Управління як соціальне явище. Цілі, функції, види управління. Поняття регіонального управління. Місцеве самоврядування. Управлінська діяльність

Регіональне управління

Модуль 2.

Поняття регіону. Регіоналізація і регіоналізм.

Поняття регіону. Державна регіональна політика. Державне регулювання розвитку регіонів.

Державне управління регіонами. Регіональне управління як різновид управлінської діяльності. Регіональна стратегія розвитку. Регіональна програма розвитку.

Регіоналізація і регіоналізм. Місцеві органи виконавчої влади. Асоціації місцевих органів влади в Україні.

Місцеве самоврядування. Асоціації органів місцевого самоврядування в Україні. Місцеві ініціативи.

Виконавчі органи рад. Власні й делеговані повноваження органів місцевого самоврядування. Депресивні території.

НАВЧАЛЬНИЙ ЗМІСТ МОДУЛЯ 1 Теорія і методологія державного управління

У

правління (надалі скорочено – У.) – діяння, яке призводить до змін стану якогось об’єкта; вплив на об’єкт,систему, процес тощо з метою збереження їх сталості або переведення з одного стану в інший відповідно до встановленої мети. В управлінні виокремлюються об’єкт управління (підсистема, що керується) і суб’єкт управління (підсистема управління), які в сукупності складають систему управління. Об’єкт управління. сприймає діяння (суспільна праця та виробництво; технічні засоби: машини, агрегати, споруди; тварини і рослини; поведінка окремих людей та груп). Суб’єкт управління реалізує управлінські діяння на підставі прийняття управлінських рішень (органи влади та управління різного рівня, окремі посадови особи, колективні органи прийняття рішень). В управлінні виокремлюються управління соціальними системами, управління технічними системами, управління біологічними системами.

Цілі управління обумовлені законами, відповідно до яких функціонують об’єкти управління. Формування і вибір цілей – початковий етап процесу управління. Цілі виступають орієнтирами всієї управлінської діяльності й визначають можливі і необхідні стани об’єкта управління в певні інтервали часу.

Функціїуправління – результат розподілу праці в управлінні, спеціалізований вид діяльності в управлінні. До функцій управліннявідносять планування, організацію, мотивацію та контроль.

Планування – визначення цілей та шляхів їх досягнення; наукове передбачення майбутнього розвитку, його результатів, соціальних та інших наслідків. Підфункції планування: прогнозування, моделювання (розроблення та аналіз альтернатив), програмування (розроблення планів дій). Результати планування: плани і система планованих показників.

Організація – формування та координація системи діяльності та управління у часі і просторі для досягнення основних цілей розвитку. Підфункції організації: організаційне проектування, департаменталізація (розподіл та групування робіт і ресурсів за певноюознакою– функціональною, продуктовою, географічною, ринковою); раціональне з’єднання та часова і просторова координація виробничих факторів; делегування повноважень (визначення ступеня централізації-децентралізації, системи підпорядкування); визначення діапазону контролю; координація. Результати організації: створення структури (форми діяльності); забезпечення вертикальної та горизонтальної узгодженості діяльності у просторі та часі шляхом створення формальних і неформальних механізмів.

Мотивація – забезпечення внутрішнього спонукання виконавця до дій для досягнення цілей організації; цілеспрямовані процеси, що забезпечують ефективне вирішення завдань розвитку організації / господарського комплексу / інших об’єктів У. на основі визначених форм і методів впливу. Підфункції мотивації: визначення комплексу потреб та інтересів, мотивів і стимулів до діяльності, критеріїв задоволеності / незадоволеності учасників діяльності, факторів послаблення /посилення мотивації. Результати мотивації: формування моделі поведінкового процесу (цінності – потреби – інтереси – відносини –думки – дії).

Контроль – виявлення відповідності діяльності та її результатів встановленим орієнтирам; забезпечення суб’єктів У. інформацією про процеси розвитку організації / господарського комплексу / інших об’єктів У. (на основі системиорганізованих спостережень, вимірів, стандартів тощо), що створює підстави для втручання у перебіг зазначеного процесу з метою зміни окремих напрямів діяльності.

Підфункції контролю: облік (вимірювання результатів); перевірка (спостереження, моніторинг процесів); аналіз (порівняння того, що досягнуто, з тим, що очікувалося). Результати контролю: виявлення відхилень від плану; перегляд та коригування діяльності (за необхідністю).

Основною підсистемою У. соціально-економічними процесами є У. господарським комплексом території, яке здійснюється на всіх стадіях його розширеного відтворювання та є механізмом реалізації і організації реалізації вимог усієї системи об’єктивних економічних законів.

Якщо розглядати У. як соціальне явище, то воно являє собою цілепокладаючий, організуючий і регулюючий вплив на власне, колек-тивне життя, життя цілого суспільства, що справляється як безпосередньо, так і через спеціальні організації (наприклад державу).

Соціальне управління (У. соціальними системами) має своє суб’єктно-об’єктне поле, до якого мож- на віднести діяльність політико-громадських об’єднань, поведінку окремих людей та груп, суспільну працю та економічну діяльність тощо. Соціальне У. спеціально не досліджує економічні, юридичні, політичні та інші сторони управління. Предмет вивчення соціального У. – теорія і методологія взаємодії цих наук, заснована на системному зв’язку всіх

суспільних явищу процесах їх взаємовідносин і взаємовпливів.

Соціальне У. має політичний і адміністративний аспекти. Кожен із цих аспектів має свій власний окремий об’єкт управлінського впливу, специфічну правову базу, організаційний порядок функціонування, відповідальність тощо.

Політичне управління. – загальне У. з боку соціуму суспільними роботами шляхом прямої чи представницької демократії; процес узгодження інтересів і установок держави з інтересами громадянського суспільства, різних соціальних верств, прошарків і груп, суспільних об’єднань і організацій на основі пізнання та використання об’єктивних потреб розвитку соціуму. Призначення політичного У. – прийняття принципових (стратегічних) рішень за критерієм відповідності потребам певної групи населення країни / регіону / району / міста тощо.

Адміністративне управління. базується на відповідній ієрархії управлінської діяльності і при організації суспільних робіт, організовує

виконання політичних рішень та координацію діяльності всіх елементів системи. Призначення адміністративного У. – прийняття ефективних рішень за критерієм оптимального використання суспільних ресурсів.

Досвід управління економікою (господарським комплексом) за ринкових умов визначив схему У., яка складається з трьох ланок: державного У., регіонального У. і місцевого У. (самоврядування), кожне з яких має свої цілі, завдання і функції. Окремо виділяють У. в приватному секторі. Основною метою У. економікою на державному рівні (державне У.) є створення економічнопотужної незалежної державина базі високоефективного господарського комплексу і високорозвиненої ринкової інфраструктури.

Управління господарським комплексом є формою прояву глибинних відносин суспільства, в остаточному підсумку – відносин власності на засоби виробництва. Основна мета У. господарським комплексом – забезпечення безперебійного функціонування виробництва і підвищення його ефективності.

Метою регіонального управління є підвищення якості життя населення і забезпечення відтворення природних систем на базі ефективного комплексного економічного і соціального розвитку регіону, що досягається шляхом раціональної організації територіального господарства.

Метою управління на місцевому рівні (місцеве самоврядування) є самостійне або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішення питаньмісцевого значення територіальною громадою (жителями села чи добровільного об’єднання усільську громадужителів кількох сіл,селища, міста).

Управління в приватному секторі – У. приватнимипідприємствами та іншими приватнимиорганізаціями. Ознаки У. в приватному секторі: мета – отримання прибутку; меншапрозорість діяльності і відкритість для зовнішнього впливу; більш тривалий час длярозвиткупродуктів, технологій, ринків; менша кількість демократичних обмежень.

Процес У. характеризується здійсненням управлінської діяльності. Форми управлінської діяльності – це зовнішні, постійно й типізовано зафіксовані вияви практичної активності державних органів з формування і реалізації управлінських цілей і функцій тазабезпечення їх власної життєдіяльності.

Література:

1. Державне управління та державна служба: словник-довідник / уклад. О. Ю. Оболенський. – К.: КНЕУ, 2005. –480 с.;

2. Енциклопедичний словник з державногоуправління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. –К.: НАДУ, 2010. – 820 с.;

3. Косовська Г. В. Основименеджменту: навч. посіб. / Н. В. Косовська. –К.: Кондор, 2003. – 556 с.;

4. Мескон М. Основы менеджмента: пер. сангл. / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. –М.: Дело, 1992. – 702 с.;

5. Социологический энциклопедический словарь / за ред. Г. В. Осипова. –М.: Издат. группа “ИНФРАМ – НОРМА”, 1998. –488 с.;

6. Энциклопедия государственного управления в России: в 2 т. / под общ. ред. В. К. Егорова;отв. ред. И. Н. Барциц / отв. ред. И. Н. Барциц. –Т. 2. – М.: Изд-во “РАГС”, 2008. – 520 с.

Дата добавления: 2015-03-29