Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Право й умови надання державної соціальної допомоги непрацездатним особам, що не мають права на трудову пенсію




ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ СІМ'ЯМ

ДЕРЖАВНА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА НЕПРАЦЕЗДАТНИМ ГРОМАДЯНАМ, ЩО НЕ МАЮТЬ ПРАВА НА ПЕНСІЮ.

Розділ XII

З переходом до страхової пенсійної системи й підвищен­ням рівня матеріального забезпечення непрацездатних гро­мадян до норм прожиткового мінімуму, виникло питання вдосконалення законодавства про соціальні пенсії, які були встановлені Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 p., розмежування джерел фінансуван­ня основних видів соціальних виплат. Інститут соціальних пенсій трансформований у систему соціальної допомоги на основі»Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, що не мають права на пенсію, і інвалідам» від 18 трав­ня 2004 р.[266]Набув чинності з 1 січня 2005 року.

Соціальні пенсії були нормою, основним критерієм виз­начення соціальної забезпеченості громадян, рівнем вста­новлення пенсійних надбавок до трудових пенсій. Соціаль­ними пенсіями забезпечувалося невелике число непраце­здатних громадян. Так, трудові пенсії виплачувалися більш ніж 95 відсоткам пенсіонерів, соціальні —- 3,4 відсотки, десь понад 500 тис. чоловік[267].

Соціальні пенсії, як і трудові, виплачувалися з Пенсій­ного фонду України. За наявними даними, на виплату соці­альних пенсій виділялося щомісяця більше 15 млн гри­вень[268].

Правовий порядок надання соціальних пенсій відрізняв­ся за суб'єктивною ознакою залежно від категорії одержу­вачів пенсії (особи пенсійного віку, інваліди всіх груп, інваліди з дитинства й ін.), а також від причин відсутності права на трудову пенсію.

f Підставою для призначення соціальної пенсії були — не­працездатність і відсутність права на трудову пенсію. До осіб, що мали право на соціальну пенсію, відносились інва­ліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи; особи, що досягли пенсійного віку (чо­ловіки 60 років, жінки 55 років); діти, які (не досягли 18 ро­ків або старше цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років), у разі втрати годувальника; діти-інваліди у віці до 18 років.

На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначався стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії призначалися незахищеним категоріям непрацездатних грома­дян. Розмір цих пенсій становив від ЗО до 200 відсотків мінімального розміру пенсії по старості залежно від кате­горії непрацездатних.

Однак зараз ці пенсії не призначаються, тому що вони замінені державною соціальною допомогою. Введення з 1 січня 2005 року державної соціальної допо­моги замість соціальної пенсії значно поліпшить матеріаль­не забезпечення непрацездатних осіб, що не мають права на трудову пенсію.

Право на державну соціальну допомогу одержали громадя­ни України, які досягли віку (чоловіки —.63 років, жінки — 58 років) або є інвалідами і не одержують пенсію та постійно проживають на території України. Вони мають право на дер­жавну соціальну допомогу у випадках і за умов, передбаче­них зазначеним Законом і іншими нормативними актами.

Особи, яким наданий статус біженця в Україні, мають право на державну соціальну допомогу нарівні із громадяна­ми України за умов, передбачених законодавством або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.

Іноземці й особи без громадянства мають право на дер­жавну соціальну допомогу за умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У випадку, якщо міжнародним договором України пе­редбачені інші норми, чим ті, які передбачені в Законі, за­стосовуються норми, встановлені міжнародним договором.

Законодавством встановлені види й умови призначення соціальної допомоги особам, що не мають права на пенсію. Встановлено два види державної соціальної допомоги: допо­мога особам, що не мають права на пенсію й соціальну допо­могу з догляду за інвалідом І групи, II і III групи, самотнім і малозабезпеченим інвалідам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії мають потребу в сторонньому дог­ляді.

Умовами призначення соціальної допомоги є: досягнення особою певного віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 ро­ків) і відсутність права на трудову пенсію або визнаного інвалідом; або якщо особа не одержує пенсію або інші соці­альні виплати в порядку відшкодування шкоди за законо­давством про соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві, що потягло втрату працездатності; є малозабезпеченою.

Розмір державної соціальної допомоги особам, які не ма­ють права на пенсію, й інвалідам, встановлюється, виходя­чи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: інвалідам І групи, жінкам, яким надане звання «мати-героїня », — 100%; інвалідам Ы групи — 80 %; інвалідам III групи — 60 %; священнослужителям, церков­нослужителям і особам, які протягом не менше 10 років до введення в чинність Закону України «Про свободу совісті й релігійних організацій» займали виборні, або за призначен­ням посади в релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні й легалізованих відповідно до законодавства Украї­ни, при наявності архівних документів відповідних держав­них органів і релігійних організацій або показань свідків, підтверджуючих факт такої роботи — 50 %; особам, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років) — 30 %.

При визначенні розміру соціальної допомоги застосо­вується встановлений на відповідний рік прожитковий мінімум або, у передбачених законодавством випадках, рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантовано­го мінімуму).

На 2007 рік гарантований мінімум для призначення до­помоги встановлений на рівні: непрацездатним особам — 170,5 грн; інвалідам —181,5 грн.

Соціальна допомога особам, що не мають права на пен­сію, інвалідам, а також допомога з догляду за інвалідом, іншими особами, зазначеними в Законі, призначається органами праці й соціального захисту населення з дня звер­нення. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців від дня досягнення зазначеного в Законі віку або встановлення інвалідності, допомога призначається від дня досягнення чоловіками — 63 років, жінками — 58 років або з дня встановлення органами медико-соціальної експер­тизи осіб інвалідами.

Довічно призначається соціальна допомога особам, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років), а інвалідам на весь період інвалідності, встановленої органа­ми медико-соціальної експертизи.

Особам, які не мають права на пенсію, інвалідам, що пере­бувають на повному державному утриманні у відповідній соці­альній установі для непрацездатних, виплачується 20 відсотків призначеного розміру державної соціальної допомоги.

Виплата державної соціальної допомоги і покриття ви­трат на його доставку здійснюються за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України.

12.2. Державна соціальна допомога як інститут права соціального забезпечення

У праві соціального забезпечення України все більш широкий розвиток одержує інститут соціальної допомоги (підтримка) малозабезпечених громадян, як частина соці­ального забезпечення, що здійснюється за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня й Державного бюджету України.

На відміну від пенсійного забезпечення, соціальна допо­мога надається громадянам у тих випадках, коли вони її потребують. Але не за розсудом органів, що їх надають, а у зв'язку зі встановленими законодавством випадками. Соці­альна допомога охоплює окремі види забезпечення, які практично не підпадають під принципи соціального страху­вання, Вона надається найменш соціально захищеним ка­тегоріям населення в індивідуальному порядку.

У юридичній літературі з проблем соціального забезпе­чення B.C. Андреевим, Р.І. Івановою, іншими вченими[269] вживалася спроба довести теоретичну й практичну цінність до­помоги і показати її службову роль, як вид соціального. забезпечення. Сформульоване визначення поняття допомо­ги як інституту права соціального забезпечення.

У літературі пропонується наступне визначення понят­тя допомоги: допомогаце грошові періодичні соціальні виплати, що носять характер державної допомоги грома­дянам, яка надається у випадках і на умовах, передбачених законодавством, з компенсаційними й іншими цілями [270].

Використовуючи по суті вірне, на наш погляд, визначен­ня поняття допомоги, можна сказати, що воно й тепер прий­нятне як теоретична основа. Разом із тим цільове призна­чення допомоги сьогодні звужується, воно все більше стає адресною соціальною допомогою нужденним непрацездат­ним громадянам.

Допомога, як соціальна, займає важливе місце в системі соціального захисту сімей, що мають дітей. Вона надаєть­ся в грошовій формі і покликана вирівнювати доходи ма­лозабезпечених сімей. Основне її призначення полягає в матеріальній підтримці державою сім'ї, що має дітей. Тому такі допомоги називаються державними грошовими допо­могами.

Різноманіття видів допомоги, передбачених у чинному законодавстві, широта охоплення громадян, можливість більш гнучко й цілеспрямовано задовольняти різні соці­альні потреби населення викликає необхідність їх класифі­кації, групування за певними ознаками.

Визначальним критерієм класифікації є соціально-пра­вові підстави надання допомоги, закріплені в чинному за­конодавстві. Сутність цих підстав визначає не тільки цільо­ве призначення, суб'єктивний склад одержувачів, але й, в остаточному підсумку, тривалість виплати допомоги.

Аналіз законодавства в цій галузі дозволяє виділити шість груп підстав надання допомоги: тимчасову непраце­здатність; безробіття; дітонародження; неповноліття дітей; проживання непрацездатних громадян; підтримка бюдже­ту сім'ї при неординарних обставинах.

Фінансування виплат допомоги відбувається із трьох основних джерел: обов'язкового державного соціального страхування, асигнувань із державного й місцевого бюд­жетів. Надання допомоги за рахунок коштів державного соц­іального страхування розглядається в окремому розділі підручника.

Тут розглянемо групи допомоги за їхньою цілеспрямова­ністю. До першої групи допомоги, в основі яких лежить тим­часова непрацездатність, відносяться: допомоги, призначу­вані у випадках хвороби, при необхідності догляду за хворим членом сім'ї, при карантині, при тимчасовому переведенні на іншу роботу у зв'язку із захворюванням на туберкульоз або професійним захворюванням, при протезуванні із по­міщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприєм­ства. Тимчасова непрацездатність засвідчується лікарня­ним листом, на підставі якого призначається й виплачуєть­ся допомога з державного соціального страхування.

В основі другої групи допомоги є безробіття за незалеж­них від громадян обставин. Допомоги із цієї групи підстав призначаються й виплачуються відповідно до Закону Украї­ни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.[271]

До третьої групи відносяться допомоги, в основі яких лежить така підстава, як дітонародження. Дітонароджен­ня, як природний демографічний фактор, об'єктивно вик­ликає необхідність соціальної підтримки державою сім'ї. Охорона материнства й дитинства забезпечується цивіль­ним трудовим, сімейним правом. Вона, природно, перебу­ває в рамках інститутів права соціального забезпечення. Врахування правом потреб сім'ї, викликаних дітонарод­женням, обумовило існування цілого блоку різних видів допомоги, які за цілеспрямованістю можна назвати сімей­ними. До них відносяться: допомоги в разі вагітності й по­логів; одноразова допомога при народженні дитини; допо­моги за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; щомісячні допомоги на дітей одиноким матерям.

Допомоги четвертої групи, в основі яких лежить непов­ноліття дітей, за цільовим призначенням підходять до до­помоги третьої групи (допомога з дітонародження). Части­на з них виконує двоїсту функцію (функцію дітонароджен­ня й підтримки неповнолітніх). Однак є й такі допомоги, які прямо спрямовані на матеріальну підтримку неповнолітніх дітей. Наприклад, допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми (у тому числі з усиновленими дітьми й дітьми, що пе­ребувають під опікою або піклуванням) у віці до 18 років, допомога на догляд за інвалідами з дитинства й дітьми-інва­лідами у віці до 18 років.

Допомоги п'ятої групи, за своєю метою покликані забез­печувати проживання самотніх непрацездатних громадян з мінімальними доходами. їм призначається щомісячна цільова доплата до пенсій і допомога у розмірах до рівня прожиткового мінімуму, встановленого законодавством-

І, нарешті, шоста група допомоги — потреба в підтримці бюджету сім'ї при неординарних обставинах. Вона обумовлена різними факторами: смертю члена сім'ї й необхідністю надання допомоги на поховання; хворобою громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської ка­тастрофи; знаходженням дітей під опікою або на піклу­ванні. До цієї групи відносяться одноразові допомоги, пе­редбачені локальними нормативними актами при настанні стихійних лих; потреби в оплаті лікування та ін.

Однак цільова спрямованість допомоги — не єдиний кри­терій, що її класифікує. Для інституту допомоги характер­ною ознакою є також тривалість її виплати. Із цього погля­ду допомоги можуть бути розділені на одноразові, періо­дичні (у вузькому змісті) і щомісячні.

До одноразових допомог відносяться допомога при народ­женні дитини, допомога на лікування, поховання й в інших випадках. Вони призначені для одноразового відшкодуван­ня додаткових витрат тим громадянам, у яких є наявні при­чини, що дають право на конкретний вид одноразової допо­моги.

До періодичних, у вузькому розумінні, відносяться до­помоги, які виплачуються у випадках хвороби, вагітності й пологів, при карантині, протезуванні та ін. Періодичні допомоги призначені для заміни втраченого заробітку в повному обсязі або частково, коли у працівника виникло право яа їх одержання. Періодичні допомоги відрізняють­ся від одноразових тим, що вони мають певну тривалість у часі, хоча й не перетворюються в щомісячні допомоги. Так, допомоги за хворобою будуть виплачуватися працівникові щораз при захворюванні і, як правило, протягом усього періоду хвороби.

Щомісячна допомога припускає здійснення грошових виплат регулярно протягом тривалого періоду. Тривалість виплати цієї допомоги визначена законом і залежить від її виду й коливається (3 роки при догляді за дитиною).

Законодавство про допомогу динамічно розвивається, з'я­вилися нові види допомоги (адресна соціальна допомога), допомога особам, що не мають права на пенсію, змінені стро­ки, порядок призначення й виплати допомоги, підвищені їх розміри.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 1655; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.