Соціальні гарантії

Соціальні гарантії – це соціальні засоби й умови здійснення особою права на соціальне забезпечення. Види і форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами – рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Соціальні гарантії повинні здійснюватися за такими параметрами: 1) держава мусить гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятий рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність; 2) задоволенням так званих пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно (потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охо­ро­ни здоров’я і розвитку фізичної культури). Держава законодавчо гарантує задоволення цих потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг; 3) зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль (підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров’я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці). У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг.

Указані гарантії є способом задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом цивілізованості держави.

Перехід до ринкової економіки потребує зміни підходів до соціальних проблем, які склалися у державі, регіоні, трудовому колективі. За умов розмаїття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого про­цесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання у господарську діяльність певних ланок економіки необхідні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населення з боку держави. Такі заходи повинні гарантувати кожному певний рівень благ і послуг як за рахунок внесків самого громадянина, так і через перерозподіл ресурсів між населенням на потреби його матеріального забезпечення.

Гарантії держави полягають у тому, що вона: 1) створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; 2) вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм (поза зв’язком із вилученою частиною) блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров’я, культурного обслуго­вування, соціального страхування та соціального забезпечення; 3) за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом здоров’я неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (утримання закладів інтернатного типу, соціальні допомоги) тощо.

Розмір коштів, які спрямовуються на соціальні гарантії населенню, повинен мати науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке нове збільшення ресурсів, які спрямовуються на ці потреби, слід порівнювати з реальними можливостями кожного конкретного часу. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на соціальний захист населення, потребува­тиме додаткового залучення податків із фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.

Крім того, соціальними гарантіями є відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальна зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві, за яких здійснення прав і свобод одними людьми чи групами людей стає можливим лише за рахунок нехтування правами і свободами інших [88].

Дата добавления: 2015-05-10