Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання

Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичною виховання і підпорядковані його закономірностям. Засобом фізичного виховання і навіть предметом змагальної діяльності є спортивна ходьба.

Виконання фізичних вправ — це вольовий акт, який є функцією свідомості і впливає на людину загалом, на її духовну сферу, естетичні почуття, характер, соціальну активність. Звідси особлива цінність фізичних вправ для виховання підростаючого покоління як засобу формування фізичної культури учнів (складової загальної культури особистості), оволодіння ним методами і формами індивідуальної рухової діяльності для власного духовного і фізичного вдосконалення.

Найвища результативність фізичного виховання досягається при використанні всієї системи засобів, проте значимість кожної групи засобів неоднакова. Найбільша питома вага у вирішенні завдань фізичного виховання належить фізичним вправам. Це зобумовлепо низкою причин, серед яких:

• фізичні вправи, на відміну від інших рухових дій, виконуються відповідно до закономірностей фізичного виховання;

• фізичні вправи (як система рухів) виражають думки й емощї людини, її активність, ставлення до навколишнього середовища, а отже, впливають на фізичну і духовну сферу особи;

• фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою використання у процесі самовдосконалення. Іншими словами, вони "спрямовані на себе", тоді як інші рухові дії спрямовані па предмет виробничої діяльності;

• фізичні вправи задовільняють природну потребу людини в руховій діяльності.

Зміст і форма фізичних вправ

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою як за формою, так і за змістом. Зміст фізичної вправи утворюють, з одного боку, всі ті рухи й операції, які входять до тої чи іншої вправи, І, з другою, ті складні і багатогранні процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправ.

У психолоґо-педагопчному аспекті фізичні вправи розглядаються як довільні рухи, які виконуються свідомо і спрямовані па досягнення конкретного результату (ефекту) відповідно до конкретних завдань фізичного виховання. Виконання фізичних вправ тісно пов'язане з активною розумовою діяльністю, спрямованою на визначення способу дії, оцінку умов її виконання, керування рухами, мобілізацію вольових зусиль, емоцій та інших психологічних процесів. За фізіологічним впливом фізичні вправи характери чуються переходом організму на підвищений рівень функціональної активності порівняно зі станом спокою.

Форма фізичної вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури. Внутрішня структура фізичної вправи характеризується взаємодією тих процесів, які відбуваються в організмі під час виконання тої чи іншої вправи. Зовнішня структура фізичної вправи -— це її видима сторона, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних параметрів руху.

1. Принципи фізичного виховання. Класифікація та шляхи їх реалізації в процесі фізичного виховання учнів початкових класів.

Успішна реалізація завдань навчально-виховного процесу можлива лише при умові постійного дотримування основних методичних принципів, які об'єднують в себе теоретичні положення і практичну діяльність вчителя фізичної культури,

Принцип свідомості і активності. Несвідоме виконання фізичних вправ - одна з основних причин яка не дозволяє багатьом учням успішно оволодіти шкільною програмою, добитися добрих результатів в руховій підготовленості і фізичному розвитку. Відсутність свідомості в виконанні фізичних вправ затрудняє вироблення звички до регулярних занять і як наслідок цього у школярів не формується потреба в зміцненні здоров'я, знижується рухова активність, послаблюються процеси адаптації організму.

Принцип наочності реалізується безпосередньо через формування уявлень про рухову дію, що вивчається. Розрізняють безпосередню, опосередковану і розумово-зорову наочність. Безпосередня наочність досягається зразковим виконанням вправи, що супроводжується поясненням техніки її виконання. Опосередкована наочність дозволяє цілеспрямовано впливати на різноманітні аналізатори, щоб "відчути" окремі рухи і елементи рухових дій. Розумово-зорова наочність - це коли поясненням впливають не тільки на свідомість учнів, але й на їх уяву.

Принцип систематичності і послідовності є необхідною умовою створення високого ефекту навчання руховим діям. Систематичність забезпечується тим, що вивчення нової дії базується на тимчасових зв’язках, закріплених вивченням попередньої рухової дії. Реалізація послідовності досягається через обов'язкове виконання дидактичних правил від засвоєного до незасвоєного, від легкого до важкого, від простого до складного, від відомого до невідомого.

Принцип розвиваючого ефекту педагогічного впливу базується на поетапному фазовому розвитку фізичних здібностей, вимагає повторення і поступовості при вивченні. Під повторенням розуміють багатократне виконання навантаження як на одному занятті так і в системі занять об’єднаних в тижневі, місячні, річні цикли. Початкове виконання навантаження викликає функціональну активність відповідних органів і структур, створюючи умови для прогресивних перетворень в організмі. Повторне навантаження підсилює функціональні зрушення в організмі.

Принцип спряженого впливу базується на закономірностях переносу в розвитку фізичних здібностей і відображає необхідність здійснення педагогічного процесу в двох взаємопов’язаних напрямках:

а) в накопиченні потенціалу якості;

б) в формуванні здібностей для їх ефективної реалізації. Накопичення потенціалу характеризується направленим розвитком відповідних фізичних здібностей (підвищенням функціональних можливостей окремих органів і структур).

Реалізація - максимальним проявом цих здібностей в конкретній руховій дії.

Принцип варіативності вирішення рухових задач встановлює необхідність виконання двох основних методичних вимог:

1) зміст рухових задач потрібно постійно видозмінювати і забезпечувати прояв різноманітних сполучень фізичних здібностей, що виражають ту чи іншу фізичну якість;

2) умови рішення рухових задач повинні стимулювати учнів на досягнення позитивного результату. При постановці рухових задач необхідно враховувати статево-вікові особливості учнів і рівень їх фізичної підготовленості.

Принцип відповідності педагогічного впливу вимагає дотримання їх направленості на випереджаючі в своєму розвитку органи і структури організму.

Разом з тим вибираючи склад засобів і методів для виховання фізичних якостей і розвитку фізичних здібностей потрібно забезпечити вплив на органи і структури, що інтенсивно розвиваються, але й на ті, які в своєму розвитку тимчасово відстають.

Принцип індивідуалізації в навчанні характеризується необхідністю обліку особливостей кожного учня в тому числі статево-вікових відмінностей, різного рівня підготовленості, індивідуально-типологічних властивостей особистості.

Принцип безперервності, який зобов'язує гарантувати в загальній послідовності перманенту наступність ефекту занять, не допускаючи між ними перерв, що руйнують цей ефект.

Принцип системного чергування навантажень і відпочинку він витікає з необхідності чергувати підвищену активність з відпочинком (як в ході занять так і в загальному режимі життя і передбачає певний порядок їх чергування, що не порушує наступності ефекту занять.

Принцип циклічної побудови системи занять (принцип циклічності).

Відповідно розрізняють:

Малі цикли (мікро) охоплюють від двох до декількох занять які складають деяку відносно самостійну серію занять. Один мікроцикл включає як мінімум дві фази: основну - комулятивну, яка є вирішальною в забезпеченні комуляції ефекту вправ, які використовується в рамках одного мікроциклу, і переважно відновлю вальної, яка представляється активним і пасивним відпочинком, достатнього для розгортання і завершення відновлювальних процесів після сумарного навантаження в першій фазі (тіл протяжність 2 дні).

Середні цикли (мезоцикли) представляють собою серії мікроциклів (складається з 2, а частіше 3-8 мікроциклів), які чергуються в певній послідовності, утворюючи відносно завершені етапи або підетапи процесу Ф.В.

Великі цикли (макро) охоплюють великі періоди процесу ф,в. кожен з яких може складатись із ряду середніх циклів. В основі макроциклів лежать загальні закономірності, які визначають тенденції розгортання цього процесу на протязі довготривалих його стадій.

Принцип вікової адекватності напрямків багаторічного процесу ф.в. Цей принцип зобов'язує послідовно змінювати домінуючу направленість процесу ф.в. різних його стадіях відповідно тенденціям вікового розвитку вихованих тобто до періодів онтогенезу, що змінюються, особливо періодів вікового фізичного розвитку.

1. Методи фізичного виховання. Класифікація методів та прийомів фізичного виховання учнів початкових класів. Роль практичних методів у формуванні фізичних вмінь та навичок молодших школярів.

Реалізація принципів здійснюється шляхом застосування в процесі ф.в. різноманітних методів і методичних прийомів. Методи - це способи взаємодіяльності учня і вчителя під час вирішення поставленого завдання. Методичні прийоми - це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.

Методи в ф.в. розподіляють на два класи:

1) метод засвоєння учбового матеріалу;

2) методи організації учбової діяльності.

До перших належать: практичні методи (методи вправлення), методи використання слова та методи демонстрації. Практичні методи є ведучими в навчально-виховному процесі з ф.в.;

Метод розучування вправ в цілому застосовується на всіх етапах і передбачає їх, багаторазове повторення в тому вигляді, в якому вони є предметом, кінцевою метою навчання. На початковому етапі навчання він може використовуватись, якщо учні мають високий рівень підготовленості, а вправа яка вивчається, порівняно проста.

Метод розучування вправ за частинами полягає в тому, що складну рухову дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім об'єднують їх. Це на початковому етапі полегшує оволодіння цілісною дією.

Метод вибіркового розучування пов’язаний з впливом на окремі сторони структури рухової дії при виконанні її в цілому. Різні регламентації діяльності учнів (сувора, часткова). До методів суворої регламентації, діяльності учнів належать: рівномірне, перемінне і повторне вправлення.

Рівномірне вправлення характеризується виконанням рухових завдань з незмінною і, як правило, невисокою інтенсивністю, тривалий час без перерв для відпочинку.

Перемінне вправлення характеризується виконанням рухового завдання із зміною інтенсивності руху, тривалий час без перерв для відпочинку.

Повторне вправлення характеризується виконанням рухового завдання декілька разів (багаторазово) з перервами для відпочинку.

До методів часткової регламентації належать ігровій і змагальний методи.

1) Метод використання слова в процесі ф.в.

У процесі фізичного виховання використовуються загально-педагогічні прийоми методу слова, зі своєрідним змістом і особливостями застосування.

1) Розповідь - лаконічна оповідна форма викладання інформації, що застосовується при ознайомленні учнів з вправою, організації правої діяльності учнів та повідомленні завдань уроку;

2) Опис використовується для ознайомлення з технікою вправ та тактичними діями при створенні уяви про вправу або тактичні прийоми;

3) Пояснення служить прийомом передачі інформації про техніку виконання вправи;

4) Супроводжуюче пояснення - це лаконічні коментарі і зауваження, якими супроводжують демонстрацію навчальних посібників або хід виконання вправи учнями з метою спрямування і поглиблення сприймання;

5) Інструкції і вказівки даються для оперативної передачі інформації при допущенні помилки та шляхи її усунення, правила т./б. самострахування, виконання дом. завдань, самоконтроль;

6) Бесіда служить формою вільного обміну думками з метою позитивного ставлення до навчання, поглиблення і розширення знань, виявлення інтересів і бажань учнів і ін.;

7) Розбір - це особлива форма бесіди, яка проводиться після виконання певних завдань окремих занять або участі в змаганнях з метою, підведення їх підсумків рoзбір повинен бути двостороннім;

8) Словесні оцінки відіграють роль мовного схвалення або осуду діяльності учнів і є прийомом корекції їх дій;

9) Звіти і взаємопояснення використовуються для з'ясування думки учнів про якість виконання вправи товаришем, розуміння її техніки, активізації розумової діяльності учнів;

10) Команда служить сигналом для спільних дій і використовується для швидкого виконання дій, одночасного їх;

11) Підрахунок допомагає визначити необхідний темп і ритм дій.

Метод демонстрації найширше застосовується на першому етапі навчання і тоді, коли в техніку виконання вправи вносять новий елемент, змінюють раніше вивчені деталі, виправляють помилки. Розрізняють дві форми показу - демонстрація поз і рухів (безпосередній показ) і використання ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).

Безпосередній показ рекомендують:

1) показувати тільки тоді, коли учень за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

2) з самого початку учень повинен створити уяву не тільки про послідовність рухів, але і про їх інтенсивність ритм, амплітуду;

3) використовують повільний показ, який дає можливість краще сприйняти вправи, що виконується;

4) при показі можна зупинятися у певних місцях, підкреслювати розмах, швидкість та інші параметри рухової дії. Це дозволяє виділити ЇЇ місця, які визначають успішне виконання вправи;

5) показувати одну дію потрібно не більше двох-трьох разів. При цьому увага учня повинна бути прикута до не біль двох- трьох характеристик руху;

6) доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням. Вона не повинна перевищувати однієї хвилини;

7) показувати можна цілу вправу або її частини. В будь- якому випадку показ повинен служити точним взірцем того, що повинен відтворити учень;

Вимоги до ілюстративних матеріалів;

1) корисно поєднувати демонстрацією "сповільненою" і звичайною кінострічкою зі схемою: звичайна - "сповільнена" - звичайна;

2) вчителю слід завчасно вивчити матеріали демонстрації, визначити сторони і деталі, на які треба звернути особливу увагу учнів;

3) до аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів слід залучати учнів. Це сприяє їх активізації і, як наслідок, кращому їх розумінню;

4) ілюстративні матеріали корисно давати додому учням для самостійного аналізу з наступним обговоренням техніки.

Методи організації учбової діяльності визначають умови і характер вивчення учбового матеріалу, розвитку основних фізичних здібностей і виховання фізичних якостей, їх використання підпорядковане задачам і змісту уроку, рівню підготовленості учнів, а також наявності інвентаря і обладнання на місцях занять.

Фронтальний метод має декілька різновидностей, які мають загальну ознаку - виконання одного і того ж завдання всіма учнями під керівництвом учителя. Виділяють одночасне і поточне (почергове) виконання завдань.

Метод колового тренування характеризується серійним (безперервним або з інтервалами для відпочинку) виконанням вправ, об'єднаних в комплекс в відповідності з педагогічними задачами, що вирішуються.

Індивідуальний метод характеризується визначенням рухових завдань для кожного учня окремо.

1. Основи методики вдосконалення фізичних якостей: сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності. Загальна характеристика фізичних якостей людей та методика їх вдосконалення. Фізичні навантаження та відпочинок як фактори впливу на фізичний розвиток дитини.

Дата добавления: 2015-05-08