О. Тверезенко 1 страница

Обязательное пенсионное страхование.

Пенсионная система РФ.

Начиная с 2002 г. состоит из 3 элементов (иерархической системы тут нет):

1. Обязательное пенсионное страхование

2. Государственное пенсионное обеспечение

3. Негосударственное дополнительное пенсионное страхование (обеспечение)

Обязательное пенсионное страхование – это ведущий элемент системы.

120 млн человек являются застрахованными по ОПС (т.е. формируют пенсионные права в страховой пенсионной системе). Источник выплат пенсий – пенсионный фонд РФ.

Бюджет пенсионного фонда огромен (более 7 трл рублей).

Средство ПФ в состав бюджета РФ не входят.

Пенсии, которые выплачиваются в рамках ОПС называются трудовые.

Существует 3 вида трудовых пенсий (главное условие, которое определяет право на трудовую пенсию – это страховой стаж и страховые взносы).

Н-п. база огромна:

1. ФЗ № 167 2001 г. «Об обязательном пенсионном страховании в РФ»

2. № 173 «О трудовых пенсиях в Перми»

3. ФЗ № 212 2009 г. «О страховых взносах …»

4. ФЗ № 111 2002 «Об инвестировании средств…»

5. ФЗ № 27 1996 г. «Об индивидуальном (персонифицированном) учёте в системе …»

и многие другие

Государственное пенсионное обеспечение – это более традиционное давностный элемент пенсионной системы РФ.

Источник выплаты пенсий здесь – государственный бюджет РФ.

ГПО предусматривает 5 видов:

1. по старости

2. по инвалидности

3. по случаю потери кормильца

4. пенсия за выслугу лет (самая главная)

5. социальная пенсия

ФЗ № 166 от 2001 «О государственном пенсионном обеспечении в РФ».

9. Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. / Т. В. Бондар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова та ін.; за ред. О. В. Дзери. - К., 2009. - 1200 с. - С. 1010.

10. Тверезенко О. О. Договір застави майнових прав інтелектуальної власності: загальні положен­ня // Теорія і практика інтелектуальної власності. — 2010. — № 2 (52). — С. 57—66.

11. Дмитришин В. С. Співвідношення договорів розпоряджання майном та договорів розпоряджан­ня майновими правами інтелектуальної власності // Теорія і практика інтелектуальної влас­ності. - 2010. - 4 (54). - С. 67-74.

12. Борисов А. Б. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части четвертой (постатейный). Правовое регулирование отношений в сфере интеллектуальной собсвеннос-ти. - М., 2007. - 288 с.

13. Рузакова О. А. Право интеллектуальной собственности / Моск. финансово-промышл. акад. -М., 2004 - 308 с.

14. Амангельды А. А. Договоры в сфере интеллектуальной собственности по законодательству Рес­публики Казахстан. — Алматы, 2010. — 344 с. — С. 148-162.

15. Дмитришин В. С. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності: конспект лекцій для студ. спец. «Інтелектуальна власність» 7 (8). 000002. — К., 2005. — 212 с. — С. 34, 43-61.

16. Право інтелектуальної власності: академ. курс: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О. А. Підо-пригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко та ін.; за ред. О. А. Підопригори, О. Д. Свя-тоцького. — 2-ге вид., переробл. та допов. — К., 2004. — 672 с. — С. 363-441.

17. Цивільне право України: академ. курс: підруч.: у 2 т. / заг. ред. Я. М. Шевченко. — 2-ге вид., до­пов. і преробл. — К., 2006. — Т. 2. Особлива частина. — 520 с. — С. 363—370.

18. Цивільне право України: підруч.: у 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Дов-герт та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. — 2-ге вид., допов. і переробл. — К., 2005. -Кн. 2. - 640 с. - С. 258.

19. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону № 2627-Ш від 11 липня 2001 р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 2001.— № 43.

20. Закон України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР (із змінами) // Відо­мості Верховної Ради України. — 1997. — № 32.

21. Антимонов Б. С, Флейшиц Е. А. Авторское право. — М., — 1957. —280 с. — С. 161—269.

22. Гаврилов Э. П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. — М., 1988.— 176с.-С. 56-103.

23. Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18 липня 1963 р. № 1540-VI (із змінами) //http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

24. Гражданское право: учеб.: в 3 т. — 4-е изд., перераб. и доп. / под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол­стого. - М., 2005. - Т. 3. - 784 с. - С. 188-192.

Тверезенко О. О. Класифікація договорів у сфері інтелектуальної власності Анотація. Проаналізовано доктринальні підходи до класифікації та систематизації цивільно-правових договорів, а також проведено їх співвідношення із положеннями національ­ного та іноземного цивільного законодавства та правозастосовною практикою. Здійснено класифікацію договорів у сфері інтелектуальної власності.

Ключові слова: договори у сфері інтелектуальної власності, інтелектуальна власність, цивільно-правові договори, класифікація і систематизація цивільно-правових договорів, типи договорів, авторський договір, ліцензійний договір, договори щодо передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності.

Тверезенко Е. А. Классификация договоров в сфере интеллектуальной собственности Аннотация. Проанализированы доктринальные подходы к классификации и систематиза­ции гражданско-правовых договоров, положения, закрепленные в национальном и зарубеж­ном гражданском законодательстве и правоприменительной практике. Осуществлена класси­фикация договоров в сфере интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: договоры в сфере интеллектуальной собственности, интеллектуальная собственность, гражданско-правовые договоры, классификация и систематизация граждан­ско-правовых договоров, типы договоров, авторский договор, лицензионный договор, догово­ры о передаче (отчуждении) имущественных прав интеллектуальной собственности.

Tverezenko О. Classification treaties on intellectual property

Annotation. Analyzed doctrinal approaches to the classification and systematization of civil agreements, also their relationship to the correspondence of the requirements of national and for­eign civil law and law enforcement practice conducted. The classification of contracts in the field of intellectual property is conducted.

Keywords: agreements in the field of intellectual property, intellectual property, legal civil agree­ments, classification and systematization of civil agreements, types of agreements, copyright agree­ment, the license agreement, agreements on the transfer (assignment)of the intellectual property rights.

V. Економіко-правові аспекти інтелектуальної власності

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ ТА ОБЛІКУ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

О. БУТНІК-СІВЕРСЬКИИ

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії технологічних наук України, судовий експерт, завідувач економіко-правового відділу Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України

Х

арактерною рисою сучасної економіки є динамічне зростан­ня інноваційної активності. Та­ка економіка пов'язана з виникненням та ідеєю якісного нового виробничого фактора, яким є інформація та знання. Будучи високоефективним, новий виробничий фактор проникає у тради­ційні фактори виробництва, перетво­рює їх, істотно підвищуючи ефек­тивність їх функціонування, одночас­но оновлюючи виробничу систему на інноваційній основі. Тому життєздат­ність економіки визначається масшта­бами та якістю накопичення інно­вацій, а саме: нових ідей, технологій, продуктів, управлінських систем, які є результатом розвитку науки та інно­ваційної діяльності. На цій основі роз­вивається інноваційне підприєм­ництво, що є використанням інтелек­туальної власності в господарській діяльності на умовах її комерціалізації з метою отримання продукту.

Із розвитком ринкових відносин формується новий, суто економіко-

©0. Бутнік-Сіверський, 2011 фінансовий підхід до інтелектуальної власності, яка в умовах товарно-гро­шових відносин набуває ознак товару або капіталу. Активізація цього напря­му є важливим фактором економічно­го зростання країни.

Економічна природа використання інтелектуальної власності в господар­ській діяльності (з економіко-фінансо-вих позицій інноваційного підприєм­ництва) проявляється через її комер­ціалізацію, яка виникає в умовах до­говірних відносин. А саме при викори­станні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві, де додаткова вартість (прибуток) складається з двох частин: з частини додаткової вартості, яка вхо­дить до складу інтелектуального капі­талу, одержаного в чистому вигляді; з решти додаткової вартості, одержаної при реалізації продукції з використан­ням вже оновлених або вдосконалених засобів і предметів праці, найманої ро­бочої сили, що є основою подальшого їх реінвестування. Саме на цій еконо-

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 '№3-

мічній основі й відбувається народжен­ня виробничої системи нового по­коління, джерелом фінансування якої є додаткова вартість (прибуток), отрима­на підприємством у процесі комерціа­лізації інтелектуального продукту іншому підприємству (продаж техно­логій, способів виготовлення продукції тощо) або/та при використанні інте­лектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві при вироб­ництві та продажу інноваційної про­дукції. Отримана додаткова вартість спрямовується на відновлення люд­ського капіталу у вигляді заробітної плати та винагород, а також на віднов­лення інтелектуальних активів (нема­теріальних активів), що є джерелом інноваційного конвеєра як нового яви­ща в економіці інтенсивного типу роз­витку. Безумовно, ще більше усклад­нюється цей економічний механізм, якщо враховувати бухгалтерський та податковий облік, економіко-правові відносини між контрагентами ринку тощо. Саме з огляду на зазначений еко­номічний механізм зупинимось на ок­ремих економіко-правових проблемах (далі — проблема) забезпечення оцінки та обліку майнових прав інтелектуаль­ної власності, які потребують прискіп­ливої уваги науковців-економістів та правників, враховуючи те, що оцінка й облік майнових прав є складовими ме­ханізму комерціалізації інтелектуаль­ної власності в господарській діяль­ності суб'єктів господарювання.

Оцінка майна і майнових прав — це процес визначення їх вартості, який враховує такі етапи: 1) визначення ме­ти і завдання оцінки; 2) складання плану та програми оцінки; 3) збір та аналіз інформації; 4) узагальнення; 5) складання звіту.

За своєю сутністю об'єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ) не мають уречевленої форми, тому їх

вартість не визначається з викорис­танням традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий до­свід показує, що питання адекватної ціни складне як у теоретичному, так і в практичному плані. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевид­на, що потребує залучення до розра­хунку вартості інтелектуальних об'єк­тів більш удосконаленого методично­го інструментарію (перша проблема).

При цьому слід зазначити, що роз­рахунки вартості ОПІВ здійснюються для певних цілей і не можуть бути ви­користані для інших. З економіко-пра­вових позицій методики оцінки вар­тості майнових прав інтелектуальної власності розробляються відповідно до об'єктів під конкретного замовни­ка, оскільки потреба у такій оцінці ви­никає, як правило, у зв'язку з відчу­женням виключних прав або не ви­ключних прав. Оцінка вартості майно­вих прав інтелектуальної власності здійснюється з метою визначення гро­шового еквівалента переваг (вигод) від монопольного володіння майнови­ми правами на об'єкт інтелектуальної власності з урахуванням найбільш: ефективного їх використання для прийняття рішення щодо доцільності введення таких ОПІВ до господарем кого обігу.

При цьому оцінка вартості майно­вих прав інтелектуальної власності проводиться з дотриманням прин­ципів корисності, попиту і пропону-І вання, заміщення, очікування, гранич­ної продуктивності внеску, найбільші ефективного використання, які знай-1 шли своє розкриття сьогодні у Націо­нальному стандарті № 1 «Загальні за-1 сади оцінки майна і майнових прав»! [2]. Головним тут є проведення неза-| лежної оцінки майнових прав, яка! проведена суб'єктами оціночної діяль-І

ності — суб'єктами господарювання, які є зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні осо­би - суб'єкти підприємницької діяль­ності, а також юридичні особи неза­лежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійс­нюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оціню­вач, та які отримали сертифікат су­б'єкта оціночної діяльності [1].

Державне та громадське регулюван­ня оцінки майнових прав інтелектуаль­ної власності сьогодні здійснюється за­вдяки Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [1] та затвердженим Кабінетом Міністрів Ук­раїни Національним стандартам № 1 «Загальні засади оцінки майна і майно­вих прав» [2] і № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» [3]. Зазначеними нормативними докумен­тами визначені правові засади здійс­нення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, забезпечення створення неза­лежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та вико­ристання їх результатів. Слід зазначи­ти, що оцінка майнових прав — це про­цес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою зазначеними нормативно-правовими актами [1]. Суб'єктами оціночної діяльності виступають не лише суб'єк­ти господарювання, що зареєстровані в установленому законодавством по­рядку, а й органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснен­ня оціночної діяльності у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі [1].

Оцінка майнових прав проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом гос­подарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про при­значення відповідної експертизи щодо оцінки майнових прав. Органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють оцінку майнових прав самостійно або на під­ставі наказу керівника.

Договір на проведення оцінки май­нових прав укладається у письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

Розмір і порядок оплати робіт з оцінки майнових прав визначаються за домовленістю сторін або у випадках вибору суб'єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах — за результа­тами конкурсу. Не допускається вста­новлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майнових прав, що підлягають оцінці.

За результатами незалежної оцінки майнових прав складається звіт про оцінку майна, що містить висновки про вартість ОПІВ та підтверджує ви­конані процедури з оцінки майнових прав суб'єктом оціночної діяльності. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку май­нових прав, і скріплюється печаткою або підписом керівника суб'єкта оці­ночної діяльності. Акт оцінки майно­вих прав затверджується керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

При оцінці вартості ОПІВ беруться до уваги діючі охоронні документи (патенти, свідоцтва тощо) та ліцен­зійні договори (контракти) з ураху­ванням додатків до них, в яких визна­чена вартість об'єктів нематеріальних активів та розмір винагороди.

Зазначимо, що при здійсненні роз­рахунків вартості ОПІВ світова прак­тика напрацювала низку загальних те­оретичних підходів (методик), до яких належить доходний, витратний та ринковий методи, які мають багато різновидів (метод прямої капіталізації продуктів, метод непрямої капіта­лізації (дисконтування) прибутків; метод роялті (звільнення від роялті); метод первісних витрат; метод вар­тості заміщення; метод вартості від­творення; метод порівняльного аналі­зу продажу тощо) [3].

Кожний підхід має свої методи та методологію застосування. Наведені методи оцінки вартості майнових прав з економіко-правових позицій зале­жать від природи походження ОПІВ та завдань, які вирішує продавець, ви­ходячи зі своєї стратегії та тактики на ринку (друга проблема). Тут слід вра­хувати «унікальність» самого ОПІВ як товару, який пов'язаний залеж­ністю вартості ОПІВ з особливостями об'єкта, до якого пристосовується (прив'язується) ОПІВ (впроваджен­ня, використання). Вибір методів оцінки вартості ОПІВ пов'язаний з механізмом формування ціни (вар­тості) ОПІВ. Ставши товаром, ОПІВ набуває не тільки ознаки, властивої товару на ринку, а і правове поле впли­ву в процесі купівлі-продажу. При цьому слід враховувати, що вартість ОПІВ не може дробитися на окремі частки ОПІВ, тому що це цілісний об'єкт необоротних активів на відміну від окремих матеріальних активів, які надходять дискретно залежно від ви­робничого циклу. Потребують сьо­годні подальшого розвитку та визна­чення методичні підходи до оцінки вартості конкретних ОПІВ. Не завжди прозорими є підходи до оцінки вар­тості таких видів ОПІВ, як право на сорти рослин, породи тварин, право на торговельну марку, право на геогра­фічне позначення, право на комерцій­ну таємницю, право на раціоналіза­торські пропозиції тощо. Наукового обґрунтування потребують напрацю-вання ймовірних оціночних шкал -коефіцієнтів новизни техніки, спосо­бів, процесів за відповідними ознака­ми розробки та ін.

Якщо ОПІВ розповсюджується на умовах ліцензійного договору(ів), то оцінка вартості ще більше усклад­нюється, тому що на конкретних під­приємствах один і той самий ОПІВ може мати відмінності при застосу­ванні та різну ефективність, що впли­ває на ціноутворюючі фактори (третя проблема). При оцінці вартості ОПІВ за ліцензійними договорами потребує більш чіткого правового визначення питання, що є ліцензія як об'єкт нема-1 теріальних активів, який аморти­зується, або ліцензійний договір, за І яким вартість паушального платежу! прирівнюється до вартості ліцензії. І Правового визначення потребує та-1 кож придбання за рахунок бюджетних І коштів ОПІВ за ліцензійними догово-І рами з використанням тендерної про-1 цедури, коли ще не відомі результати! використання ОПІВ (четверта про-1 блема). Ці складові комерціалізації! ОПІВ за ліцензійними договорами, у| зв'язку з їх невизначеністю, обмежу-1 ють господарську ініціативу та впли-І вають на формування ціноутворюю-І чих факторів контрагентів ринку. При І цьому слід врахувати, що ціна покуп-І ця має відповідні обмеження, які пов'язані з загальними витратами і І ціною інноваційної продукції, яка про-1 дається на ринку (п'ята проблема)! Якщо в ціні продавця фактор впливу! вартості інноваційної продукції приї застосуванні ОПІВ побічно врахої вується, то в ціні покупця ОПІВ цей І фактор може бути домінуючим!

Складність проблеми щодо оцінки ОПІВ ще і в тому, що як оцінники від замовників ОПІВ, так оцінники від продавця повинні знайти остаточну ціну угоди, яка в ціні (вартості) врахо­вує інтереси партнерів. У цьому ви­падку партнери можуть керуватися ринковою базовою оцінкою, тобто ціною на види ОПІВ. На практиці здебільшого такого аналізу не існує, бо ОПІВ частіше має індивідуальні особ­ливості, які не є загальними для їх відповідної групи. У цьому випадку йдеться про теоретичну вартість (ці­ну), яка підкріплюється відповідними варіантними розрахунками, які потре­бують високої кваліфікації оцінювача. Пристосування до умов замовника, за відсутності аналітичної проробки ціноутворюючих факторів, призво­дить до теоретичного варіанту визна­чення вартості (ціни) ОПІВ, що частіше значно відхиляється від фак­тичної ціни ОПІВ за результатами ринкового продажу саме інноваційної продукції, яка створена з використан­ням цього ОПІВ.

Значно ускладнюється процес оцінки вартості майнових прав на тех-нологію(ї) як цілісного(их) товару(ів) на ринку (шоста проблема). При цьо­му слід враховувати види технологій, які можуть класифікуватись за озна­ками на: базові технології, які утворю­ють основу відповідного набору тех­нологій (несучу) конструкцію; нові технології, які принципово відмінні від попередньої системи виробництва продукції, виконання робіт чи надан­ня послуг, яка докорінно змінює про­цес виробництва, якість продукту, ефективність затрат [4, 163], або пере­дові виробничі технології, засновані на мікроелектроніці або керовані за допомогою комп'ютера і які викорис­товуються для проектування, вироб­ництва або обробки продукції з метою забезпечення більш високого рівня її функціональних і споживчих власти­востей, а також принципово нові тех­нології як такі, що не мають аналогів (вітчизняних та/або закордонних) за ознаками новизни, створені вперше, мають якісно нові характеристики, що відповідають вимогам сучасного рівня чи перевершують його. Вони повинні ґрунтуватися на піонерських або висо­ко результативних винаходах [5]. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання діяль­ності у сфері трансферу технологій» [6] технологія — це результат інтелек­туальної діяльності, сукупність систе­матизованих наукових знань, техніч­них, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послі­довність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації й зберігання продукції, надання послуг. При здійсненні комерціалізації різно­видів технологій (трансферу техно­логій) на умовах договорів, до яких віднесено відповідно до ст. 17 означе­ного Закону України договори: про по­ставку промислової технології; тех­нічно-промислової кооперації; про на­дання технічних послуг; інжинірингу; про створення спільних підприємств; про надання в оренду або лізинг скла­дових технологій, обладнання; ко­мерційної концесії (франчайзингу), — виникає потреба визначення (оцінки) вартості майнових прав на технології, що є складною і в методичному плані дискусійною проблемою, яка ще недо­статньо досліджена з економіко-пра-вових позицій. Ряд вчених вважає, що технології — це сукупність майнових прав на ОПІВ, інші — розглядають право на технології як цілісний майно­вий комплекс, який враховує не тіль­ки ОПІВ, а й організаційні рішення, послідовність здійснення операцій та виробничу інфраструктуру.

• ПРАВО УКРАЇНИ • 20 77 • №3 •

З оцінкою вартості ОПІВ пов'язу­ють визначення розміру винагороди їх творцям за використання майнових прав інтелектуальної власності (пау-шального платежу, роялті, авторсь­ких) з урахуванням обмежувальних факторів формування механізму ціни ОПІВ та податкового законодавства (сьома проблема). Зазначимо, що в Україні практично не виплачується винагорода від використання ОПІВ у господарській або іншій діяльності, при наданні відповідних послуг, за до­помогою якої стимулюється праця на­уковців, конструкторів, винахідників та інших спеціалістів, які створюють, упроваджують та використовують ОПІВ. Практика матеріальної, право­вої та суспільної підтримки творчої діяльності є надійною основою збере­ження інтелектуальної еліти країни, головною складовою інноваційно-трансформаційних змін в економіці України, а також важливим кроком у напрямі подолання стереотипів недо­оцінки авторського вкладу при ство­ренні нематеріальних активів.

Винагорода за ліцензійним догово­ром за вибором сторін може бути вста­новлена у вигляді фінансованої гро­шової суми (паушальний платіж, який не пов'язаний у часі), періодичних платежів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів). Розмір ви­нагороди визначається за відповідни­ми методичними підходами в абсо­лютній грошовій сумі на одиницю ви­робленої (випущеної) інноваційної продукції (товарів, робіт, послуг) на основі майнових прав інтелектуальної власності. За базу роялті приймають­ся як вартісні, так і натуральні показ­ники. Ставка роялті розглядається як частка бази роялті, тобто не вся вируч­ка від реалізації, обсяг виробленої чи реалізованої ліцензійної продукції в натуральному вираженні, не весь до­хід (прибуток) від реалізації ліцен­зійної продукції. Ліцензійна винагоро­да визначається у грошовому вимірі. Тут слід застерегти контрагентів рин­ку (ліцензійного договору), що роялті не може бути загальним прибутком підприємства (установи) або визначе­ним у процентному відношенні до загального прибутку (товарів, робіт, послуг), оскільки розмір роялті знач­но коливатиметься у зв'язку із за­лежністю від кон'юнктури цін на рин­ку, а також від результатів відповідної господарської діяльності. До зазначе­них факторів жодного відношення не має використання нових технічних рішень, способів, нових видів про' дукції тощо, які пов'язані зі знижен ням собівартості за окремими стаття ми витрат порівняно до і після їх упро вадження. Роялті виступає фіксова ною, абсолютною у грошовому вимірі величиною. Сумарне роялті залежить від обсягів (кількості) виробленої (випущеної) продукції (товарів, робіт, послуг).

Розмір роялті може змінюватись у випадку, коли змінюється ринкова си­туація господарювання. У таких ви­падках знову здійснюється незалежна оцінка майнових прав інтелектуальної власності, переданих за умов ліцензій­ного договору, яка враховує нову ситу­ацію, відмінну від попередньої.

Досить складною є оцінка вартості майнових прав інтелектуальної влас­ності, яка пов'язана з визначенням розміру збитків від порушення майно­вих прав, втраченої вигоди від прода­жу контрафактної інноваційної про дукції тощо (восьма проблема). Неви значеними та дискусійними залиша ються правові та економічні підходи до визначення понять та трактування сто­совно «майнової шкоди», «втраченої вигоди», «збитків», «моральної шко­ди» тощо та до методичних підходів

стосовно визначення розмірів збитків і майнової та моральної шкоди від пору­шення майнових прав інтелектуальної власності, що ускладнює роботу судо­вих експертів з економіки інтелекту­альної власності та при визначенні рівня кримінальної відповідальності, які потребують доказовості за даними бухгалтерського обліку, фінансової звітності, статистичних та інших доку­ментів.

Конкретне використання інновацій у вигляді ОПІВ здійснюється безпосе­редньо на підприємствах та органі­заціях різної правової форми власності. Саме на цьому рівні оформлюються майнові права на інтелектуальну власність, здійснюються заходи, по­в'язані з охороною прав інтелектуаль­ної власності у встановленому чинним законодавством України порядку.

З прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінан­сову звітність в Україні [7] та на основі національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(с)БО) об­лік ОПІВ охоплює систему управлін­ського і фінансового обліку залежно від господарських операцій. ОПІВ придбаваються, передаються, реалізу­ються на підставі договору між влас­никами (фізичними — авторами, юри­дичними особами) і покупцями. Пере­думовою визначення діяльності прид­бання та використання ОПІВ є розра­хунки бізнес-плану, створення, прид­бання та впровадження інноваційної продукції на умовах інноваційного підприємництва, визначення еконо­мічної вигоди або потенціалу ефек­тивності використання окремих видів ОПІВ. На підставі прийнятої обліко­вої політики, що відтворюється в на­казі, який є довгостроковим наказом керівника підприємства, та відповідно до вимог П(с)БО здійснюється бух­галтерський облік ОПІВ у складі не­матеріальних активів в якості окремих інвентарних об'єктів, які відповідають певним ознакам визнання об'єкта бух­галтерського обліку та фінансової звітності. Для оприбуткування будь-якого ОПІВ на підприємстві та в ор­ганізації використовуються Типові форми первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів, затвер­джені наказом Мінфіну України від 21 листопада 2004 р. № 732 [9]. При зарахуванні на баланс ОПІВ у складі нематеріальних активів підприємства та організації їх вартість дорівнює первісній вартості.

Не зупиняючись на деталях бухгал­терського обліку, звернімо увагу на ок­ремі економіко-правові проблеми, які виникають на межі оціночної та бух­галтерської діяльності.

Потребує зняття обмежень питання стосовно визначення первісної вар­тості ОПІВ, створених безпосередньо на підприємстві та організації, де не­можливо визначити витрати, оскільки відсутні відомості про початок розроб­ки (створення) ОПІВ та віднесені на їх створення відповідні прямі й непрямі витрати (дев'ята проблема). Обме­ження встановлено п. 17 П(с)БО 8 «Нематеріальні активи» [8]. У такому випадку можна було б використати для оцінки створених ОПІВ справед­ливу вартість, що є згідно з п. 4 П(с)БО 19 «Об'єднання підприємств» [10] сумою, за якою може бути здійсне­ний обмін активу, або оплата зо­бов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та неза­лежними сторонами. Згідно з Націо­нальним стандартом № 1 «Загальні за­сади оцінки майна і майнових прав» (п. 3) ринкова вартість — вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між

покупцем та продавцем, після прове­дення відповідного маркетингу за умо­ви, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Із зазначених визначень виникає потреба з'ясувати тотожність понять «справедлива вартість» та «ринкова вартість». Мабуть, ключові поняття щодо «обміну активу» при визначенні справедливої вартості й «можливе відчуження» при визначенні ринкової вартості не є тотожним за своїм еконо­мічним змістом. Це призводить до правової колізії, а саме в бухгалтер­ському обліку оцінка вартості ОПІВ за ринковою вартістю, яка визначена незалежним оцінювачем, не є тотож­ною справедливій вартості, яка по суті відповідає принципу бухгалтерського обліку та фінансової звітності стосов­но історичної (фактичної) собівар­тості, де пріоритетною є оцінка акти­вів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання (ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Украї­ні»). Ось чому представники бухгал­терської сфери не сприймають норма­тивні акти щодо оцінки ринкової вар­тості. Хоча за формальною ознакою справедлива вартість за суто ринко­вим змістом прирівнюється до ринко­вої вартості. А методики визначення справедливої вартості для цілей бух­галтерського обліку у П(с)БО немає. Тому без оцінювачів тут обійтись неможливо.

Дата добавления: 2015-05-10