Залежно від активності людини та участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. 6 страница

Однак, при відтворенні рухів вони не завжди повторюються з високою точністю, присутня деяка їх мінливість, відхилення від первинних рухів, заавжди зберігається лише загальний характер рухів. Наприклад, така стійкість рухів незалежно від обставин характерна для рухів письма (почерк) або деяких рухових звичок (користування столовими приладами) тощо.

Найточніше рухи відтворюються в звичних умовах, а в абсолютно нових, незвичних умовах – як правило, недосконало. Також складно повторюються рухи, які раніше були частиною певної складної дії, а зараз їх треба відтворити окремо. Це пояснюється тим, що рухи відтворюються не ізольовано від того, з чим вони були раніше зв'язані, а тільки на основі зв'язків, що утворилися раніше.

Рухова пам'ять у дитини виникає дуже рано, її перші прояви відносяться до першого місяця життя. Спочатку вона виражається тільки в рухових умовних рефлексах, надалі запам'ятовування і відтворення рухів поступово приймають свідомий характер, тісно зв'язуючись з процесами мислення, волі і ін. До кінця 1-го року життя рухова пам'ять досягає рівня розвитку, який необхідний для засвоєння мови. Рухова пам'ять у дітей дошкільного віку досягає рівня розвитку, що дозволяє виконувати тонко координовані дії, пов'язані з оволодінням письмовою мовою. Отже, на різних ступенях розвитку прояви рухової пам'яті якісно неоднорідні.

Емоційна пам'ять – це пам'ять на почуття, яка полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. При цьому запам’ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання ностальгії при спогадах про країну, в якій людина вирослая.

Емоційна пам'ять допомагає пам'ятати почуття, емоції, переживання, які відчувались людиною в тих або інших ситуаціях, вона має велике значення у житті і діяльності людини, формуванні її особистості, і є найважливішою умовою її духовного розвитку. Емоції завжди сигналізують про характер відносин людини з навколишнім світом, задоволення її потреб і інтересів. Пережиті і збережені в пам'яті почуття є сигналами, які спонукають до дій або утримують від них (ті, що викликали у минулому негативні переживання).

Відтворені (вторинні) почуття можуть значно відрізнятися від первинних, що може виражатися в зміні сили почуттів, їх змісту і характеру. За силою відтворене почуття може бути слабшим або сильнішим первинного. Наприклад, горе зміняється печаллю, а сильна радість – спокійним задоволенням, або навпаки при спогаді прообразу – вона загострюється, а гнів – посилюється).

Істотні зміни можуть відбутися в змісті відтвореного почуття. Наприклад, те, що раніше переживалося нами як прикре непорозуміння, з часом може відтворюватися як забавний випадок.

Перші прояви емоційної пам'яті у дитини спостерігаються до кінця 1-го півроку життя, коли дитина може радіти або плакати при одному погляді на те, що раніше приносило їй задоволення або страждання. Але початкові прояви емоційної пам'яті істотно відрізняються від пізніших – якщо на ранніх етапах розвитку дитини емоційна пам'ять носить умовно-рефлекторний характер, то на вищих ступенях розвитку емоційна пам'ять є свідомою.

Образна пам'ять – це пам'ять на уявленняконкретних предметів, явищ, їх властивостей (картин природи і життя, звуків, запахів, смаків і ін.), це запам’ятовування образів, уявлень наочно даних зв’язків і відносин між ними. Суть її полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється у формі уявлень.

Цей вид пам'яті пов'язаний з органами чуття. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, виділяють 5 видів образної пам’яті: зорова, слухова, дотикова, нюхова, вкусова, які розвинені у людини нерівномірно, який-небудь завжди є переважаючим.

Фізіологічним підгрунтям образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру, але в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Для образної памяті властиві характеристики, характерні для уявлень, і перш за все їх блідість, фрагментарність і нестійкість. Тому, відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться з оригіналом, причому з часом ці відмінності можуть істотно заглиблюватися.

Відхилення уявлень від первинного образу сприйнятого може йти по 2-х шляхах: 1) змішування образів – образ сприйняття втрачає свої специфічні риси і на перший план виступає те загальне, що є у об'єкта з іншими схожими предметами або явищами; 2) диференціація образів – риси, характерні для даного образу, в спогаді посилюються, підкреслюючи своєрідність предмету або явища.

Основні чинники, від яких залежить легкість і характер відтворення образу: 1) змістовні особливості, емоційне забарвлення образу і загальний стан людини у момент сприйняття. Так, сильне емоційне потрясіння може викликати навіть галюцинаторне відтворення баченого; 2) стан людини у момент відтворення – пригадування спостерігається в яскравій образній формі найчастіше під час спокійного відпочинку після сильного стомлення, а також в дрімотному стані, передуючому сну.

Точність відтворення значно визначається ступенем використання мови при сприйнятті – те, що було названо, описане словом, відтворюється точніше.

Образна пам'ять починає виявлятися у дітей приблизно в той же час, що і уявлення – в 1,5–2 роки. Зорова і слухова пам'ять зазвичай добре розвинені і грають провідну роль в житті людей, а дотикову, нюхову і смакову пам'ять можна назвати професійними видами пам'яті. Вони особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку із специфічними умовами діяльності, або досягають високого рівня в умовах компенсації або заміщення бракуючих видів пам'яті (наприклад, у сліпих, глухих).

Словесно-логічна (смислова)пам'ять виражається в запам'ятовуванні, збереженні та відтворенні думок,понять, словесних формулювань, які виникли в процесі обдумування, роздуму, пригадуванні (змісту прочитаної книги, розмови з друзями).

Зміст цієї пам’яті – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називається словесно-логічною, яка грунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Форма відтворення думки залежить від рівня мовного розвитку людини: чим менш розвинена мова, тим важче виразити сенс своїми словами.

При цьому словесно-логічна пам'ять виявляється в 2-х випадках: 1) запам'ятовується і відтворюється тільки сенс даного матеріалу, а точне збереження справжніх виразів не потрібне; 2) запам'ятовується не тільки сенс, але і буквальний словесний вираз думок (заучування думок). Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається смисловій обробці, то буквальне заучування його виявляється механічним запам'ятовуванням. Ці види пам'яті можуть не співпадати один з одним. Наприклад, є люди, які добре запам'ятовують сенс прочитаного, але не завжди можуть точно і міцно завчити матеріал напам'ять, і люди, які легко заучують напам'ять, але не можуть відтворити текст «своїми словами».

Розвиток обох видів словесно-логічної пам'яті відбувається не паралельно один одному. Заучування напам'ять у дітей протікає іноді з більшою легкістю, ніж у дорослих. Але при запам'ятовуванні сенсу дорослі мають значні переваги перед дітьми. Діти легко можуть запам'ятати деталі, але набагато гірше запам'ятовують сенс.

У словесно-логічній пам'яті головна роль відводиться другій сигнальній системі, оскільки вонає специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, які властиві також тваринам.

Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна стає провідною по відношенню до них, від рівня її розвитку в значній мірі залежить розвиток всіх інших видів пам'яті.

Всі види пам'яті тісно зв'язані один з одним і не існують незалежно один від одного. Наприклад, коли ми оволодіваємо якою-небудь руховою діяльністю, ми спираємося не тільки на рухову пам'ять, але і на всі її види – ми запам'ятовуємо не тільки рухи, але і дані нам пояснення, наші переживання і враження.

В залежності від цілей діяльності або від того, як запамятовується інформація – навмисно чи ненавмисно вирізняють – довільну та мимовільну пам'ять.

Мимовільна пам’ять – пам'ять, при якій людина щось запам’ятовує та відтворює автоматично, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити, без вольових зусиль та контролю з боку свідомості. Вона є невичерпним джерелом пізнання.

Матеріал, що мимоволі запам'ятався, відтворюється краще, ніж матеріал, який спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимоволі почута фраза або сприйнята зорова інформація часто запам'ятовується надійніше, ніж якби ми намагалися запам'ятати її спеціально. Мимоволі запам'ятовується матеріал, який є в центрі уваги, і особливо, коли з ним пов'язана певна розумова робота, інтереси особистості.

Довільна пам’ять – коли людина ставить спеціальне мнемічне завдання (щось запам’ятати або пригадати), а сам процес вимагає вольового зусилля, іноді і відповідних прийомів.

Кращий спосіб запам'ятати і надовго зберегти в пам'яті знання – застосувати їх на практиці. Але пам'ять не бажає утримувати в свідомості те, що протирічить установкам особистості.

Мимовільна і довільна пам’ять – щаблі розвитку пам’яті людини в онтогенезі. У розвитку пам'яті мимовільне запам'ятовування передує довільному.

Короткочасна і довготривала пам'ять відрізняються тривалістю збереження того, що людина запам'ятовує.

Короткочасна пам'ять – це вид пам'яті, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим короткочасним збереганням сприйманої інформації. Вона обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом. Ця пам'ять має відносно невелику тривалість - декілька секунд або хвилин, але вона достатня для точного відтворення подій, що тільки що відбулися. Після нетривалого часу враження зникають, і людина зазвичай нездатна пригадати сприйняте. Проявом короткочасної пам'яті є те, коли просять прочитати слова або надають для їх запам'ятовування дуже мало часу (біля 1-ї хвилини), а потім просять відразу відтворити те, що запам'яталось.

З одного боку короткочасна пам'ять чимось схожа на мимовільну, бо при ній не використовуються спеціальні мнемічні прийоми, але в ній для запам'ятовування потрібні певні вольові зусилля.

Обсяг короткочасної пам'яті є індивідуальним і характеризує природну пам'ять людини та здатність механічно, без використання спеціальних прийомів, запам'ятовувати сприйману інформацію. Вінзберігається, як правило, протягом всього життя.

Короткочасна пам'ять грає велику роль в житті людини – завдяки ній переробляється значний обсяг інформації,відсівається непотрібна і залишається потенційно корисна, внаслідок цього не відбувається перевантаження довготривалої пам'яті. Короткочасна пам'ять має також величезне значення для організації мислення людини.

Довготривала пам'ять забезпечує тривале збереження матеріалу і виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини. При цьому важливі установка запам'ятати надовго, необхідність цих відомостей для майбутнього, їх особистісна значущість для людини.

Сьогодні дослідники виділяють 2 різновиди довготривалої пам'яті: 1)експліцитна пам'ять – коли людина свідомо згадує минулу подію, причому цей спогад переживається як те, що відбувається у певному місці і часі; 2)імпліцитна пам'ять – пов'язаний з навичками, їх засвоєнням і відтворенням.

Короткочасна та довготривала пам’ять з одного боку повязані між собою, а з іншого – відносно незалежні. Без хорошої короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті, в яку може проникнути і надовго відкластися лише те, що колись було в короткочасній. Тобто, короткочасна пам'ять виступає у вигляді своєрідного буфера, який пропускає лише потрібну, вже відібрану інформацію в довготривалу пам'ять.

При цьому перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з рядом особливостей: 1) в короткочасну пам'ять в основному потрапляють останні 5–6 одиниць інформації, отриманої через органи чуття; 2) переведення з короткочасної пам'яті в довготривалу здійснюється завдяки вольовому зусиллю; 3) в довготривалу пам'ять можна перевести значно більше інформації, ніж дозволяє індивідуальний осяг короткочасної пам'яті. Це досягається шляхом повторення матеріалу, який треба запам'ятати, результаті відбувається нарощування загального обсягу матеріалу, що запам'ятовується.

Оперативна – пам’ять, яка забезпечує запам’ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам’яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

О перативна пам'ять це по суті мнемічні процеси, що обслуговують безпосередньо здійснювані людиною актуальні дії, операції. Частини матеріалу, якими оперує людина при здійсненні будь-якої дії можуть бути різними (наприклад, дитина починає читати з складання букв). Обсяг цих частин, так званих оперативних одиниць пам'яті, істотно впливає на успішність виконання тієї або іншої діяльності. Тому для запам'ятовування матеріалу має велике значення формування оптимальних оперативних одиниць пам'яті.

Всі види пам'яті необхідні і самоцінні, в процесі життя і дорослішання людини вони не зникають, а узагальнюються та взаємодіють між собою.

1. Основні процеси пам’яті: запам’ятовування, збереження, відтворення, забування та їх особливості.

Основні процеси пам'яті - запам'ятовування, збереження, відтворення, забування. За характером відтворення судять про якість роботи всього апарату пам'яті.

Пам'ять починається із з апам'ятовування – це процес запечатління і подальшого збереження сприйнятої інформації, що є найважливішою умовою її подальшого відтворення.

Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв’язки, які утворюють підгрунтя запам’ятовування.

За ступенем активності протікання цього процесу виділяють 2 види запам'ятовування: ненавмисне (мимовільне ) і навмисне (довільне).

Мимовільне запам’ятовування – це запам’ятовування без спеціально поставленої мети, без використання яких-небудь прийомів і прояву вольових зусиль. Наприклад, після прогулянки по лісу ми можемо пригадати багато того, що побачили, хоча спеціально не ставили собі завдання на запам'ятати це.

Чинники, які сприяють мимовільному запам’ятовуванню: 1) яскравість, емоційна забарвленість об’єктів – все, що емоційно сильно впливає на людину, запам’ятовується нею незалежно від наміру запам’ятати; 2) наявність інтересу – усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве; 3) контрастне постання будь-якого явища на загальному тлі; 4) схожість предметів на вже відомі – запам’ятовуються легше.

Отже, навіть мимовільне запам'ятовування, в певному сенсі, носить виборчий характер і визначається відношенням людини до оточення.

Мимовільне запам’ятовування має велике значення в житті людини, бо сприяє збагаченню її життєвого досвіду, відіграє велику роль в навчальній діяльності.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного наявністю помітного вольового зусилля, мети та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування. Довільне запам'ятовування є особливою і складною розумовою діяльністю, підпорядкованою завданню запам'ятати.

Головна особливість довільного запам'ятовування – це прояв вольових зусиль у вигляді постановки завдання на запам'ятовування.

Умовами успішності довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам’ятовування, ступінь осмислення (розуміння) матеріалу, багаторазове розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, яке визначається лише кількістю повторень; розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу або за характером звязків в ньому довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічне запам’ятовування – це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами сприйманого матеріалу, без розуміння суті, воно призводить до формального засвоєння знань. Таке запам'ятовування грунтується головним чином на закріпленні окремих зв'язків, асоціацій за суміжністю – одна частина матеріалузв'язується з іншою, бо слідує за нею в часі. Основною умовою механічного запам'ятовування є багатократне повторення матеріалу. Наприклад, заучування статистичних даних, історичних дат тощо. Смислове (логічне) запам’ятовування – спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним (тільки діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його), а саме на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу. Два положення, з яких одне є висновком з іншого, запам'ятовуються тому, що зв'язані логічно. Смислове запам'ятовування завжди пов'язане з процесами мислення і спирається на узагальнені зв'язки між частинами матеріалу на рівні другої сигнальної системи.

Доведено, що осмислене запам'ятовування у багато разів продуктивніше механічного, оскільки вимагає від людини значно менше зусиль і часу, але є дієвішим. Так, при механічному запам'ятовуванні в пам'яті через 1 год. залишається тільки 40 % матеріалу, а ще через декілька годин — всього 20 %, а при осмисленому – 40 % матеріалу зберігається навіть через 30 днів. При механічному заучуванні із збільшенням об'єму матеріалу потрібне непропорційно велике збільшення числа повторень.

Проте практично обидва види запам'ятовуваннятісно переплітаються один з одним: заучуючи напам'ять, ми головним чином грунтуємося на смислових зв'язках, але точна послідовність слів запам'ятовується за допомогою асоціацій за суміжністю. Заучуючи навіть незв'язний матеріал, ми, намагаємося побудувати смислові зв'язки.

Механічне і смислове запам'ятовування мають велике значення у житті людини. При запам'ятовуванні геометричної теореми або аналізі історичних подій, літературного твору на перший план виступає смислове запам'ятовування. У інших випадках - з апам'ятати № будинку, телефону тощо – основна роль належить механічному запам'ятовуванню. В більшості випадків пам'ять повинна спиратися і на розуміння, і на повторення, що яскраво виявляється в навчальній роботі. Наприклад, при заучуванні вірша або будь-якого правила потрібно розуміння і механічне повторення.

Довільне запам'ятовування включає різноманітні дії, які виконуються для кращого досягнення поставленої мети, до яких відноситься заучування – запам'ятовування, яке має характер спеціально організованої мнемічної діяльності, направленої на збереження в свідомості того, що пов'язане з цілями і намірами особи та із застосуванням певних прийомів для якнайкращого засвоєння знань. Воно реалізується через багатократне повторення матеріалу до повного і безпомилкового його запам'ятовування.

По відношенню до початкового тексту розрізняють дослівне заучування ( точне – наприклад, визначення, цифровий матеріал, терміни в точних науках, вірші тощо) близьке до тексту (допускає заміну і пропуск слів і пропозицій при відтворенні, утриманні в пам'яті логіки, аргументації, основного словарного фонду заучуваного тексту) та смислове ( збереження в пам'яті основних положень тексту і зв'язку між ними; аргументація, лексика і граматика тексту створюються при відтворенні).

Заучування залежить: 1) від характеру діяльності, в ході якої воно здійснюється, від процесів цілеполягання: засноване на свідомо поставленій меті; 2) від установки - запам'ятати надовго або запам'ятати на короткий термін; 3) від емоційної забарвленості матеріалу, особистісної значущості для людини – є мотивованим; 4) від характеру відношення до процесу заучування – важливо активне відношенння, що неможливо без напруженної уваги; 5) від багатократного повторення – дозволяє надійно, міцно запам'ятати матеріал; 6 ) відпостановки приватних, спеціальних завдань, під впливом яких може змінюватися процес запамятовування. Наприклад, завдання запам'ятати тільки суть сприйманого нами матеріалу, тільки головні думки і найбільш істотні факти, або – запам'ятати дослівно тощо.

Вченими виявлені наступні закономірності у використанні методу повторень: 1) заучування протікає нерівномірно: услід за підйомом у відтворенні може наступити деяке його зниження, яке носить тимчасовий характер – нові повторення дають істотне зростання пригадування; 2) заучування йде скачками: іноді декілька повторень підряд не дають істотного приросту в пригадуванні, але при подальших повтореннях, відбувається різке збільшення об'єму матеріалу, що запам'ятовується ( сліди, що залишаються при сприйнятті об'єкту, спочатку є недостатніми для пригадування, але після декількох повторень, їх вплив відчувається відразу, і притому у великій кількості слів); 3) якщо матеріал в цілому легкий для запам'ятовування, то п ерші повторення дають більший результат, чим подальші. Кожне нове повторення дає незначне збільшення об'єму матеріалу, що запам'ятовується, бо основна, легша частина запам'ятовується швидко, а та, що залишається, важча частина вимагає великої кількості повторень; 4) якщо матеріал важкий, то запам'ятовування йде спочатку поволі, а потім швидко, бо дії перших повторень із-за трудності матеріалу недостатні і приріст об'єму матеріалу, що запам'ятовується, зростає лише при багатократних повтореннях; 5) повторення потрібні також для з акріплення в пам'яті вивченого раніше, при цьому міцність і тривалість збереження матеріалу зростають багато разів.

Продуктивність запам'ятовування залежить і від того, як здійснюється запам'ятовування: в цілому або по частинах. Відомі 3 способи заучування великого за обсягом матеріалу: цілісний, частковий і комбінований. При цілісному способі матеріал (текст, вірш і т. д.) читається від початку до кінця кілька разів, до повного засвоєння. При частковому способі – ділиться на частини і кожна частина заучується окремо – спочатку кілька разів прочитується одна частина, потім друга, третя і так далі. Комбінований спосіб є поєднанням цілісного і часткового – матеріал спочатку прочитується цілком один або кілька разів, залежно від його об'єму і характеру, потім важкі місця виділяються і заучуються окремо, після чого знову весь текст читається цілком. Найбільш доцільним є комбінований спосіб – він забезпечує рівномірне запам'ятовування всіх частин матеріалу, вимагає глибокого осмислення, уміння виділити головне.

Успіх запам'ятовування багато в чому залежить від рівня самоконтролю, проявом якого є спроби відтворити матеріал при його заучуванні, що допомагає встановити, що ми запам'ятали, які помилки допустили при відтворенні і на що слід звернути увагу в подальшому читанні. Продуктивність запам'ятовування залежить і від характеру матеріалу – наочно-образний матеріал запам'ятовується краще словесного, а логічно зв'язаний текст відтворюється повніше, ніж розрізнені пропозиції.

Дослідження вітчизняного психолога П.І.Зінченко довели, що установка на запам'ятовування не є вирішальною для ефективності процесу запам'ятовування. Іноді мимовільне запам'ятовування може опинитися ефективніше довільного. У дослідах Зінченко ненавмисне запам'ятовування картинок в ході діяльності, метою якого була їх класифікація (без завдання запам'ятати), опинилося вище, ніж у разі, коли перед випробовуваним було поставлено завдання спеціально запам'ятати картинки. Дослідження А.А.Смірнова підтвердило, що мимовільне запам'ятовування в процесі активної діяльності може бути продуктивнішим, ніж навмисне.

Тобто, запам'ятовування, включене в яку-небудь діяльність – найефективніше, бо залежить від діяльності, в ході якої воно здійснюється.

Запам'ятовується краще те, що складає мету нашої дії. Діяльність, направлена на запам'ятовування і відтворення утриманого матеріалу, мета якої – запам'ятати відповідний матеріал для збереження його в пам'яті називається мнемічною діяльністю. Вона є специфічно людським феноменом (тільки у людини запам'ятовування стає спеціальним завданням, а заучування матеріалу, збереження його в пам'яті і пригадування – спеціальною формою свідомої діяльності). Мнемічна діяльність завжди носить виборчий характер.

Всю інформацію, яка була сприйнята, ми не тільки запам'ятовуємо, але і зберігаємо певний час. Збереження як процес пам'яті має свої закономірності, воно може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне – в довготривалій. Реконструкція матеріалу, що зберігається довготривалою пам'яттю, відбувається під впливом нової інформації, що безперервно поступає від наших органів чуття та виявляється в різних формах, наприклад в зникненні деяких менш істотних деталей і заміні їх іншими деталями, в зміні послідовності матеріалу, в ступені його узагальнення.

Дата добавления: 2015-04-24