Соціальні і нац.-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні в другій половині ХVII-XVIII ст

Соц.-екон. і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів наприкінці ХVІІ – початку ХІХ ст.

У 1867 р. Австрія перетворилась в дуалістичну Австро-Угорську монархію. Галичина і Буковина ввійшли до складу австрійської частини імперії, а Закарпаття – до угорської. Виникли парламентарні форми політичного розвитку. Розпочалася активна боротьба за автономний статус Галичини у складі монархії, що відбувалася в умовах гострого українсько-польського протистояння. Посилення польських позицій супроводжують розкол в українському таборі на прихильників української ідеї та на орієнтованих на Москву. Але це протистояння привело до остаточної до перемоги прихильників нац.ї ідеї. Сталось це завдяки активізації громадського руху, створенню товариства «Просвіта» та літературно-наукового товариства, політичного товариства.

За гетьманування Павла Тетері: П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім — з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під зверхністю московського царя.

Народні повстання проти Польщі під проводом С. Палія та Самуся: ситуація кардинально змінилася не на користь Палія після підписання Карловицького мирного договору. Польському урядові більше не потрібні були козаки і 1699 року сейм ухвалив скасувати полки на Правобережжі. Звичайно, такий наказ викликав невдоволення козацьких полковників, козаків та народних мас, а в С. Палія — справжній опір.

Посилення національного й соціального гніту на Правобережній Україні та на Зх Українських землях.: від кінця XVII до початку XVIII ст. становище українців, які перебували під владою Польщі, погіршувалося. Найважче було народним масам на Зх Українських землях. У XVIII ст. правобережні міста втратили магдебурзьке право. Посилилися утиски православних священиків, а православні вірні жорстоко переслідувалися. Становище українського населення погіршувалося через феодальну анархію, країна потерпала від свавілля магнатів, які вважали себе незалежними, а іноді навіть і вищими від короля.Форми протесту проти панської сваволі були різними. Спочатку селяни й городяни вдавалися до скарг на феодалів та місцевих урядовців. Польський суд, як правило, залишав скарги селян без уваги.Поширеною формою протесту були масові втечі селян з маєтків феодалів. Посилення феодального гніту викликало нову хвилю народних бунтів. Протягом XVIII ст. вони охопили все Правобережжя. Основною рушійною силою цих повстань стало селянство, яке активно підтримали козаки й городяни.

Гайдамацький Рух: Гайдамаками (від турецького кауіатак — розбійник) називали у XVIII ст. українських повстанців-месників на Правобережній Україні, особливо на Волині й Поділлі. Перші згадки про гайдамаків належать до 1717 року.Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами. Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам. Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів. Повстання:1734 року під проводом Верлана, повстання 1750 року.

Опришківський Рух: опришками називали борців проти феодального й національного гноблення в Галичині, на Закарпатті та Буковині. Вони громили шляхту, багатіїв, католицьких священиків і уніатів. Перша згадка про опришків у Карпатських горах належить до 1529 року.

Коліївщина: у травні 1768 року на Правобережжі спалахнуло грандіозне народне повстання, що отримало назву Коліївщина (від слів колоти, колій). Очолив повстання досвідчений запорожець Максим Залізняк. Його загін виступив із Холодного Яру й узяв Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав та Канів. Чисельність повстанців швидко збільшувалася. Вони знищували шляхту, католицьке духовенство, орендарів, палили маєтки, ділили панське майно.

61. Національне відродження Наддніпрянської України. Діяльністьперших політичних організацій. Кирило-Мефодіївське братство.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.

Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.

У 30-х роках змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Поява пропагандистського гасла «народності» означала не що інше, як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин. У цьому контексті й слід оцінювати та сприймати факт виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Таємна організація виникла під впливом загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії; ідеологічно сформувалася на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму; організаційно згуртувалася, наслідуючи приклад європейських таємних організацій; стала своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш. Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

Дата добавления: 2015-05-08