Система KANBAN 3 страница

Склад завдань розподільчої логістики на мікро- та на макрорівнях різний. На рівні підприємства (мікрорівні) це:

– оптимізація формування портфеля замовлень;

– укладання договорів із замовниками на постачання продукції;

– забезпечення ритмічності та дотримання планомірності реалізації продукції;

– вивчення і задоволення потреб у логістичному сервісі;

– раціоналізація параметрів, просування динамічних МП;

– оптимізація параметрів і умов зберігання запасів товарного характеру;

– формування і вдосконалення системи інформаційного забезпечення.

На макрорівні до завдань розподільчої логістики належать:

– вибір схеми розподілу матеріального потоку;

– визначення оптимальної кількості розподільчих центрів (складів) на території, яка обслуговується;

– визначення оптимального місця розташування розподільчого центру (складу) на території, яка обслуговується, та ін.

30. Переваги і недоліки використання непрямих каналів розподілу

Переваги:

1) економія фінансових засобів на розподіл продукції;

2) можливість укладення зекономлених засобів в основне виробництво;

3) продаж продукції більш ефективними способами;

4) висока ефективність забезпечення широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків;

5) скорочення обсягу робіт із розподілу продукції

Недоліки:

1) залучення посередників, як правило, подовжує логістичні ланцюги, а значить збільшує роздрібну ціну на продукцію;

2) виробнику важко контролювати збут продукції;

3) можливе виникнення конфліктів та конкуренції між учасниками товароруху, що може викликати зниження обсягів продажу

31. Канал розподілу, типи систем розподілу, управління каналами розподілу.

Канал розподілу – це сукупність підприємств і організацій, через які проходить продукція від місця її виготовлення до місця споживання. Іншими словами канал розподілу – це шлях, яким товари переміщуються від виробника до споживача.

Структуру каналу розподілу визначають кількість рівнів каналу і конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу є наявність на ринку великої кількості посередників.

Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначається типом системи розподілу.

1) Інтенсивний розподіл передбачає забезпечення запасами продукції якомога більшої кількості торгових підприємств.

2) Ексклюзивний розподіл передбачає навмисно обмежену кількість посередників, які торгують цією продукцією в межах збутових територій.

3) Селективний розподіл дає змогу виробнику досягти необхідного охоплення ринку за умови більш жорсткого контролю і з меншими витратами, ніж при організації інтенсивного розподілу.

Аби уникнути конфліктів слід:

1) дотримуватися розробленого алгоритму вибору каналу розподілу;

2) аналізувати фактори, які впливають на вибір каналу розподілу;

3) оцінювати фактори, що визначають рівень послуг та сервісу в каналі розподілу;

4) проаналізувати наявні та обрати оптимальний підхід до вибору каналу розподілу;

5) чітко сформулювати і дотримуватися критеріїв вибору каналів розподілу.

Алгоритм вибору каналу розподілу:

1) визначення потреби у виборі каналу; постановка та координація цілей розподілу;

2) специфікація завдань розподілу; розробка можливих альтернатив розподілу;

3) вибір структури каналу розподілу;

4) вибір оптимального каналу розподілу;

5) вибір суб'єктів каналу розподілу та системи управління ними.

32. Канал розподілу: сутність, критерії вибору, підходи до вибору каналу.

Канал розподілу – це сукупність підприємств і організацій, через які проходить продукція від місця її виготовлення до місця споживання. Іншими словами канал розподілу – це шлях, яким товари переміщуються від виробника до споживача.

Структуру каналу розподілу визначають кількість рівнів каналу і конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу є наявність на ринку великої кількості посередників.

Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначається типом системи розподілу.

Критерії вибору каналів розподілу.

1. Чистий прибуток від збутової діяльності з використанням цього каналу у період, що досліджується.

2. Рентабельність витрат обігу, пов'язаних з розповсюдженням товару через цей канал у період, що досліджується.

3. Рентабельність обігу з реалізації товару.

4. Можливість контролю каналу розподілу.

Підходи до вибору каналу розподілу.

Фінансовий підхід. Порівняння можливого приросту капіталу у кожній з альтернативних структур каналу розподілу, а також із результатами використання капіталу у виробничих процесах. Вибирають такий канал, де різниця між доходами від його діяльності та інвестованим капіталом найбільша.

Науково-управлінський підхід. Це дослідження розподілу з використанням теорії рішень. Такий підхід дає змогу підрахувати вартість розв'язування задач розподілу на його окремих етапах для альтернативних каналів, вибрати оптимальний канал з погляду його найбільшої вартості та максимального прибутку.

Суб'єктивно об'єктивний підхід включає використання конкретних поглядів маркетолога на функціонування каналів розподілу. Найчастіше використовують метод прямих якісних суджень. Він полягає в оцінці альтернативних каналів розподілу за факторами, які вважають найважливішими. Зокрема, довго- і короткотермінова зміна ціни, очікуваний прибуток, ступінь контролю за каналом.

Товарний підхід враховує такі змінні:

– задоволення товаром потреб споживачів;

– різниця між доходом від реалізації та його собівартістю;

– якість обслуговування – комплекс послуг, які необхідно запропонувати покупцям для найповнішого забезпечення їхніх потреб;

– термін споживання товару – час, протягом якого товар відповідатиме вимогам споживача;

– термін пошуку товару покупцями.

33. Розподільчий центр, класифікація розподільчих центрів.

Розподільчий центр — це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном) і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівель) через свою або їх товаропровідну мережу

За традиційною класифікацією, розробленою Едгаром Гувером, є три принципові стратегії розташування розподільчих складів:

1) Розташування складів поблизу ринків збуту. Переваги таких розподільчих центрів полягають у забезпеченні: 1) належної якості обслуго­вування або мінімізації логістичних витрат; 2) найдешевшого способу швидкого поповнення запасів. Недолік: у певні періо­ди асортимент продукції може бути неповним.

2) Розташування складів поблизу виробництв. Переваги такого розташування складів: 1) дає змогу відправляти споживачам змішані вантажі за кон­солідованими тарифами; 2) підвищений рівень сервісу поши­рюється на весь асортимент продукції, яка постачається. Недолік: великі транспортні витрати у випадку неможливості відправлення змішаних вантажів.

3) За проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розташовані поблизу виробництва.

При виборі місця розташування розподільчих центрів ураховують такі фактори:

1) вартість транспортування;

2) вартість складської переробки вантажів;

3) складування вантажів;

4) оформлення замовлень і організація системи управління;

5) рівень обслуговування клієнтів.

Відповідно до обраної стратегії розташування товаропро­відна мережа може бути організована як:

— централізована структура (з єдиним великим розподільчим центром);

— децентралізована структура (з декількома дрібними розподільчими центрами)

Однією з важливих передумов вирішення вищезгаданої оптимізаційної задачі є визначення місця розташування роз­подільчих центрів.

Для цього можуть використовуватися різні методи¹.

Метод повного перебору. Задача вибору оптимального міс­ця розташування вирішується повним перебором і оціню­ванням усіх можливих варіантів розміщення розподільчих центрів. Вона виконується на ЕОМ методами математичного програмування.

Евристичні методи. В осно­ві цих методів лежать людський досвід та інтуїція.

Метод визначення центру ваги (використовується для ви­значення місця розташування одного розподільчого центру). Для цього використовується метод накладення мережі коорди­нат на карту потенційних місць розташування складів.

Метод пробної точки. Дає змогу визначити оптимальне місце розташування розподільчого складу у випадку прямо­кутної конфігурації мережі автомобільних доріг на ділянці, яка обслуговується.

34. Логістичні посередники в каналах розподілу.

Під час формування каналу розподілу товару на перше місце висувається рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу і про конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу є наявність на ринку великої кількості посередників.

Логістичні посередники в каналах розподілу виконують певні функції, які укрупнено можна розділити на:

1. Функції фізичного розподілу;

2. Функції обміну;

3. Підтримуючі функції.

Центральне місце серед посередників у дистрибуції займають торгові посередники. Можна виділити наступні основні типи торгових посередників у каналах розподілу:

§ дилери (це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар закуповується ними за договором постачання. Таким чином, дилер стає власником продукції після повної оплати поставки. Розрізняють два види дилерів: ексклюзивні дилери та авторизовані);

§ дистриб’ютори (це оптові та роздрібні посередники, які ведуть операції від імені виробника і за свій рахунок. Як правил, виробник надає дистриб’ютору право торгувати своєю продукцією на певній території і протягом певного терміну);

§ комісіонери (це оптові та роздрібні посередники, які проводять операції від свого імені та за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Виробник залишається власником продукції до її передачі й оплати кінцевим споживачем);

§ Агенти (посередники, які виступають як представники або помічники іншої основної щодо нього особи (принципала). Як правило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені і за рахунок принципала);

§ Брокери (це посередники під час укладання угод, які зводять контрагенти. Брокери не є власниками продукції, як дилери або дистриб’ютори, і не розпоряджаються продукцією, як дистриб’ютори, комісіонери або агенти).

Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначається типом системи розподілу. У маркетингу розроблено три підходи до вирішення цієї проблеми: інтенсивний розподіл, ексклюзивний розподіл і селективний розподіл.

35. Канал розподілу і формування системи розподілу.

Канал розподілу — це сукупність підприємств і організацій, че­рез які проходить продукція від місця її виготовлення до місця спо­живання. Іншими словами канал розподілу — це шлях, яким товари переміщуються від виробника до споживача.

Формування системи розподілу продукції фірми відбувається у кілька етапів. Доцільно порівняти можливі варіанти щодо вибору системи розподілу товарів. Таких систем є кілька.

Вертикальні маркетингові системи (ВМС) об´єднують виробника, одного або кількох оптових чи роздрібних торговців, що діють узгоджено як єдина система, підпорядкована спільній меті. У цьому разі один з учасників каналу може бути офіційним власником інших підприємств або ж контролювати їх економічно завдяки своїй фінансовій потужності. Домінувати в межах ВМС може будь-яка ланка каналу розподілу: виробник, оптовий або роздрібний торговець. Такий розподіл дає змогу уникати або мінімізувати конфлікти між учасниками каналу.

До гнучких вертикальних систем належать договірні та керовані вертикальні маркетингові системи.

Вертикальні маркетингові системи класифікують на корпоративні, адміністративні та контрактні (договірні).

Корпоративна вертикальна система означає, що всі учасники каналу розподілу належать до організаційної структури одного підприємства.

Адміністративна вертикальна система створюється в межах економічної влади одного із учасників системи.

Контрактна вертикальна система об´єднує зусилля виробника, оптового посередника та/або роздрібного посередника за певними умовами. Основною формою контрактної вертикальної системи є франчайзингова система.

Франчайзингова система — це форма тривалого ділового співробітництва виробника (франчайзера) та посередника (франчайзі) на основі надання франчайзером права використання своєї торгової марки, надання ліцензії на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговою маркою франчайзера юридично незалежному посереднику (на комерційних умовах).

Горизонтальні маркетингові системи — складаються з компаній одного рівня. Працюючи разом, компанії можуть об´єднувати капітали, виробничі потужності та маркетингові ресурси для того, щоб зробити більше, ніж одна компанія. Компанії об´єднуються і з конкурентами, і з фірмами, з якими не конкурують. Вони можуть працювати разом на короткотерміновій чи постійній основі або створити окреме підприємство.

Багатоканальні маркетингові системи — утворюються шляхом поєднання елементів вертикальних та горизонтальних систем. Такі системи все частіше використовуються великими підприємствами для якомога повнішого охоплення ринків.

36. Яке місце займає управління запасами в логістичній концепції?

В даний час використання концепції логістики в управлінні запасами розглядається підприємствами в якості одного з резервів по досягненню конкурентної переваги. Це пояснюється посиленням конкурентної боротьби, як між товаровиробниками, так і між посередниками, ускладненням технологій виробництва і розподілу продукції, появою великої кількості нових видів продукції та їх модифікацій.

Жодне сучасне виробництво не може обійтися без функцій зберігання сировини і матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, інструментів та інвентарю.

Виникнення запасів обумовлено природними природними та економіко-технологічними умовами. Необхідність утворення запасів пов'язана також з поділом праці, умовами виробництва і споживання товарів, які роз'єднані як у часі, так і в просторі.

Сучасне підприємство, щоб випускати певну продукцію, змушене отримувати різні матеріальні ресурси від багатьох інших підприємств і організацій, в тому числі територіально віддалених від нього.

Так як постачання сировини і матеріалів від постачальника до споживача в більшості випадків здійснюється періодично, а їх споживання відбувається, як правило, безперервно і тому не збігається у часі з надходженням, то для забезпечення безперебійної роботи підприємство змушене створювати певні запаси потрібних йому матеріалів, сировини напівфабрикатів, палива та ін ресурсів.

Запаси представляють собою значну частину оборотних коштів будь-якого підприємства і відповідно тягнуть за собою більшу частину капіталовкладень, тому так важливо, щоб запасами управляли ефективно, а капіталовкладення в них не ставали невиправдано великими.

При визначенні оптимального розміру запасів будь-яке підприємство шукає компроміс між двома різноплановими вимогами:

- Необхідно забезпечити наявність ресурсів у кількості, достатній для підтримання безперебійності процесів виробництва і реалізації продукції, і уникнути їх дефіциту в логістичній системі;

- Необхідно уникнути створення зайвих (наднормативних) запасів, які збільшують логістичні витрати і відволікають оборотний капітал.

Підприємство може знизити витрати на зберігання, встановивши дуже низький рівень товарно-матеріальних запасів. Однак занадто низький рівень матеріальних запасів і їх часта недостача також можуть дорого обійтися фірмі. У ситуації, коли з'являється покупець товару, а товар відсутній на складі, говорять про дефіцит запасу, який часто веде до втрати клієнтів. Дефіцит виникає як через недостатнє запасу, так і з-за ненадійного джерела постачання. Рішення даної проблеми полягає в знаходженні компромісу між витратами на створення матеріальних запасів і витратамина їх зберігання.

37. Форми забезпечення матеріально-технічного забезпечення і збуту в логістичній системі.

На підприємствах країн застосовуються дві форми організації матеріально-тех­нічного забезпечення і збуту в логістичних системах:

— централізована;

— децентралізована.

Централізована форма організації матеріально-технічного забезпечення і збуту застосовується у фірмах, що випускають однорідну продукцію і мають невелике число підприємств, роз­ташованих в одному регіоні.

Основні переваги централізації управління службами ма­теріально-технічного забезпечення і збуту полягають:

1) у зниженні витрат і створенні умов для розробки єдиної заготівельної, збутової та транспортної політики фірм;

2) сприянні укрупненню партій закуповуваних товарів, а отже, розширенні вибору постачальників (ними можуть бути крупнооптові торговці);

3) створенні умов для вигідного укладання контрактів на транспортне обслуговування;

4) одержанні знижок на ціну товарів;

Недолік цієї форми управління полягає в тому, що в її рам­ках важко досягти повного взаємозв'язку при виконанні всіх завдань, що стоять перед матеріально-технічним забезпечен­ням.

Децентралізована форма управління застосовується на тих підприємствах, які розміщені в різних районах і спеціалізу­ються на випуску одного або декількох видів продукції (тобто на фірмах із диверсифікованим виробництвом).

Недоліки децентралізованої форми організації служб по­стачання і збуту:

1) підприємства змушені робити закупівлі порівняно неве­ликого обсягу;

2) істотні транспортні витрати.

При варіанті децентралізованого управління зі згрупова­ними службами матеріально-технічного забезпечення типова схема її організації передбачає окрему відповідальність за по­стачання виробництва і збут на кожному підприємстві компа­нії, що спеціалізується на випуску певних видів продукції. Ця схема припускає концентрацію функцій матеріально-техніч­ного забезпечення в рамках однієї служби кожного підприєм­ства, що відповідає за той або інший вид продукції.

система складається з трьох рівнів. У безпосередньому підпорядкуванні вищого керівництва (пер­ший рівень) знаходяться чотири підрозділи, що відають фінан­совими активами фірми і цінними паперами, юридичними, ка­дровими.

Другий рівень управління складають функціональні підроз­діли, що безпосередньо організовують питання фінансування виробництва, дослідницькі і дослідно-конструкторські розроб­ки, а також весь комплекс питань, пов'язаних із випуском окремих видів продукції.

Ланки третього рівня управління перебувають у безпосеред­ньому підпорядкуванні цих підрозділів і відповідають за дослі­дження ринку і збутову політику (маркетинг).

Лінійна служба підрозділу, що відповідає за контроль за­пасів, здійснює функцію планування виробництва спільно зі службами виробничого підрозділу. При цьому вона виходить із наявності і номенклатури запасів на складі.

38. Місце та роль запасів у логістичній системі.

Категорія запасів є надзвичайно важливою в логістиці. В окремих випадках затрати на управління запасами досягають 40 % і більше від загальних логістичних затрат.

Матеріальні запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, що перебуває на стадіях виробництва та обігу, а також вироби народного вжитку та інші товари, які очікують виробничого чи особистого споживання.

Японці часом порівнюють запаси з рівнем води, що піднявся, внаслідок чого плавання стало спокійнішим, знизився ризик натрапити на підводні перешкоди і управляти кораблем стало легше. Проте, існує й інша думка, відповідно до якої запаси - це зайві витрати, які знижують конкурентоспроможність підприємства.

Насправді ж наявність запасів має як негативну так і позитивну сторони. Перш за все, запаси - це справді витрати, зокрема:

o заморожені фінансові засоби:

o витрати на утримання спеціалізованих приміщень:

o оплата праці спеціалізованого персоналу:

o ризик псування і розкрадання.

Проте, відсутність запасів це ризик втрат, які можуть бути викликані:

o простоюванням виробництва;

o відсутністю товару в момент попиту на нього;

o закупівлею дрібних партій товарів по вищих цінах при вищих транспортних витратах.

Саме тому пошук раціонального способу управління запасами є одним з ключових завдань логістики запасів. Вирішення цього завдання дозволяє забезпечити безперебійність виробничого і торгівельного процесу при мінімальних витратах на утримання запасів.
39. Мотивація формування запасів та причини створення запасів.

Матеріальні запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва й обігу, вироби народного споживання та інші товари, що очіку­ють на вступ у процес виробничого або особистого споживання.

Під час управління логістичними процесами часто виникає сумнів щодо доцільності утримання запасів взагалі, можливість чого доводить вдалий досвід концепції "точно-вчасно". Проте, переважна більшість менеджерів з логістики вважають за доцільне все-таки створювати матеріальні запаси.

До основних мотивів (причин), якими вони керуються при цьому належать:

1) імовірність порушення встановленого графіка поста­чань;

2) можливість коливання попиту;

3) сезонні коливання виробництва деяких видів товарів;

4) знижки за покупку великої партії товарів;

5) спекуляція;

6) оптимізація витрат, пов'язаних з оформленням замов­лення;

7) можливість рівномірного здійснення операцій з вироб­ництва і розподілу;

8) можливість негайного обслуговування покупців;

9) зведення до мінімуму простоїв у виробництві через від­сутність запасних частин;

10) спрощення процесу управління виробництвом.

40. Види запасів.

Матеріальні запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва й обігу, вироби народного споживання та інші товари, що очіку­ють на вступ у процес виробничого або особистого споживання.

У теорії управління запасами виділяють такі їх види:

1. За місцем продукції в логістичному ланцюзі: запаси матеріальних ресурсів; запаси незавершеного виробництва; запаси готової продукції;

— запаси тари;

— запаси зворотних відходів.

2. За фазами процесу відтворення:

— запаси в постачанні;

— запаси у виробництві;

— запаси у дистрибуції.

3. Щодо комплексних логістичних активностей:

— складські запаси, запаси продукції, які знаходяться на складах різного типу і рівня певних ланок логістичної систе­ми,

— транспортні запаси (запаси в дорозі, транзитні запаси), запаси матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції, які знаходяться в процесі транспортування

— запаси вантажопереробки, специфічний складський за­пас, який формується без логістичної операції зберігання.

4. За функціональним призначенням (стосуються вироб­ничих і товарних запасів):

— поточні (регулярні) запаси

— страхові (гарантійні) запаси

— підготовчі (буферні) запаси — це частина виробничого (то­варного) запасу, призначена для підготовки матеріальних ре­сурсів і готової продукції до виробничого або особистого спожи­вання.

— сезонні запаси;

— запаси просування готової продукції.

— спекулятивні запаси;

5. Щодо ланки логістичного ланцюга або логістичних по­середників:

— запаси у постачальників;

— запаси у споживачів;

— запаси у торгових посередників;

— запаси в посередників у фізичному розподілі.

6. За концентрацією вартості:

— Група А — висока концентрація вартості;

— Група В — середня концентрація вартості;

— Група С — низька концентрація вартості.

Класифікація запасів підприємства за вищевказаними озна­ками досить умовна і призначена в основному для їх контролю та поповнення.

41. Характеристика системи управління запасами з фіксованим розміром замовлення

Система з фіксованим розміром замовлення - це класична система, у якій розмір замовлення на поповнення запасу є постійною величиною. Замовлення на постачання продукції здійснюється за умови зменшення наявного на складах логістичної системи запасу до встановленого мінімального критичного рівня, який називають точкою замовлення. У процесі функціонування цієї технологічної системи інтервали постачання можуть бути різними залежно від інтенсивності споживання матеріальних ресурсів у логістичній системі. Регулюючими параметрами цієї системи є розмір замовлення і точка замовлення.

За умови досягнення запасом нижньої критичної межі та організації чергового замовлення на постачання необхідних матеріальних ресурсів рівень запасу на момент організації замовлення має бути достатнім для безперебійної роботи в період логістичного циклу. При цьому страховий запас повинен залишитися недоторканним.

На практиці система управління запасами з фіксованим розміром замовлення застосовується переважно в таких випадках: – великі втрати внаслідок відсутності запасу; – високі витрати на зберігання запасів; – висока вартість товару, який замовляється; – високий ступінь невизначеності попиту; – наявність знижки з ціни залежно від кількості, яка замовляється; – накладання постачальником обмеження на мінімальний розмір партії постачання.

Перевага: передбачає захист підприємства від утворення дефіциту матеріальних ресурсів.

Недоліки системи з фіксованим розміром замовлення:

1) передбачає безперервний облік залишків матеріальних ресурсів на складах логістичної системи з тим, щоб не пропустити момент досягнення точки замовлення;

2) за наявності широкої номенклатури матеріалів (або асортименту – для торгового підприємства) необхідною умовою застосування цієї системи є використання технології автоматизованої ідентифікації штрихових кодів.

42. Характеристика системи управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення

Система з фіксованою періодичністю замовлення. Замовлення роблять у чітко визначені моменти часу, які віддалені один від одного на рівні інтервали, наприклад один раз на місяць, один раз на тиждень і т.д., а розмір запасу регулюється шляхом зміни обсягу партії.

Наприкінці кожного періоду перевіряється рівень запасів і на основі цього визначається розмір партії постачання. Таким чином, у системі з фіксованою періодичністю замовлення змінюється розмір замовлення, який залежить від рівня споживання матеріальних ресурсів у попередньому періоді. Величина замовлення визначається як різниця між фіксованим максимальним рівнем, до якого відбувається поповнення запасу, і фактичним його обсягом у момент замовлення.

Регулюючими параметрами цієї системи є максимальний розмір запасу і фіксований період замовлення, тобто інтервал між двома замовленнями або черговими надходженнями партій.

Таким чином, система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення застосовується в таких випадках:

– умови постачання дозволяють варіювати розмір замовлення;

– витрати на замовлення і доставку порівняно невеликі;

– втрати від можливого дефіциту порівняно невеликі.

Перевага цієї системи: відсутність необхідності вести систематичний облік запасів на складах логістичної системи.

Недолік: необхідність робити замовлення іноді на незначну кількість матеріальних ресурсів, а за умови прискорення інтенсивності споживання матеріалів (наприклад, внаслідок зростання попиту на готову продукцію) виникає небезпека використання запасу до настання моменту чергового замовлення, тобто виникнення дефіциту.

43. Характеристика системи управління запасами зі встановленою періодичністю поповнення запасів

Система із заданою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня. У цій системі вхідним параметром є період часу між замовленнями. Щоб запобігти завищенню обсягів запасів, які знаходяться на складі, або їх дефіциту, замовлення подаються не тільки у встановлені моменти часу, але і за умови досягнення запасом граничного рівня. Розглянута система містить елемент системи з фіксованим інтервалом часу між замовленнями та елемент системи з фіксованим розміром замовлення (відстеження граничного рівня запасів, тобто точки замовлення).

Дата добавления: 2015-05-08