Основні відмінності почуттів та емоцій. 2 страница

Внутрішня відволікаємість уваги виникає під впливом сильних переживань, сторонніх емоцій, через відсутність інтересу та почуття відповідальності за справу, якою зайнята людина. При внутрішній відволікаємості уваги, обумовленій сильними почуттями або бажаннями, в корі мозку з'являється могутній осередок збудження, з яким не може конкурувати відповідний об'єкту уваги слабкіший осередок, в якому за законом негативної індукції виникає гальмування. Внутрішня відволікаємість, обумовлена відсутністю інтересу, пояснюється позамежним гальмуванням, що розвивається під впливом стомлення нервових клітин.

Коливання уваги – це періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня її інтенсивності. Його фізіологічною основою є зміна збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль. При невеликих коливаннях спрямованість діяльності підтримується, а при значних – увага може відволікатися. Дослідження (Урбанчич, М.Ланге) показали, що при сприйманні ледве помітних подразників ці коливання уваги настають дуже часто, а саме: через 2 - 3 сек. і максимум через 12 сек. Причиною такої частоти є різноманітність подразників, що спричиняється до послаблення збудження коркових клітин аналізатора. В умовах більш змістовної розумової чи практичної діяльності ці періоди коливань стають значно більшими, вимірюючись навіть десятками хвилин (М.Ф. Добринін).

Розподіл уваги – це уміння виконувати дві або більше різні діяльності, утримуючи на них свою увагу. Вона полягає в здатності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати декілька видів діяльності або здійснювати декілька різних дій. Наприклад, студент на лекції розподіляє одночасно увагу тим часом, що записує, і тим, що чує в даний момент.

Уміння розподіляти увагу у людей різне. Щоб успішно виконувати одночасно дві роботи, хоча б одна з них повинна виконуватися автоматично, сама собою, а людина лише час від часу контролює і регулює її свідомо. Тоді основну увагу можна буде приділити іншій роботі, менш знайомій людині. Фізіологічною основою розподілу уваги є те, що звична діяльність може здійснюватися і участками кори які в якійсь міра перебувають у стані гальмування.

Розподіл уваги залежить від психологічного та фізіологічного стану людини. При стомленні, в процесі виконання складних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги, область її розподілу зазвичай звужується.

Уміння розподіляти свою увагу розвивається поступово, з віком. Так, молодші школярі погано розподіляють увагу, у них немає досвіду, автоматичних умінь. Здатність розподіляти увагувиховується в діяльності і поступово стає істотною рисою особистості.

Обсяг уваги – це характеристика, яка визначається кількістю інформації, одночасно здатної зберігатися у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини, тобто це кількість об'єктів або їх елементів, які охоплюються увагою одночасно з однаковим ступенем чіткості та виразності. Обсяг уваги зазвичай коливається у дорослих в межах від 4 до 6 об'єктів, або 7±2слова за один погляд (здатність утримати стільки одиниць інформації), у школярів (залежно від віку) від 2 до 5 об'єктів. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування. Обсяг уваги багато в чому залежить від знання об'єктів та їх зв'язків один з одним.

Фізіологічною основою обсягу уваги є розширення або звуження оптимального збудження участків кори головного мозку.

Обсяг уваги важливо враховувати в багатьох областях життя. Наприклад, творець реклами хоче, щоб будь-який перехожий, кинувши погляд на рекламний щит, зрозумів і запам'ятав його зміст, пр цьому на рекламі повинно бути не більше 5 слів. Якщо їх більше, то корисно яскраво виділити декілька найважливіших слів, але їх число не повинне перевищувати 4-6.

Отже, оскільки увага має різні властивості, які значною мірою незалежні один від одного, увага може бути стійкою або нестійкою, швидко і поволі перемикаємою, концентрованою або флуктуйованою (від лат. fluctuatio – хвилювання, безперервний рух), з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи широким обсягом,добре чи погано розподіляєма.

Різні види діяльності вимагають прояву різних властивостей уваги. Наприклад, робота коректора вимагає високої концентрації уваги, робота вихователя, вчителя – здатності розподіляти увагу.

1. Види уваги та їх характеристика.

Існують декілька видів уваги. За активністю людини в організації уваги розрізняють 3 вида уваги: мимовільна (ненавмисна), довільна (навмисна) та післядовільна.

Мимовільна увага – це зосередження свідомості на об'єкті через його особливість як подразник. Сильніший подразник на тлі тих, що діють привертає увагу людини. Мимовільну увагу викликає новизна подразника, початок та припинення дії подразника. Але ці особливості подразника ненадовго перетворюють його на об'єкт уваги.

Мимовільна увага не залежить від нашого бажання, волі або намірів та виникає як би сама по собі, без всяких зусиль з нашої сторони.

Зосередження мимовільної уваги на предметі пов'язане з: 1) потребами в ньому, значущістю, важливістю для людини; 2) яскравим емоційним тоном предмета уваги; 3) силою та несподіваністю подразників; 4) контрастом подразників, наприклад, перехід від тиші до шуму, від тихої мови до гучної привертає увагу (часто цимкористуються педагоги як засобом оволодіння увагою учнів); 5) виникненням інтелектуальних, естетичних і моральних почуттів (мають велике значення для тривалої мимовільної уваги); 6) внутрішнім станом організму, наприклад, людина, що переживає почуття голоду звертає увагу на запах їжі, на дзвін ложок, на вид тарілки з їжею; 7) інтересом або цікавістю до предмету уваги (одна з найважливіших причин тривалої мимовільної уваги). Цікаво для людини найчастіше те, що пов'язане з її основними, улюбленими заняттями, зі справою, яка для неї важлива. Наприклад, книга по собаководству викличе мимовільну увагу кінолога, ця ж книга буде нецікавою і не приверне увагу людини, якій собаки байдужі. В процесі пізнання цікавим для людини є не те, що зовсім невідоме і або про що вже все відомо, пізнавальний інтерес викликає нове у вже відомому.

Мимовільна увага може привертати до себе декілька груп обьектів:

• яскраві світлові явища (блискавка, барвиста реклама, раптово включене або вимкнене світло);

• несподівані смакові відчуття (гіркота, кислота, незнайомий смак);

• щось нове (нове плаття у подруги, машина нової марки, що проїхала, колір, що змінився та ін.);

• предмети і явища, що викликають у людини емоційне здивування, захоплення (картини художників, музика, різні прояви природи: захід або схід сонця, живописні береги річки та ін.), при цьому багато сторін дійсності як би випадають з поля уваги людини.

Мимовільна увага виникає сама по собі, без зусиль. Але достатньо часто доводиться робити над собою зусилля – відірватися від цікавої книги або іншого цікавого заняття та почати робити щось інше, навмисно перемкнути свою увагу на інший об'єкт. Тут ми маємо справу з довільною увагою, коли людина ставить собі певну мету і докладає зусилля, старання для її досягнення.

Довільна увага – це свідомо регульоване зосередження на об'єкті, що направляється вимогами діяльності. При довільній увазі зосередження відбувається не тільки на тому, що емоційно приємно, а більшою мірою на тому, що повинна робити людина. Тому психологічний зміст довільної уваги пов'язаний з постановкою мети діяльності та вольовим зусиллям.

Довільне зосередження на об'єкті припускає вольове зусилля, яке підтримує увагу та переживається як напруга, мобілізація сил на вирішення поставленої мети. Воно допомагає утримувати увагу на об'єкті, не відволікатися, не помилятися в діях.

Здатність довільно направляти і підтримувати увагу розвивається у людини в процесі праці, оскільки без цього неможливо здійснювати тривалу і планомірну трудову діяльність.

Довільна увага як властивість особистості не може бути сформована незалежно від самої особистості.

Розвитку і зміцненню довільної уваги сприяють: 1) усвідомлення людиною значення завдання: чим важливіше завдання, чим сильніше бажання виконати його, тим більшою мірою притягується увага; 2) інтерес до кінцевого результату діяльності примушує нагадувати собі, що треба бути уважним; 3) постановка питань по ходу виконання діяльності, відповіді на які вимагають уваги; 4) словесний звіт, що вже зроблено і що ще потрібно зробити; 5) певна організація діяльності.

Основні відмінності між мимовільною та довільною увагою: 1) мимовільна увага не пов'язана з участю волі, а довільна обов'язково включає вольову регуляцію; 2) мимовільна увага не вимагає зусиль для утримання та протягом певного часу зосередження на чомусь уваги, а довільна володіє всіма цими якостями; 3) довільна увага на відміну від мимовільної зазвичай пов'язана з боротьбою мотивів або спонук, наявністю сильних, протилежно направлених і конкуруючих один з одним інтересів, кожен з яких сам по собі здатний привернути і утримувати увагу. Людина в цьому випадку здійснює свідомий вибір мети і зусиллям волі пригнічує один з інтересів, направляючи всю свою увагу на задоволення іншого.

Довільна увага іноді переходить в післядовільну увагу, а однією з умов такого переходу є інтерес до певної діяльності. Поки діяльність не дуже цікава, від людини потрібні вольові зусилля, щоб зосередитися на ній. Наприклад, щоб вирішувати математичну задачу (писати твір), треба самому постійно утримувати на цьому свою увагу. Але іноді рішення задачі стає для людини такою цікавою справою, що напруга ослабляється, а деколи зникає зовсім – вся увага сама по собі зосереджується на цій діяльності і вже не відволікають розмови інших людей, звуки музики та ін. Тоді можна говорити, що увага з довільної перетворилася знов на мимовільну або післядовільну (постдовільну).

Післядовільна увага – зосередження на об'єкті через його цінність для особистості, при якій знижується вольова напруга, необхідна при зосередженні в довільній увазі.

Вона виникає на основі інтересу, але це не зацікавленість, що стимулюється особливостями предмету, а прояв спрямованості особистості. При такій увазі сама діяльність переживається як потреба, а її результат особистісно значущий.

Перехід до контролю діяльності на рівні післядовільної уваги в значній мірі визначається особливостями особистості. Якщо довільна увага перейшла в післядовільну, то до настання загальної втоми не відчувається напруга.

В залежності від змісту та спрямованості діяльності розрізняють також увагу зовнішню ( направлена на навколишні предмети і явища) та внутрішню (направленана власні думки, відчуття і переживання).

Зовнішня увага – спрямованість свідомості на предмети і явища зовнішнього середовища (природного і соціального), в якому існує людина, та на свої власні зовнішні дії і вчинки.

Внутрішня увага – спямованість свідомості на явища і стани внутрішнього середовища організму. Співвідношення зовнішньої та внутрішньої уваги грає важливу роль у взаємодії людини з навколишнім світом, іншими людьми, у пізнанні нею самої себе, в умінні управляти собою.

Виділяють також чуттєву та інтелектуальну увагу. Чуттєва увага переважно пов'язана з емоціями і виборчою роботою органів чуття, а інтелектуальна – із зосередженістю та спрямованістю думки. При чуттєвій увазі в центрі свідомості знаходиться яке-небудь чуттєве враження, а в інтелектуальній увазі об'єктом інтересу є думка.

1. Особливості підтримки уваги у процесі діяльності.

Увага характеризується як процес, що забезпечує «робочий стан свідомості», а її механізми включаються лише при виконанні певної діяльності. Увага потребує підтримки та розвитку певних своїх властивостей.

Взагалі, у вихованні, підтримці і організації уваги людини виняткове значення має: 1) уміння намітити і поставити мету, яка може формулюватися самою людиною або бути запропонованою кимось, а постановка і постійне уточнення цілей діяльності викликає, підтримує і перемикає увагу; 2)зміцнення динамічних стереотипів – формування звички працювати уважно (як в сприятливих, так і в несприятливих умовах) виробляє динамічний стереотип, який значно полегшує виникнення осередку оптимального збудження в звичній робочій обстановці, тому не можна допускати неуважного виконання роботи, бо змінити динамічний стереотип, завжди важче, ніж виробити новий; 3) виділення на чому в даний момент потрібно зосередитися (бо увага завжди предметна); 4) потреба в предметах, з їх емоційне значення, створення пізнавального інтересу для людини, інтелектуальні, естетичні і моральні почуття (відповідальності за справу, за свої успіхи, задоволення від успішної діяльності), викликаючі які можливо тривало підтримувати стійкість і зосередженість уваги; 5) розвиток волі та вольових якостей.

Залежно від того, яка з характеристик уваги "страждає" залежить метод її підтримки та розвитку. Параметри концентрації і стійкості уваги – найбільш важливі для роботи памяті, мислення, уяви.

Важко поєднувати будь-який вид розумової діяльності з постійними зусиллями по підтримці уваги. Але стан глибокої концентрації уваги – необхідна умова точного, успішного виконання діяльності.

Найбільш глибока концентрація, зосередженість можлива лише при післядовільній увазі. Для переходу від довільної до післядовільної уваги, необхідно активізувати роботу, використовуючи роботу пам'яті - закон осмислення і інтересу.

Важливою умовою належної концентрації є обмеження від непотрібних відвернень уваги та виробка навичок зосередженої праці. Існують правила зосередженої роботи: 1) не всі відволікання шкідливі, глибока концентрація уваги супроводжується збудженням певних ділянок кори головного мозку, але тривала підтримка збудження неможлива - наступає стомлення (іноді відволікання виправдані - коли вони носять характер короткочасного відпочинку, що підсилює подальшу зосередженість). 5–10 хвилин кожної години розумової роботи достатні для такого відпочинку (декілька фізичних вправ, невеликий самомассаж, гімнастика для очей тощо).

Але найбільше заважають ненавмисні відвернення в процесі самої роботи (сторонні думки, бажання роздивлятися сторонні предмети тощо), тому необхідно – 2) створення сприятливої робочої обстановки: а) відсутність сильних зовнішніх подразників – забезпечення відносної тиші (невеликий звуковий фон, легкий шум – тиха музика, шум за вікном, спів птахів) сприяє зосередженості. Але важливо знати, що людям із слабкою НС додаткові подразники (включений магнітофон, розмова сусідів по парті тощо) заважають зосередитися, а з сильною - підвищують концентрацію уваги; б) забезпечення гігієнічних умов роботи (порядок на столі, хороше освітлення); в) оптимальний фізичний чинник (зручна поза, при якій ніщо не відволікає, відсутність зайвих рухів). Треба вчитися по своїй міміці і позі визначати початок відвернення уваги і спрямовувати її, не чекаючи повного відключення від справи; г) звичні умови роботи, чисто психічна можливість працювати саме в цих умовах (наприклад, легко зосередитися в бібліотеці); 3) забезпечення високої працездатності всіх органів і систем людини: а) правильний розпорядок дня, повноцінне живлення і відпочинок; б) своєчасна діагностика і лікування порушень зору, слуху, захворювань внутрішніх органів; в) облік денного ритму працездатності; г) чергування розумових і фізичних занять; 4) організація діяльності: а) встановити пріоритети (визначити головне і другорядне, віддавши перевагу головному); б) поставити конкретні завдання; в) визначити кінцеву мету і розбити на етапи шляхи її досягнення; г) завчасний створений настрій на роботу; 5) виховання критичного відношення до себе і роботи – по завершенні діяльності проаналізувати – чи досягнута поставлена мета, що сприяло її досягненню, а що заважало; 6) розвиток почуттів (музика, витвори мистецтва), виховання сприйнятливості та спостережливості, підвищення інтелектуального рівня мають велике значення для розвитку уваги; 7) орієнтування на найбільш сприятливі для розумової роботи періоди протягом дня. Згідно експериментам пік нашої активності доводиться на 5, 11, 16, 20 і 24 години – у ці періоди полегшено досягнення максимальної концентрації уваги.

В процесі розумової роботи важлива здібніть до тривалої підтримки зосередженості уваги – стійкість уваги, яку можна тренувати. Існують спеціальні вправи, запропоновані сучасними системами аутотренінга: 1) засновані на підтримці тривалої концентрації уваги на певному об'єкті - виробляти вміння зосереджуватися на предметі і менше відволікатися на сторонні подразники (світло, шум, голоси), забезпечити повну відсутність сторонніх думок, які не відносяться до даного предмету: дивитися на кінчик свого пальця або інший предмет з повною концентрацією на ньому протягом 3–4 хвилин підряд, виконуючи цю вправу щодня (поступово час зосередження можна збільшувати); 2) для тренування слухової уваги необхідно щодня 5–10 хв. для максимального "вслухування " – намагатись максимально уважно вслухатися в мову диктора радіо, товариша та ін., а потім в думках спробувати дослівно передати спожиті в ній слова; стоячи так, щоб не бачити розмовляючих товарищів, спробувати розрізнити їх голоси і встановити особистість кожного з них; пригадати слова, звернені до вас протягом минулого дня та ін. 3) розвивати здібності до спостереження – вправа “ запам'ятовування облич ” – сісти, зосередитися і спробувати описати риси обличчя знайомих: ніс, очі, рот, підборіддя, колір волосся, загальну форму голови; 4) для тренування стійкої уваги корисно читати свідомо нецікаву книгу, ставлячи при цьому перед собою спеціальне завдання знайти в ній що-небудь цікаве. Найважливішою умовою тривалої стійкості уваги - а ктивність виконуваної роботи.

Обсяг уваги є основною характеристикою короткострокової пам'яті. При короткочасному пред'явленні людина здібна сприйняти і запам'ятати 5–7, максимум 9 предметів – так зване "правило Міллера – обсяг уваги людини залежить не від кількості інформації, а від числа шматків інформації, яке постійно – 7 +/- 2. За цим правилом однаково запам'ятовуються при одночасному сприйнятті – 7 букв, і 7 цифр, і 7 слів, і 7 ідей. Тому це найпродуктивніший, ємкий - код ідей, думок, образів. Способи тренування обсягу уваги: 1) звернути погляд на певний предмет (будинок, особу, інтер'єр), а потім спробувати відтворити це в уяві з максимумом деталей, потім порівняти свої уявлення з реальним предметом; тренуватися в миттєвому схоплюванні інформації і відтворенні її по пам'яті (вітрини, плакати, групи людей); 2) навчитися раціонально групувати предмети за різними ознаками. Здатність розподіляти та переключати увагу виховується в діяльності поступово стає істотною рисою особистості. Різні люди по-різному переходять від одного виду діяльності до іншого, що обумовлене особливостями рухливості нервових процесів у кожної людини, але перемикання уваги можна тренувати, наприклад, читати поперемінно дві або три різні книги (близькі за змістом) - 15 – 20 секунд на кожну книгу, або сторінка з однієї книги, сторінка з іншої. Після такого поперемінного читання потрібно скласти плани прочитаного в різних книгах.

Здатність розподіляти свою увагу при виконанні розумової роботи важко підтримувати. Більшість видів розумової діяльності з інтенсивною роботою пам'яті, вимагають майже 100% концентрації уваги. Тому важко та практично неможливо одночасно вирішувати складне завдання подумки і сприймати інформацію, що повідомляється вчителем. Завантаження уваги при інших видах роботи менше, наприклад, при при забиванні цвяхів - 40%, при водінні автомобіля - 60%, підрахунку грошей - 80%, тому в цей час можливе виконання і іншої роботи. Але розподіл уваги теж піддається тренуванню: 1) вправа – одночасно писати різними руками різні слова (лівою рукою - своє ім'я, правою – прізвище), або рахувати вголос від 1 до 20 та одночасно писати "20, 19, 18", а потім навпаки – рахувати: "20, 19, 18, 17.. ", а писати в порядку зростання; 2) малювати на папері або описувати однією рукою в повітрі коло, а іншою - трикутник. Ці вправи сприяють збільшенню здібностей пристосування до зміни ритму діяльності та можуть використовуватися для полегшення переходу від сну до неспання, зняття емоційних перевантажень.

Від уміння організувати роботу уваги залежить ефективність багатьох видів діяльності, пов'язаних із запам'ятовуванням.

1. Методи вивчення уваги.

Психологічні дослідження уваги, як правило спрямовані на вивчення довільної уваги — її обсягу, стійкості, розподілу, концентрації та переключення. Вивчення мимовільної уваги не представляє для вчених великого інтерес у, бо вона в значній мірі виявляється за допомогою прийомів вивчення орієнтовного рефлексу і може істотно порушуватися тільки при масивних ураженнях мозку, що призводять до загального зниження активності.

Всі методи для вивчення обсягу уваги діляться на прямі та непрямі. Прямий метод передбачає дослідження обсягу уваги за допомогою спеціального прилада тахістоскопа (від грец. тахисто — швидкий, скопіо — дивлюся), який дозволяє: 1) одночасно пред'являти певне число подразників (слів, букв, зображень предметів) за короткий час, за який випробовуваний не може перевести очі з одного об'єкту на іншій, виключаючи рух очей; 2) виміряти число одиниць, доступних для одночасного (симультанного) сприйняття.

Тахістоскоп складається зазвичай з віконця, відокремленого від даного об'єкту падаючим екраном, проріз якого може довільно змінюватися, так, що даний об'єкт з'являється на дуже короткий проміжок часу від – 10 до 50-100 мсек. Іноді для швидкої експозиції об'єкту застосовується спалах, що дає можливість розглядати об'єкт протягом дуже короткого часу (1-5 мсек). Число ясно сприйнятих предметів (запомнених) є показником обсягу уваги.

Якщо пред'являємі фігури достатньо прості і розкидані по демонстрованому полю безладно, обсяг уваги зазвичай не перевищує 5-7 одночасно ясно сприйманих об'єктів.

Індивідуальні оцінки результатів порівнюються з середньогруповими.

Непрямі методи визначення обсягу уваги, як і інших її властивостей, є відносно простими за процедурою проведення тестами швидкості. Найчастіше використовується методика відшукування чисел за таблицями Шульте. Комплект складається з 5 червоно-чорних таблиць (розмір 60x60 см), де у випадковому порядку розміщені числа від 1 до 25. Випробовуваний відшукує і показує числа в порядку їх зростання. Основним показником обсягу уваги є час виконання тесту; за результатами виконання кожної таблиці може бути побудована " крива виснажуваності ", що відображає стійкість уваги і працездатність в динаміці.

Увага концентрується достатньо, якщо випробовуваний витрачає на прочитання 1 таблиці не більше 40-50 секунд. Увага стійка, якщо немає значних часових відмінностей в прочитанні всіх таблиць. При нестійкій увазі відмічаються значні коливання результатів за окремими таблицями, але без тенденції до збільшення часу, що витрачається на кожну наступну таблицю. Збільшення часу при читанні кожної наступної таблиці свідчить про виснажуваність уваги, зниження працездатності.

Поняття «обсяг уваги» дуже близько до поняття «обсяг сприйняття», і широко вживані поняття «поле ясної уваги» і «поле неясної уваги» дуже близькі до понять «центр» і «периферія» зорового сприйняття, відносно якого вони були детально розроблені.

Велике значення має також дослідження стійкості уваги, яке ставить перед собою завдання встановити: 1) наскільки міцно і стійко зберігається увага до певного завдання протягом тривалого часу; 2) чи відмічаються при цьому відомі коливання в стійкості уваги; 3) коли виникають явища стомлення, при яких увага суб'єкта починає відволікатися побічними подразниками.

Для вимірювання стійкості уваги зазвичай використовуються таблиці Бурдона, які складаються з безладного чергування окремих букв, кожна з яких повторюється в кожному рядку одне і те ж число разів. Випробовуваному пропонується протягом тривалого часу (3, 5, 10 хв) викреслювати задані букви (у простих випадках – одну або дві букви, в складних – задану букву лише у випадку, якщо вона стоїть перед іншою, наприклад, явною буквою). Експериментатор відзначає число букв, викреслених протягом кожної хвилини, і число виявлених пропусків.

Дата добавления: 2015-04-24