О. Тверезенко 2 страница

У системі бухгалтерського обліку правового регулювання потребує змішана форма власності на інтелек­туальний продукт, коли власниками виступають одночасно фізичні та юри­дичні особи у відповідному співвідно­шенні вартості ОПІВ, і таку власність треба прийняти на баланс під­приємств для введення її у господар­ський обіг (десята проблема). Якщо охоронними документами засвід­чується змішана форма власності, то таку форму власності не сприймає бухгалтерський облік, оскільки ОПІВ є цілісний об'єкт бухгалтерського обліку і принаймні та за наявності двох власників на цей ОПІВ у складі нематеріальних активів вона в обліку не оприбутковується. У цьому випад­ку, щоб залишити одного власника ОПІВ, потрібно здійснити процедуру відчуження частки власності ОПІВ одному з власників, який здійснюва­тиме впровадження ОПІВ у госпо­дарський обіг.

Це той випадок, коли службові ви­находи зі змішаною формою власності вже починають домінувати під впли­вом міністерств-замовників, а також створених за рахунок бюджетних коштів. Ключовим моментом, який дає змогу залучити весь науково-технічний потенціал країни до інно­ваційного процесу, є удосконалення системи винагороди всіх учасників цього процесу від фундаментальних ідей та досліджень, через галузеві впровадження, до виробництва інно­ваційної продукції та надання послуг.

При цьому монопольне ставлення державних установ і нехтування ними змішаної форми власності на ОПІВ призводить до втрати стимулюючих винахідницьких або науково-творчих результатів, які в умовах «бідності» бюджету жодним чином не стимулю­ють розробників творів до інновацій на користь замовників. Тут напро­шується визначення державного пари­тету у відносинах між фізичними та юридичними особами або визнання відповідного співвідношення в обмін на отримання частки продукту від ви­користання інновацій, або частки в корпоративних правах тощо.

Отже, окреслені окремі економіко-правові проблеми забезпечення оцін­

ш та бухгалтерського обліку майно­вих прав інтелектуальної власності свідчать про їх актуальність. Автор сподівається на їх розгляд з різних то­чок зору та вирішення, що сприятиме подальшому удосконаленню механіз­му комерціалізації ОПІВ у господар­ській діяльності суб'єктів господарю­вання. Це буде сприяти прискоренню інноваційної діяльності в економіці України з урахуванням системи сти­мулювання насамперед творців інно­вацій, їх авторів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 251.

2. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 // Урядовий кур'єр. — 2003. -№ 193. - 15жовт.

3. Національний стандарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1185 // Урядовий кур'єр. — 2007. -№ 191. - 17жовт.

4. Заболоцький Б. Ф. Економіка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. — Л., 2000. —

2007. - 456 с.

5. Денисюк В. А. Формування механізмів реєстрації й залучення в господарський оборот передових виробничих технологій // Науково-технічна інформація. — 2008. — № 1. — С. 15.

6. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 ве­ресня 2006 р. № 143-У// Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 45. — Ст. 434.

7. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ// Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 40. — Ст. 365.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242 // Офіційний вісник України. — 1999. - № 44. - С. 229.

9. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження типових форм первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» від 22 листопада 2004 р. № 732 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 50. - С. 247.

10.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затверджене нака­зом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163 // Офіційний вісник України. — 1999. - № 30. - С. 205.

Бутнік-Сіверський О. Б. Економіко-правові проблеми забезпечення оцінки та обліку майно­вих прав інтелектуальної власності

Анотація. У статті досліджуються окремі економіко-правові проблеми забезпечення оцінки та обліку майнових прав інтелектуальної власності, які спрямовані на подальше удосконален­ня механізму комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності в господарській діяль­ності суб'єктів господарювання та стимулювання творців новацій.

Ключові слова: інноваційна активність, оцінка та бухгалтерський облік майнових прав, комерціалізація, економіко-правові проблеми.

Бутник-Сиверский А. Б. Экономико-правовые проблемы обеспечения оценки и учета иму­щественных прав интеллектуальной собственности

Аннотация. В статье исследуются отдельные экономико-правовые проблемы оценки и учета имущественных прав интеллектуальной собственности, направленные на дальнейшее совер­шенствование механизма коммерциализации объектов права интеллектуальной собственнос­ти в хозяйственной деятельности субъектов хозяйствования и стимулирования творцов нова­ций.

Ключевые слова: инновационная активность, оценка и бухгалтерский учет имущественных прав, коммерциализация, экономико-правовые проблемы.

Butnik-Siverslcyi О. Economic and legal problems of assessment and registration of intellectual property rights

Annotation. This article investigates some economic and legal problems of assessment and reck­oning of intellectual property rights, which are aimed on the further improvement of commercializa­tion mechanism of intellectual property rights in economic activities of businesses and stimulate inno­vation creators.

Keywords: innovation activity, assessment and accounting of property rights, commercializa­tion, economic and legal problems.

Фінансове право

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ ]

ФІНАНСОВО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

А. МОНАЄНКО доктор юридичних наук, доцент, проректор з наукової роботи (Класичний приватний університет)

З

апобіжними заходами є заходи примусового характеру, які за­стосовуються з метою попере­дження можливих правопорушень у сфері державного управління, які мо­жуть призвести до порушень громад­ського порядку і суспільної безпеки. Наприклад, припинення ліцензії на право здійснення певного виду госпо­дарської діяльності не є адміністра­тивним покаранням, а є спеціальним запобіжним заходом, безпосередньо пов'язаним із цією діяльністю.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зазначити, що процесуальні за­ходи попереджувального характеру є найпоширенішими у фінансовій діяльності держави. їх призначення — попередження фінансових правопору­шень, яке починається з етапу фінан­сового контролю. Ефективність фі­нансово-правового примусу як засобу профілактики фінансових правопору­шень визначається систематичним здійсненням фінансового контролю і своєчасністю реагування на порушен­ня фінансово-правових норм. © А. Монаєнко, 2011

У сучасній теорії фінансового пра­ва під фінансовим контролем розу­міється «спеціальний спосіб забезпе­чення законності у фінансовому праві» і наголошується, що «основни­ми напрямами фінансового контролю є перевірка дотримання суб'єктами фінансового права законодавства і за­безпечення доцільності фінансової діяльності держави».

Академік НАПрН України, профе­сор Л. Воронова дає таке визначення фінансовому контролю: фінансовий контроль — це регламентована право­вими нормами діяльність державних і муніципальних та інших публічних органів з перевірки своєчасності й точ­ності планування, обґрунтованості й повноти надходження коштів у відпо­відні фонди, правильності та ефектив­ності їх використання [1, 54].

Професор Л. Савченко дає таке визначення: фінансовий контроль -це діяльність державних органів і не­державних організацій, наділених від­повідними повноваженнями, що спря­мована на забезпечення законності,

• ПРАВО УКРАЇНИ • 2077 • №3'

фінансової дисципліни, раціональ­ності в ході мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів держави» [2, 217].

0. Козирін стверджує, що «під фінансовим контролем слід розуміти здійснювану з використанням спе­цифічних організаційних форм і ме­тодів діяльність державних органів, а в певних випадках і недержавних орга­нізацій, наділених законом відпо­відними повноваженнями з метою встановлення законності і достовір­ності фінансових операцій, об'єктив­ної оцінки економічної ефективності фінансово-господарської діяльності і виявлення резервів її підвищення, збільшення доходів до бюджету і збе­реження державної власності» [3, 42].

На думку С. Шохіна, під фінансо­вим контролем слід розуміти багатоас-пектну міжгалузеву систему нагляду наділених контрольними функціями державних і суспільних органів за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій з метою об'єктивної оцінки економічної ефективності їх діяльності, встанов­лення законності доцільності госпо­дарських і фінансових операцій і вияв­лення резервів доходів Державного бюджету [4, 6].

Можна також сказати, що фінансо­вий контроль визначається як діяльність уповноважених державою органів влади та організацій за дотри­манням законності у процесі збиран­ня, розподілу, перерозподілу і викори­стання грошових фондів держави й органів місцевого самоврядування з метою здійснення ефективної фінан­сової політики в суспільстві для забез­печення прав і свобод громадян.

Тут необхідно зазначити, що фінан­совий контроль і притягнення до юри­дичної відповідальності за виявлені під час фінансового контролю пору­шення взаємопов'язані, перш за все, єдиною спрямованістю на дотримання правових приписів. Але в той же час очевидна їх автономність. Багато ви­дів юридичної відповідальності, на­приклад матеріальна, адміністративна, фінансово-правова, пов'язані із зазда­легідь здійснюваними контрольними заходами з боку уповноважених орга­нів держави. Але це не характерно для кримінальної відповідальності. Це оз­начає, що така межа, як зв'язок з кон­тролем, не має значення для інституту відповідальності. Крім того, не можна не відмітити, що контроль і притяг­нення до відповідальності часто реалі­зуються в рамках різних правовідно­син (наприклад фінансове правовід-ношення у сфері контролю і карно-процесуальне у сфері притягнення до відповідальності, якщо виявлені пору­шення, що є підставами для притяган­ня до кримінальної відповідальності). Це означає, що одне правовідношен-ня — контрольне — має завершитися, а інше — щодо притягнення до відпо­відальності — розпочатися.

Слід зазначити, що у процесі здійс­нення фінансового контролю функ­ціонують контрольні правовідносини, які є правовим зв'язком між контро­люючим і підконтрольним суб'єктами з метою створення найбільш сприят­ливих умов для реалізації правових приписів у поведінці, діяльності під­контрольних суб'єктів, забезпечення ефективності правового регулювання, відновлення стану законності та пра­вопорядку у випадках їх порушення.

Контрольні правовідносини мають державно-владний характер. Кон­трольним відносинам завжди власти­вий владно-вольовий момент. Це оз­начає, що кожен суб'єкт контролю за­безпечується відповідними владними повноваженнями, необхідними для виконання цілей, поставлених перед

контролем. Фінансовий контроль по­ширюється на всі сфери фінансової діяльності. Не заглиблюючись в ана­ліз класифікації видів фінансового контролю, зазначимо, що в літературі розглядаються різноманітні види фінансового контролю: бюджетний, податковий, валютний, митний, а та­кож банківський і страховий нагляд.

Проведення фінансового контролю в бюджетній сфері має на меті дотри­мання законності на всіх стадіях бю­джетного процесу для ефективного виконання державою й органами міс­цевого самоврядування своїх функцій і завдань. Цій меті відповідають певні завдання, що стоять перед фінансово-бюджетним контролем, до яких може бути віднесений контроль за дотри­манням бюджетного законодавства на стадіях складання проекту бюджету, його розгляду і затвердження, на ста­дії виконання бюджету, а також скла­дання і затвердження звіту про його виконання.

Академік НАПрН України Л. Воро­нова, професор М. Кучерявенко та про­фесор Н. Пришва зазначають, що за­лежно від часу проведення контроль поділяється на: попередній, поточний і наступний. Попередній фінансовий контроль проводиться до виконання фінансових заходів (як правило, пе­ревірка законності документів для одержання коштів). Попередній кон­троль скеровано на перевірку фінансо­вих документів у зв'язку з мобілізацією, розподілом і використанням коштів. Це стосується проектів бюджетів, кошто­рисів, фінансових планів. Попередній контроль здійснюється розпорядником бюджетних коштів, головним бухгалте­ром при підписанні відомості на за­робітну плату, коштів під звіт та інших грошових документів [1, 56].

Поточний фінансовий контроль провадиться у процесі одержання і ви­дачі коштів за чеками або при зараху-1 ванні на рахунки перерахованих чи пе-1 реказаних сум, наприклад за платежа-1 ми у бюджет [1, 56].

Наступний фінансовий контроль І провадиться після здійснення грошо-1 вих операцій. Він втілюється шляхом І ревізій і перевірок при розгляді й І затвердженні звітів про виконання ■ бюджету, перевірок правильності та ефективності використання коштів, списанні матеріальних цінностей. За допомогою наступного контролю ви­являються порушення законності й фінансової дисципліни, викриваються недоліки та застосовуються заходи для їх усунення [1, 57].

Представницькі органи влади здійснюють такі форми фінансового контролю: попередній контроль — під час обговорення і затвердження про­ектів законів (рішень) про бюджет; по­точний контроль — під час розгляду окремих питань виконання бюджетів на засіданнях комітетів, комісій, робо­чих груп представницьких органів влади; подальший контроль — під час розгляду і затвердження звітів про ви­конання бюджетів.

Податковий контроль як вид фі­нансового реалізується за допомогою процедурно-процесуальної діяльност податкових органів, основу якої ста новлять обґрунтовані конкретні при йоми, засоби або способи, що викори стовуються при здійсненні контроль них функцій. Податкова перевірка -це процесуальна дія податкового орга­ну з контролю за правильністю обчис­лення, своєчасністю і повнотою спла­ти (перерахування) податків та зборів. Так, наприклад, допит свідка, огляд (обстеження) використовуваних плат­ником податків для отримання доходу або пов'язаних із утриманням об'єктів оподаткування приміщень або тери­торій, інвентаризація, витребування

• ПРАВО УКРАЇНИ ■ 2011 •№З-

документів, виїмка предметів і доку­ментів є процесуальними діями при­мусового характеру, що здійснюються податковими органами в рамках по­датково-контрольного провадження.

Запобіжні заходи фінансово-проце­суального примусу призначені для по­передження можливих фінансових правопорушень. До таких заходів мож­на віднести перевірку податковими ор­ганами грошових документів, бухгал­терських книг, планів, звітів, платежів до бюджету, довідок, кошторисів. Оцінюючи ці заходи, слід сказати, що, з одного боку, вони несуть попереджу­вальне навантаження, спонукаючи платників податків під загрозою постійного контролю з боку податко­вих органів дотримуватися податково­го законодавства, правильно обчислю­вати, повністю і своєчасно вносити до відповідного бюджету податки і інші платежі. З другого боку — ці заходи є інструментом контрольно-перевіроч­ної функції податкових органів, забез­печуючи виявлення податкових право­порушень. Крім того, до запобіжних заходів фінансово-процесуального примусу можна віднести: одержання від установ банків відомостей про стан поточних бюджетних рахунків під­приємств, які використовують бюд­жетні кошти; одержання Міністерст­вом фінансів України від підприємств даних, що необхідні для здійснення фінансового контролю за цільовим ви­трачанням бюджетних коштів тощо.

Слід зазначити, що за чинним зако­нодавством України до основних ме­тодів фінансового контролю належать: спостереження, перевірка, обстежен­ня, аналіз і ревізія. У межах зазначе­них методів буде доцільним розгляну­ти ті процесуальні дії, які мають при­мусовий характер і здійснюються посадовими особами фінансових ор­ганів державної влади.

Спостереження припускає загальне ознайомлення зі станом фінансової діяльності об'єкта контролю, є оз­найомленням із діяльністю об'єкта контролю без застосування складних комплексних прийомів отримання й оцінки інформації. Так, використання методу спостереження дає змогу орга­нам і агентам валютного контролю здійснювати постійний моніторинг ве­личезної кількості валютних операцій. Результатом спостереження є або кон­статація правомірності дій об'єктів контролю, або отримання відомостей, що свідчать про здійснення правопо­рушень.

Перевірка стосується основних пи­тань фінансової діяльності та прово­диться на місці з використанням ба­лансових, звітних документів для виявлення порушень фінансової дис­ципліни й усунення їх наслідків. Пе­ревірка — це контрольна дія або дослідження перебування на певній ділянці діяльності суб'єкта, що пере­віряється. З точки зору права фінансо­ва перевірка є процесуальною дією з контролю фінансово-господарської діяльності. Ця дія виражається в порівнянні фактичних даних контро­лю з даними, відображеними в доку­ментах (податкових, звітних, балансо­вих). Так, наприклад, Національний банк України (НБУ) наділяється по­вноваженнями органів і агентів валют­ного контролю. У зв'язку з цим можуть у межах своєї компетенції за­стосовуватися такі заходи процесуаль­ного примусу:

• відповідно до Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ видача та відкликання ліцензій шляхом здійс­нення планових і позапланових пере­вірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерези­дентів), які отримали ліцензію Націо­

нального банку на здійснення валют­них операцій, у частині дотримання ни­ми валютного законодавства [5];

відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ИІ Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік про­водить перевірку банків з питань до­тримання ними законодавства, яке ре­гулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [6].

Для здійснення своїх повноважень щодо нагляду НБУ має право безо­платно одержувати від банків інфор­мацію про їх діяльність та пояснення з окремих питань діяльності банку.

Відповідно до підпунктів 1, 2, 3 ч. 1 ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ИІ НБУ може застосо­вувати такі заходи впливу [6]:

«У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Націо­нального банку України або здійснен­ня ризикових операцій, які загрожу­ють інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому пору­шенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття не­обхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправда­но високих процентних виплат за за­лученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку,

232 _______________________________________

правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реор­ганізації банку;

3) укладення письмової угоди з бан­ком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо».

Ще одним прикладом може слугу­вати право Державної контрольно-ревізійної служби України відповідно до пп. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р, № 2939-ХІІ вимагати від керівників підконтрольних установ, що ревізу­ються, проведення інвентаризацій ос­новних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розра­хунків. Відповідно до пп. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну кон­трольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ Дер­жавна контрольно-ревізійна служба має право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконт­рольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збе­реження і використання державної власності та фінансів [7].

Відповідно до пп. 4 ч. 5 Порядку проведення органами державної кон­трольно-ревізійної служби державно­го фінансового аудиту окремих госпо­дарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20 травня 2009 р. № 506, ор­гани державної контрольно-ревізійної служби можуть проводити підготовку для подання керівникові суб'єкта гос­подарювання, органу управління та у разі потреби Фонду державного майна пропозицій щодо ефективного вико­ристання державних чи комунальних коштів та/або майна, усунення недо-

________________________ • ПРАВО УКРАЇНИ • 2077 • №3'

ліків і порушень, виявлених за резуль­татами моніторингу господарських операцій та/або перевірки.

Наведені вище заходи, які уповно­важені здійснювати НБУ та Державна контрольно-ревізійна служба України, є запобіжними заходами фінансово-процесуального примусу.

Обстеження проводиться щодо ок­ремих сторін фінансової діяльності та спирається на ширше коло показ­ників, чим і відрізняється від пере­вірки. При цьому використовуються такі прийоми, як опитування й анкету­вання. Обстеження є оперативним ви­явленням положення справ з певного питання, що входить до компетенції органу фінансового контролю, з ме­тою визначення доцільності опрацю­вання цієї проблеми і необхідності проведення детальної перевірки. Обстеження застосовується для опе­ративного виявлення фактів, що свід­чать про дотримання фінансової дис­ципліни (або про її порушення), визначення доцільності глибшої, все-сторонньої перевірки підконтрольно­го об'єкта. Так, огляд (обстеження) ви­користовуваних платником податків для отримання доходу або пов'язаних із утриманням об'єктів оподаткування приміщень або територій слід розгля­дати як один із заходів податково-про­цесуального примусу попереджуваль­ного характеру.

Аналіз проводиться на базі поточ­ної або річної звітності та відріз­няється системним підходом, викори­станням таких аналітичних прийомів, як середня і відносна величини, групу­вання, індексний метод. Аналіз є сис­темним дослідженням окремих питань фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта. Наприклад, у результаті аналізу фінансової діяль­ності контрольованого об'єкта прово­диться донарахування податків або

•ПРАВО УКРАЇНИ >2011'N23- ___________________

уточнення бази оподаткування, що значно впливає на зростання доходів Державного або місцевих бюджетів.

Ревізія проводиться на місці та ґрунтується на перевірці первинних документів, облікових реєстрів, бух­галтерської і статистичної звітності, фактичної наявності грошових кош­тів. У разі необхідності доповнюється перевіркою залишків матеріальних цінностей на складі, перевіркою відповідності документального обліку фактичному, обсягу виконаних бу­дівельних робіт. Результати ревізії оформляються спеціальним актом. На підставі акта ревізії в організації, що перевіряється, виникає обов'язок з проведення невідкладних заходів з усунення недоліків, а винні особи при­тягаються до відповідальності.

Ревізія є системою обов'язкових контрольних дій з документальної та фактичної перевірки законності й обґрунтованості здійснення госпо­дарських і фінансових операцій, пра­вильності їх відображення в бухгал­терському обліку і звітності, а також законності дій керівника і головного бухгалтера та інших осіб, на яких відповідно до законодавства встанов­лена відповідальність за їх здійснення.

Ревізія є методом документального контролю за фінансово-господар­ською діяльністю підприємств, органі­зацій, установ, дотриманням фінансо­вого законодавства, достовірністю обліку і звітності, способом докумен­тального розкриття недоліків, розтрат, привласнень, крадіжок коштів і ма­теріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.

У тих випадках, коли виявлені по­рушення можуть бути приховані, не­обхідно вжити термінових заходів для їх усунення або залучення посадових і (або) матеріально відповідальних осіб до відповідальності. За результатами

,233

ревізії складається акт, який має важ­ливе юридичне значення. Його підпи­сують керівник ревізійної групи, керівник організації, що перевіряєть­ся, та її головний бухгалтер.

На підставі акта ревізії вживають заходів щодо усунення виявлених та недопушення у подальшому порушень фінансової дисципліни, висловлюють пропозиції щодо запобігання пору­шення фінансової дисципліни, а також щодо притягнення винних осіб до відповідальності. Так, наприклад, відповідно до п. 45 Порядку проведен­ня інспектування державною кон­трольно-ревізійною службою, затвер­дженого постановою Кабінету Міні­стрів України від 20 квітня 2006 р. № 550, у міру виявлення ревізією по­рушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невід­кладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Відповідно до п. 46 наведеної вище постанови Кабінету Міністрів України, якщо вжитими у період ревізії захода­ми не забезпечено повне усунення ви­явлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього — не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі за­перечення (зауваження), надсилається об'єкту контролю письмова вимога що­до усунення виявлених ревізією пору­шень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Зазначені дії є процесуально-при­мусовими, оскільки здійснюються в односторонньо-владному порядку ор­ганами державної влади для запо­бігання фінансового правопорушення.

Зазначимо, що в нормативно-пра­вових актах відмінність між ревізіями і перевірками позначена тільки на відомчому рівні в постановах Кабінету Міністрів України, наказах Міністер­ства фінансів України. Такими актами є, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби» від 8 серпня 2001 р. № 955.

Йдеться про основний критерій відмінності між ревізією і перевір­кою — обсяг питань, що перевіряють­ся. Перевірка є обстеженням і вивчен­ням окремих ділянок фінансово-гос­подарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підроз­ділів, здійснюється з окремих питань на підставі звітних, балансових і ви­даткових документів. Під час її прове­дення виявляють порушення фінансо­вої дисципліни та намічаються заходи щодо усунення їх негативних наслід­ків, які оформлюють довідкою чи доповідною запискою. Перевірка визначається як метод фінансового контролю, що є одиничною контроль­ною дією або дослідженням стану справ на окремій ділянці діяльності організації, яка перевіряється.

Від ревізії перевірка відрізняється тим, що вона має вибірковий характер і тим самим свідомо припускає мож­ливість пропуску яких-небудь обста­вин, що можуть вплинути на результат як самої перевірки, так і діяльність суб'єкта, що перевіряється. На нашу думку, поняття ревізії слід було визна­чити як взаємопов'язане вивчення всіх сторін діяльності організації з метою виявлення законності, до­стовірності й економічної доцільності (раціональності та ефективності) гос­подарських і фінансових операцій.

На закінчення слід зазначити, що всі методи фінансового контролю ма­ють примусовий характер, оскільки

• ПРАВО УКРАЇНИ • 207? • ЛМ'

здійснюються незалежно від волі підконтрольного суб'єкта. Уповнова­жені державою органи фінансового контролю проводять контрольні захо­ди в односторонньо-владному поряд­ку. При цьому підставою застосування зазначених заходів примусу не завжди є правопорушення. Такою підставою може бути, наприклад, План основних напрямів контрольно-ревізійної робо­ти органів державної контрольно-ревізійної служби; звернення право­охоронних органів, юридичних і фі­зичних осіб з приводу проведення ревізій та перевірок; пропозиції Рахункової палати України, Міністер­ства фінансів України, Міністерства економіки України, Державної подат­кової адміністрації України, Держав­ної митної служби України, Держав­ного казначейства України; публічна інформація про факти порушень і зло­вживань у фінансовій сфері та неефек­тивного управління державним май­ном; ініціатива, виявлена підконт­рольними установами та їх органами управління.

Отже, порядок здійснення фінансо­вого контролю шляхом методів спос­тереження, аналізу, обстеження, пере­вірки, ревізії можна віднести до особ­ливих запобіжних заходів фінансово-процесуального примусу.

Дата добавления: 2015-05-10