М.С.Грушевський як реформатор журнально-видавничої справи кінця ХІХ – поч. ХХ століття. 4 страница

b) Втрата купівельної спроможності основної частини населення

c) Зубожіння народних мас

В демократичних суспільствах за економічним показником судять про ефективність діяльності уряду

— несформований і незатверджений бюджет – страждає інвестиційна політика держави, обділені працівники бюджетної сфери і найменш захищені верстви суспільства. Найгірший бюджет є кращим ніж ніякий. В Україні якщо не прийняли бюджет – діє бюджет минулого року.

— ріст відкритого і прихованого безробіття;

— конфлікт між гілками влади;

— фізична смерть або тривала недуга перших осіб;

— виборча кампанія.

Нестабільну політичну ситуацію не можна розцінювати як вкрай негативне явище. Своєчасно вирішена, вона призводить до поступу. Невчасно вирішена – до вищого рівня нестабільності: політичного конфлікту і політичної кризи.

Політичні конфлікти:

1. локальні

2. регіональні

втрата територіальної цілісності держави

1. державні

2. міждержавні

3. світові

втрата самостійності і незалежності держави.

Політична нестабільність може ініціюватись із-за меж держави.

Політична криза – вищий рівень політичної нестабільності. Коли не може повноцінно функціонувати один з органів влади.

Журналісти при нестабільних політичних ситуаціях, які вже мають форму конфлікту або кризи, вдаються до таких заходів:

1. з’ясовують причини виникнення такої ситуації;

2. визначають основні сил протистояння, їх вимог, гасла можливості; Під особливим контролем ж-та є позиція силових структур;

3. визначають масштаби дестабілізації;

4. простежують зміни в політичній ситуації і тенденції розвитку подій;

5. інформують про позиції провідних політичних сил світу щодо певних подій;

6. прогнозують хід розвитку політичного процесу, з’ясовують шляхи подолання кризових явищ.

Вплив на формування політичної влади:

Політична влада – це державна влада + влада політичних організацій. Державна влада в демократичних суспільствах поділяється на три гілки6 законодавчу, виконавчу і судову. Влада політичних організацій реалізовується через депутатські фракції, програмні документи, представників цієї політичної партії в урядових структурах (КМУ, окремих міністерствах та комітетах).

Вплив ЗМІ:

— під час виборів;

— мають підвищувати електоральну активність;

— відстежують процес формування та роботу парламенту і КМ;

— висвітлюють роботу політичних партій;

— преса і влада – природні опоненти. Преса – соціальний інститут, який прискіпливо оцінює роботу уряду. Функція сторожового пса – з приводу і без приводу гавкати на уряд, щоб той не зіпсувався.

— Відстежують ймовірні кандидатури на ті чи інші посади, аналізують з точки зору професіоналізму, освіти, досвіду, моральних критеріїв.

Преса формує громадську думку про певних політиків та політичні сили, що має велике значення під час виборів. ЗМІ – одне з основних об’єктивних і авторитетних джерел інформації щодо кандидатів, платформи та програми політичних партій. “Політики стають політиками завдяки тому, що на них звернули увагу медіа”. ЗМІ створюють імідж та підтримують рейтинги теперішніх чи майбутніх політиків.

47. Культурний синтез «Схід-Захід» у публіцистиці В. Липинського.

Проблему «Схід чи Захід» порушував у своїй публіцистиці В. Липинський. У своїх планах створення і розбудови Української Держави він бачив Україну у тісному зв’язку із Заходом, хоча й не заперечував різнорідності соціальних станів, наявності різних світоглядів, різних культур, різних релігій, різних впливів. В. Липинський пише: «Маючи в своїй нації і Схід і Захід, і одну і другу церкву, і один та другий – то ці то інші форми приймаючий і сам в собі непереможний історичний напрям – ми мусимо, коли хочемо бути нацією, ці два напрями під гаслом єдності та індивідуальности нашої національної в собі весь час гармонізувати. Без такої гармонізації ми гинемо як нація: підпадаєм – не завойовані ніколи чужою зброєю, а завжди власним внутрішнім розкладом – під впливи то східної Москви, то західної Польщі. Гинемо, покарані за невиконування того завдання, яке дано тільки нам, бо ці дві наші загарбуючі нас в часах слабости душі нашої, сусідки – одна по своїй східно православній, а друга по своїй західно-католицькій ексклюзивности – його виконати не в силі. Отже, щоб бути українцями і щоб була Україна, держімся кожний своїх традиційних основ, своїх коренів, а одночасно на ґрунті цієї своєї традиції, кожний в організації своєї церкви і на ґрунті своєї традиційної культури, змагаймо до гармонійного наближення себе до наших земляків другої церкви, другої культури» [14]. Таким чином, В.Липинський прагнув до гармонії, до синтези – і це мало стати запорукою виконання месіанської ідеї. І. Мірчук писав: «Досконала синтеза Східу і Заходу – це коротка формула, в яку вбирає він українську месіяністичну ідею».

Михайло Грушевський восени 1894 року почав професорувати у львівському університеті.

У 1873 році у Львові заходом наддніпрянських українців повстало Товариство ім. Шевченка. Воно поклало собі за ціль плекати освіту українського народу. Це товариство 1892 року перемінилося в наукове, бо ж справи освіти вела вже й так іще перед цим товариством "Просвіта". Грушевський здавна цікавився науковим Товариством і ще з Києва присилав до Записок Товариства свої праці. У Львові ж він із молодечим жаром кинувся до праці в Товаристві. Його зараз же 1894 року обрали головою історично-філософічної секції (відділу) Товариства, і він тут головував аж до 1914 року.

Праці, що читали на сходинах секції, друкували потім у Записках наукового Товариства ім. Шевченка. Під редакцією Грушевського вийшло цих Записок 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторін друку. Це видання розходилося не тільки серед українців, але йшло й до великих чужих бібліотек, до університетів та академій усіх культурних народів: і в Європі і в Америці, а навіть у Австралії. Це було перше українське видання, що звернуло на Україну увагу цілого наукового світу.

А більші наукові праці друкувалися окремими книжками в окремих виданнях історичної секції, у Збірниках. Тут почала виходити велика Історія України-Руси Грушевського. Перший її том вийшов 1898 року в століття появи "Енеїди" Котляревського, в році, коли всі українці, які мали до того змогу, святкували ювілей відродження українського письменства. Появу цього першого тому прийняли всі з великим захопленням — це ж була перша національна історія України. Грушевський розраховував, що всю історію вмістить у шістьох томах, пізніше поширив уже її на 8-9 томів і мав думку довести її аж до XIX століття. Працював він над нею ціле своє життя, але таки не зміг її закінчити, довів її з 9 томом до смерті Б.Хмельницького.

При історичній секції позасновувалися згодом іще різні наукові комісії й повстали різнородні наукові видавництва. Грушевський мав нагляд над усіма цими виданнями й часто вміщував у них свої праці. Щоб ширша громада зацікавилася історією рідного народу, Грушевський видавав історичні праці давніших істориків і видавав їх в Українській історичній бібліотеці, що почала була виходити ще з кінцем 80 рр. XIX ст. заходом Олександра Барвінського в Тернополі, а потім у Львові перебрало її наукове Товариство імені Шевченка.

Українське громадянство мало в тому часі (1890 рр. XIX ст.) тільки один літературно-науковий журнал, та й то призначений тільки для родин — Зоря. Його видавало наукове Товариство. Крім того, І.Франко видавав іще Життя і слово — але цей журнал, такий цінний, читало людей небагато. В 1897 році Грушевський виступив із проєктом видавати літературний місячник на європейський зразок. Цей план Наук[ове] Т[оварист]во прийняло, і з початком 1898 року почав виходити відомий широко — на 20 аркушів друку — Літературно-Науковий Вісник, Сам Грушевський із Франком, Володимиром Гнатюком та з Й.Маковеєм редагував цей журнал. Він приєднав до цього журналу літературні сили, старався розвивати письменницький молодняк, дбав про добрі наукові статті, сам давав огляди культурного життя, одне слово — всякими способами намагався підіймати рівень галицького життя.

Та цей журнал мав іще інше значення: він мав єднати галицьких та буковинських українців із наддніпрянськими. Правда, вже Зоря під редакцією Василя Лукича це робила, робило це Життя і слово, але ж ні один, ні другий журнал не міг цього робити з такою великою мірою, як Вісник. В кожному зшитку були "огляди життя з усіх українських земель. Щонайкращі й найліпші письменники з-перед і з-поза Збруча, пишучи у Віснику, єдналися між собою. А коли цензура заборонила Вісник у межах колишньої Росії, то Грушевський усе ж придумував способи, щоб його читали на Наддніпрянщині. А коли з першою російською революцією (1905 р.) впали з українського слова кайдани, він переніс (1907 11:43:33

р.) Вісник до Києва. Цей журнал мав об'єднувати передзбручанських і зазбручанських українців уже з Києва...

А на те він заснував, по революції 1905 року, на зразок львівського "наукового Товариства ім. Шевченка" — "Українське наукове Товариство" в Києві, в Записках цього товариства містив він і твори галицьких учених. Треба було, щоб учені одні одних пізнавали й працювали разом, маючи одну мету перед собою — науку всього українського народу. На те він заснував відділ львівської книгарні в Києві — у цій книгарні наддніпрянські українці могли купувати твори галичан; зате в книгарні наукового Товариства у Львові можна було дістати всі видання наддніпрянських авторів. На те він почав видавати в Києві селянські українські газети (Село, пізніше Засів) та писав у них багато і про галицькі справи, щоб наддніпрянський читач пізнавав із цих часописів життя й потреби своїх братів із колишньої Австрії. До того ж у всіх цих виданнях завів він той правопис, що ним писали в Галичині; це на те, щоб наддніпрянські Українці пізнавали той правопис, що виробився тут у пас, А то через Російську школу в нас люди не тільки добре не знали письменницької своєї мови, але й писати не вміли як слід по-українському. А як несвідомі люди на Наддніпрянщині не раз нарікали на нібито тяжку "галицьку" мову, то Грушевський гостро відповідав, що української письменницької мови треба вчитися і що вона мусить бути одна на всіх українців, і що галичани багато вклали свого в цю письменницьку мову в тому часі, коли на Наддніпрянщині українська мова була заборонена, то цього нехтувати не можна. Розумні люди слухалися Грушевського, й ті різниці що з часами понаростали, поволеньки вигладжувалися. Коли українська нація почувається тепер одноцільною й однодушною, то це в немалій мірі заслуга саме Грушевського.

Щоб українська громада в Галичині могла мати більше українських книжок і не мусила читати виключно чужі, Грушевський з нагоди ювілейного свята в честь Котляревського у Львові 1898 року виступив з проєктом заснувати нове видавниче товариство. Так 1899 року з'явилася "Українська видавнича спілка". Ця спілка видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур, наукові твори своїх і чужих авторів, були між ними й різні популярні книжечки.

ЛНВ, як і досі, буде виразником ідей, боронених від 1922р.: "літературний імперіялізм" — в краснім письменстві, творчий суб'єктивізм — в критиці, енерґетизм — в фільософії, волюнтаризм — в політиці.

•ЛНВ поборюватиме, як і досі, старий провінціялізм і нове "всесвітянство", деб вони не виявилися. Поборюватиме "об'єктивність" в трактованню зявищ життя, зя якою криється трусість думки і хворість волі.

•ЛНВ міститиме, як і досі, твори всіх українських авторів, що вносять в нашу дійсність творчі ідеї завтрішнього дня, і ті, що відсвіжують традиції нашого великого минулого.

•ЛНВ присвячуватиме увагу пекучим питанням українського життя на цілій нашій території, в области економічній, культурній, церковній і політичній. Знайомитиме з новітними національними рухами. З духовним життям великих народів окціденту. Старатиметься виховувати суспільність в дусі властивого західній культурі активізму.

•ЛНВ пильну увагу уділить інформуванню про життя Великої України, міститиме ориґінальні і передруковані праці зазбручанських авторів.

Дата добавления: 2015-05-08