Істор обставини та хід Переяславської ради. Укр-рос договір та його оцінки у сучасній істор. Літ

Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в ХVІІІ ст.

Перебування Лівобережжя у складі Російської імперії мало свої особливості. Безперервно тривав наступ на права України, метою якого було: ліквідувати автономію та ввести укр. землі до складу імперії. Сама політика Російської імперії пройшла кілька етапів.

1 етап (1708-1728рр.) характеризується форсованими наступами на українську автономію. Процес наступу мав такі характерні риси: обмеження влади гетьмана, економічні утиски, експлуатація демографічного потенціалу, культурні обмеження.

2 етап (1728-1734рр.) характеризується поверненням Україні прав та вольностей. Характерними рисами є також те, що гетьман не мав права ведення дипломатичних переговорів; для контролю над гетьманськими фінансами вводилися посади аж двох підскарбіїв. Особливістю цього етапу було лише формальне поновлення української автономії, фактично усе суспільне життя перебувало під контролем Російської імперії.

3 етап (1734-1750рр.) характеризується посиленням імперського тиску. Російські чиновники втручалися у всі сфери суспільного життя; проводилася русифікація укр. населення. Пізніше ситуація ускладнилася російсько-турецькою війною, яка мала катастрофічні наслідки для України.

4 етап (1750-1764рр.) характеризується тимчасовим уповільненням процесу російської експансії. Був ліквідований митний контроль між Гетьманщиною та Росією; Київ перейшов під пряме імператорське правління. Було проведено судову реформу (Гетьманщина поділилась на 20 повітів).

5 етап (1764-1783рр.) характеризується остаточною ліквідацією української автономії. Вся увага була зосереджена на централізації та русифікації, було знищено Запорозьку Січ, оформлено кріпацтво. Колоніальна політика Російської імперії характеризувалась активними обмеженнями прав та вольностей, посиленням централізації, русифікації.

Після першого великого спалаху народної активності 1594 р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка. Коли повстанці, очолювані Наливайком, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти сел.-коз. Повстання коронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протидіяти такому війську він не зможе, Наливайко відступає до Білої Церкви, де об’єднується з М. Шаулою та Г. Лободою. Об’єднане військо налічувало 5-6 тис осіб, що дало змогу розгромити передові загони шляхетських військ на чолі з Ружинським, але перед основними силами змушений був відступити. Після однієї з вирішальних битв в урочищі Гострий камінь біля Трипілля. У ході якої обидві сторони зазнали втрат, але не перемогли, Жолкевський відійшов до Білої Церкви, де чекав підкріплення, а козацьке військо – у Переяслав, де і відбулася Рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу.

У Переяславі відбулася 8(18) січня 1654 старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. У ній взяли участь представники Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан та духовенства. Під час публічної церемонії гетьман і козацька старшина присяглися на тім, «щоб бути їм із землею та городами під царською рукою невідступно». Після зачитання царської грамоти гетьманом, старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги, однак Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Укр збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, мотивуючи це тим, що «цар не присягає своїм підданим», у зв’язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, що тривала кілька годин, а посли залишилися чекати у соборі. В ході наради полковник переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили і просили Бутурліна скласти присягу, але безуспішно. Ніякого письмового договору у Переяславі укладено не було. Після тривалої наради укр. сторона склала присягу. Всього у день Переяславської ради 284 особи склали присягу. Потім від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади. Під час Переяславської ради було вирішено віддати Україну під протекторат Москов. держави зі збереженням основних прав та вільностей Війська Запорозького.

Україно-Російський договір був оформлени й 1654 р. в Москві. Українські посли представили «просительні статті про права усього малоросійського народу» із 23 пунктів та отримали на них відповідь у вигляді 11 царських резолюцій і трьох окремих жалуваних грамот, відомих під назвою «Березневі статті».

Сучасна історична література підводить такі значення цього договору: він юридично зафіксував акт відокремлення і незалежності від Речі Посполитої Війська Запорозького та оформлення над ним протекції московського царя; відкрито перед Україною реальну перспективу за допомогою Московської держави довести війну з Річчю Посполитою до перемоги і об’єднати всі укр.. землі в межах однієї держави; Росія здійснила важливий крок на шляху до перетворення на могутню державу. Доля України на кілька століть стала в усьому пов’язана з долею Росії.

Дата добавления: 2015-05-08