Педагогічна теорія Є.М.Водовозової

Питання 30

Любов до ближнього, гуманні почуття і співчуття, закладені в основу педагогічної теорії Є.М. Водовозової, актуальні в сучасній гуманістичній парадигмі освіти. Навчити дітей любити - це, на її думку, перша заповідь у вихованні.

Є.М. Водовозова закликала виховувати в дитині такі якості, як турбота про людей, любов до них, прагнення розділити горе і радість товариша, бути чутливим до горя ближнього, вміти довірятися і довіряти іншому. Вона говорила про важливість створення умов для реалізації цих якостей у практичній діяльності і для вільного розвитку індивідуальності кожної дитини. Найголовнішим педагог вважала В«виключити примус і насильство над дитиноюВ», розвивати добрі якості, без всяких покарань.

Дорослій, працює з дітьми, важливо знайти щось позитивне в кожній дитині, вичленувати цю позитивну складову і посилити своїм довірчим ставленням. В якості мотиву любові до дітей виступає потреба педагога у самореалізації особистості дитини. Вихователь повинен вживати всіх зусиль, щоб вселити дитині віру в свої сили, надію на те, що він все зрозуміє, все зробить, якщо тільки захоче, сумлінно поставиться до предпринятому праці і усидчиво попрацює над ним В».

Позиція Є.М. Водовозової переконливо доводить перевагу побудови відносин з дітьми на гуманних засадах. Вона вважає, що старшим необхідно шанобливо ставитися до будь-якого судженню дитини.

Однією з умов, що сприяють продуктивної спільної діяльності, спілкування і розвитку особистості в колективі, Є.М. Водовозова вважала виховання відносин добра, радості між дітьми і між дорослими і дітьми.

На думку Є.В. Горбильової, цінність ідей Є.М. Водовозової полягає в розумінні цілісного процесу виховання і формування особистості, чіткого позначення завдань розвитку в дитині певної культури, яка В«допоможе йому стати особистістю, здатною глибоко співпереживати і прийти на допомогу іншому, постійно пізнає себе і здатною самовизначитися в житті згідно своїм здібностям і схильностямВ».

31рія «вільного виховання» К. М. Вентцеля. Вентцель Костянтин Миколайович (6.12.1857, м. Санкт-Петербург – 10.03.1947, м. Москва) – російський педагог, теоретик і пропагандист вільного виховання. Навчався у Технологічному інституті (1875 – 1876), у Петербурзькому університеті (1876 – 1877). З 1880 р. – учасник революційного народницького руху. Неодноразово піддавався репресіям. Поступово захоплюється проблемами виховання підростаючого покоління. Він не лише пише статті і книги про «вільне виховання», а й робить спробу практичної його реалізації у створеному (1906) «Будинку вільної дитини». Навчання в «Будинку» було побудоване на пошуковій діяльності вихованців, тобто так, щоб воно мало «характер досягнення дитиною самою собі поставлених цілей…». Обов’язкові навчальні заняття і наперед розроблені плани і програми заперечувались. Необхідні навички в рахуванні, письмі та читанні, наукові знання діти повинні були отримувати в процесі праці з появою потреби в цих знаннях. Вихователь же мав бути другом старшим товаришем, до якого діти можуть звернутись по допомогу. Він повинен був збудити в дитині творчі сили. Ці «Будинки» призначались для дітей 3-13 років. Діти в них могли утворювати групи за інтересами, грати, щось виготовляти, спілкуватися з дорослими – і все це розглядалося, як шлях отримання деяких знань і корисних навичок. Систематичне навчання не передбачалося, центром занять повинні були бути майстерні. Замість постійних вчителів займатися з дітьми повинні батьки. «Будинок» вільної дитини намагався наблизитися до типу ідеального суспільства, заснованого на ідеях свободи, братерства і справедливості. Завданням закладу Вентцель визначив: формування у дітей активного ставлення до життя, природи, отримання знань; перетворення процесу отримання освіти на самоосвіту; перетворення процесу виховання на самовиховання. Вентцелю належить «Декларація прав дитини» (1917), у ній проголошувалися для дітей рівні з дорослими свободи і права (у т. ч.на розвиток своїх здібностей і обдарувань, виховання та освіту, вільне висловлювання думок).

К. М. Вентцель і його прихильники прагнули здійснити свою теорію «вільного виховання» на практиці. Досвід «Будинку вільного виховання», що існував у Москві з 1906 по 1909 р., показав всю неспроможність цієї теорії.

32.Педагогічні погляди і практична діяльність по дошкільному вихованню Є. І. Тихеєвої. Єлизавета Іванівна Тихеєва (1866-1944) – визначна діячка в галузі дошкільного виховання в Росії, послідовниця К. Д. Ушинського. У роки будівництва нової системи дошкільного виховання виявила себе як талановитий теоретик і методист, розробила низку педагогічних положень про роботу дитячого садка; її педагогічні вимоги увійшли в історію дошкільної педагогіки під назвою «метод Тихеєвої», суть якого полягає в поєднанні гри і праці.

Велике місце у процесі виховання Тихеєва відводить грі. Вона доставляє дітям багато радості і задоволення. Ігри розвивають фізичні та духовні сили. Основне завдання дитсадка Тихеєва вважала дати дітям діяти, зайняти їх роботою, щоб користь якої вони розуміли самі. Єлизавета Іванівна говорила, що необхідно навчити дітей навичок виконання найпростіших видів ручної праці; треба поєднувати колективну та індивідуальну працю дітей в дитячому садку та цим виховувати у них навички громадського характеру та особисті смаки й інтереси.

Тихеєва розробила методику розвитку мови дітей, основи сенсорного виховання, систему дитячих ігор і занять, дидактичний матеріал для наочного навчання. Система дидактичних матеріалів побудована на принципі парності і що складається із різних знайомих дітям предметів (дві філіжанки, дві вазочки різних розмірів, колірного забарвлення), іграшок та природного матеріалу (листя, квіти, плоди). Ігри й заняття дітей, де ці дидактичні матеріали використовуються, слід супроводжувати бесідами. Керівну роль в дидактичних іграх і заняттях Тихеєва відводила вихователю.

Одне з провідних місць лінгводидактичній системі Є. Тихеєвої посідає проблема словникової роботи. Єдність теоретичних і практичних розробок визначили довгочасний вплив поглядів Тихнеєвої на методику словникової роботи, її теорію і практику. Провідними методами введення нових слів у словник дитини вона вважала екскурсії по кімнаті (ранній вік), екскурсії-огляди (місцеві екскурсії) та екскурсії за межами дитячого садка.

Засобами навчання рідної мови, за конституцією Тихеєвої, виступають: мовлення оточуючих дорослих, спілкування з дорослими, художня література, дидактичний матеріал (картини, іграшки). Серед методів навчання та розвитку мовлення Тихеєва називає: екскурсії, екскурсії- огляди, спостереження, дидактичні ігри, мовні вправи, бесіди, читання художніх творів, заучування віршів.

Розвиток мовлення дітей Є. І. Тихеєва розглядає в неподільній єдності з іншими сторонами особистості: розумовим, моральним, духовним, естетичним розвитком; різними видами діяльності (ігрова, трудова, навчальна, творча); позитивними емоціями.

Дата добавления: 2015-05-08