Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Приватні та публічні інтереси як елементи соціальної системи




Численність невирішених проблем правового регулювання господарських відносин (зокрема, щодо забезпечення ефективності функціонування економіки країни та її основних суб’єктів – підприємців, господарських організацій, що безпосередньо здійснюють таку діяльність та/або забезпечують різноманітні фунції щодо управління/координації діяльності інших суб’єктів) значною мірою зумовлена неврахуванням системного підходу до їх розв’язання. Це стосується й проблеми визначення пріоритету інтересів – публічних чи приватних – у сфері господарювання з врахуваннях їх рівнів та зв’язків.

Відповідно до теорії систем, яка набула особливої популярності протягом останнього століття1, організовані групи людей будь-якого рівня (суспільство, територіальна громада, організація) розглядаються як соціальні системи, сутнісні характеристики яких науковці (зокрема, Г. Л. Знаменський, Є. Б. Кубко, В. І. Крюков та ін.) визначають як діалектичну єдність інтересів, цілей і задач, що, своєю чергою, детермінуються потребами системи як цілісного організму [421 - С. 30; 626 – С. 64]. Інтереси системи зумовлюють завдання цієї системи та її функції, спрямовані на забезпечення вирішення цих завдань [421 – С. 31].

Функціонування будь-якої соціальної системи залежить від її внутрішньої структури і зовнішнього середовища. Внутрішню структуру розглядають, як сукупність взаємопо’язаних певним чином елементів: людей та їх діяльність, інформацію та механізми її передачі, знаряддя та засоби діяльності. Крім того (якщо застосувати більш значну деталізацію), в соціальній системі виділяють низку структур: організаційну, ресурсну (майно, активи різного роду), функціональну, технологічну (сукупність технологічних операцій), мотиваційну як сукупність матеріальних та моральних стимулів (інтересів) та ін. [421 – С. 48]. Внутрішня структура соціальної системи і процес її функіонування перебувають під постійним впливом оточуючого середовища, яке, власне, і визначає життєдіяльність системи: политичні, економічні, правові, демографічні, етнічні умови мають вирішальний вплив на соціальну систему (подібні теоретичні висновки американського професора Р. Холла, викладені ним в монографії «Організації: структура і процес», згодом були підтвержені дослідженням, проведеним групою англійських науковців у 46 організаціях [421 – С. 50-51]). Зазначена обставина вимагає необхідність адаптації соціальної системи до конкретного організаційного середовища, оскільки його вплив може призвести до негативних наслідків: кризи системи, розпаду її елементів і навіть до ліквідації системи.

Соціальні системи взаємодіють з іншими соціальними системами – як своїм оточуючим середовищем (при цьому зв’язки між ними можуть бути горизонтальними або вертикальними), або навпаки – як оточуючим середовищем (його частиною) іншої соціальної системи. Відтак «кожна система може розглядатися як підсистема або окремий елемент іншої системи» [421 – С. 52]. Держава і суспільство – суперсистеми з високим ступенем структурної та організаційної складності, однак вони водночас є елементами (підсистемами) міжнародної спільноти.

Роль, структура, зв’язки економічної системи України також відзначаються складністю: вона рівночасно є елементом суспільного життя держави і своєю чергою – суперсистемою (макроекономікою); її оточуючим середовищем є економіки інших країн, міжнародна економічна система, міжнародні організації, іноземні держави, їх політика щодо українських товаровиробників, а внутрішньою структурою – суб’єкти двох основних категорій за їх рольовими функціями, характером діяльності [524 – С. 104]: (1) які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (індивідуальні підприємці, підприємства, банки, страхові компанії та інші організації низової ланки економіки різних форм власності та організаційно-правових форм) та (2) які забезпечують координацію діяльності суб’єктів господарювання та різноманітні функції щодо управління цією діяльністю (уповноважені органи – державної влади та управління, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, а також господарські об’єднання, холдингові та материнські компанії); матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи та її елементів, підсистем; правове поле, в якому діють зазначені особи; інформаційна система1 (сукупність інформації про стан економіки в цілому, окремих галузей, суб’єктів господарювання, наявності відповідних ресурсів тощо) та інші складові.

Важлива роль у цій гіперсистемі (економіці країни) належить державі, основне призначення якої полягає в організації господарського життя країни з врахуванням (тією чи іншою мірою) інтересів усіх учасників, наявних ресурсів, зовнішніх факторів впливу тощо. При цьому держава може впливати на власну економічну систему та її підсистеми по-різному2: а) безпосередньо на структуру та процес функціонування системи (ініціюючи та здійснюючи управління процесом реформування економіки, запровадження ринкових елементів господарювання, їх правове забезпечення, підтримання конкурентного середовища щодо суб’єктів господарювання всіх форм власності та ін.); б) на оточуюче середовище системи (участь в міжнародних економічних організаціях, міжнародних конвенціях, міжнародних заходах економічного характеру); в) одночасно на систему та її оточуюче середовище (створення транснаціональних ПФГ та об’єднань, в т. ч. консорціумів1, участь у міжнародних організаціях економічного спрямування, гармонізація вітчизняного законодавства із зарубіжним [89; 837; 914 – C. 8; 1201 – С. 30-35; 1234 – С. 3, 5, 7, 41], імплементація норм міжнародного права в національне законодавство, вжиття заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника, в т. ч. дискримінаційних заходів щодо іноземних суб’єктів господарювання у відповідь на аналогічні заходи щодо українських товаровиробників [15 – Статті 29-31], захищаючи права останніх за межами України [15 – Ст. 28].

Соціальні системи, маючи внутрішню структуру і заданий цільовими установками процес функціонування, відрізняються між собою за характером та складом елементів [421 – С. 50]. Відтак розрізняють різні види соціальних систем, насамперед, прості (елементарні) та складні. До складу останніх як структурні елементи входять інші системи. Так, економічна система країни включає всіх суб’єктів, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність та/або забезпечують її організацію, управління, контроль; холдингова група включає холдингову (материнську) компанію та мережу дочірніх підприємств (організацій) [13 – Статті 11-12; 101 – п. 2.]; промислово-фінансова група складається з її учасників і головного підприємства, що виступає від імені групи [38/2 – Пункти 1 – 3 ст. 1, ст. 2].

Підприємства та інші господарські організації низової ланки економіки є її елементами і рівночасно можуть розглядатися як прості системи, що складаються лише з елементів, а не підсистем. Однак це стосується переважно індивідульних підприємців і тих малих приватних підприємств, власником майна (і відповідно – засновником, учасником і працівником) яких виступає одна особа. Господарські товариства (насамперед акціонерні), як справедливо зауважує Є. Б. Кубко [421 – С. 48], належать до складних систем, елементами яких виступають інші підсистеми (учасники товариства, його органи, трудовий колектив, активи – майно, майнові права, ділові зв’язки, результати наукових, маркетингових та інших досліджень). Саме ці організації в умовах домінування ринкових відносин визначають основні параметри розвитку економічної системи суспільства, а відтак – постійно перебувають у сфері державно-правового регулювання.

Соціальні системи як організовані групи класифікуються й за іншими ознаками [421 – С. 67]: а) за видами інтересів, що є спільними для елементів системи/групи: політичні, економічні, релігійні, культурні та ін.; б) за терміном і відповідно ступенем сталості інтересів, що об’єднують членів групи (елементи системи): постійні, довготривалі, тимчасові, випадкові, спорадичні: в) за підставою створення – обов’язкові (система державних органів, податкова система – в системі державно організованого суспільства) та необов’язкові (добровільні господарські об’єднання, господарські товариства); г) за ступенем формалізації – формальні (із заздалегідь заданою структурою, як це має місце, скажімо, в органі державної виконавчої влади або акціонерному товаристві щодо схеми його управління) та неформальні, структуру яких визначають учасники групи (об’єднання громадян, особливо ті з них, що не потребують відповідної легалізації/реєстрації – клуби за інтересами, наприклад).

Більшість господарських організацій належать до суто формальних соціальних систем (банки, господарські товариства-об’єднання капіталів, кооперативи та ін.), однак деякі з них (персональні господарські товариства – повне та командитне, добровільні об’єднання підприємств) поєднують риси формальної системи (основні засади створення та діяльності визначаються законом) і неформальної (схема управління, порядок покриття збитків і розподілу прибутків обирається засновниками/учасниками залежно від взаємозв’язків між ними та інтересів, які їх об’єднують, і водночас визначають особливість мотивації кожного з учасників щодо участі в товаристві).

Учасники соціальної системи (люди/фізичні особи, організації), будучи її елементами, мають власні інтереси, однак водночас вони повинні підпорядковуватися інтересам системи, оскільки лише так (в об’єднанні, взаємодії елементів) проявляється системний (синергічний) або додатковий ефект, який не можна отримати за ізольованого функціонування окремих елементів системи [421 – С. 59-60]. Однак цього ефекту як важливої умови оптимальності соціальної (в т.ч. господарської) системи неможливо досягти без врахування інтересів її елементів [626 – С. 70] (хоча це надзвичайно складна проблема: гіперсистема (макроекономіка, наприклад) складається не лише з її низових ланок (мікросистем), але й з проміжних у формі господарських об’єднань, холдингових, промислово-фінансових груп та ін. Попри надзвичайну складність розв’язання зазначеної проблеми, не можна допустити її ігнорування, оскільки в кінцевому результаті це призведе до кризи системи [421 – С. 128].

Криза – складне явище. З одного боку, вона стимулює вдосконалення системи (може бути поштовхом для підвищення ефективності системи) і тому визнається навіть нормальним її станом за умови керованості кризовими процесами з метою прогнозування, попередження, усунення їх негативних наслідків, визначення природи, причин кризи, а також використання в майбутньому набутого досвіду в процесі регулювання функціонування системи з метою досягнення наближеного до ідеалу стану системи.

«Ідеальний стан соціальної системи,– зазначає Є. Б. Кубко [421 – С. 59],– полягає в оптимальному функціонуванні всіх елементів, коли цілі і задачі системи досягаються з найменшими витратами існуючих в системі ресурсів. Однак такий стан слід розглядати як бажану ціль, яку ніяка соціальна система неспроможна досягти в процесі свого організаційного розвитку. Більш того, такий стан системи небажаний, оскільки неминуче призводить до кризи, тому що подальший розвиток системи стає неможливим». Досягнення соціальною системою свого ідеального стану не лише небажане (з огляду на вищезазначені обставини), але й неможливе через постійний рух у системі, її елементах, підсистемах, оточуючому середовищі, що вимагає корегування вимог до ідеального стану системи і має бути перманентним процесом для підтримання життєдіяльності системи.

Для успішного функціонування соціальної системи досить підтримання оптимального стану – коли досягнуто системного ефекту, але не ідеального стану. Іншими словами, будь-яка соціальна система в процесі свого організаційного розвитку має перебувати між двома кризами і підтримувати оптимальний рівень свого функціонування [421 - С. 60].

Для підтримання оптимальності функціонування економічної системи країни та її елементів, підсистем необхідно досягти такого рівня і якості регулювання, що забезпечить взаємозв’язок всіх складових системи (в т. ч. учасників як носіїв не лише спільних, а й відмінних, конкуруючих інтересів) та їх спрямування на досягнення поставлених цілей. В соціальній системі діє низка (система) чинників та суб’єктів, що забезпечують таке регулювання.

Можна виділити два основних рівня регулювання – саморегулювання системи і регулюючий вплив на неї зовнішнього середовища. При цьому саморегулювання може бути керованим/контрольованим системою (державне регулювання економіки з метою підтримання конкурентного середовища, попередження та мінімізація негативних проявів конкуренції та монополізму, локальне регулювання в системі господарського товариства), стихійним (вплив конкурентної боротьби, включаючи прояви недобросовісної конкуренції та монополістичні зловживання, кримінальних структур, тіньової економіки, а в акціонерному товаристві – власника контрольного пакету акцій, якщо його інтереси відмінні від інтересів решти акціонерів товариства), напівстихійним (вплив міжнародних ринків, стан яких складається залежно від попиту і пропозиції товарів на них, і певною мірою – від втручання міжнародних економічних організацій, зкоординованої діяльності груп чи окремих держав щодо попередження кризового стану, його негативних наслідків, їх мінімізації; не слід забувати й про політичні мотиви, які часом відіграють чи не вирішальну роль)1.

Ринкове реформування економіки, що відбувається в Україні, належить до системної трансформації базисних елементів соціально-економічного устрою [415/1 – С. 213] (фактично змінюється і сама система, її елементи, підсистеми, виникають нові елементи/підсистеми, змінюється характер зв’язків між ними, ускладнюються інтереси учасників системи), що потребує особливої уваги з боку держави як організуючої основи життя сучасного суспільства та «зброї соціального компромісу”, що створює можливість подолання соціальних економічних протиріч [1136 – С. 17-18; 1250 - С. 12].

У межах господарської системи країни з ринковими елементами господарювання провідна роль належить, з одного боку, саморегулівним властивостям ринку, які дають позитивний ефект за умови наявності конкурентного середовища та добросовісної (конкурентної) поведінки її учасників (що є ідеалом, а не реальним станом ринку будь-якої країни), а з іншого – держави, яка володіє відповідними важелями для регулюючого впливу на всю систему, її елементи, підсистеми різних рівнів і відтак – спроможна попередити негативні прояви конкуренції (зокрема, недобросовісної конкуренції, монополізації товарних ринків з боку крупних товаровиробників або через несумлінні/антиконкурентні дії різних груп або окремих підприємців, органів влади, управління, господарсько-адміністративного управління та контролю). Необхідність державного регулювання сучасної економіки визнається багатьма науковцями [340; 395 – С. 90-99; 493 – С. 6, 161; 627 – С. 12-14, 60; 768 – С. 71-85, 122-130; 501 – С. УІІ-ІХ; 504; 508 – С. 551-698; 832 – С. 7-12; 848 – С. 5-8, 25-27; 999 – С. 90-98; 1108 – С. 56-57, 182-183; 1254 – С. 3-4; 1219 – С. 117-118], хоча вони і мають відмінні погляди щодо параметрів такого регулювання. Різниця між поглядами прибічників ринкового максималізму, державного протекціонізму та опти­мального ступеня державного втручання полягає лише в ступені, напрямках, формах та методах такого регулювання, що має врівноважити стихійні прояви в ринкових відносинах і забезпечити – якщо не мир, то злагоду. Справжні завдання та істинні цілі держави – «здійснення солідарних інтересів людей»… «навіть у разі ухилів держави від її істинних цілей» [679 – С. 239], – зазначав Б. Кістяківський, особливо наголошуючи на ефективності діяльності правової держави як найдосконалішого типу державного буття, що «створює ті умови, за яких можлива гармонія поміж суспільним цілим і особистістю» [679 – С. 274].

Однак здійснення подібного регулювання, в т. ч. прийняття того чи іншого нормативно-правового акта, має відбуватися з використанням не лише широко відомих методів (аналізу, синтезу, історичного, порівняльного [1041 – С. 149-152]), а й еврестичного, кентаврестичного, системно-синергетичного підходів (методів) [428; 631 – С. 52-53; 836 – С. 39; 1194 – С. 73, 77, 81, 82; 1234 – С. 27; 1253 – С. 11], процесного аналізу [1239] як таких, що забезпечують цілісне сприйняття того чи іншого явища (попри багатогранність його прояву, наявності суперечливих рис, дії різноманітних факторів) та здійснення на нього впливу з максимальним врахуванням сукупності чинників, від яких залежить настання бажаного результату. Зокрема, для забезпечення оптимального регулювання слід: 1) визначити, на які елементи соціальної системи, її підсистем має бути спрямований регулюючий вплив і які соціальні результати, з точки зору організаційного розвитку конкретних соціальних систем, очікуються (ігнорування прогнозування може призвести до протилежних очікуваним результатів, яскравим свідченням чого є чисельність змін до більшості прийнятих в Україні нормативно-правових актів); 2) враховувати динаміку розвитку певної соціальної системи (систем), зміни їх структури, функцій, цілей та завдань; 3) прогнозувати результати створення (виникненняя) нової підсистеми, що часто-густо тягне за собою ускладенння зв’язків між ними та їх елементами, а відтак може викликати загрозу виникнення дезорганізаційних тенденцій в суспільстві [421 – С. 55-57]; 4) врахувати низку інших чинників, що вносять або можуть внести певні корективи в інтереси і цілі соціальної системи, її елементи, підсистеми (стан оточуючого середовища, ризики стихійного впливу, стан інформаційного простору, доступність, достовірність необхідної для функціонування системи, окремих її елементів, підсистем інформації та ін.). Крім того, слід враховувати, що суспільству, його економічній системі – як особливо складним соціальним системам – з позицій синергетики не можна нав’язувати шляхи та способи розвитку. Прикладом можуть бути благополучні країни – Іспанія, Норвегія, Швеція, в яких завищення соціальних послуг з боку держави без врахування вкладу тих чи інших соціальних груп в розвиток суспільства й економічних можливостей держави призвели до відтоку капіталів, безробіття, соціальної напруги [1253 – С. 11; 804].

Будь-яка соціальна система складається з людей, створених ними організацій як носіїв приватних інтересів (індивідуальних, групових, колективних), частина яких є спільними для них. Саме остання обставина є об’єднуючою, а відтак – спонукальною силою для створення та функціонування соціальної системи як виразника та захисника спільних інтересів її елементів. Отже, в системі певною мірою має домінувати спільний інтерес як сукупність солідарних інтересів утворюючих його елементів. Наслідки ігнорування цієї обставини досить яскраво проявилися в глибокій кризовій ситуації, в якій опинилися країни пострадянского простору після початку запровадження ринкових реформ з відривом від реалій сучасного соціалізованого суспільного життя і сформованого колективістського суспільства [1253 – С. 5, 6], для якого невідповідними (навіть шкідливими) виявилися висунуті представниками ринкового романтизму прогресивні свого часу (періоду буржуазних революцій) гасла – максимально необмеженої свободи членів суспільства і відповідно – домінування їх приватних інтересів, із залишенням державі ролі «нічного сторожа».

Рівночасно для більш оптимального досягнення системного ефекту мають враховуватися й взаємодоповнюючі, конкуруючі й навіть протилежні інтереси, утворюючи якісно новий інтерес системи як баланс багатоманітних інтересів елементів системи, їх складових, оточуючого середовища. У формуванні такого інтересу і більш-менш оптимального визначення його спрямування необхідний взаємозв’язок між системою та її елементами, підсистемами, складовими останніх. У цьому значна роль належить іншим підсистемам, в т. ч.: правовій (встановлює правила функціонування системи з наділенням її учасників правами та обов’язками), інформаційній підсистемі (має забезпечувати не лише прямий – від системи до її елементів, а й зворотний – від елементів до системи і горизонтальний – між елементами системи – зв’язок).

Запровадження у суспільно-економічне життя нашої держави ринкових засад господарювання і демократичних принципів вирішення різноманітних питань (політичних, соціальних, економічних, екологічних та ін.) посилив (хоча й недостатньою мірою) усвідомлення членів нашого суспільства своєї значущості в різних сферах суспільного життя. Відтак образливою нерідко сприймається теза про те, що за планово-розподільчої економіки і монополізованого однією партією суспільства люди були лише гвинтиками системи, підпорядковуючись її інтересам. Хоча то був час надмірної централізації та абсолютизації інтересу системи (однопартійної держави) з відповідним ігноруванням більшості приватних інтересів [802; 1063] (що в кінцевому підсумку і призвело до краху соціалістичної системи господарювання в країнах Східної Європи), однак слід визнати, що в будь-якій соціальній системі (навіть сім’ї) об’єднуючим началом є спільність інтересів, що і забезпечує організацію кількох/багатьох осіб в єдине ціле.

Участь у соціальній групі надає особі додаткового статусу (громадянина, члена територіальної громади, учасника господарського товариства/акціонера, члена виробничого кооперативу або трудового колективу та ін.), тобто учасника тієї чи іншої організованої групи, а іншими словами – елемента відповідної соціальної системи. Участь (вхід-вихід) у таких системах добровільна і зазвичай зумовлена заінтересованістю особи отримати певні вигоди від цього (розв’язати певні проблеми). Однак, прагнучи отримати зазначені блага, необхідно за це заплатити (чимось поступитися) згідно із законом суспільного життя – взаємності [830 – С. 6], відповідно погодившись на обмеження власної свободи і підпорядкування певних (ціннісних для окремої особи) приватних інтересів інтересам системи.

Взаємність1 (в праві,– як зазначає В. С. Нерсесянц,– вона набуває форми еквівалентності [906 – С. 17]) – імманентна ознака соціального обміну: за соціальних взаємовідносин ніхто не може отримати нічого від інших, не даючи нічого взамін [830 – С. 6] (при цьому діапазон цінностей такого обміну великий). В організованих системах (суспільстві, державі, господарських товариствах) це проявляється у формі прав і обов’язків. У суб’єкта не може бути правомочностей (а, отже, він не може бути «суб’єктом права»), якщо на нього не покладається відповідний цій правомочності обов’язок [830 - С. 7]. В іншій інтерпретації цю ж думку висловлює В. С. Корольов: «... переважна більшість людей набуває ті чи інші особисті права лише через здійснення своїх же обов’язків»1 (так, після виконання учасником господарського товариства свого майнового обов’язку він набуває відповідних прав: участі в розподілі прибутку товариства, участі в управлінні його справами, участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації. Так само товариство, отримавши від учасника його внесок, має забезпечити реалізацію його відповідних прав та законних інтересів).

Отже, участь у будь-якій організованій системі (в т. ч. господарського товариства) передбачає взаємність (еквівалентність) між нею (системою) та її елементами, підсистемами, що неможливо без обопільних компромісів. Зазвичай це проявляється у взаємному (якщо система діє на демократичних засадах) обмеженні свободи взамін отримання кожною зі сторін певного блага.

Це досить яскраво проявляється в соціальній системі будь-якого рівня. В економіці країни її суб’єкти як елементи системи змушені задля захисту своїх прав та законних інтересів у сфері конкуренції (останній притаманні не лише широкорозрекламовані позитивні риси регулятора економіки, але й негативні – недобросовісна конкуренція, різного роду антиконкурентні дії, монополістичні зловживання), доступу до необхідних ресурсів та засобів (шляхи сполучення, магістральні трубопроводи та ін.) змушені підпорядковуватися встановленому державою порядку в сфері господарювання, що віддзеркалює інтерес всієї економічної системи1, типові законні інтереси її учасників/елементів (наприклад, споживачів). Рівночасно держава має брати і зазвичай бере на себе відповідні обов’язки: згідно з встановленим нею порядком здійснювати реєстрацію, ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності, забезпечувати за бажанням дрібного підприємця/малого підприємства перехід на сплату фіксованого податку, у передбачених законом випадках надавати податкові пільги, підтримувати конкурентне середовище на товарних ринках, забезпечувати захист прав та законних інтересів учасників господарського життя в адміністративному та судовому порядку та ін. У мікросистемі, якою зазвичай є господарське товариство (за винятком холдингових та їм подібних груп), дія принципу взаємності (еквівалентності) не менш показова. Так, ставши учасником повного товариства і відповідно отримавши так звані корпоративні права, особа має відмовитися від реалізації низки своїх інтересів на користь товариства (не конкурувати з товариством [18 – Ст. 70], у разі необхідності виходу – завчасно і вмотивовано попереджати про це інших учасників товариства [18 – Ст. 71], не приймати в односторонньому порядку – не погодивши з іншими учасниками – юридично значущих для товариства рішень за відсутності делегування йому рештою учасників своїх повноважень (з фіксацією відповідних положень в установчо-му/засновницькому договорі та підписаній рештою учасників довіреності) [18 – Статті 67, 68].

Отже, системний підхід передбачає пріоритет інтересів системи, сформованих у результаті взаємодії спільних і навіть конкуруючих інтересів її елементів, що забезпечує додатковий (синергічний, системний) ефект, задля досягнення якого і створюється система. Відтак, слушними слід визнати результати дослідження Р. Ієринга щодо про пріоритет інтересів більшості в соціальній групі [646 – С. 221, 224, 227, 371], однак з одним застереженням: якщо цей інтерес формується шляхом гармонізації приватних (індивідуальних) інтересів (а не їх механічної сукупності) та за умов врахування інтересів оточуючого середовища та інших чинників, що впливають на систему. Відтак економіка країни може оптимально функціонувати за умови збалансованого врахування приватних і публічних інтересів різних рівнів, їх взаємодії та взаємопроникнення (носіями перших є окремі особи – підприємці або їх групи, других – суспільство, держава, територіальні громади, значні прошарки суспільства) [469].

При цьому не слід забувати, що в чистому вигляді ці інтереси не існують: публічні формуються з врахуванням найбільш типових приватних інтересів, а приватні – з врахуванням публічних як однієї з основних умов досягнення поставлених цілей (так, підприємець змушений враховувати попит споживачів, від схвального ставлення яких до його продукції/товарів/робіт/послуг залежить розмір отримуваного ним прибутку, інтереси територіальної громади щодо застосування ним екологічно безпечних технологій, а також держави – щодо дотримання встановленого порядку в сфері господарювання, в т. ч. сплати податків).

Системний підхід до вирішення питання забезпечення оптимального стану вітчизняної економіки передбачає не протиставлення приватних і публічних інтересів, а їх взаємодію, в результаті чого і виникне необхідний нашій країні синергічний (додатковий) ефект як джерело і рушійна сила економічного відродження, але вже на більш значному ступені розвитку.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-04-25; Просмотров: 893; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.033 сек.