Боротьба та воз’єднання української державності (06.1663 – 09.1676) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів Дорошенка та Многогрішного

Поділи Речі Посполитої. Зміни у політичному становищі правобережних та зх.українських земель.

Перший поділ:

5 червня 1772, повноважні представники Прусії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі - загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чол

Австрія – Малопольщу і Галичину з Руським, Бєлзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис мешканців.

Росія – сх.білоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього – частина Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.

Другий поділ:Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі шматки:до Прусії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;до Росії – українські та білоруські землі;Австрійських вимог до уваги не взяли.

Третій поділ: Річ Посполита припинила державне існування. Результат 3 поділу Польщі призвів до наступного:до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину. До Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь. Прусія отримала частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варшавою.

Інкорпорація зх.українських земель до складу Австрійської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися у життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імперію до нових історичних процесів та не допустити її відставання від основного суперника — сусідньої Пруссії. Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії: церква підпорядковувалася державі; змінився статус священиків, 1773 p. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на суспільне життя імперії.

Фатальний розкол Укр на Правобережну та Лівобережну поглиблювався з приходом до влади І. Брюховецького та П. Тетері. Брюховецький займав відверто промосковські позиції і висловлювався за ліквідацію гетьманату. П. Тетеря хотів відновити єдність України за допомоги участі у поході Яна ІІ Казимира в Лівобережну Україну. Проте похід зазнає поразки і Тетеря тікає до Польщі.

Криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію та об’єднати укр. Землі в межах однієї держави. Лідером цих сил став новий Правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади у серпні 1665. Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, він переміг своїх суперників, що також претендували на гетьманство. За умовами Андрусівського перемир’я Лівобережжя закріплювалося за Росією, Правобережжя – за Польщею, а Запоріжжя потрапляло під керування обох країн. Тому об’єднавчі плани гетьмана могли зламатися. Намагаючись зміцнити внутрішні позиці, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків: починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя.

Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя та одночасно проводить переговори з Росією з метою повернення прав і вольностей Війську Запорозькому, возз’єднання у межах єдиної держави всіх укр. Земель. Однак ці переговори не дали результату. Збройне протистояння з Польщею та непоступливість Росії змусили гетьмана шукати підтримки в Оттоманьскої Порти та порозуміння з І. Брюховецьким.

Після того, як він, відчуваючи підтримку, перейшов на Лівий берег і після вбивства козаками І. Брюховецького, Дорошенка було проголошено гетьманом усієї України. Але зведена гетьманом структура влади була надзвичайно слабкою. Авторитет гетьмана слабшає після вимоги Порти зруйнувати всі фортеці, крім Чигирину. У вересні 1676 П. Дорошенко складає свої повноваження та здається Росії.

Дем’ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України: домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя; спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини; вів таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина (П. Забіла, І. Самойлович, К. Мокрієвич, Р. Дмитрашко-Райча) за підтримки начальника московської залоги заарештувала Д. Многогрішного й видала його представникам царського уряду.

У своїй політиці Многогрішний намагався рішуче і безкомпромісно відстоювати автономні права України, і боровся за відновлення кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Послідовний курс Многогрішного на широку автономію України спричинив серйозне занепокоєння російського уряду та протидію частини козацької старшини, яка дотримувалась проросійської орієнтації.

Дата добавления: 2015-05-08