Назвати засоби, що використовують при лікуванні туберкульозу: пояснити класифікацію, розкрити механізм дії, назвати покази до застосування на прикладах окремих представників

Протитуберкульозні засо­би – хіміотерапевтичні речовини, які затримують розмноження і зменшують вірулентність міко­бактерій туберкульозу.

До них належать:

- синтетичні засоби (ізоніазид, етамбутол, етіонамід, піразинамід, ПАСК);

- антибіотики (стрептоміцину сульфат, рифампіцин, циклосерин).

За антимікробним спектром ці групи препаратів суттєво відрізняються. Синтетичні засоби – гальмують ріст і розмноження лише мікобактерій туберкульозу, а антибіотики мають широкий спектр протимікробної дії, тому вони використовуються не тільки для лікування туберкульозу. Протитуберкульозні засоби проявляють в основному туберкулостатичну дію, рідше бактерицидну (при застосуванні ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину).
Лікування туберкульозу тривале, продовжується 12-18 місяців і більше. Це зумовлено хронічним перебігом захворювання, внутрішньоклітинною локалізацією збудника і здатністю його знаходитись в стані спокою тривалий час. Може виникнути резистентність.

Класифікація

- Група А (найбільш ефективні) – ізоніазид та інші похідні гід­разиду ізонікотинової кислоти, рифампіцин.

- Група В (ефективні) – стрептоміцин, етамбутол, канаміцин, етюнамід, піразинамід, циклосерин.

- Група С (найменш ефективні) – ПАСК.

Схеми застосування протитуберкульозних засобів:

ü тривале лікування (18—24 міс). Спочатку призначають ком­бінацію з трьох препаратів (2—3 міс), потім з двох;

ü уривчасте лікування;

ü короткотривалі курси лікування. Різні схеми лікування короткотривалими курсами відрізняються компонентами, які вико­ристовують у початковий період, але всі засновані на тривалому лікуванні із застосуванням ізоніазиду і рифампіцину.

Ізоніазид — синтетичний протитуберкульозний препарат, який вибірково діє на мікобактерії туберкульозу. Залежно від концент­рації справляє бактеріостатичну або бактерицидну дію.

Показання: для лікування будь-якої форми і локалізації активного туберкульозу в дорослих і дітей. Він найбільш ефективний при свіжих, гостро перебігаючих процесах.

У разі необхідності призначають внутрішньо­венно або внутрішньом'язово.

Побічні явища:

v нейротоксичність (безсоння, судоми, психічні порушення, порушення пам'яті). Для запобігання цьому слід призначати з ізо­ніазидом піридоксин (вітамін В6);

v відчуття сухості у роті, нудота, блювання, закрепи.

Протипоказаний при епілепсії і схильності до судом, наявності в анамнезі поліомієліту, захворювань печінки і нирок, вираженому атеросклерозі.

Рифампіцин – антибіотик широкого спектра дії. Він проявляє бактеріостатичну, а у великих концентраціях – і бактерицидну дію не тільки на мікобактерії туберкульозу і прокази. Терапевтичний ефект триває 8-12 год.

Механізм його протимікробної дії полягає у пригніченні активності ДНК-залежної РНК-полімерази, що призводить до гальмування синтезу РНК. Резистентність до рифампіцину зумовлена зменшенням проникності його через мембрани мікобактерій, можливо, мутацією гена ДНК-залежної РНК-полімерази.

Показання: для лікування хворих на активний туберкульоз легень і інших органів, перш за все, з хронічними деструктивними формами, а також вперше виявленого туберкульозу. У разі необхідності вво­дять внутрішньовенно.

Побічні явища:

v ураження функції печінки та підшлункової залози;

v диспепсичні явища;

v надає сечі, мокротинню та сльозовій рідині червоного забар­влення.

Протипоказання: при підвищеній до нього чутливості, захворюваннях печінки і нирок, в перші 3 місяці вагітності.

Етамбутол – синтетичний протимікробний засіб із вибірковим впливом лише на мікобактерії туберкульозу. Він пригнічує в них синтез РНК. Резистентність мікобактерій туберкульозу в процесі монотерапії цього захворювання розвивається швидко, тому етамбутол застосовують завжди в поєднанні з іншими препаратами.

Показання: при всіх формах туберкульозу в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами (наприклад, рифам­піцин + етамбутол + ізоніазид).

Побічні явища: порушення зору (через 2—6 міс лікування препаратом).

Піразинамід – один із найактивніших препаратів групи В, хоча і поступається ізоніазиду. Впливає на стійкі до інших препаратів мікобактерії туберкульозу.

Широке використання препарату стримується його значною гепатотоксичністю. Навіть у рекомендованих дозах піразинамід викликає ураження печінки у 1-5 % хворих. Тому в процесі лікування цим препаратом необхідний систематичний контроль за функцією печінки.

Натрію пара-аміносаліцилат (ПАСК-натрій) – це синтетичний проти-туберкульозний препарат. Ефективний при внутрішньому застосуванні.

ПАСК-натрій, подібно до сульфаніламідів, конкурує з параамінобензойною кислотою за місце у ферментній системі мікобактерій, у зв’язку з чим різко зменшується засвоєння її збудниками. Це призводить до пригнічення їх росту і розмноження. На інші патогенні мікроорганізми ПАСК не впливає, як і на атипові форми мікобактерій. Резистентність мікобактерій до цього препарату розвивається повільно. Через невисоку протитуберкульозну активність і суттєву побічну дію зараз застосовується рідко.

Препарат запивають молоком, лужними мінеральними водами або 2% розчином натрію гідрокарбонату. Якщо виникають тяжкі реакції, лікування припиняють.

Побічні явища:

v нудота, блювання, діарея;

v агранулоцитоз, тромбоцитопенія;

v алергійні реакції.

Стрептоміцину сульфат – перший ефективний протитуберкульозний засіб. Як антибіотик він проявляє протимікробну дію не тільки на збудники туберкульозу, але й інші патогенні мікроорганізми.

На відміну від ізоніазиду, стрептоміцин погано проникає в клітини макроорганізму, пригнічує ріст і розмноження переважно позаклітинних мікобактерій, проявляючи в основному туберкулостатичну дію. На атипові форми збудника туберкульозу не впливає.

Особливості роботи з протитуберкульозними засобами:

v суворо дотримуватися режиму дозування;

v для запобігання нейротоксичності слід призначати з ізоніази­дом піридоксин (вітамін В2);

v при застосуванні етамбутолу потрібен систематичний конт­роль за функцією зору. Пацієнту радять звернути увагу на спромож­ність читати дрібний текст (газети), щоб виявити побічні явища на ранній стадії і повідомити лікаря;

v розчин натрію пара-аміносаліцилату вводять внутрішньовенно під ретельним наглядом лікаря.

Дата добавления: 2015-05-08