Розвиток української культури наприкінці ХVII- XVIII ст

Розвиток української культури в другій половині XVII-XVIII ст. відбувався в складних, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика її гетьманів. Водночас розвиток української культури протягом другої половини XVII-XVIII ст. гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніальної політики Росії та Польщі. Кращі інтелектуальні сили українського народу наприкінці XVII та у XVIII ст. заохочувалися і залучалися до праці в Росії.

Хоча в результаті русифікації українська культура почала втрачати свою самобутність, та все ж у XVIII ст. спостерігалось піднесення української культури. Про це свідчить, зокрема, розвиток вищої освіти, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія.

У XVIII ст. в Україні поширилась система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської академії. За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Але загалом освітній рівень населення порівняно з XVII ст. знизився. Селянство, козацтво, що потрапило в кріпосну залежність, були майже позбавлені права здобувати навіть початкову освіту, і вже на середину XIX ст. переважна частина населення України була безграмотною. Освіту могли здобути лише заможні верстви суспільства.

Серед українських вчених посилилась увага до природознавства, що було у XVIII ст. велінням часу. В академії існувала могутня математична школа. Видатним українським філософом і просвітителем був Григорій Сковорода. Самопізнання і праця, яка відповідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя. Сковорода став одним з найвидатніших філософів XVIII ст. в Європі.

В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглибилась увага до історії. У цей час з'являються козацькі літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу. Автори літописів вперше намагалися перейти від хронологічного переліку подій до їх осмислення, використовували різноманітні документи. Перший систематизований підручник з історії під назвою "Синопсис, або стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу" вийшов 1674 р. з друкарні Києво-Печерської лаври. Розвиткові науки і освіти сприяли книговидавничі центри в Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському. В українському мистецтві XVIII ст. відбувався відхід від старих, середньовічних канонів. У монументально-декоративному мистецтві, в розписах церков, храмів відчуваються народні мотиви, яскраво проступають побутові деталі.

В архітектурі кінця XVII — початку XVIII ст. поширився стиль українського бароко. У період гетьманування І.Мазепи збудовано 12 храмів, відреставровано близько 20 церков. У середині XVIII ст. українська архітектура була збагачена такими чудовими пам'ятками, як Андріївська церква у Києві (архітектори Растреллі, Мічурін), собор Святого Юра у Львові (архітектор Меретин), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектори А.Квасов, І.Григорович-Барський) та низкою інших.

В Україні зароджується театр, осередком якого стала Києво-Могилянська академія. Вистави найчастіше ставили студенти, які знайомили глядачів з творами Ф.Прокоповича. М.Довгалевського, Г.Кониського. Велика увага в академії приділялась музичній освіті.

Дата добавления: 2015-05-08