Основні відмінності почуттів та емоцій. 1 страница

Належність до того або іншого типу уяви істотно відображується на індивідуально-психологічних особливостях людини. Наприклад, люди слухового або рухового типу дуже часто драматизують ситуацію в своїх роздумах, уявляючи собі неіснуючого опонента.

Вважається, що розвиток уяви здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення відомого запасу уявлень, які надалі можуть служити матеріалом для створення образів уяви. Уява розвивається в тісному зв'язку з розвитком всієї особистості, в процесі навчання і виховання та в єдності з мисленням, пам'яттю, волею і почуттями.

Визначити які-небудь конкретні вікові межі, які характеризують динаміку розвитку уяви, дуже важко. Існують приклади надзвичайно раннього розвитку уяви. Наприклад, Моцарт почав складати музику в 4 роки, Рєпин і Серов вже в 6 років добре малювали.

З іншого боку, пізній розвиток уявине означає, що цей процес в зріліші роки стоятиме на низькому рівні. Історії відомі випадки, коли великі люди, наприклад, Ейнштейн, в дитинстві не відрізнявся розвиненою уявою, проте з часом про них почали говорити як про геніїв.

Уява і творчість. Роль уяви в творчому процесі важко переоцінити. Творчість тісно пов'язана зі всіма психічними процесами, у тому числі і з уявою. Ступінь розвитку уяви та її особливості мають для творчості не менше значення, ніж, ступінь розвитку мислення.

Творчість – психологічно складний процес, який не вичерпується однією стороною, а існує як синтез пізнавальної, емоційної і вольової сфер людської свідомості.Творчість тісно пов'язана з властивостями особистості (характером, здібностями, інтересами і ін.).

Можливість творчості в значній мірі забезпечується знаннями, що є у людини, які підкріплені відповідними здібностями і стимулюється цілеспрямованістю людини. Найважливішими умовами творчості є наявність певних переживань, які створюють емоційний тон творчої діяльності.

При всій багатогранності творчого процесу особливе місце в ньому займає уява. Вона є центром, фокусом, навколо якого, тісняться інші психічні процеси і властивості, які забезпечують її функціонування. Політ фантазії в творчому процесі забезпечується знаннями (здобутими мисленням), підкріплюється здібностями і цілеспрямованістю, супроводжується емоційним тоном. Вся ця сукупність психічної активності, де уява виконує головну роль, може привести до великих відкриттів, винаходів, створення різноманітних цінностей у всіх видах людської діяльності.

Творчість – це вищий рівень пізнання, яка не може здійснюватися без попереднього накопичення знань. Відкривати нове можна, оволодівши всіма вже здобутими знаннями у даній області.

Творчість має загальні принципи і етапи незалежно від виду діяльності. Разом з тим це не виключає закономірності і етапи, характерні для творчості в межах конкретного змісту.

Англійський учений Г.Уоллес зробив спробу досліджувати творчий процес. В результаті йому вдалося виділити 4 стадії - етапи творчого процесу (в загальному виді): 1) підготовка - зародження ідеї, реалізація якої здійснюється в творчому акті; 2) дозрівання - концентрація знань, що прямо і побічно відносяться до даної проблеми, добування бракуючих відомостей; 3) осяяння - інтуїтивне схоплювання шуканого результату, свідома і несвідома робота над матеріалом, розкладання і з'єднання перебір варіантів; 4) перевірка і доопрацювання.

Інший учений Г.С.Альтшуллер розробив теорію вирішення творчих завдань. Він виділяв 5 рівнів творчості: 1) завдання цього рівня вирішуються застосуванням засобів, прямо призначених для цих цілей. Тут потрібний уявний перебір лише декількох загальноприйнятих і очевидних варіантів рішення. Сам об'єкт в цьому випадку не міняється. Засоби вирішення таких завдань знаходяться в межах однієї вузької спеціальності; 2) завдання другого рівня вимагають деякої видозміни об'єктудля отримання необхідного ефекту. Перебір варіантів в цьому випадку вимірюється десятками. При цьому засоби вирішення такого роду завдань відносяться до однієї галузі знань; 3) на цьому етапі удосконалюваний об'єкт повинен бути серйозно змінений. Прийняття рішення завдань цього рівня доводиться шукати в суміжних областях знань; 4) при вирішенні завдань 4-го рівня удосконалюваний об'єкт міняється повністю. Пошук рішень ведеться, як правило, у сфері науки, серед ефектів, що рідко зустрічаються, і явищ; 5) на останньому рівні вирішення завдань досягається зміною всієї системи, в яку входить удосконалюваний об'єкт. Тут число проб і помилок зростає багато разів, а засоби вирішення завдань цього рівня можуть опинитися за межами можливостей сучасної науки. Тому спочатку потрібно зробити відкриття, а потім, спираючись на нові наукові дані, вирішувати творчу задачу.

На думку Альтшуллера, одним з важливих прийомів вирішення творчих завдань є переклад їх з вищих рівнів на нижчі. Наприклад, якщо завдання 4-го або 5-го рівня за допомогою спеціальних прийомів перекласти на 1-й або 2-й рівень, то далі спрацює звичайний перебір варіантів. Проблема зводиться до того, щоб навчитися швидко звужувати пошукове поле, перетворюючи «важке» завдання на «легке».

Таким чином, довільність, непередбачуваність виникаючих образів, творче перетворення дійсності в уяві підкоряється своїм законам і здійснюється певними способами. А творчий процес спирається на ті ж механізми (аналіз і синтез), які задіяні і при формуванні звичайних образів уяви.

Психологія творчості виявляється у всіх її конкретних видах: науковій, літературній, художній тощо.

Наукова творчість - направлена на відкриття раніше невідомих явищ, їх зв'язків, відносин, на пізнання ще невідомих процесів в природі і суспільстві.

Наукова творчість припускає встановлення факту існування явищ процесів, а головне – розкриття причин, що їх породжують. Вона припускає встановлення логічного ланцюга породжуємих і породжувальних явищ, фактів, подій.

Тому найважливішу роль в науковому творчому процесі грає мислення. Спираючись на сприймані або уявлені факти, він встановлює закономірний зв'язок.

Літературна творчість - творчий процес письменника починається з ідейного задуму. Письменник працює над ідеєю, сенсом твору. Велика і кропітка робота проводиться по збору, накопиченню матеріалу не тільки того, що увійде в твір, але і того, який створює фон описуваних подій, дозволить ужитися у змальовувану ситуацію, проникнути в неї відчуттями і розумом.

1. Увага та її функції. Фізіологічні основи уваги.

Будь-яка діяльність людини вимагає виділення об'єкту і зосередженості на ньому. Свідомість людини виділяє те, що представляє для неї інтерес, відповідає її потребам, життєвим планам.

Увага – це вибіркова активна спрямованість і зосередженість свідомості людини на певному об'єкті, що забезпечує його особливо ясне відображення. Для виникнення уваги необхідно виділити об'єкт, зосередитися на ньому та відвернутися від сторонніх подразників. Увага завжди предметна. Предметом уваги може виступити зовнішній світ, сама психічна діяльність: думки, переживання, відносини, властивості предметів, дії, думки інших людей і свій власний внутрішній світ.

Серед психічних явищ увага займає особливе місце: вона не є самостійним психічним процесом і не відноситься до властивостей особистості, вона завжди включена в практичну діяльністьта в пізнавальні процеси, за допомогою її виражаються інтереси, спрямованість особистості.

Серед вчених існують 2 основні точки зору щодо розуміння суті уваги:

1) увага не існує як особливий, незалежний процес, а виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого психічного процесу або діяльності людини; 2)увагою є цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, що має свої особливості, які не зводяться до характеристик інших пізнавальних процесів.

Увага як особлива форма психічної активності людини, яка включена як необхідний компонент у всі види психічних процесів, виступає як їх необхідний момент.

Увага – характеристика будь-якого психічного процесу: сприйняття, коли ми вслухуємося, розглядаємо, намагаючись розрізнити звуковий або зоровий образ; мислення, коли ми вирішуємо якусь задачу; пам'яті, коли щось згадуємо або намагаємося запам'ятати; уяви, коли ми стараємося щось виразно уявити собі. Тобто, увага – це здатність вибирати важливе для себе і зосереджувати на ньому своє сприйняття, мислення, пригадування, уяву та ін.

Цікаво, що динамічні, спостережувані характеристики уваги – обсяг, концентрація, перемикання та інші безпосередньо не відносяться до пізнавальних процесів.

Увагу також визначають як психофізіологічний процес та стан, який характеризує динамічні особливості пізнавальної діяльності, які виражаються в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці зовнішньої або внутрішньої дійсності, які на даний момент часу стають усвідомлюваними і концентрують на собі психічні і фізичні сили людини протягом певного періоду часу. Увага — це також процес свідомого, несвідомого або напівсвідомого відбору однієї інформації, що поступає через органи чуття, та ігнорування іншої.

П.Я.Гальперін відзначав, що увага не має свого окремого, специфічного продукту, а її результатом є поліпшення всякої діяльності, до якої воно приєднується. Увага є необхідною умовою успішного придбання знань, якості і продуктивності трудової діяльності, самовираження особистості. Вона виконує функцію контролю і особливо необхідна при навчанні, коли людина стикається з новими знаннями, об'єктами, явищами.

На відміну від тварин люди управляють своєю увагою, тому в її динаміці виняткове значення має уміння поставити мету. Постановка і постійне уточнення цілей діяльності викликає, підтримує і перемикає увагу.

За увагою завжди стоять потреби, мотиви, цілі, установки суб'єкта. Спрямованість уваги визначається як готовність до дії. Зосередженість уваги припускає таку її організацію, яка забезпечує глибину, повноту і ясність відображення в свідомості об'єктів, з якими суб'єкт взаємодіє.

Увага виражається зовні в специфічній позі,особливій міміці, яку легко можна спостерігати і за якою можна судити, наскільки уважна людина. Поза уваги характеризується гальмуванням зайвих для діяльності рухів, спрямованістю органів чуття і всього корпусу на об'єкт.

Увага в житті та діяльності людини виконує багато різних функцій. Увага як наскрізний психічний процес, який як би «пронизує» і бере участь в здійсненні інших психічних процесів, виконує наступні функції:

1) селективна функція – виявляється в тому, що увага визначає ту частину інформації, яка реально оброблятиметься, через що вона активізує значущі і гальмує непотрібні в даний момент психічні і фізіологічні процеси, сприяючи цілеспрямованому відбору інформації, що поступає в організм, відповідно до його актуальних потреб і цілей діяльності людини, тим самим забезпечує виборчу і тривалу зосередженість психічної активності на одному і тому ж об'єкті або виді діяльності.

З увагою пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів (їх настройка залежить від актуальності в даний момент часу певного предмету, діяльності для реалізації інтересів особи), якість і результати функціонування всієї пізнавальної активності. Увагою визначається точність і деталізація сприйняття, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислення. Для перцептивних процесів увага – своєрідний підсилювач, що дозволяє розрізняти деталі зображень, для пам'яті – чинник, здатний утримувати потрібну інформацію в короткочасній і оперативній пам'яті, як обов'язкова умова переведення матеріалу, що запам'ятовується, в сховища довготривалої пам'яті. Для мислення увага – обов'язковий чинник правильного розуміння і рішення задачі. У системі міжособистісних відносин увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей один до одного, попередженню і своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять як про приємного співбесідника, тактовного і делікатного партнера по спілкуванню.

2) прогностична, або плануюча функція – виявляється в участі уваги в процесі побудови програми майбутніх дій людини, адекватних актуальній і перспективній ситуаціям. Для ефективного планування майбутніх дій необхідне в ключення і ефективне функціонування багатьох психічних процесів (пам'яті, уяви, мислення, сприйняття), найкращу діяльність яких забезпечує увага і основні властивості (перемикання, розподіл, обсяг, концентрація, стійкість).

3) контролююча - полягає в спрямованості на оцінку загального результату діяльності, оцінку її результатів на окремих етапах виконання, їх відповідність цілям діяльності; контроль за змістом дії, психічного образу та ін. В кожній дії людини є орієнтувальна, виконавча та контрольна частина, остання представлена увагою.

4) утримання (збереження) певної діяльності (збереження в свідомості образів, певного наочного змісту) до тих пір, поки не завершиться акт поведінки, пізнавальна діяльність, поки не буде досягнута мета;

5) інтеграційна функція – об'єднання і узгодження роботи всіх психічних процесів. Окремий скрипаль сам управляє собою, оркестр потребує диригента. У цілісній психіці людини роль такого «диригента» належить увазі.

Перераховані функції уваги є різними варіантами реалізації загальної регуляторної функції уваги, властивої їй як психічному феномену.

Протягом тривалого часу психологи і фізіологи намагалися описати механізми, які визначають виборче протікання процесів збудження та лежать в основі уваги. Увага не має спеціального нервового центра в корі півкуль головного мозку.

Існують різні думки щодо фізіологічних основ уваги. Фізіологічно увага зумовлюється роботою нервових центрів, за допомогою яких відбуваються супроводжувані увагою психічні процеси. Фізіологічний механізм уваги розглядається як своєрідний фільтр, розташований на різних рівнях нервової системи, який відсіває малозначимі сигнали. Водночас увага означає наявність ділянок з підвищеним і зниженим збудженням, які діють взаємозалежно за законом негативної індукції – коли в одних ділянках кори виникає значне збудження, водночас за індукцією в інших її ділянках, не повязаних з виконанням певної діяльності виникають гальмування, згасання та іноді повні припинення нервового процесу, внаслідок чого одні центри збуджуються, а інші – загальмовуються.

Фізіологічними основами уваги вчені називають: 1)ретикулярну формацію – анатомічно і функціонально відособлену нервову тканину, розташовану в стовбурі мозку і в підкіркових областях, яка відсіває, гальмує одні імпульси і підсилює інші, пропускаючи їх в кору головного мозку. Завдяки цьому здійснюється відбір стимулів, що досягають зони ясної свідомості.Ретикулярна формація знаходиться на шляху нервових імпульсів, що стосуються практично всіх пізнавальних процесів (неспецифічні шляхи аферентного і еферентного проведення сенсорної інформації);

2) орієнтувально-дослідницький рефлекс, як можливий механізм уваги, який викликається новими подразниками або несподіваними змінами обстановки. І.П.Павлов назвав його рефлексом «що таке?». Завдяки цьому рефлексу дія нового об'єкту на НС людини стає сильнішою і багатообразною. І.П.Павлов також уподібнював увагу (і ясну свідомість) очагу оптимального збудження, що рухається по корі головного мозку на зразок світлової плями, що «переміщається». Ця ідея як основи уваги виявилася дуже важливою та підводила до деяких істотних фізіологічних механізмів уваги, але і дуже загальною, щоб задовільно пояснювати ці процеси;

3) механізм домінанти – у тих ділянках кори великих півкуль мозку, які піддаються дії нових подразників, створюється достатньо сильний та стійкий очаг збудження – домінуючий (за визначенням А.А.Ухтомського, який створив вчення про домінанту - очаг збудження, що має підвищену стійкість).

Згідно з теорією домінанти – збудження розподіляється по НС нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність (як і умовно-рефлекторні процеси) може створювати в нервовій системі очаги оптимального збудження, які набувають домінуючого характеру. Ці домінанти не тільки панують над іншими і гальмують інші очаги, але набувають здатності посилюватися під впливом дії сторонніх збуджень.

Наприклад, жаба, у якої в певний період створюється домінанта охоплюючого рефлексу передніх лапок, реагує на подразнення задніх лапок посиленням домінуючих охоплюючих рухів передніх лапок. Ця здатність домінанти гальмувати побічні рефлекси та посилюватися під впливом сторонніх подразників була оцінена А.А. Ухтомським як процес, який нагадує увагу, що дало йому підставу розцінювати домінанту як фізіологічний механізм уваги. За рахунок явища домінанти увага забезпечує наявність у корі великих півкуль головного мозку ділянки з підвищеним нервовим збудженням, що домінує над іншими частинами кори. Внаслідок цього свідомість людини зосереджується на певних предметах і явищах.

Цей механізм пояснює такий ступінь зосередженості людини на якому-небудь предметі або явищі, коли сторонні подразники не в силах викликати відвернення уваги, вони залишаються непоміченими.

За даними дослідників – механізм домінанти можна спостерігати на всій поверхні кори головного мозку, незалежно від того, проекційні зони яких конкретних аналізаторів в них локалізуються.

4) виробку динамічних стереотипів під впливом постійного режиму роботи, який значно полегшує виникнення оптимального очага збудження і забезпечує успіх в діяльності.

Не можна допускати неуважного виконання роботи, бо динамічний стереотип неуваги, що склався, важко змінити.

Внесок теорії «домінанти» в аналіз фізіологічних механізмів виборчого протікання збуджень вважається безперечним. Проте необхідно знайти ті конкретні шляхи, на яких будуються окремі види виборчої діяльності тварин і людини та ті нейрофізіологічні системи, які лежать в її основі.

1. Властивості уваги: стійкість, переключення, розподіл, обсяг, концентрація.

Увага людини володіє 5-ма основними властивостями: 1) обсягом; 2) розподілом; 3) концентрацією; 4) стійкістю; 5) перемиканням. Всі перераховані властивості уваги можуть виявлятися у всіх видах уваги – в мимовільній, довільній та післядовільній.

Стійкість – це тривале утримання уваги на предметі або якій-небудь діяльності без відволікання та послаблення її. Стійкою є увага, здатна протягом тривалого часу залишатися безперервно зосередженою на одному предметі або на одній і тій же роботі. Повна стійкість уваги у людини може зберігатися від 15 до 30 хвилин. Протилежністю стійкої уваги є нестійка – така, що коливається, яка то послаблюється, то відволікається убік.

Стійкість уваги у різних людей різна та залежить від ряду чинників: 1)фізіологічних особливостей людини, зокрема властивостекй її НС (сила нервових процесів), загального стану організму в даний момент часу. Так, люди із слабкою НС або перезбуджені можуть досить швидко стомлюватися, ставати імпульсними. Людина, яка не дуже добре відчуває себе фізично, як правило, характеризується нестійкою увагою. 2) психічного стану ( схвильованість, загальмованість і тому подібне); 3) характеру діяльності, відношення до справи, мотивації в певній діяльності (наявністю або відсутністю інтересу до предмету діяльності, його значущістю для особистості). Відсутність інтересу до предмету сприяє частому відверненню уваги від нього, а наявність інтересу зберігає увагу в підвищеному стані протягом тривалого періоду часу. 4) зовнішніх обставин здійснення діяльності – при обстановці з відсутністю зовні відволікаючих моментів, увага буває достатньо стійкою, а за наявності безлічі сильно відволікаючих подразників вона коливається, стає недостатньо стійкою; 5) звичок, що склалися.

У житті характеристика загальної стійкості уваги найчастіше визначається поєднанням всіх цих чинників, разом узятих.

Але стійкість уваги може коливатися і у однієї і тієї ж людини, що залежить від усвідомлення мети діяльності і її значущості, від відношення до виконуваної роботи. Прослідкувати коливання уваги можна при сприйнятті подвійних зображень, наприклад, великого і маленького квадратів: якщо протягом декількох хвилин дивитися на такий малюнок, то менший квадрат або висувається – знаходиться перед великим, або «провалюється» – великий квадрат висувається на передній план. Увага не може довго затримуватися на нерухомому об'єкті (наприклад, крапка на листі), якщо ми не можемо його розглядати з різних сторін.

Чим багатше різними своїми властивостями об'єкт, тим легше зосередити увагу на ньому протягом тривалого часу. Наприклад, читання змістовної книги, бесіда з цікавою людиною.

Стійкість уваги фізіологічно пов'язана з тривалою концентрацією збудження в одній групі нервових клітин. Здатність нервових клітин тривалий час витримувати процес збудження є показником сили нервових процесів. Тому в стійкості уваги за інших рівних умов виявляється загальний тип нервової діяльності людини.

Зосередженість (її протилежність – неуважність) – це утримання уваги на одному об'єкті або одній діяльності при відверненні від всього іншого. Вона зазвичай пов'язана з глибоким, дієвим інтересом до діяльності, події або факту. Ступінь або сила зосередженості – це концентрація або інтенсивність уваги.

Концентрація – це поглинання уваги одним об'єктом або однією діяльністю,ступінь зосередження його на об'єкті, або зданість людини зосереджуватися на головному у процесі діяльності, відволікаючись від усього, що перебуває в цей час поза межами розвязуваного нею завдання. Інтенсивність уваги – рівень витрат нервової енергії на виконання певного виду діяльності, що забезпечує зрозумілість, чіткість та швидкість процесів, які в ній відбуваються. Її показником є поміхостійкість та неможливість відвернути увагу від предмету діяльності сторонніми подразниками. Наприклад, дитина збирає новий конструктор, вона повністю поглинена справою, не відволікається ні на хвилину, не помічає, практично нічого – тут проявляється велика концентрація та інтенсивність уваги.

Люди з сильною НС здатні до більш тривалої концентрації уваги, ніж зі слабкою.

Концентрація тісно пов'язана з обсягом уваги та розподілом. Чим менше об'єктів уваги, тим менше видів діяльності, між якими необхідно розподіляти увагу, тим більше можливість сильної концентрації. Найбільшої сили концентрація досягає, коли увага направлена на один об'єкт або на один вид діяльності.

Переключення – це свідоме та осмислене переміщення уваги з одного предмету або дії на інші, це перебудова уваги, перехід її з одного об'єкту на іншій у зв'язку зі зміною завдання діяльності. Свідоме переключення уваги не треба плутати з відволіканням уваги – це наслідок відсутності вольового зусилля та інтересу до обєкта чи діяльності.

Переключення уваги виявляється в швидкості, з якою людина може переміщати свою увагу з одного об'єкту на іншій, таке переміщення може бути мимовільним та довільним. У першому випадку індивід мимоволі перемикає свою увагу на щось випадкове, а в другому – свідомо, зусиллям волі примушує себе зосередитися на об'єкті. Переключення уваги на мимовільній основі може свідчити про її нестійкість, яка не завжди є негативною якістю. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню та відновленню працездатності НС та організму в цілому. Протягом секунди увагу можна переключити 3–4 рази.

Здатність до переключення є характеристикою гнучкості уваги, що істотно відрізняє одну людину від іншої. Успіх переключення залежить від особливостей попередньої та нової діяльності та від особистих якостей людини. Якість переключення знижується при переході від нескладних дій до складніших, від значущої діяльності до нецікавої. Наприклад, переключення уваги на урок від справ, якимидіти займалися на перерві. Переключення уваги завжди супроводжується деякою напругою, яка виражається у вольовому зусиллі.

У переключенні уваги яскраво виявляються індивідуальні особливості людини – одні люди можуть швидко переходити до нової діяльності, а інші насилу. Люди з більш рухливою НС мають кращі здатності до переключення уваги.

З переключенням уваги функціонально пов'язано два різноспрямовані процеси: включення та відвернення уваги. Перший характеризується тим, як людина переключає увагу на щось та повністю зосереджується на ньому, другий — тим, як здійснюється процес відволікання уваги.

Відволікання уваги – це мимовільне переміщення уваги з одного об'єкту на іншій. Воно виникає при дії сторонніх подразників на людину, зайняту певною діяльністю та може бути зовнішньою і внутрішньою.

Зовнішня відволікаємість виникає під впливом зовнішніх подразників, найбільше відволікають предмети або явища, які з'являються раптово і діють із змінною силою і частотою, у відповідь на них у людини з'являється важкозгасаємий орієнтовний рефлекс. Фізіологічною основою зовнішньою відволікаємості уваги є негативна індукція процесів збудження і гальмування, викликана дією зовнішніх подразників, що не мають відношення до виконуваної діяльності.

Дата добавления: 2015-04-24