Політична еліта і народ

Політичне лідерство. Феномен політичної еліти.

Яскравим феноменом політичного життя суспільства є пол­ітичне лідерство. Термін "лідер" (від англ. leader — той, що веде, керівник) означає людину, яка завдяки своїм особливим якостям має переважний вплив на членів певної соціальної гру­пи. В суспільному житті лідера як центральну, найбільш авторитетну фігуру можна виділити практично в кожному виді діяль­ності, в тому числі і в політичній, в будь-який історичний час.

Однак не кожна людина може бути лідером, а тим більше, пол­ітичним лідером. Необхідно володіти цілим набором особливих здатностей. До основних якостей політичного лідера відносять:

1) здатність отримувати задоволення від влади (практично неможливо змусити людину виконувати функції політичного лідера людину, яка почуває відразу до влади);

2) впевненість у собі, у власній правоті, цілеспрямованість (для того, щоб вести інших, треба твердо знати куди йти);

3) вміння виражати та відстоювати інтереси тієї чи іншої групи;

4) наявність власної політичної програми і бажання бороти­ся за її здійснення;

5) інтереси суспільства повинні бути для лідера вищими за особисті (це є основою його авторитету;

6) організаторські здібності;

7) комунікабельність та ораторська майстерність;

8) політична культура;

9) високорозвинене почуття відповідальності за свої слова та вчинки, за долю тих, хто йде за лідером.

В політиці за характером та масштабом діяльності виділяють:

1. Лідер малої групи осіб, що мають найбільшу владу в дано­му суспільстві та спільні інтереси. Лідер отримує владу найбільш авторитетної в групі особистості, яка формується на основі його особистих якостей в процесі міжособового спілкування.

2. Лідер громадського руху (організації, партії) — особа, з якою певні соціальні верстви асоціюють можливість задоволен­ня своїх інтересів. Такий лідер впливає на громадську думку як з огляду на його особисті якості, так і завдяки тому, що група, на яку він спирається, підтримує його, очікуючи певних резуль­татів і надаючи йому свою довіру та підтримку "авансом".

3. Лідер, який діє в системі владних відносин, в якій політич­не лідерство представлене у вигляді соціального інституту. Осо­бистістю, характеристики, які мали принципове значення у пер­шому випадку, суттєве — в другому, в даному разі, як правило, не мають вирішального впливу на політичну поведінку лідера.

Лідер здійснює функції впливу, організації, мобілізації, це­ментування чи роз'єднання (в разі необхідності) в групі, впливаючи на її членів переважно засобами морального впливу, апе­люючи до громадської думки. Об'єктивна необхідність політич­ного лідерства зумовлена управлінською функцією влади.

Типологія політичних лідерів може здійснюватися за ба­гатьма критеріями. Так, М.Вебер виділяє:

1) традиційних лідерів, влада яких ґрунтується на вірі в святість традиції (спадкова передача влади);

2) раціональних (легальних, бюрократичних) лідерів, влада яких ґрунтується на вірі в законність чинного порядку та його доцільності;

3) харизматичних лідерів, джерелом влади яких є віра у вик­лючні, надприродні якості вождя, на культі особи.

Останнім часом поряд з цими трьома класичними типами політичних лідерів виділяють також і тип лідера-демагога (по­пулістського лідера), який отримує владу над людьми, спокуша­ючи їх швидким вирішенням важливих соціальних проблем, пропозицією "простих рішень".

За стилем реалізації лідерства політичних лідерів поділя­ють на авторитарних, які прагнуть до одноособового керівного впливу, погрожуючи застосуванням сили у крайніх випадках, та демократичних, які дозволяють членам групи брати участь у формуванні та досягненні цілей і в управлінні її діяльністю.

За сферою впливу політичних лідерів поділяють на світо­вих, загальнонаціональних, регіональних та місцевих,

Процес реалізації лідером своїх функцій називається пол­ітичним лідерством. Воно "буває формальним та неформальним, а також індивідуальним та колективним, коли роль лідера на­лежить певній групі людей — політичній еліті.

Поняття "еліта" (від франц. elite — найкращий, вибраний) набуло поширення у соціально-політичній літературі наприкінці XIX сторіччя, коли, у зв'язку з розвитком ідей парламентариз­му та поширенням цього феномену в суспільному житті, зміни­лася соціальна структура західного суспільства та з'явився про­шарок професійних управлінців влада яких базувалась не на традиції, а на свідомому делегуванні їм деяких управлінських повноважень. Це вдихнуло нове життя в традиційні соціально-філософські ідеї про поділ суспільства на пасивну більшість (маси, народ) та активну меншість, котра завдяки своїм особливим якостям має право визначати цілі суспільного розвитку, вести за собою та управляти суспільством у цілому.

Термін "еліта", починаючи з XVII ст., вживався для позначен­ня товарів найвищої якості та кращих видів свійських тварин, рослин у сільському господарстві. З кінця XIX ст., після виходу основоположних робіт з політології "Економіка та соціологія", "Курс політичної економії" та "Елементи політичної науки" В.Па-рето, це поняття було перенесене в соціально-політичні науки.

Еліти існують в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Саме тому говорять про економічну еліту, фінансову еліту, військову еліту, мистецьку, спортивну і т.п. Всі ці еліти виріз­няє краща здатність реалізувати значимі для певної спільності функції.

Дата добавления: 2015-03-29