Педагогічна теорія П.Ф.Лесгафта

Суспільно-педагогічна діяльність П.Ф.Лесгафта..

Багато професорів академії надали на формування характеру і поглядів Лесгафта. істотний вплив, але головну роль у становленні його як анатома-дослідника і вченого зіграв безсумнівно професор Венцеслав Леонідович Грубор. 23 березня 1863 наказом по військовому відомству про чини цивільних Петро Францевич Лесгафт був призначений надкомплектні ординатором без грошового утримання у Другій військово-сухопутний шпиталь, в жіноче відділення хірургічної клініки професора А.А. Китер. У цей же час Лесгафт захопився антропологією, вивчає варіанти будови черепа, особливості росту та формування його в осіб різного віку та статі.Антропологія давно займала Петра Францевич Лесгафта і він пише велику статтю «Завдання антропології і метод її вивчення», яка привернула новизною і оригінальністю поглядів автора на зовсім ще нову галузь знання. У вересні 1872 Лесгафт починає працювати в якості консультанта в гімнастичному закладі А.Г. Берглінда, де він міг на практиці здійснювати ті принципи і уявлення, які згодом складали науково-теоретичні основи його раціональної гімнастики. Восени 1875 р. він починає читати лекції на Володимирських курсах. Ці лекції викликали багато розмов у столичному суспільстві. Петро Францевич Лесгафт заперечував будь-яке «божественне начало» і міцно пов'язував психічні процеси з фізіологічними. Тоді П.Ф. віддався новому, який захопив його справі - розробці питань фізичного виховання. Початок був покладений в Гімнастичному інституті Бергмана. Спостерігаючи за проведенням занять Лесгафт вносив до них корективи, давав поради, встановлював послідовність і інтенсивність навантаження при окремих вправах, вів антропометричні дослідження. З 15 березня 1875 на прохання директора гімназії Медичний департамент прийняв Лесгафта на посаду чиновника для особливих доручень. Перше «особливе доручення» - поїздки закордон «для докладного ознайомлення з педагогічною гімнастикою і з установами для спеціального приготування вчителів цього мистецтва».Найважливішою умовою успішного викладання гімнастики він вважав дотримання суворої послідовності в дозуванні навантаження, обов'язкове врахування індивідуальних здібностей учнів.

Петро Францевич Лесгафт прославив своє ім'я як біолог, анатом, антрополог, педагог, лікар, творець наукової системи фізичного виховання, керівник великого науково-дослідної установи. Серцевиною педагогічних поглядів Лесгафта на фізичне виховання стало положення про єдність фізичного і духовного розвитку при вирішальній ролі морального виховання.Світоглядні та наукові концепції П.Ф.Лесгафта, ідеї психофізіологічної єдності людської природи й ролі фізичного виховання у всебічному розвитку та формуванні особистості ґрунтуються на здобутках педагогічної науки ХIХ століття та даних його власних анатомо-

фізіологічних досліджень. В історії розвитку педагогічної теорії П.Ф.Лесгафту належить особливе місце засновника науки про фізичне виховання. За традицією, що склалася у другій половині ХIХ століття, терміном «освіта» П.Ф. Лесгафт позначає весь процес розвитку й формування людини як особистості. В його працях з анатомії і фізіології, гігієни, психології й педагогіки людина постає як цілісний організм і особистість одночасно. Наголошуючи на необхідності фізичного виховання, П.Ф.Лесгафт розглядав його як необхідну складову всебічного розвитку особистості: «історичний досвід свідчить, що школа не може існувати без фізичної освіти; фізичні вправи повинні бути неодмінно щоденними, у повній відповідності до розумових занять», тому що «будь-яка одноманітна діяльність втомлює, пригнічує молоду людину та вбиває в неї будь-яку самостійність».

№ 35 Перші заклади суспільного дошкільного виховання в період 19-початок 20 ст

В Україні перші суспільні дошкільні заклади з'являються у ХІХ столітті. У 1839 р. у Полтаві на кошти земства було відкрито перший заклад для дітей віком від трьох років. До закладу приймали дітей із бідних родин, які під час денних робіт батьків залишалися без догляду; час перебування був з 7 ранку до 21 години вечора, діти отримували їжу, одяг та медичну допомогу.Утримувався цей заклад за рахунок благодійних пожертв.

Перша спроба відкриття дитячого садка в Україні, називається 1858 рік. Здійснила її дружина редактора газети "Киевские губернские ведомости" Є.Чернишова. У її зверненні до М.І.Пирогова, який тоді обіймав посаду попечителя Київського учбового округу, було викладено цілісний погляд на організацію і зміст системи виховання малят. Цей дитячий садок призначався для дітей заможних батьків.

В 1866 р. освіченими жінками в містах Миколаєві та Одесі було створено перші приватні дитячі садки. Перший такий садок у Києві в 1871 р. відкривають сестри Марія та Софія Ліндфорс (дівоче прізвище С. Русової). Утримувати дітей у цих закладах могли лише заможні родини - це були діти інтелігенції та підприємців. Особливу популярність вони отримали серед української інтелігенції, адже в садках вперше було втілено ідею національного дошкільного виховання.

У 1882 році утримувачка початкової школи К.Безменова також відкрила приватний дитячий садок. За її уявленням, дитячий садок - це та ж елементарна школа, але в ній "корисне і серйозне іде поруч з приємним та цікавим для дитячого віку". До цього дитячого садка приймалися діти з п'ятирічного віку. Отже, цей заклад орієнтувався головним чином на підготовку дітей до навчання в школі. Проіснував дитячий садок К.Безменової до 1889 року

Значно сприяли організації та поширенню закладів для виховання дітей дошкільного віку педагогічні товариства, які починають створюватися в даний період у великих містах України. Це були суспільно-педагогічні організації, які очолювали прогресивні представники інтелігенції: педагоги, лікарі, освічені батьки. Педагогічні товариства популяризували ідею суспільного виховання дітей дошкільного віку, сприяли поширенню наукових поглядів на виховання та навчання дошкільнят Товариством „Дитячий садок” у 1872 р. за ініціативи І. Іванова в Сімферополі було відкрито заклад „денного перебування щодо виховання і навчання дітей дошкільного віку - дитячий садок”. У 1895 р. в місті Ялта було відкрито дитячі притулки-ясла „Ясла заріччя”. У Керчі в 1897 р. розпочав свою діяльність Фребелівський дитячий садок, організований товариством „Ясла”. Денні дитячі притулки-ясла, відкриті в 1896 р. у Сімферополі, в 1900 р. у Севастополі та в 1912 р. у Євпаторії, діяли на основі принципів народних дитячих садків, їх метою були - боротьба з дитячою бездоглядністю, всебічний розвиток дітей і допомога працюючим батькам.

У Києві в 1890 р., а пізніше й в інших містах, були організовані фребелівські товариства, які відкривали приватні дитячі садки. Виховательки цих закладів були досить кваліфіковані; у садках застосовували віковідповідні методи виховання та навчання, які не перевтомлювали дітей і забезпечували необхідний рівень підготовки до школи.

Значна роль в організації дошкільних закладів належала благодійним і громадсько-педагогічним товариствам: засноване у 1899 р. О. Калініною Керченське товариство піклування про дітей ініціювало відкриття дитячого садку та Пушкінського майданчику для фізичних ігор, вправ і занять; Сімферопольське товариство „Дитяча допомога”, засноване в 1905 р. С. Шнейдер, сприяло відкриттю та діяльності впродовж багатьох років дитячих майданчиків у містах Сімферополі та Саках

Існуючі на той час при земствах „Товариства опіки над бідними” відкривали так звані народні садки, які утримувались переважно на благодійні кошти. У 1897 р. на кошти земств у Полтавській губернії з'являються перші дитячі садки для селянських дітей на час літніх сільськогосподарських робіт. В 1902 році діяв вже 151 такий дитячий заклад. Це були переважно благодійні заклади, які не мали планової виховної роботи.

Створене в 1902 р. Київське товариство сприяння вихованню й захисту дітей відкрило безкоштовний народний дитячий садок із притулком для сиріт і напівсиріт з найбідніших верств населення. У 1905 р. у місті Києві працювало 5 народних дитячих садків, у яких на одну виховательку приходилось до 50 дітей, віковий склад груп був неоднорідним, інколи з дітьми дошкільного віку приходили їх брати й сестри 7 - 9-річного віку, які не ходили до школи Діти знаходились у дитячому садку по 6 - 8 годин на день. У місті Харкові товариство працюючих жінок теж організувало дитячий садок.

№ 36. Розробка теоретичних засад виховання дітей дошкільного віку в працях І.О.Сікорського. Іван Олексійович Сікорський народився 24 травня 1842р. У 1862р. вступив до університету, 1872р. захистив дисертацію на ступені доктора медицини. У 1885р.стає професором кафедри психології і нервових хвороб університету св. Володимира, де викладав 26років. І.О.Сікорський набув популярності як лікар практик, громадський діяч, обдарований педагог. Він став засновником лікарського-педагогічного інституту для дітей з психічним відхиленням. Помер Сікорський 1 лютого 1919р. Концептуальних положень педагогічної спадщини Сікорського емпіризму і почати розробку принципів виховання на базі комплексного всебічного виховання дитини, ланцюгом що з’єднує сім’ю і школу, а об’єднання психологічної медицини науки виховання й сім’ї, фундаментом для ефективних виховних впливів. Метою виховання вчений вважав досягнення гармонійного розвитку духу і тіла психічного і фізичного розуму, почуття волі, врівноваженості, розумового морального і естетичного начала. Перш за все на його думку слід дотримуватись відповідності духовної і фізичної сфер. Під цим кутом зору він проаналізував сутність дитячих ігор, розробив їх класифікацію. В обґрунтуванні Сікорського гра для дитини не тільки забава, а свого роду розумова праця, шкала мислення, де даються конкретні знання про предмети їх розміри,фізичні якості, причинно-наслідкові зв’язки явищ.

№ 37 Педагогічна іпросвітницька діяльність Н.Д.Лубенець.

Вагомий вплив на формування педагогічного світогляду Н. Лубенець мала також творча співпраця з її чоловіком, відомим педагогом і громадським діячем Т. Лубенцем.

Проведене дослідження засвідчило, що педагогічна і просвітницька діяльність Н. Лубенець була насиченою і багатогранною: голова Комісії дитячих садків Київського товариства сприяння вихованню і захисту дітей (1902-1906), голова Київського товариства народних дитячих садків упродовж всього періоду його існування (1907-1917), співзасновник та головний редактор першого в Україні друкованого видання з проблем дошкілля – журналу „Дошкольное воспитание” (1911-1917), активний член Київського Фребелівського педагогічного товариства (1908-1917), викладач Фребелівського педагогічного інституту (1908-1912), засновник і викладач Київської школи нянь-фребелівок (1905-1917), автор ґрунтовних праць з дошкільного виховання, які стали вагомим внеском в українську дошкільну педагогіку. Всю свою громадську та педагогічну діяльність Н. Лубенець спрямовувала на популяризацію ідеї суспільного дошкільного виховання, організацію народних дитячих садків та включення їх до державної системи освіти.

Історико-педагогічний аналіз спадщини педагога дав змогу визначити найважливіші положення щодо організації та функціонування суспільного дошкільного виховання, на яких вона акцентувала увагу громадськості, педагогів, батьків: дошкільний вік відіграє винятково важливу роль у розвитку і становленні особистості, тому дошкільник не повинен залишатися поза компетентним впливом дорослих; вирішення проблеми охоплення дітей суспільним дошкільним вихованням можливе за умови державної підтримки та участі всього суспільства у цьому процесі; дитячий садок – найкращий і найдоцільніший заклад для громадського виховання дітей дошкільного віку; необхідність організації дитячих садків обумовлена конкретними закономірностями суспільно-економічного розвитку країни; дитячі садки покликані здійснювати виховання дошкільників у єдності з сім’єю, мають стати школою для батьків, осередком педагогічної культури й освіти; система суспільного дошкільного виховання має бути представлена як державними безкоштовними дитячими садками, так і приватними платними дошкільними закладами для дітей забезпечених батьків; важливими завданнями дитячих садків є єдність розумового, фізичного, морального, естетичного, трудового і національного виховання та підготовка дітей до навчання в школі й подальшого життя.

№ 38 Теоретичні засади українського дошкілля в педагогічній спадщині Н.Д.Лубанець.

Важливим результатом дослідження є з’ясування теоретико-методичних засад діяльності дитячого садка, пропонованих Н. Лубенець, а саме поглядів педагога на мету, завдання, принципи роботи дошкільних закладів, вимоги до організації дитячої діяльності. Розробки педагога спрямовувались на визначення і впровадження таких видів діяльності дитини, в яких найбільше проявляється активність, самостійність, творчість, розвиваються та зміцнюються фізичні сили дитячого організму, формуються необхідні моральні та суспільні якості, естетичні смаки, тобто які сприяють всебічному гармонійному розвитку дошкільника. Такі підходи до організації виховання у дошкільному закладі переконливо засвідчують їх відповідність сучасним вимогам.

Розкрито актуальність для розвитку сучасної дошкільної освіти позиції Н. Лубенець щодо створення на терені України дошкільних закладів різних типів: державних та приватних сімейних дитячих садків і ясел, де були б створені найкращі умови для зміцнення здоров’я дитини, розвитку її творчих здібностей, формування моральних якостей, елементарних трудових навичок, естетичного виховання тощо.

Встановлено, що характер стосунків між вихователем і вихованцями у дитячому садку Н. Лубенець розглядає з позицій педоцентризму або вільного виховання, вона вказує на необхідність глибокої поваги, турботи, любові до кожної дитини, здатності вихователя бачити в кожній дитині індивідуальність і забезпечувати умови для її гармонійного і всебічного розвитку. Зміст освітньо-виховної роботи у дошкільному закладі педагог спрямовує на творчий розвиток особистості та розкриття здібностей кожної дитини. Такі підходи до виховання і навчання характерні і для сучасної дошкільної освіти та можуть слугувати засадам її гуманізації.

Визначено внесок Н. Лубенець у розв’язання проблеми наступності між дошкіллям і початковою школою, яка залишається актуальною і нині. Питання теорії і практики дошкільного виховання педагог тісно пов’язувала з проблемами початкового навчання, виступала за спільні зусилля вихователів і вчителів у навчанні і вихованні дітей. Вона запропонувала такі основні напрями, за якими необхідно спрямовувати роботу із забезпечення єдності і наступності освітньо-виховної роботи в дитячому садку і школі: підтримка та зміцнення фізичного здоров’я дітей; встановлення доброзичливих взаємин між дитиною та вихователем, а згодом з учителем; відповідна організація діяльності дітей, яка передбачає продовження школою розпочатого у дитячому садку, а саме: включення у шкільні програми малювання, ліплення, вирізування з паперу, музики, елементів ігрової діяльності та трудового навчання; зовнішній вигляд дитячого садка і школи мають відповідати естетичним нормам, адже дитина виховується не лише спеціальними прийомами і методами, а й усім середовищем, яке її оточує; вільне, активне і невимушене перебування дитини у дошкільному закладі як основа дисципліни у школі. Така система педагогічної роботи із забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланкою освіти може бути врахована сучасними педагогами у навчально-виховному процесі.

Аналіз праць Н. Лубенець показав, що вона виробила конкретні вимоги до особистості вихователя, вказала на необхідність його фахової теоретичної і практичної підготовки, підкреслила специфіку педагогічної праці у дошкільному закладі та розкрила основні підходи до дітей дошкільного віку. Вона розглядала педагогічну професію як творчу. Про це свідчать риси, які були притаманні і самій Н. Лубенець: любов до дітей, високий професіоналізм, педагогічний такт та постійний саморозвиток. Вибір професії вихователя, на думку педагога, повинен ґрунтуватись на природній схильності до роботи з дітьми. Обґрунтовані Н. Лубенець пріоритетні напрями педагогічної діяльності вихователя мають важливе значення для підготовки фахівців з дошкільного виховання в сучасних умовах.

Встановлено, що педагогічний доробок Н. Лубенець з питань дошкільного виховання є вагомим внеском у скарбницю вітчизняної педагогічної думки, а її організаторський талант мав велике значення для становлення суспільного дошкільного виховання в Україні. Педагогічна спадщина Н. Лубенець й у наш час не втратила свого значення, заслуговує на уважне і глибоке вивчення та творче використання її порад у роботі дошкільни закладів.

Дата добавления: 2015-05-08