ним і іншими людьми, спонукуючи його до зображення і висловлення речей, не відкритих до кінця його погляду й обладающих несповідимій глибині”.

Підсвідоме у творчому процесі залучило до себе увага З. Фрейда і його психоаналітичної школи. Художник як творча особистість був перетворений психоаналітиками в об'єкт самоспостереження і спостереження критики. Психоаналіз абсолютизує роль несвідомого у творчому процесі, висуваючи на відміну від інших ідеалістичних концепцій на передній план несвідомий сексуальний початок. Художник, на думку фрейдистів, особистість, що сублімує свою сексуальну енергію в область творчості, що перетворюється в тип неврозу.

Фрейд думав, що в акті творчості відбувається витиснення зі свідомості художника соціально непримиренних початків і усунення тим самим реальних життєвих конфліктів.

За Фрейдом, незадоволені бажання – спонукальні стимули фантазії.

На значення інтуїції у творчості звертають увагу самі художники.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідоме і свідоме, інтуїція і розум, природний дарунок і придбана навичка. В.Шиллер писав: “Несвідоме в з'єднанні з розумом і робить поета-художника”.

Продуктом роботи інтуїції і уяви є перетворені чуттєві і почуттєві образи предметів, думки і почуття, те, чого не існувало ані в досвіді людини, ані в реальному житті, в діяльності. Уява - процес свідомий. А от шляхи інтуїції і уяви до перетворення – різні, хоч вони користуються одним і тим самим матеріалом – образами, почуттями, думками. Інтуїція працює самопливом, саморегулюючись і без свідомого контролю за цим процесом, без попереднього плану дій і всередині нас – підсвідомо. Завдяки цим процесам задача розв’язується мимовільно, і її результат – перетворений зміст, або смисл, або форма предмета – самочинно випливає у сферу свідомості. Відбувається її осяяння: неочікуваним поглядом на події, схемою наступних дій, новим образом або думкою, що відразу перебудовує людину, змінює її спрямованість, потреби, інтереси, почуття і бажання. І хоча частка творчого процесу, що приходиться на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних сторін творчості.

Свідомий початок контролює його головну мету, надзадачу й основні контури художньої концепції добутку, висвітлює “світла пляма” у мисленні художника, і весь його життєвий і художній досвід організується навколо цієї світлової плями. Свідомий початок забезпечує самоспостереження і самоконтроль художника, допомагає йому самокритично проаналізувати й оцінити свій добуток і зробити висновки, що сприяють подальшому творчому росту.

Особливо важлива роль свідомого початку при створенні великомасштабних добутків. Якщо мініатюру можна виконати і з натхнення, то великий добуток має потребу в глибокому, серйозному обмірковуванні. Доречно згадати в цьому зв'язку, що Л. Н. Толстой писав із приводу “Війни і світу”: “Ви не можете собі представити, як мені важка ця попередня робота глибокої оранки того полючи, на якому я примушений сіяти.

Обміркувати і передумати усе, що може трапитися з усіма майбутніми людьми майбутнього твору, дуже великого, і обміркувати мільйони можливих сполучень для того, щоб вибрати з них 1/1 000 000 – жахливо важко”.

Особливо плідний творчий процес, коли художник знаходиться в стані натхнення. Це – специфічний творчо-психологічний стан ясності думки, інтенсивності її роботи, багатства і швидкості асоціацій, глибокого проникнення в суть життєвих проблем, могутнього “викиду” накопиченого в підсвідомості життєвого і художнього досвіду і безпосереднього включення його у творчість.

Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона майже синонім творчості. Не випадково образом поезії і натхнення з найдавніших часів є крилатий кінь – Пегас. У стані натхнення досягається оптимальне сполучення інтуїтивних і свідомих начал у творчому процесі.

Натхнення – це незабутні (хоча і не завжди усвідомлювані) миттевості нашого життя. І щоразу вони виняткові – в них є правила: здатність пережити натхнення характеризує енергетику людини.

Натхнення – це спалах у той момент, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбівається ніби вибух. Воно осяє те, що до цього часу перебувало в темряві. Людина опиняється на висоті про яку і не здогадувалась. І легко розв’язує задачі, які ще вчора були їй непосильні.

Інтуїція – механізм і продукт сенсорного відображення гармонії в предметах і явищах; вона – самовисловлення почуттів та уяви, які діяли разом і усвідомили гармонію в предметі, отже – знайшли з ним спільну мову, адекватність.

Відображення предмета у сфері свідомості піддається трансформації системою дій “ уява – почуття – мислення ”:

а) уява користується матеріалом: думок, образів, почуттів і може: відокремлювати їх від дії, діяти з ними; звільняти їх від влади пам’яті або ламати стереотипи та еталони свідомості і виходити за їхні межі; перетворювати образи, почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками; вона має необмежену свободу дій у створені нових форм і якостей у предметному світі. Єдність почуттів та уяви – думка! – може реалізуватися зовні в слові, висловлюванні;

б) почуттями – переживанням подій і ставленням до них; оцінкою довкілля: предметів, явищ, подій, людей і самої себе. Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння – крайні точки шкали їхньої потужності, того, що пробудило до життя інформаційний та енергетичний потенціал людини;

в) мислення встановлює зв’язок між відомим і невідомим; знаходить аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього; отриманий продукт:: образ, думку, аналог з додатками нового перетворює на словесну або іншу знакову систему або на форму створеного матеріального предмета. У сфері під порогом свідомості відображення трансформується в системі “образ – почуття – інтуїція”:

а) сенсорний образ – форма і продукт відображення предмета, енергія і інформація зовнішнього впливу, яка не стала здобутком і фактом свідомості;

б) почуття – пристосування, своєрідна житва ЕОМ, що обчислює енергіюта інформацію, якадо нас доходить, втимірює її внутрішнім еталоном - образом-кодом золотого перерізу – і оцінює (позитивно або негативно) відповідно до стану нашої гармонії.

І ці дії можливі лише за умови оптимального енергопотенціалу; в стані втоми образ-код гармонії руйнується, а почуття помиляються; в) інтуїція – механізм і продукт сенсорного відображеннягармонії (гештальту) в предметах і явищах; вона самовисловлення почкттів та учви, якідіяли разом і усвідомили гармонію в предметі, а значить – знайшли з ним спільну мову, адекватність предмету, який був відображений.

Механізм творчості, механізм перетворення дискомфорту на комфорт, механізм втілення і вдосконалення гармоній існує в кожному з нас.

Але для того, щоб він почав працювати, ми повинні гармонійно розвивати всі його сладові. Тут в оптимальному стані повинні бути залучені і душа (мислення, почуття і уява), і енергопотенціал, і психомоторика. А щоб не заводити себе в ману є попередження: ніяких компенсацій цій цілісності не може бути. І тоді:

1) мислення, почуття та уява знаходять у дискомфорті нові задачі;

2) психомоторика їх розв’язує;

3) енергопотенціал дає життя діям (пізнавальним, моральним, естетичним). З цього випливають напрями індивідуалізації навчання і виховання. Бо в юнаків можуть бути різні сили мислення, почуттів та уяви – різні пропорції їх у механізмі творчості. Люди цим і відрізняються одні від одного. В згрупованому вигляді вони представлені як:

1. Мислення.

2. Почуття.

3. Уява.

4. Мислення – почуття.

5. Мислення – уява.

6. Почуття – мислення.

7. Почуття – уява.

8. Уява – мислення.

9. Уява – почуття.

10. Мислення – почуття – уява.

11. Мислення – уява – почуття.

12. Почуття – мислення– уява.

13. Почуття – уява – мислення.

14. Уява – мислення – почуття.

15. Уява – почуття – мислення.

Вище подано типологію виявів потужності механізму творчості, його індивідуальності з мінімальним обсягом властивостей представників окремих типів.

Однак це не означає, що їх всього 15. Типи поділяються на величезну кількість індивідуальностей, з різними пропорціями механізму творчості.

За станом пропорції механізму треба пильно стежити і спрямовувати його розвиток або відновлювати втрачені ним функції гармонійного стану.

Дата добавления: 2014-12-27