Поняття гарантій права людини і громадянина на соціальне забезпечення

ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ГАРАНТІЙ ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Проголосивши в Конституції України соціальні права і в тому числі право на соціальне забезпечення, держава таким чином узяла на себе відповідальність за належне забезпечення цього права. Практична цінність цього суб’єктивного права полягає у перетворенні на реальність можливостей, зазначених у ст.46 Основного Закону України. А для того, щоб забезпечити розкриття внутрішнього змісту можливостей, необхідно мати гарантії, що дозволяють ці можливості реалізувати та захищати. Щоб право на конкретний вид соціального забезпечення не залишилося декларативним, а наповнювалось змістом, особли­вої актуальності набуває забезпечення правових гарантій.

Кожній людині, таким чином, повинна бути забезпечена можливість користуватися всіма основними правами і свободами, зокрема, соціальними. Держава мусить реально гарантувати їх всіма доступними їй засобами. Чим вищий ступінь реалізації цих прав, тим більшою мірою обмежується свавілля з боку держави та його органів. Гарантування прав і свобод – це своєрідний зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди прагне до саморозширення і посилення своєї присутності в усіх сферах людської діяльності.

У правовій літературі найчастіше вживається термін „правові (юридичні) гарантії” стосовно законності, прав і свобод людини та громадянина або правового статусу особи, застосування норм права тощо. У публікаціях в одних випадках говориться про гарантії прав і свобод людини, а в інших – про права особи як гарантії, про гарантії діяльності і про діяльність як гарантії, про гарантії відповідальності і про відповідальність як гарантію тощо.

Як правильно підкреслює П.М. Рабінович, формування цивілізованого суспільства, в якому людина визнається найвищою соціальною цінністю, потребує не лише проголо­шення каталогу прав, але й наявності дієвого, ефективного соціально-юридичного механізму реалізації прав та свобод, що містить у собі гарантії їх забезпечення та захисту [37].

У перекладі з французької мови слово „гарантія” означає поручитель. У цивільному праві – це зобов’язання щодо виконання угоди, забезпечення, порука (ст.560-569 ЦК). У словниках слово “гарантія” тлумачиться як забезпечення, запорука, а слово „гарантувати” – як забезпечувати. Також зазначається, що категорія „гарантія” застосовується для позначення способів, засобів, за допомогою яких здійснюється забезпечення [38], або умов, які необхідні для реалізації тих чи інших прав [39].

Необхідно зазначити, що в юридичній літературі немає одностайності щодо терміна для визначення діяльності з надання закріпленим правам та свободам особи реального характеру. У наукових працях, присвячених цій проблемі, крім терміна „гарантії”, вживаються терміни „повага”, „дотримання”, „визнання”, „захист”, „охорона” тощо [40], але найбільш поширеним є термін „гарантії”.

У науковій літературі під гарантіями і, зокрема, прав і свобод людини розуміють:

- передбачені законом засоби, які безпосередньо забезпе­чують правомірність поведінки суб’єктів суспільних відносин [41];

- правові норми, які визначають специфічними юридичними засобами умови і порядок реалізації прав, юридичні засоби їх охорони і захисту у випадку порушення і т. ін. [42];

- система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, засобів та способів, що створюють рівні можливості для здійснення прав, свобод та інтересів особи. Далі вказується, що це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покли­каний сприяти реалізації законів [43];

- система взаємопов’язаних форм і засобів (нормативних, інституційних і процесуальних), що забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав і відповідних їм обов’язків [44];

- умови, способи й засоби, що забезпечують усім і кожному рівні правові можливості для виявлення, набуття й реалізації своїх прав і свобод [45];

- обов’язки держави захищати людину, створювати правові, соціальні й культурні умови для реалізації її прав і свобод, а також діяльність міжнародних і державних організацій із захисту прав людини [46];

- система соціальних умов і спеціально-юридичних засобів, за допомогою яких унормовано життя у суспільству [47];

- певні умови й засоби, що сприяють перетворенню в життя проголошених прав, свобод та обов’язків [48];

- специфічний правовий засіб забезпечення, реалізації, охорони й захисту прав людини і громадянина, тобто це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпе­чення прав та свобод людини і громадянина [49];

- система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, що створюють рівні можливості особі для здійснення своїх прав, свобод і інтересів або іншими словами – це сукупність спеціальних правових засобів і способів, за допомогою яких реалізуються, охороняються і захищаються права і свободи, припиняється їх порушення, поновлюються порушені права [50];

- правові норми, що визначають умови і порядок реалізації прав, юридичні засоби їх охорони і захисту у випадку порушення і т.ін., за допомогою яких забезпечується реалізація правового статусу особи з використанням державного примусу або можливості такого примусу з боку державних органів [51];

- систему норм-принципів, умов і засобів, що забезпечують у своїй сукупності здійснення конституційних прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина [52];

- умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист прав та свобод, є порукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина [53].

Стосовно законності наводяться такі визначення гарантій:

- це об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби, які забезпечують режим законності [54];

- це умови і засоби, способи забезпечення законності [55];

- це обумовлена закономірностями суспільного розвитку система умов, засобів, факторів, що забезпечують процес реалізації законності [56].

В.В. Копєйчиков розглядав гарантії як основну складову механізму реалізації прав, свобод, обов’язків [57]. М.І. Матузов та О.В. Малько вважають, що гарантії являють собою соціально-політичне та юридичне явище, яке характеризує три моменти: 1) пізнавальний, який дає змогу розглядати предметні теоретичні знання про об’єкт їхнього впливу, здобути практичні знання про соціальну та правову політику держави; 2) ідеологічний, який політична влада використовує як засіб пропаганди демократичних ідей усередині держави та за її межами; 3) практичний – як інструмент гарантій юриспруденції та передумова задоволення соціальних інтересів особи [58].

У наведених визначеннях гарантій вживаються такі терміни, як „передумови”, „умови”, „способи”, „засоби”, „фактори”, „методи”, „норми”, „принципи” тощо. Терміни „спосіб”, „засіб”, „метод” близькі за змістом і значною мірою збігаються. Норми і принципи виступають як види правових засобів. Слово „фактор” у широкому розумінні – це все, що впливає на результати якого-небудь явища, його рушійна сила, причина. Передумова – це те, без чого що-небудь не може існувати. Правові засоби – це певні юридичні категорії та діяння суб’єктів з їх застосування з метою досягнення конкретного результату.

На нашу думку, гарантії права на соціальне забезпе­чення – це система взаємопов’язаних економічних, політичних, ідеологічних, соціальних та організаційних передумов, за наявності яких спеціальними (юридичними) засобами забезпечуються кожному рівні правові можли­вості для фактичної реалізації у повному обсязі належного особі права на конкретний вид соціального забезпечення. Гарантіям права на соціальний захист присвячена успішно захищена у 2007 р. кандидатська дисертація Рудик В.А. Проблеми гарантій права на соціальне забезпечення висвітлювались і автором даного навчального видання [59].

Право на соціальне забезпечення може бути тільки тоді реалізоване, коли йому відповідає чийсь обов’язок його забезпечити. Гарантії по суті і є обов’язками держави та її посадових осіб щодо такого конституційного права, як право на соціальне забезпечення (соціальний захист).

На думку Ж. Пустовіт, суттю гарантій права на соціальний захист (соціальне забезпечення) є умови, що створюються державою для реалізації права на соціальний захист. Змістом є заходи, які вживаються державою для забезпечення цього права. Формою є пенсії та інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування і забезпечують рівень життя не нижче від установленого прожиткового мінімуму [60]. Дещо іншої думки щодо форми І.В. Дробуш. Вона вважає, що за формою конституційно-правові гарантії – це передбачені чинним законодавством організаційно-правові та нормативно-правові форми реалізації прав і свобод людини та громадянина [61]. Сирота І.М. вказує, що захист прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту. Під формою захисту він розуміє діяльність уповноважених державою органів по захисту порушених чи оспорюваних суб’єктивних прав [62].

Передумови і юридичні засоби у своїй сукупності становлять систему гарантій права на соціальне забезпечення, за допомогою якої здійснюється однойменне право. Ефективність цієї системи залежить від різних чинників, але основним серед них є наявність визначених елементів у системі функціонування державної влади. До них належать: а) наявність Основного Закону, дія якого не може бути припинена довільно; б) визнання державної влади похідною від влади народу і Конституції України; в) закріплення на конституційному рівні основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та засобів і умов їх здійснення; г) наявність незалежної судової влади; д) можливість захисту своїх прав в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та у міжнародних правозахисних організаціях [63].

Дата добавления: 2015-05-10