Допомога з тимчасової непрацездатності 2 страница

Одним із важливих аспектів призначення допомоги є дотримання правил обчислення розміру допомоги з тимчасової непрацездатності. Під обчисленням розміру допо­моги розуміється визначення в грошовому вираженні суми допомоги, обчисленої у відсотках до фактичного заробітку працівника за роботу у власника підприємства.

Законодавством про соціальне страхування встановлено, ЩО заробіток для нарахування допомоги береться за два ос-танніх календарних місяці перед настанням тимчасової непрацездатності. У загальну суму заробітку включаються всі види оплати праці, які мають постійний характер і є типовими, нормальними для даного працівника. Оплата, ЩО підлягає обліку при нарахуванні допомоги, включаєть­ся в заробіток за часом, за який вона нарахована, а не за часом її фактичного одержання.

Приклад, Працівникові нарахована зарплата в грудні 2004 p., а він її одержав у січні 2005 р. Розмір допомоги у зв'язку з хворобою в січні 2004 р. буде обчислюватися запо-передні два календарних місяці в 2004 р.

Фактичний заробіток для нарахування допомоги у всіх випадках, крім трудового каліцтва й професійного захворю­вання, враховується в сумі, що не перевищує подвійного по­садового (місячного) окладу або подвійної тарифної ставки.

Розмір допомоги визначається у відсотковому відношенні до заробітку. Але щоб визначити загальну суму допомоги, потрібно знати середньоденний заробіток і розмір денної до­помоги в грошовому вираженні. Цей розрахунок робить бух­галтерія підприємства. Але базовий рівень, норму допомоги встановлює комісія із соціального страхування або профком підприємства, виходячи з наявності страхового стажу прац­івника.

Середньоденний заробіток і середньоденна допомога, об­числена у встановленому порядку, а також число днів, що підлягають оплаті, і загальна сума допомоги вносяться бухгал­терією підприємства у відповідний розділ лікарняного листа.

Обчислена у встановленому порядку допомога випла­чується бухгалтерією з каси підприємства за рахунок коштів фонду соціального страхування. Виплата повинна проводи­тися в строки, встановлені для виплати заробітної плати. Якщо лікарняний лист не був пред'явлений вчасно, його можна прийняти й оплатити до закінчення 6 місяців. При зверненні за допомогою після закінчення цього строку вона може бути видана лише у виняткових випадках при наяв­ності поважних причин пропуску строку звернення за до­помогою.

Допомога з тимчасової непрацездатності за минулий час може бути видана працівникові не більш ніж за 12 місяців до дня звернення за допомогою. Якщо працівник внаслідок хвороби або з інших причин не в змозі сам одержати допо­могу, він може видати доручення на його одержання іншій особі чи написати заяву про перерахування допомоги на свій рахунок у відділенні ощадного банку або про переказ його поштою за місцем проживання.

Про утримання з допомоги. Якщо допомога виплаче­на працівникові в більшому розмірі, зайво видана сума може бути утримана на підставі рішення комісії із соціаль­ного страхування. Утримання допускаються в тому випад­ку, якщо переплата мала місце в результаті (арифметичної) помилки у підрахунку або у зв'язку із зловживанням з боку одержувача (підробки, підчищення в документах та ін.).

Рішення комісії із соціального страхування про утри­мання з одержувача допомоги зайво виплачених йому сум внаслідок помилки у підрахунку може бути винесено не пізніше 3 міс. з дня призначення допомоги, а при переплаті в результаті зловживань — без обмежень яким-небудь стро­ком. Якщо працівник уже не працює на даному підприємстві, то зайво виплачені суми допомоги стягуються в судовому по­рядку.

Утримання з допомоги або із заробітку зайво виплачених працівникам сум не можуть перевищувати 20 % суми, що належить йому при даній виплаті. Якщо утримання прово­диться із декількох підстав (наприклад, стягнення алі­ментів, відшкодування збитку), то за загальним правилом за працівником повинно бути збережене не менше 50 % до­помоги. Утримання проводяться через бухгалтерію підпри­ємства, а якщо працівник вибув з нього, то за новим місцем роботи.

Але не завжди благополучно йдуть справи з виплатою допомоги. Причини відомі — відсутність коштів на підпри­ємствах. Особливо страждають від цього працівники, що одержали травму на виробництві на ліквідованих підпри­ємствах без правонаступника. За Правилами відшкодуван­ня шкоди виплати повинні проводитися з Фонду соціально­го страхування. 4 листопада 2004 року в Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування по тимчасовій втраті працездатності» внесені істотні зміни щодо виплати матеріального забезпечення. Якщо через відсутність коштів на своїх банківських рахунках або через їх арешт страхувальник має заборгованість із виплати ма­теріального забезпечення, передбаченого Законом, більш ніж за один календарний місяць понад строки, встановлені за заявою застрахованої особи або осіб, що мають право на одержання матеріального забезпечення, фінансування та­кого забезпечення здійснюється виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації страхувальника з наступним відшкодуванням страхувальником виплачених Фондом коштів.

Виплата матеріального забезпечення здійснюється за списком (відомості), наданим страхувальником, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок цих осіб (за їх заявою) через банківські установи.

Витрати за послуги банків здійснюються за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування з наступ­ним відшкодуванням їх страхувальником[300].

На практиці зустрічаються різні порушення правових норм про соціальне страхування. Наприклад, при витраті коштів на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, а їх витрачається на ці цілі більше 80 % від загальної суми бюджету Фонду соціального страхування, іноді приймають­ся до оплати неправильно оформлені лікарняні листи, без вказівки першого дня настання непрацездатності й продов­ження хвороби при побутовій травмі. Допускаються помил­ки у визначенні права на допомогу, вирахуванні страхово­го стажу.

У ряді випадків неправильно вказується розмір допомо­ги (вище або нижче норми, передбаченої законодавством). Іноді допомога обчислюється не з двох тарифних ставок, а з однієї, що є обмеженням законних інтересів працівника. Зустрічаються випадки, коли допомога обчислюється без обмеження подвійною тарифною ставкою, що приводить до переплати коштів. Є випадки, коли допомога виплачуєть­ся більше 4-х місяців без рішення МСЕК.

Не завжди дотримується встановлений порядок призна­чення допомоги у зв'язку із трудовим каліцтвом і профе­сійним захворюванням. Втрата працездатності у цих випад­ках, як відомо, оформляється не тільки лікарняним листом, але й засвідчується спеціальним документом — актом про нещасний випадок на виробництві за встановленою фор­мою. Крім того, забезпечення допомогою повинно проводи­тися не за рахунок фонду соціального страхування, а за ра­хунок коштів власника підприємства.

Є факти, коли допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок трудового каліцтва призначається за тими ж пра­вилами і нормами, що й допомога внаслідок загального зах­ворювання, тобто залежно від тривалості страхового стажу. Це порушення законних інтересів працівників. Таке рішен­ня повинно бути скасоване.

На практиці іноді робляться спроби обійти правила скла­дання акту про нещасний випадок, приховати від обліку не­щасний випадок на виробництві. Зустрічаються випадки, коли загальне захворювання розглядається як виробнича травма, що неприпустимо.

Мають місце порушення процедури прийняття рішень про призначення допомоги: одноособові розпорядження голови профкому про видачу працівникові матеріальної допомоги, про позбавлення допомоги. Такі розпорядження повинні розглядатися як незаконні.

Ще одна серйозна проблема з «правдивістю» лікарняних листів.

До дирекцій відділень фонду цивільного страхування надходять від страхувальників і застрахованих осіб пропо­зиції щодо оптимізацїї нормативного забезпечення експер­тизи тимчасової непрацездатності, в тому числі відповідаль­ності лікарів за порушення порядку видачі та продовжен­ня листків непрацездатності. За результатами проведених перевірок в окремих областях до 10 відсотків листків непра­цездатності видається або продовжується лікарями не-обґрунтовано, внаслідок чого фонду завдаються значні ма­теріальні збитки. Проте, на практиці ніхто не несе відпові­дальності за порушення порядку видачі лікарняних листів, ЩО засвідчують непрацездатність громадян. Листи видає лікар, а не лікувально-профілактичний заклад. Сьогодні Ставиться питання законодавчо закріпити відповідальність лікарів за необґрунтовану видачу та продовження листків нейрацездатності[301].

13.2. Допомога на випадок безробіття по соціальному страхуванню

Допомога по безробіттю — це періодичні виплати, які надаються протягом встановленого законом строку особам, визнаним безробітними, за рахунок коштів соціального страхування в розмірі, пропорційному страховому стажу і втраченомузаробітку.

Допомога по безробіттю є відносно новим видом матері­ального забезпечення працівників. Умови і порядок забезпе­чення Цією допомогою регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-ІИ[302], який кардинально змінює систему матеріальної підтримки безробіт­них. Мова йде про надання допомоги тим застрахованим пра­цівникам, які втратили роботу з незалежних від них причин, тобто припинили трудові відносини із власником підприємства відповідно до норм трудового законодавства.

Більше п'яти років тому система соціального захисту людей, які втратили роботу, трансформувалась у систему державного соціального страхування на випадок безробіт­тя. В одному органі — Фонді соціального страхування об'­єднані функції державної служби зайнятості і дирекції Фон­ду соціального страхування на випадок безробіття. Це дало змогу забезпечувати надання соціальних послуг шукачеві роботи та роботодавцям, здійснювати постійний моніторинг ситуації на ринку праці й виконувати функції по збору стра­хових внесків.

Про результативність роботи страхової системи свідчить хоча б те, що з моменту запровадження цієї системи послуга­ми державної служби зайнятості скористалися понад 11 млн незайнятих громадян, а також близько 6 млн працюючих осіб, які бажали змінити місце роботи або навчались.

Фінансова стабільність страхового Фонду дозволяє за­безпечувати постійне збільшення соціальних виплат безро­бітним. Так, у 2006 році мінімальний розмір допомоги по без­робіттю підвищувався двічі: з 1 січня до 118 грн, з 1 квітня — до 121 грн А для окремих категорій застрахованих осіб із чис­ла незайнятих громадян його розмір з 1 січня ц. р. зріс до 160 грн, з 1 липня — до 170 грн. Середній розмір виплат безробітним у вересні склав 228,6 грн, що майже на чверть більше, ніж рік тому[303].

Законом установлена залежність розміру допомоги з без­робіття від сплати страхових внесків, інакше кажучи, від страхового стажу працівника. Страховий стаж — це період, протягом якого працівник підлягав страхуванню на випа­док безробіття й платив (він і його роботодавець) страхові внески.

Право на допомогу по безробіттю мають застраховані осо­би, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіт­тя, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували стра­хові внески. Розмір допомоги встановлюється в такий спосіб: при страховому стажі працівника менш 2 років — 50 % його середньої зарплати, при стажі від 2 до 6 років — 60 %, більше 10 років — 70%.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від трива­лості часу безробіття у відсотках до певного розміру: протя­гом перших 90 календарних днів безробіття — 100 % серед­нього заробітку, наступні 90 днів — 80 %, а надалі — 70 %.

Приведемо приклад. Припустимо, що середній заробіток працівника становив 240 гривень, а страховий стаж 8 років. Йому належить допомога у розмірі 60 % середнього заробіт­ку, тобто 144 гривні (240 х 60): 100 = 144.

Протягом перших трьох місяців він буде одержувати 100 % (144 гривні), а наступні три місяці — 80 % (115,2 гривні), в інший час — 70 % (100,8 грн).

При цьому допомога не може бути вище середньої зар­плати, але й не менше 23% прожиткового мінімуму для пра­цездатної особи.

За період функціонування цільового фонду соціального страхування внаслідок безробіття сім разів підвищувався мінімальний розмір допомоги з безробіття[304].

Ще один приклад із практики роботи з листами грома­дян у Міністерстві праці та соціальної політики України:

громадянин Г. Куницький з міста Шепетівки Хмель­ницької області звернувся в Міністерство із проханням роз­глянути питання про розмір призначеної йому допомоги з безробіття. Статус безробітного він одержав 10 квітня 2001 року. Страховий стаж — 22 роки, 8 місяців, заробітна пла­та 190 гривень на місяць.

З 10 квітня 2001 року до 8 липня 2001 року, протягом перших 90 календарних днів безробіття, допомога по без­робіттю Г. Куницькому виплачувалася в розмірі 100 % установленого розміру допомоги з безробіття, залежно від страхового стажу. Оскільки розмір допомоги перевищує се­редню заробітну плату, що склалась в галузях економіки Хмельницької області за минулий місяць (за відомостями Держкомстату України в березні 2001 року вона становила 187,23 грн, у квітні — 190,21 грн, у травні — 200,16 грн, у червні — 215,37 грн, улипні — 221,62 грн), тойрозмірдо­помоги з безробіття визначався, виходячи із середньої заробітної плати, а саме:

з 10.04.2001 року до 30.04.2001 року — 187,23 грн:

30 днів х 21 день- 131,06;

з 01.05.2001 року до 31.05.2001 року — 190,21 грн;

з 01.06.2001 року до 30.06.2001 року — 200,16 грн;

з 01.07.2001 року до 08.07.2001 року — 215,37 грн (215,37 грн.: 31 день х 8 - 55,58 грн).

З 9 липня 2001 року до 6 жовтня 2001 року, протягом наступних 90 календарних днів безробіття, допомога з без­робіття виплачувалась у розмірі 80 % від встановленого розміру, залежно від страхового стажу і склала:

259 грн: 100 % х 80 % - 207,20 грн;

з 01.08.2001 року до 31.08.2001 року — 207,20 гря;

з 01.10.2001 року до 06.10.2001 року — 207,20 грн (207,20 грн: 31 день х 6 * 40,0 грн).

Надалі допомога по безробіттю виплачувалась в розмірі 259 грн: 100 % х 70 % - 181,30, за умови, що середня зар­плата, що склалась в галузях економіки Хмельницької об­ласті за минулий місяць, була вище встановленого розміру допомоги по безробіттю.

Таким чином, на конкретних цифрах показано, що розмір допомоги по безробіттю громадянинові Г. Куницькому нарахований і виплачений правильно[305].

Законом встановлені обмеження в строках одержання допомоги. Працівник має право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це відноситься до тих випадків, коли громадянин влаштувався на роботу Й знову її втратив.

Може виникнути питання, як бути в тому випадку, коли на момент впровадження закону в дію (з 1 січня 2000 р.) у працівника немає страхового стажу? У цьому випадку до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, придбаний працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання законом чинності.

Однак у всіх випадках закон захищає в першу чергу лю­дей що втратили роботу з незалежних від них причин. На­приклад, тих, хто був звільнений за скороченням штатів або ш результаті ліквідації (банкрутства) підприємства. До них прирівнюються й ті, що звільнилися за власним бажанням, але 9 поважних причин. На допомогу по безробіттю можуть розраховувати й ті, хто вперше звертається за допомогою в працевлаштуванні. Якщо неможливо працевлаштуватися, закон передбачає державну підтримку особам у вигляді до­помоги по безробіттю в мінімальному розмірі протягом 180 календарних днів.

Особливо варто підкреслити, що право на допомогу по безробіттю за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням не поширюється на працівників, які займа­ються приватним підприємництвом, не мають стабільної зарплати, зазнають труднощів з регулярною сплатою стра­хових внесків. Ці працівники підлягають добровільному страхуванню, тобто вони можуть платити внески й розра­ховувати на матеріальне забезпечення По страхуванню.

До речі, особи, які відповідно до законодавства мають право на пенсію (пенсіонери, інваліди), не підлягають соці­альному страхуванню, тому що вони у випадку втрати ро­боти не будуть визнані безробітними, а отже, не можуть претендувати на допомогу, оскільки вони мають певну ма­теріальну підтримку у вигляді пенсії. Документом, що підтверджує факт соціального страхування, є страхове по­свідчення, форма і зміст якого затверджені постановою Каб­інету Міністрів України від 22 серпня 2000 р.[306]. В 2006 році внесені деякі зміни до законодавства по безробіттю.

' 13.3. Інші види соціальних послуг по державному соціальному страхуванню

До інших видів соціальних послуг, на які має право за­страхована особа за загальнообов'язковим державним соці­альним страхуванням є надання працівникам, членам їх сімей путівок у санаторії І будинки відпочинку, які потре­бують лікування. Тому соціальне страхування є не тільки засобом матеріального забезпечення працівників при втраті працездатності, але й формою здійснення санаторно-курорт­ного лікування й відпочинку працівників і членів їх сімей. Це випливає з функцій* які виконує соціальне страхування.

У нашій країні соціальне страхування виконує дві ос­новні функції: 1) матеріальне забезпечення при втраті пра­цездатності, хворобі; 2) охорона здоров'я працівників і членів їх сімей.

Заходи щодо охорони здоров'я, проводяться за рахунок коштів соціального страхування, сприяють зменшенню втрат робочого часу при тимчасовій непрацездатності, зни­женню захворюваності працівників, поліпшенню демогра­фічної ситуації в країні.

При всіх економічних труднощах, у країні функціону­ють численні санаторії і будинки відпочинку, комплекси здравниць у Трускавці, Миргороді, Моршині, Одесі, Криму, в інших регіонах України, об'єднані акціонерним товари­ством лікувально-оздоровчих установ профспілок України — «У крпрофоздоровниця».

За рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності оплачуються путівки на санаторно-курортне лікування для застрахованих осіб та членів їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів.

У 2006 році за кошти Фонду застраховані особи та чле­ни їх сімей на пільгових умовах отримали 280 тис. путівок до санаторно-курортних закладів, на базі яких проводить­ся комплексне лікування, медична реабілітація та профі­лактика захворювань з максимальним використанням при­родних лікувальних ресурсів, традиційних та нетрадицій­них методів відновного лікування.

Також щороку майже 400 тис. дітей поліпшують своє здоров'я завдяки зусиллям фонду. Виділяються кошти на харчування та лікування дітей в дитячих оздоровчих зак­ладах. У цьому році на ці заходи використано понад 100 млн гривень. У межах фінансових можливостей фонд також частково фінансує дитячо-юнацькі спортивні школи, де різними видами спорту займається понад 105 тисяч учнів.

Крім того, частково фінансуються санаторії-профілакторії, на базі яких щороку поліпшують своє здоров'я май­же 170 тис. застрахованих осіб та членів їх сімей, студентів. На часткове фінансування цих закладів за перше півріччя витрачено 43,5 млн гривень.

У таких оздоровницях пацієнти лікуються зазвичай без відриву від виробництва та навчання, у межах звичайної кліматичної зони, без періоду адаптації до нових кліматич­них умов.

На придбання путівок у санаторії й будинки відпочинку щорічно з фонду соціального страхування виділяються значні кошти. За наявними даними витрати на санаторно-курортне лікування в Україні становлять більше 20 % бюджету фонду соціального страхування, а в деяких областях, наприклад, в Одеській — більше третини коштів фонду соціального страху­вання використовується на оздоровчі заходи[307].

Правління Одеського відділення фонду соціального стра­хування має договори з багатьма здравницями України на забезпечення працівників області путівками. За 10 років функціонування Одеського відділення фонду оздоровлено більше 269 тисяч працівників і членів їх сімей. Усі путів­ки, одержувані відділенням фонду, розподіляються галузе­вим обкомам, радам і комітетам профспілок за місцем ро­боти, а студентам і учням — за місцем навчання[308].

У системі оздоровчих закладів профспілок України функ­ціонує близько 200 санаторно-курортних установ з ліжковим фондом майже на 50 тисяч місць. А всього в Україні більше трьох тисяч санаторно-курортних установ різних форм власності. Однак використовуються вони поки що неефек­тивно, необхідна реконструкція оздоровчих закладів, по­ліпшення якості обслуговування відпочиваючих у санато­ріях, зниження вартості путівок. Тому загальна чисельність відпочиваючих за останні роки зменшилася в 2,5 рази[309].

Порядок розподілу і видачі путівок працівникам підприємств і їх сім'ям регламентується спеціальною Інструк­цією, затвердженою Постановою правління Фонду соціально­го страхування України від 02.06.2005 року № 55. Інструкція встановлює загальні правила планування й розподілу путівок на санаторно-курортне лікування й відпочинок. Знання і до­тримання цих правил є обов'язковим для працівників регіо­нальних дирекцій і профспілкових організацій, оскільки на них покладений обов'язок забезпеченням працівників, які потребують санаторно-курортного лікування.

Практика показує, що планування» розподіл путівок пра­цівникам в оздоровчі заклади — справа не така проста. Вона вирішується через галузеві комітети й регіональні відділен­ня Фонду соціального страхування знизу доверху у проф­спілкових організаціях і затверджується правлінням Фонду. Але при цьому варто мати на увазі, що на цьому шляху діє ряд законодавчих актів про пільгове забезпечення путівками. Так, непрацюючі інваліди Великої Вітчизняної війни забез­печуються путівками на санаторно-курортне лікування за рахунок Державного бюджету за місцем одержання пенсії, що працюють — за місцем роботи.

Забезпечення непрацюючих інвалідів війни санаторно-курортними путівками за місцем їх колишньої роботи, на жаль, чинним законодавством не передбачено, хоча вони й не позбавлені такої можливості.

Порядок забезпечення громадян, які не працюють і одер­жують пенсії в органах пенсійного фонду, регламентується Інструкцією про порядок обліку, зберігання, розподілу і видачі путівок у санаторно-курортні й лікувально-оздоровчі установи в органах праці й соціального захисту населення України, затвердженою наказом Міністерства праці та соці­альної політики від 25 грудня 1997 р. № 42[310].

Відповідно до Інструкції, путівки в санаторії, пансіона­ти й будинки відпочинку видаються інвалідам і пенсіонерам відповідно до встановленої черги й у міру надходження пу­тівок, відповідно до медичних рекомендацій і з урахуван­ням пільг, встановлених законодавством для окремих ка­тегорій осіб.

Розподіл путівок на санаторно-курортне лікування в здравниці для працюючих проводиться галузевими обкома­ми, радами профспілок, дирекцією регіонального відділен­ня Фонду соціального страхування. У плані розподілу вка­зується загальна кількість путівок, що виділяються відпо­відному галузевому обкому і раді профспілок, а також профіль лікування, період року, ціна та інші відомості.

Після одержання з регіонального відділення фонду соці­ального страхування відомостей про виділення путівок на майбутній рік галузевий комітет профспілки планує й розпо­діляє путівки районним комітетам і профспілковим об'­єднанням підприємств, установ і організацій. План розпо­ділу путівок затверджується президією обкому профспілки.

Розподіл путівок профспілковим організаціям здійснюєть­ся залежно від суми запланованих коштів у бюджеті Фонду соціального страхування. Бюджет Фонду затверджується що­річно.

У планах, доведених до профспілкових організацій, ука­зується кількість путівок, виділених у санаторії й будинки відпочинку. При складанні планів враховуються думка профспілкових організацій, їхні заявки на путівки.

Крім того, при розподілі путівок за періодами року прий­мається до уваги специфіка роботи трудових колективів (навчальних закладів, підприємств сільського господарства й ін.). На рівні обкомів і рад профспілок створюється одно­процентний резерв путівок.

Одержавши від галузевого комітету або ради профспілки пропозиції про виділення путівок на санаторно-курортне лікування й відпочинок, комісія із соціального страхуван­ня, а там, де її немає — профспілковий комітет підприєм­ства, установи, організації визначають працівників, які потребують санаторно-курортного лікування, для надання їм путівок. Облік таких осіб ведеться в спеціальному жур­налі профспілкового комітету.

Підставою для розгляду питання про видачу путівки Є заява працівника й прикладена до нього медична довідка про рекомендації санаторно-курортного лікування. її мож­на одержати в лікарні або поліклініці за місцем проживан­ня або роботи, де хворий спостерігається або є на обліку. Довідка має попередній характер і видається хворому для додання в профспілковий комітет за місцем основної робо­ти для одержання путівки. Термін дії довідки — 2 міс.

Після одержання путівки необхідно звернутися в ліку­вальну установу, що видала довідку, за санаторно-курорт­ною картою. Це робиться до початку дії путівки. Санатор­но-курортні установи не приймають хворих на лікування без санаторної карти. У санаторно-курортній карті вказуються назва санаторію (курорту), номер путівки, строки лікуван­ня за путівкою, а також дані діагностичних досліджень і консультант фахівців.

Питання надання працівникам путівок повинні розгляда­тися колегіально комісією з соціального страхування; про­позиції комісії затверджуються профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. А там, де комісії із со­ціального страхування не створені, путівки видаються за рішенням профспілкового комітету. Видача путівок за одно­особовим наказом голови або інших членів профкому норма­тивними актами не допускається. Рішення про видачу путі­вок повинно бути гласним. Відомості про надходження пу­тівок і список осіб, що отримують їх, рекомендується вивішувати на дошці оголошень для відома працівників підприємства.

При рішенні питання про надання працівникові путів­ки профспілковий комітет повинен керуватися не тільки діючими нормативними актами, але й принципом соціаль­ної справедливості. За рахунок коштів соціального страху­вання одній особі може бути видано на лікування й відпо­чинок не більше однієї путівки на рік.

Із загального числа санаторних путівок, одержуваних профспілковим комітетом, частина з них може бути вида­на за рішенням профкому безкоштовно, за повну вартість або зі стягненням їх вартості в розмірі 10, ЗО, 50 відсотків. Путівки в першу чергу повинні видаватися працюючим інвалідам і учасникам війни, воїнам-афганцям, багатодіт­ним і малозабезпеченим особам, що терміново потребують лікування.

Путівка в санаторій повинна видаватися працівникові заповненою, тобто в ній повинні бути зазначені: прізвище, ім'я, по батькові, місце роботи і посада особи, що направляється на лікування, а також найменування профспілкового коміте­ту, що видав путівку. Підписується путівка головою проф­спілкового комітету й скріплюється печаткою. Видача незаповненої путівки забороняється. Путівка видається на руки не пізніше чим за 20 днів до від'їзду на лікування й відпочинок.

Якщо путівка підлягає оплаті, то одержувач її повинен внести гроші в касу підприємства. Бухгалтерія підприєм­ства оформляє оплату путівки прибутковим ордером і видає одержувачеві путівки квитанцію про оплату грошей. Одер­жавши таку квитанцію, працівник здає її в профспілковий комітет, щоб одержати путівку. Без пред'явлення квитанції про сплату грошей путівка не видається. Квитанції про оп­лату путівок разом з іншими документами про видачу путі­вок зберігаються в профспілковому комітеті підприємства.

Після повернення із санаторію працівник зобов'язаний повернути в профком підприємства «Зворотний талон до путівки» і відвідати дільничного лікаря для огляду й оцінки ефективності санаторного лікування.

- Але далеко не скрізь дотримуються правила видачі путі­вок. На практиці мають місце факти, коли путівки видають­ся в обхід комісії із соціального страхування, за особистим наказом голови профкому, не дотримується черговість на­дання путівок. Іноді путівки видаються не за профілем ліку­вання, без медичної довідки, з порушенням строку виїзду на лікування (так звані «палаючі» путівки).

На профспілкові комітети покладені контроль і відпові­дальність за організацію санаторно-курортного обслуговування та відпочинок працівників підприємств і членів їх сімей. Вони ведуть облік путівок і відповідають за правиль­ний їхній розподіл та використання. Путівки і вся фінан­сово-розрахункова документація за їх використанням збе­рігаються в порядку, встановленому для зберігання грошо­вих документів.

У профспілковому комітеті повинна вестись книга об­ліку надходження й видачі путівок. Профком складає пись­мовий звіт про використання путівок і звітує на зборах тру­дового колективу про використання путівок у санаторії й будинки відпочинку.

Контроль за правильним використанням путівок здій­снюють ревізійні комісії профспілкових органів. У ході пе­ревірки ревізійні комісії виявляють: повноту обліку путі­вок у книзі обліку; правильність видачі путівок; своєчас­ність видачі путівок працівнику, повноту надходження часткової плати за путівки, а також чи відповідають дані, наведені у звіті про використання путівок, фактичним да­ням обліку путівок за документами профспілкового комі­тету.

Дата добавления: 2015-05-10