Писанкарство

Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін.

Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

Своєрідні місцеві відміни писанкарства існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині — так звані шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування' різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці іі закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

У 60-х роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Культура України-Русі за своїм походженням і характером була європейською, але зі значним впливом культур Сходу. Русь підтримувала зв’язки з багатьма країнами світу, але найбільше засвоює візантійську культуру. У сільському господарстві з’являється рільництво, зберігаються мисливство і рибальство. Відбувається швидке зростання міст, поселень, при цьому зберігається данина. Широкого розвитку набирає торгівля, особливо зовнішня.

Літературні джерела були досить різноманітні. Осередками освіти, бібліотеками, центрами творення мистецьких цінностей на Русі, як і в Європі, були храми і монастирі. Центром культурного життя стає Софія Київська – резиденція митрополита. Тут було створено перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр., а митрополит Іларіон написав знамените «Слово про закон і благодать». При Софійському соборі розроблено основи першого збірника законів «Руська правда», що зберігся до нашого часу, створено «Ізборник Святослава» (1073 і 1076 рр.*. Найбільшими були бібліотеки Софії Київської та Печерського монастиря. На Русі письменні люди були не лише серед знаті та духівництва, й серед простого люду. Нині існує дискусія: чи була писемність до прийняття християнства. У середині І тис. слов’янські племена мали піктографічне письмо. Чорноризець Храбр (к. ІХ – поч. Х ст.* згадує «черти і ризи», тобто «руські письмена». Про це свідчить знахідка Кирилом у Корсуні (Херсонесі* Євангелія і Псалтиря. Оскільки таке письмо не було придатне для складних текстів, то праукраїнці почали використовувати букви грецького алфавіту.

Слов’янську азбуку створили Кирил і Мефодій (ІХ ст.*. Це були кирилиця і глаголиця. Більшість пам’яток написані кирилицею. Найцікавішою знахідкою є т.зв. «софійська абетка», виявлена на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складається з 27 букв: 23 грецьких і 4 слов’янських. Учені вважають цей алфавіт перехідним від грецького до руського. Відомою знахідкою є також «Велесова книга», написана близьким до кирилиці алфавітом, у якій викладено історію дохристиянської Русі (650 р. до н.е. – к. ІХ ст.*. Перші публікації цієї книги з’явилися у 1966-1978 рр.

Із прийняттям християнства розширюється використання та прискорюється розвиток писемної культури, збільшується кількість освічених людей, з’являються книжки, школи при церквах і монастирях, про що свідчать берестяні грамоти, написи на глечиках, стінах будівель. Найвідоміші пам’ятки: «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», створену Нестором-літописцем на поч.. ХІІ ст. У ХІІ-ХІІІ ст. виникають нові форми історичних творів: сказання, сімейні і родові хроніки, життєписи монахів та князів.

При Києво-Печерському монастирі існувала школа вищого типу, де вивчали богослів’я, філософія, риторика, граматика. При цьому використовувались твори античних авторів, грецька природнича література. Популярною книгою на Русі була природнича перекладна книга «Фізіолог». Зароджується медицина. При дворі Володимира Мономаха працював лікар-вірменин, який мав велику практику. Перший відомий лікар Агапіт, котрий лікував зіллям і робив хірургічні операції.

Після запровадження християнства кирилицею написані «Остромирове Євангеліє», Ізборники 1073 і 1076 рр, «Слово про закон і благодать», «МстиславовеЄвангеліє». Володимир Мономах залишив «Поучення дітям». Однією із найвідоміших пам’яток Київської Русі є «Повість минулих літ», написана Нестором-літописцем.

Донька Ярослава Мудрого – Анна, королева Франції, привезла з собою до французької столиці давньоруське Євангеліє, яке пізніше було названо Реймським. Всі королі присягали під час коронації на вірність Франції саме на цьому Євангелії. Усі ці книги прикрашалися ілюстраціями-мініатюрами, а також розписаними заглавними буквами.

Перша відома архітектурна пам’ятка Київської Русі – Десятинна церква, на спорудження якої князь Володимир віддавав десяту частку з казни. Збудована вона була у 996–998 роках, у 1017 впала жертвою пожежі і була оновлена при Ярославі Мудрому. У 1230 році сколихнув її основи землетрус, а в 1240 році вона завалилась від напору людей, що шукав у її стінах захисту від татар. Прикрашена ця церква була мозаїками та фресками за візантійським зразком.

Другою видатною пам’яткою стала Софія Київська, побудована за Ярослава Мудрого (1037–1067*. Це вже не була копія храму візантійського, хоч надихнула на її створення саме Царгородська Софія, а досить оригінальна церква, якій не було “пари на всій півночі, від сходу до заходу”. Мозаїки Софії Київської первісно займали площу 640 кв. метрів, з яких збереглось тільки 260. Вони – зразок рідкісної краси мозаїчного малярства, що збереглися до наших днів у первісній красі. Найвідоміші мозаїки – “Оранта”, “Євхаристія”, “Благовіщення”. Інші видатні архітектурні споруди Київської Русі – Видубецький монастир (1088* і Михайлівський Золотоверхий собор (1180* були збудовані за часів Святополка Ізяславовича. В убранстві цих храмів дещо змінюється стиль виконання фресок і мозаїк, відчуваються афонські, західноєвропейські і романські впливи. Михайлівський Золотоверхий собор був знищений, як і багато храмів у 30–40 роки ХХ ст., і відбудований в наш час.

Перші відомі іконописці Алімпій (помер 1134 р.* та Григорій – ченці Києво-Печерської лаври.

За словами С. Трубчанінова на території України існувало близько 5000 фортифікаційних споруд. Проте більшість з них не збереглась. Нині існує близько 116 замків. Здавна замки мали 2 функції:

захисну (оборонну*;

житлову (пізніше – представницьку, репрезантативну*.

На ранньому етапі переважала захисна функція. До такого типу споруд належать: Акерманська (м. Білгород-Дністровсьткий*, Генуезька (м. Судак* фортеці та Кам’янець-Подільська фортеці, Олеський замок.

У ХVІІ ст. захисні і житлові функції зрівнялися. Популярними стають фортечні споруди з палацами на подвір’ї. Н-д, Бережанський, Бродівський, Золочівський, Збаразький замки. Виникають розкішні замки з парками у стилі бароко – Підгорецький, Вишнівецький. У ХVІІ ст. житлова функція переважає – Жовківський замок резиденція Яна ІІІ Собеського із садом у стилі бароко. Далі з’являються розкішні палаци, на які переноситься назва замок через розташування на пагорбі з ровом – Корецький замок (Рівненська обл.*, палац Сангушків у м. Ізяслав (Хмельницька обл.*, обидва дійшли у вигляді руїн. Аналогічні замки побутують у Європі.

У ХІХ ст. поширення набувають замки в історичних стилях. До таких належать Воронцовський палац (Алупка, Крим*, Замок у місті Василівка (Садиба Попова* (Запорізька обл.*

Досить багато замків на Закарпатті – 13 (Мукачівський, Ужгородський, Середнянський, Хустський, Чинадієвський* та Тернопіллі вціліло 34 (зі 100*.

Мартинівський скарб — скарб із близько 120 виробів із срібла, знайдений у с. Мартинівка Черкаської області 1909-го року на березі річки Рось. Скарб датується 6-7 ст. н. е, зберігається у Київському музеї історичних коштовностей України. Існує кілька думок про культурну приналежність знахідок. Найчастіше їх пов'язують із пеньківською археологічною культурою, що представляє антів.

Серед близько 120 предметів скарбу виділяються такі: чотири антропоморфні фігурки, п'ять зооморфних фігурок, три пальчасті фібули, шість браслетів, налобні вінчики, сережки, скроневі підвіски, гривна, поясні бляшки, накладки, навершшя ременів, уламок тарелі, дві срібні чаші, ложка для євхаристії з клеймами візантійських майстрів. Матеріал виробів — срібло 400–900 проби різного походження. Найбільший художній інтерес становлять срібні фігурки людей та тварин, виконані у специфічному стилі. У ньому деякі дослідники вбачають впливи гунів, аварів.

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку, на поклади якого багаті Медобори, стояв на горі Богит до початку XIII ст. Ідол являє собою чотирьохгранний стовп висотою 2,67 м, розділений на три рівні-яруси, що відповідають уявленням слов'ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

Верхня частина статуї оформлена у вигляді округлої шапки з хутряною оторочкою, під шапкою — чотири обличчя. Скульптура розділена на три горизонтальні яруси. Висота верхнього яруса — 160 см, середнього — 40 см, нижнього 67 см. Таким чином, статуя має 12 окремих секцій. Одна секція нижнього яруса пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню. 3 яруси відображають три сфери буття — Яв-Прав-Нав. Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

На грані нижнього яруса, на зворотній стороні від пустої, зображено вусатого чоловіка, що стоїть на колінах та тримає обома руками середній ярус. На двох прилеглих гранях нижнього яруса ця ж фігура показана збоку, та обернена колінами до пустої грані. Таким чином представляється можливість визначити лицьову сторону всього ідола.

На верхньому ярусі зображені дві жінки та два чоловіки в довгому підпоясанному одязі. Одна жінка зображена з рогом, інша — з перснем. Чоловіки відповідно зображені один — з конем та мечем, інший — з солярним знаком на одязі, навкруги з шістьма променями всередині нього.

Середній ярус схожий з верхнім, але його фігури значно менші. Фігури також розділяються за статтю — під жіночими фігурами верхнього ряду також зображені жіночі, під чоловічими — чоловічі. Одяг людей також довгий, але без пояса. Фігури зображені з розведеними руками, ніби утворюючи коло.

Серед предметів скарбу вирізняються срібні бляшки — зображення постаті чоловіка розміром 7,6 см, на ліктьових згинах фігурки присутні два отвори, ймовірно бляшку нашивали на одяг або на кінське сідло. Ноги чоловіка зігнуті в колінах, руки — покладені на стегна, що нагадує танцюриста. Сорочку чоловіка оздоблюють перехрещені по діагоналі насічені лінії, які нагадують вишивку[1].

Дата добавления: 2015-05-23