Класифікація гарантій права людини і громадянина на соціальне забезпечення

Забезпечення реалізації права на соціальне забезпечення здійснюється за допомогою різноманітних передумов та юридичних засобів, які за допомогою певних критеріїв можна згрупувати у певні групи. Так, стосовно трудових гарантій Ситницька О.А. їх класифікує за такими критеріями: а) юридич­ною силою – конституційні, міжнародні та галузеві; б) ступенем конкретизації – універсальні та спеціальні; в) сферою дії – загальні та додаткові; г) формою вираження юридичних гарантій, тобто за характером приписів, які містяться в правових нормах, – гарантії-дозволи, гарантії-обов’язки, гарантії-заборони та гарантії-обмеження дій, які негативно впливають на реалізацію особою суб’єктивних прав; ґ) гарантії-санкції [64]. Ці критерії можна застосувати і до гарантій права на соціальне забезпечення.

Рудик В.А. не вказує на критерії, але зазначає, що система юридичних гарантій побудована за дворівневою схемою – гарантії міжнародного права та гарантії внутрішньодержавного рівня. Міжнародні гарантії права на соціальний захист – це комплекс міжнародних стандартів у сфері соціального захисту та нормативно встановлений правозахисний механізм забезпечення прав людини в цій сфері. Внутрішньодержавну систему юридичних гарантій визначено через їх розподіл на такі чотири основні групи:

- нормативно-правові гарантії права людини на соціальний захист – це правова основа юридичного гарантування, що складається із системи нормативних розпоряджень, нормативних актів, у яких закріплено право людини на соціальний захист, організаційно-фінансову основу його здійснення, процедурний порядок реалізації та процесуальний порядок його відновлення в разі порушення;

- організаційно-правові гарантії – це заснована на праві діяльність відповідних державних органів, підприємств, установ і організацій та інших суб’єктів, спрямована на створення організаційно- та фінансово-правових умов для здійснення права людини на соціальний захист;

- процедурні гарантії – це закріплений нормами права порядок надання людині конкретного виду соціального захисту та адміністративний порядок відновлення права людини на соціальний захист у разі його порушення;

- процесуальні гарантії – це система способів та засобів, що забезпечують вирішення спорів у сфері соціального захисту та відновлення порушеного права людини на соціальний захист у судовому порядку [65].

Найбільш поширеною є класифікація гарантій права на соціальне забезпечення за своїм змістом чи характером дій [66]. За цим критерієм вони поділяються на загальні (загальносоціальні) та власне правові, юридичні (спеціальні).

Загальні гарантії – це ідеологічні, політичні, економічні, соціальні та організаційні передумови (фактори, умови), що безпосередньо правом не регламентуються, але є базовими або фундаментом для системи правових гарантій у процесі реалізації норм права на конкретний вид соціального забезпечення.

Юридичні гарантії – це система взаємообумовлених і взаємопов’язаних правових засобів, способів, процедур тощо, за допомогою яких особа може безперешкодно реалізовувати свої права у сфері соціального забезпечення. Їм притаманні такі ознаки, як нормативність, системність, комплексність, постійний характер, юридична надійність, реальність, загальність.

Серед правових гарантій за критерієм їх змісту можна виділити: а) матеріальні (положення правових норм, які безпосередньо містять ті чи інші приписи та заборони); б) процесуальні (положення, які визначають процес реалізації матеріальних гарантій); в) організаційні (положення, які, зокрема, визначають систему судових і власне правоохоронних органів, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, встановлюють їх функції, повноваження їх посадових і службових осіб). Окремим специфічним видом правових гарантій є юридична відповідальність [67].

Вищевказані гарантії окремі вчені поділяють на три групи: соціально-економічні, політичні та юридичні гарантії [68]. Під соціально-економічними гарантіями вони розуміють наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав і свобод (соціальна стабільність, динамічна економіка, відповідні виробничі потужності, належна інфраструктура).

Російський учений-конституціоналіст С. Авакьян виділяє чотири групи гарантій прав та свобод людини і громадянина: 1) матеріальні (економічні передумови); 2) організаційні (інститути державної влади); 3) духовні або ідеологічні (існуючі в суспільстві концепції прав людини, які потрібно роз’яснювати громадянам); 4) юридичні, що поділяються на дві групи: а) процедурні та б) юридична відповідальність [69].

Класифікація гарантій на загальні та спеціальні у більшості випадків проводиться без вказівки на конкретний критерій. Таким критерієм може бути їх місце у системі суспільних відносин (знаходяться у полі правового регулювання чи за його межами).

Коли говорять про класифікацію гарантій прав людини, то на увазі мають правові чи юридичні або спеціальні гарантії.

За сферою дії розрізняють міжнародно-правові (планетарні) гарантії, гарантії в рамках регіональних співтовариств, внутрішньодержавні та автономні (складові частин федерації) гарантії [70]. Гарантії права на соціальне забезпечення доцільно поділити на міжнародно-правові (міжнародні стандарти у сфері соціального забезпечення) та національні (внутрішньодержавні нормативні акти у сфері соціального забезпечення).

Інші вчені залежно від рівня їх юридичного статусу правові гарантії поділяють на міжнародно-правові та національні. Останні, у свою чергу, поділяються на конституційні та галузеві [71]. За такою підставою також можна класифікувати гарантії права на соціальне забезпечення.

В. Погорілко юридичні гарантії поділяє на два види:

- нормативно-правові гарантії – це сукупність передба­чених нормами права юридичних засобів забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина (норми-принципи, юридична відповідальність, юридичні обов’язки);

- організаційно-правові гарантії – передбачені в норма­тивно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації та здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади тощо) [72]. За цією класифікацією можна розглядати гарантії права на соціальне забезпечення.

Гарантії права на соціальне забезпечення можуть поділятися:

- залежно від функціональної спрямованості на: 1) гарантії реалізації (відповідні умови і засоби, які сприяють реалізації кожним закріпленого у законодавстві права на конкретний вид соціального забезпечення); 2) гарантії охорони (встановлення меж здійснення однойменного права, його конкретизація в законодавстві; встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації права, встанов­лення засобів профілактики запобігання правопору­шенням у сфері соціального забезпечення); 3) гарантії захисту (конститу­ційний нагляд, контроль, відповідальність правопо­рушника; встановлення заходів відповідальності винних за порушення відповідного права людини; встановлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права);

- залежно від форми закріплення на: 1) конституційні (система правових засобів, закріплених у Конституції України); 2) галузеві (правові засоби, що закріплені у поточному законодавстві);

- за способом захисту чи залежно від статусу органів, які залучаються до захисту права на соціальне забезпечення на: 1) судові; 2) позасудові;

- за способом викладення в нормативно-правових актах прав у сфері соціального забезпечення на: 1) прості (система засобів і умов, передумов і факторів, що закріплені у правових нормах і забезпечують охорону і захист прав особи чітко визначеного виду); 2) складні (система засобів, умов, передумов, факторів, що закріплюються в законі та забезпечують охорону і захист прав і окремої особи, і певної категорії осіб); 3) змішані (система засобів, умов, передумов, факторів, що закріплюються у законодавстві та забезпечують охорону і захист одночасно комплексу прав і свобод людини та певних категорій осіб);

- за видами правового статусу особи на: 1) загальні (стосуються всіх осіб); 2) спеціальні (стосуються окремих категорій вразливих груп населення);

- за субординацією норм у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення на: 1) матеріальні; 2) процесуальні та процедурні;

- за способом дії на: 1) прямі (безпосередні); 2) опосередковані;

- за ступенем державного забезпечення на: 1) державні; 2) громадські;

- за ступенем конкретизації на: 1) основні; 2) спеціальні (особливі);

- за підставою правового становища особи на: 1) загальні; 2) спеціальні; 3) індивідуальні;

- залежно від основного суб’єкта забезпечення гарантій права на соціальне забезпечення на: 1) державні гарантії, які забезпечуються державою в особі органів державної влади; 2) міжнародні гарантії, які забезпечуються міжнародними інституціями; 3) гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об’єднань громадян; 4) гарантії, які забезпечуються державою за участю самих громадян.

У літературі наводяться й інші критерії поділу гарантій прав людини на певні групи.

На нашу думку, перспективним є поділ гарантій права на соціальне забезпечення в залежності від виду соціального забезпечення: 1) гарантії здійснення права на пенсійне забезпечення; 2) гарантії здійснення права на забезпечення соціальними допомогами; 3) гарантії права на забезпечення соціальними послугами. У середині кожної групи ці гарантії можуть бути конкретизовані.

Дата добавления: 2015-05-10