Методологія і методика стилістичного аналізу публіцистичного тексту як цілісної структури

Методологія стилістики охоплює узагальнюючу час­тину знань про мову, її функції. Вона, зокрема, передба­чає оцінний розгляд усіх виявів мови, таке використан­ня її одиниць, яке зумовлюється спілкувальними потре­бами людини ^забезпечується своєрідною матеріальною сутністю мови й мовленн^. Методи стилістики. У лінгвістиці, отже і в стилістиці, використовують і загальнонаукові, і спеці­альні методи дослідження — різні способи осмислення мови, її структурних елементів, одиниць.

До загальнонаукових методів належать:

— методи індукції і дедукції. Це взаємо­пов’язані методи (способи) вивчення немовних і мовних явищ. Індукцією (лат. іпсіисіло — наведення) є спо­сіб мислення, за якого спершу розглядають окремі, але однотипні за певними спільними ознаками (озна­кою) мовні явища, об’єднують їх, практично розкласи- фіковують в одну чи кілька груп і репрезентують усно або писемно. Прикладом індукції можуть слугувати за­писані у три рядки іменники І відміни (дібрано одно­типний мовний матеріал — іменники, що мають спільні граматичні категорії і значення — рід, число, відмінок, а також певний приголосний звук у кінці основи слова й певну флексію). Після цього формулюють морфологічне правило про належність цих іменників до І відміни і про належність іменників кожного з трьох рядків до твер­дої, м’якої чи мішаної груп. Це вже дед.укція (лат. сіе- сіисио, від сіесіисо — відводжу, виводжу) — особливий спосіб мислення, який полягає в теоретичному узагаль­ненні, в підсумковій оцінці певних однотипних мовних явищ, у формулюванні на цій основі певного правила (правил);

— методи аналізу і синтезу. Терміни «аналіз» і «синтез» широко вживаються навіть у роз­мовно-побутовому мовленні, особливо в мовленні осві­чених осіб. Ана ліз — це розумово-мовленнєвий, нау­ково-дослідний процес розчленування певного цілого (якогось предмета, явища природи) на частини: слова — на морфеми, звуки іт. ін. Синтез — це формування цілого з частин, об’єднання їх у певну цілісніть; спосіб вивчення предмета на основі єдності і взаємодії власти­вих йому частин. Наприклад, записане на дошці прос­те поширене двоскладне речення Батько з сином вихо­дять з затінку на сонце (О. Донченко) учитель пропо­нує учням проаналізувати за членами речення (батько з сином — складений підмет і т. ін.), визначити в ньо­му тип синтаксичного зв’язку (узгодження й керуван­ня). Після цього формулюється висновок. Це вже син­тез як спосіб мислення про те, що всі слова в цій групі утворюють речення: просте, двоскладне, розповідне, поширене, повне. Отже, синтез — це узагальнення, думка, яка сформувалась на основі аналізу, тобто внас­лідок наукового осмислення частин певного окремого цілого;

— метод спостереження. Усе наявне в при­роді і в самій собі людина сприймає зором, на слух або ж тільки його уявляє. Цим найчастіше й починається пі­знання людиною її оточення, свого минулого тощо. Спостереження за кимось, чимось є початковою ланкою пізнання. Спостерігаючи за певним об’єктом (словом, реченням, організмом, предметом та ін.), людина вда­ється до аналізу, синтезу спостережуваного, до індук­ції, дедукції. У такий спосіб і формується наукове знан­ня про будь-що в природі. Наприклад, для астрономії спостереження є основним методом дослідження, бо вчені об’єктивно не можуть проводити експериментів (дослідів), наприклад, з небесними тілами, змінювати їх тощо;

— метод експерименту. Найчастіше його застосовують у природничих науках, коли певні явища добирають і вивчають за точно визначених умов і з до­помогою певної апаратури, що дає змогу простежити за процесами в організмі людини, тварин, у неживій при­роді. У лінгвістиці експериментальний метод найком- пактніше і в прямому вияві застосовується у фонетиці (в експериментальній фонетиці) під час дослідження з допомогою спеціальних технічних приладів фізіології особливостей творення звуків мовними органами лю­дини;

— зіс та в ний метод. Це один із способів пізнан­ня, який дає змогу з’ясувати, чим певний предмет чи явиЩе відрізняється від інших. Зіставний метод засто­совується зазвичай як до генетично (споконвічно) нес- поріднених мов (українська, турецька і под.), так і до споріднених, тобто мов, які мають спільне (більш чи менш близьке або віддалене) походження, які в минуло­му утворились від різних діалектів якоїсь однієї мови — мови-основи (прамови);

— структурний (структуральний) ме­тод. Він зорієнтований на вивчення структури мови — однієї мови чи кількох (багатьох). Структурним мето­дом встановлюють, зокрема, різноманітність фонетич­ної будови слів, навіть функціонування в словах окре­мого звука: в якому звуковому оточенні може вжива­тись у словах певний голосний чи приголосний звук; якою може бути послідовність звуків у словах; які спо­луки звуків у них можливі, а яких не буває і т. ін.; як

можуть поєднуватись між собою морфеми в словах, сло­ва в словосполученнях і реченнях тощо;

— статистичний (математичний, або кванти­тативний, або кількісний) метод. Його сутність поля­гає в підрахунках будь-яких мовних одиниць: звуків у сло­вах, слів і членів речення в реченні, речень у тексті тощо.

Розглянуті вище методи своєрідно застосовують і в інших науках, бо все, що вивчається в кожній окремій галузі знань, може порівнюватись (об’єкти кожної ок­ремої науки), має минуле й сучасне, свою особливу структуру. Усе, що наявне в природі, суспільному жит­ті, підлягає статистичному аналізові.

Серед спеціальних методів (методів мовознавства) найсуттєвішим є порівняльно-історичний ме­тод. Він поєднує в собі таку сукупність прийомів і про­цедур вивчення окремої мови, якими встановлюється минуле, історичний розвиток певної групи мов, спільне в їх лексиці, фонетичній і граматичній системі. На цій ос­нові визначається і спорідненість певних мов. Такі мови мають спільне походження — більш чи менш віддалене або й зовсім очевидне; їх називають спорідненими (індо­європейська сім’я мов, германська група мов, східно­слов’янська підгрупа мов та ін.).

У стилістиці зі спеціальною дослідною метою вико­ристовують і суто своєрідні методи аналізу того, що ста­новить об’єкт і предмет мовностилістичних явищ, функ­ціонування мовних одиниць, а саме:

— структурно-стилістичний метод. Ним передбачається врахування того, функцію (функції) якої саме мовної одиниці належить визначати — фоне­ми, морфеми, слова, сполучення слів, словосполучення, члена (членів) речення, речення чи тексту;

— с е мантико-сти лі стичний метод. Він зорієнтований на визначення функцій семантично ок­ремої чи окремих мовних одиниць — від морфеми (коре­ня слова, афіксів) і до тексту. З’ясовується своєрідність і залежність стилістичної функції мовної одиниці від її семантики. Напр.: кінь, але коник (зменшено-пестли­ве); кониченько (народно-поетичне, пестливе); конисько (зморений, слабосилий кінь): От-от, здавалося мені, …приїхав віз, приволікся конисько (О. Кобилянська); ко­нище (збільшене, часто зневажливе до кінь);

— статистично-стилістичний метод. Цей метод передбачає врахування кількості функцій, що їх може виражати певна мовна одиниця; також врахову­ється кількість однотипних мовних одиниць (наприклад, суфіксів), спроможних виконувати якусь однотипну функцію;

— порівня льно — с ти ліс тичний метод. Спрямований на виявлення мовних одиниць, котрі ви­конують неоднакову функцію (наприклад, омоніми — слова однозвучні, але з іншою семантикою, або синоні­ми, які збігаються чи близькі семантично, проте різні за звуковим складом, через що й розрізняються стилістич­но, функціонально).

Сукупність взаємопов’язаних методів вивчення й засвоєння стилістичних функцій структурних одиниць мови становить методику стилістики.

Дата добавления: 2015-05-08