КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Право й умови надання державної соціальної допомоги непрацездатним особам, що не мають права на трудову пенсію
ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ СІМ'ЯМ ДЕРЖАВНА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА НЕПРАЦЕЗДАТНИМ ГРОМАДЯНАМ, ЩО НЕ МАЮТЬ ПРАВА НА ПЕНСІЮ. Розділ XII З переходом до страхової пенсійної системи й підвищенням рівня матеріального забезпечення непрацездатних громадян до норм прожиткового мінімуму, виникло питання вдосконалення законодавства про соціальні пенсії, які були встановлені Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 p., розмежування джерел фінансування основних видів соціальних виплат. Інститут соціальних пенсій трансформований у систему соціальної допомоги на основі»Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, що не мають права на пенсію, і інвалідам» від 18 травня 2004 р.[266]Набув чинності з 1 січня 2005 року. Соціальні пенсії були нормою, основним критерієм визначення соціальної забезпеченості громадян, рівнем встановлення пенсійних надбавок до трудових пенсій. Соціальними пенсіями забезпечувалося невелике число непрацездатних громадян. Так, трудові пенсії виплачувалися більш ніж 95 відсоткам пенсіонерів, соціальні —- 3,4 відсотки, десь понад 500 тис. чоловік[267]. Соціальні пенсії, як і трудові, виплачувалися з Пенсійного фонду України. За наявними даними, на виплату соціальних пенсій виділялося щомісяця більше 15 млн гривень[268]. Правовий порядок надання соціальних пенсій відрізнявся за суб'єктивною ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії (особи пенсійного віку, інваліди всіх груп, інваліди з дитинства й ін.), а також від причин відсутності права на трудову пенсію. f Підставою для призначення соціальної пенсії були — непрацездатність і відсутність права на трудову пенсію. До осіб, що мали право на соціальну пенсію, відносились інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи; особи, що досягли пенсійного віку (чоловіки 60 років, жінки 55 років); діти, які (не досягли 18 років або старше цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років), у разі втрати годувальника; діти-інваліди у віці до 18 років.
На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначався стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії призначалися незахищеним категоріям непрацездатних громадян. Розмір цих пенсій становив від ЗО до 200 відсотків мінімального розміру пенсії по старості залежно від категорії непрацездатних. Однак зараз ці пенсії не призначаються, тому що вони замінені державною соціальною допомогою. Введення з 1 січня 2005 року державної соціальної допомоги замість соціальної пенсії значно поліпшить матеріальне забезпечення непрацездатних осіб, що не мають права на трудову пенсію. Право на державну соціальну допомогу одержали громадяни України, які досягли віку (чоловіки —.63 років, жінки — 58 років) або є інвалідами і не одержують пенсію та постійно проживають на території України. Вони мають право на державну соціальну допомогу у випадках і за умов, передбачених зазначеним Законом і іншими нормативними актами. Особи, яким наданий статус біженця в Україні, мають право на державну соціальну допомогу нарівні із громадянами України за умов, передбачених законодавством або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Іноземці й особи без громадянства мають право на державну соціальну допомогу за умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У випадку, якщо міжнародним договором України передбачені інші норми, чим ті, які передбачені в Законі, застосовуються норми, встановлені міжнародним договором.
Законодавством встановлені види й умови призначення соціальної допомоги особам, що не мають права на пенсію. Встановлено два види державної соціальної допомоги: допомога особам, що не мають права на пенсію й соціальну допомогу з догляду за інвалідом І групи, II і III групи, самотнім і малозабезпеченим інвалідам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії мають потребу в сторонньому догляді. Умовами призначення соціальної допомоги є: досягнення особою певного віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років) і відсутність права на трудову пенсію або визнаного інвалідом; або якщо особа не одержує пенсію або інші соціальні виплати в порядку відшкодування шкоди за законодавством про соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, що потягло втрату працездатності; є малозабезпеченою. Розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, й інвалідам, встановлюється, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: інвалідам І групи, жінкам, яким надане звання «мати-героїня », — 100%; інвалідам Ы групи — 80 %; інвалідам III групи — 60 %; священнослужителям, церковнослужителям і особам, які протягом не менше 10 років до введення в чинність Закону України «Про свободу совісті й релігійних організацій» займали виборні, або за призначенням посади в релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні й легалізованих відповідно до законодавства України, при наявності архівних документів відповідних державних органів і релігійних організацій або показань свідків, підтверджуючих факт такої роботи — 50 %; особам, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років) — 30 %. При визначенні розміру соціальної допомоги застосовується встановлений на відповідний рік прожитковий мінімум або, у передбачених законодавством випадках, рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму). На 2007 рік гарантований мінімум для призначення допомоги встановлений на рівні: непрацездатним особам — 170,5 грн; інвалідам —181,5 грн. Соціальна допомога особам, що не мають права на пенсію, інвалідам, а також допомога з догляду за інвалідом, іншими особами, зазначеними в Законі, призначається органами праці й соціального захисту населення з дня звернення. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців від дня досягнення зазначеного в Законі віку або встановлення інвалідності, допомога призначається від дня досягнення чоловіками — 63 років, жінками — 58 років або з дня встановлення органами медико-соціальної експертизи осіб інвалідами.
Довічно призначається соціальна допомога особам, які досягли віку (чоловіки — 63 років, жінки — 58 років), а інвалідам на весь період інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Особам, які не мають права на пенсію, інвалідам, що перебувають на повному державному утриманні у відповідній соціальній установі для непрацездатних, виплачується 20 відсотків призначеного розміру державної соціальної допомоги. Виплата державної соціальної допомоги і покриття витрат на його доставку здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. 12.2. Державна соціальна допомога як інститут права соціального забезпечення У праві соціального забезпечення України все більш широкий розвиток одержує інститут соціальної допомоги (підтримка) малозабезпечених громадян, як частина соціального забезпечення, що здійснюється за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування й Державного бюджету України. На відміну від пенсійного забезпечення, соціальна допомога надається громадянам у тих випадках, коли вони її потребують. Але не за розсудом органів, що їх надають, а у зв'язку зі встановленими законодавством випадками. Соціальна допомога охоплює окремі види забезпечення, які практично не підпадають під принципи соціального страхування, Вона надається найменш соціально захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку. У юридичній літературі з проблем соціального забезпечення B.C. Андреевим, Р.І. Івановою, іншими вченими[269] вживалася спроба довести теоретичну й практичну цінність допомоги і показати її службову роль, як вид соціального. забезпечення. Сформульоване визначення поняття допомоги як інституту права соціального забезпечення.
У літературі пропонується наступне визначення поняття допомоги: допомога — це грошові періодичні соціальні виплати, що носять характер державної допомоги громадянам, яка надається у випадках і на умовах, передбачених законодавством, з компенсаційними й іншими цілями [270]. Використовуючи по суті вірне, на наш погляд, визначення поняття допомоги, можна сказати, що воно й тепер прийнятне як теоретична основа. Разом із тим цільове призначення допомоги сьогодні звужується, воно все більше стає адресною соціальною допомогою нужденним непрацездатним громадянам. Допомога, як соціальна, займає важливе місце в системі соціального захисту сімей, що мають дітей. Вона надається в грошовій формі і покликана вирівнювати доходи малозабезпечених сімей. Основне її призначення полягає в матеріальній підтримці державою сім'ї, що має дітей. Тому такі допомоги називаються державними грошовими допомогами. Різноманіття видів допомоги, передбачених у чинному законодавстві, широта охоплення громадян, можливість більш гнучко й цілеспрямовано задовольняти різні соціальні потреби населення викликає необхідність їх класифікації, групування за певними ознаками. Визначальним критерієм класифікації є соціально-правові підстави надання допомоги, закріплені в чинному законодавстві. Сутність цих підстав визначає не тільки цільове призначення, суб'єктивний склад одержувачів, але й, в остаточному підсумку, тривалість виплати допомоги. Аналіз законодавства в цій галузі дозволяє виділити шість груп підстав надання допомоги: тимчасову непрацездатність; безробіття; дітонародження; неповноліття дітей; проживання непрацездатних громадян; підтримка бюджету сім'ї при неординарних обставинах. Фінансування виплат допомоги відбувається із трьох основних джерел: обов'язкового державного соціального страхування, асигнувань із державного й місцевого бюджетів. Надання допомоги за рахунок коштів державного соціального страхування розглядається в окремому розділі підручника. Тут розглянемо групи допомоги за їхньою цілеспрямованістю. До першої групи допомоги, в основі яких лежить тимчасова непрацездатність, відносяться: допомоги, призначувані у випадках хвороби, при необхідності догляду за хворим членом сім'ї, при карантині, при тимчасовому переведенні на іншу роботу у зв'язку із захворюванням на туберкульоз або професійним захворюванням, при протезуванні із поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства. Тимчасова непрацездатність засвідчується лікарняним листом, на підставі якого призначається й виплачується допомога з державного соціального страхування. В основі другої групи допомоги є безробіття за незалежних від громадян обставин. Допомоги із цієї групи підстав призначаються й виплачуються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.[271] До третьої групи відносяться допомоги, в основі яких лежить така підстава, як дітонародження. Дітонародження, як природний демографічний фактор, об'єктивно викликає необхідність соціальної підтримки державою сім'ї. Охорона материнства й дитинства забезпечується цивільним трудовим, сімейним правом. Вона, природно, перебуває в рамках інститутів права соціального забезпечення. Врахування правом потреб сім'ї, викликаних дітонародженням, обумовило існування цілого блоку різних видів допомоги, які за цілеспрямованістю можна назвати сімейними. До них відносяться: допомоги в разі вагітності й пологів; одноразова допомога при народженні дитини; допомоги за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; щомісячні допомоги на дітей одиноким матерям. Допомоги четвертої групи, в основі яких лежить неповноліття дітей, за цільовим призначенням підходять до допомоги третьої групи (допомога з дітонародження). Частина з них виконує двоїсту функцію (функцію дітонародження й підтримки неповнолітніх). Однак є й такі допомоги, які прямо спрямовані на матеріальну підтримку неповнолітніх дітей. Наприклад, допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми (у тому числі з усиновленими дітьми й дітьми, що перебувають під опікою або піклуванням) у віці до 18 років, допомога на догляд за інвалідами з дитинства й дітьми-інвалідами у віці до 18 років. Допомоги п'ятої групи, за своєю метою покликані забезпечувати проживання самотніх непрацездатних громадян з мінімальними доходами. їм призначається щомісячна цільова доплата до пенсій і допомога у розмірах до рівня прожиткового мінімуму, встановленого законодавством- І, нарешті, шоста група допомоги — потреба в підтримці бюджету сім'ї при неординарних обставинах. Вона обумовлена різними факторами: смертю члена сім'ї й необхідністю надання допомоги на поховання; хворобою громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи; знаходженням дітей під опікою або на піклуванні. До цієї групи відносяться одноразові допомоги, передбачені локальними нормативними актами при настанні стихійних лих; потреби в оплаті лікування та ін. Однак цільова спрямованість допомоги — не єдиний критерій, що її класифікує. Для інституту допомоги характерною ознакою є також тривалість її виплати. Із цього погляду допомоги можуть бути розділені на одноразові, періодичні (у вузькому змісті) і щомісячні. До одноразових допомог відносяться допомога при народженні дитини, допомога на лікування, поховання й в інших випадках. Вони призначені для одноразового відшкодування додаткових витрат тим громадянам, у яких є наявні причини, що дають право на конкретний вид одноразової допомоги. До періодичних, у вузькому розумінні, відносяться допомоги, які виплачуються у випадках хвороби, вагітності й пологів, при карантині, протезуванні та ін. Періодичні допомоги призначені для заміни втраченого заробітку в повному обсязі або частково, коли у працівника виникло право яа їх одержання. Періодичні допомоги відрізняються від одноразових тим, що вони мають певну тривалість у часі, хоча й не перетворюються в щомісячні допомоги. Так, допомоги за хворобою будуть виплачуватися працівникові щораз при захворюванні і, як правило, протягом усього періоду хвороби. Щомісячна допомога припускає здійснення грошових виплат регулярно протягом тривалого періоду. Тривалість виплати цієї допомоги визначена законом і залежить від її виду й коливається (3 роки при догляді за дитиною). Законодавство про допомогу динамічно розвивається, з'явилися нові види допомоги (адресна соціальна допомога), допомога особам, що не мають права на пенсію, змінені строки, порядок призначення й виплати допомоги, підвищені їх розміри.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 1655; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |