Людина як філософська проблема. Образи людини в історії філософської думки

Проблема людини займає найважливіше місце у філософії. Що таке людина? Що складає її сутність? Яке її місце в світі і в суспільстві? Важливість проблеми людини пов'язана з тим, що філософія покликана вирішувати комплекс світоглядних проблем, а вони безпосередньо пов'язані з місцем людини в світі, із ступенем його свободи, із сенсом життя, з відношенням людини до суспільства і природи, з осмисленням перспектив розвитку людства. Проблема людини розв'язувалася по-різному різними філософськими школами і напрямами, серед яких можна виділити основні: об'єктивно-ідеалістичне розуміння сутності людини, суб'єктивно-ідеалістичне, метафізично–ідеалістичне, діалектико-матеріалістичне, ірраціональне. Особливе значення ця проблема має в діалектико–матеріалістичній філософії. В ній була позначена мета суспільства: забезпечення вільного розвитку кожної людини, його всестороннього розвитку. Важливість рішення проблеми людини пов'язана з тим, що людина це творець історії суспільства, суб'єкт всього різноманіття видів діяльності і без розуміння сутності людини неможливо зрозуміти історичний процес. В сучасних умовах при загостренні глобальних проблем підвищилася відповідальність людини за свою діяльність і перш за все його відповідальність за збереження природи і збереження життя на Землі. Вирішення проблеми людини має велике значення ще і тому, що сьогодні слід подолати обмежений підхід до людини лише як до слухняного виконавця волі сильних осіб, політиків, вождів і полководців. Людина – явище дуже складне, тому дослідження людини – це задача медицини, фізіології, педагогіки, психології, психіатрії, естети, культурології і ін., тобто цілого комплексу наук. Специфіка філософського підходу полягає в тому, що у філософії людина розглядається як цілісність, людина і світ людини в його основних проявах.

Задачею філософії є дослідження соціальної природи людини, різних форм її прояву, що визначаються буттям людини як суб'єкт або об'єкт різноманітних видів суспільної діяльності і відносин.

Перші цілісні уявлення про людину зародилися не у філософії і не в науці, а проявились у надрах релігійно-міфологічної віри: міфологія Давнього Сходу, антична ре­лігійно-міфологічна традиція, християнська традиція (Біблія — Старий завіт) тощо. На первісних етапах історії лю­дям притаманні різноманітні міфологічні та релігійні форми самосвідомості. У легендах, переказах, міфах, як частині історії духовного розвитку людства, й розкривається розу­міння природи, призначення і сенсу людини та її буття.

У міфологічній свідомості поява і розвиток людини нерозривно пов'язані з генезою Космосу, з природою, не­від'ємною частиною якої вона себе вважала. Так, у ті­бетських міфах Космос і Перша Людина народились із Світла і, по суті, складаються зі Світла. Спочатку люди були безстатеві, вони володіли внутрішнім світлом і ви­промінювали його. Сонця і Місяця не існувало. Коли у людини прокинувся сексуальний інстинкт і з'явилися статеві органи, Світло в ній погасло, а на небі з'явилися Сонце і Місяць.

Згідно з іншою поширеною міфологічною традицію (що існувала й на теренах сучасної України) первісні люди бу­ли «земнонародженими» (звідси й поширений культ Зем-лі-матері). Вони жили в гармонії між собою і природою, «позбавлені пам'яті про минулі покоління». Зі зміною обер­тання Всесвіту земнонароджене плем'я було знищене, як писав Платон. Коли нормальне обертання Всесвіту відно­вилося, живе створіння вже не могло зароджуватися в зем­лі з частин іншого роду. Подібно до Космосу, якому Творець повелів бути у своєму розвитку самодостатнім, так і частинам його та сама влада наказала якомога самостійніше зачинати, народжувати і годувати потомство.

До XIX ст. у європейській думці панівною була теїс­тична антропологічна концепція. Згідно з нею людина є актом божественного творіння. Класичну релігійну модель появи людини подано в Біблії у Книзі Буття: в кінці пер­шої глави і на початку другої. У другій главі (текст якої є давнішим — IX—VIII ст. до н.е.) так описано процес тво­рення людини Богом: «І сотворив Господь Бог людину із пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буг. 2:7). У першій главі (VI ст. до н.е.) створенням людини завершує шестиденний цикл створення світу Богом: «І сказав Бог: «Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею...» (Бут. 1:26). Книга Буття розкриває сутність людини та її походження як одне ціле, оскільки сутність людини пояснюється її походженням.

У концепції Арістотеля людина розглядається як іс­тота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істо­тою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божест­вом, Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини і її розум, і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.

У середньовічній філософи людину трактували переду­сім як частину світового порядку, встановленого Богом. Во­на здебільшого розглядалася як єдність божественної і люд­ської природи, яка знаходила свій вияв в образі Христа.

Філософія Нового часу, хоча й не звільнилася повністю від релігійного впливу, проблему людини вирішує не в мі­стичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджую­чи її природний потяг до добра, щастя, гармонії. Цій філо­софії органічно притаманний гуманізм і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її безмежні можливості. У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну продуктив­ну спроможність. Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну машину

У німецькій класичній філософії проблема людини пе­ребувала у центрі філософських пошуків. Зокрема, І. Кант вважав питання «що таке людина?» головним питанням філософії, а саму людину — «найголовнішим предметом у світі». Він дотримувався позиції антропологічного дуа­лізму, але його дуалізм — це не дуалізм душі і тіла, як у Декарта, а морально-природний дуалізм, Людина, за Кан-том, з одного боку, належить природній необхідності, а з іншого — моральній свободі та абсолютним цінностям. Як частина чуттєвого світу явищ, вона підпорядкована не­обхідності, а як носій духовності — людина вільна. Відмі­тною рисою людини, за Кантом, є самосвідомість, яка й ви­різняє її з-поміж інших живих істот.

Гегель у своїй антропологічній концепції зосередився на вираженні становища людини як суб'єкта духовної діяль­ності і носія загальнозначимого духу і розуму. Особа, зазна­чив він, на відміну від індивіда, починається тільки з усвідо­млення себе як істоти «нескінченної, загальної і вільної».

Натуралістична (наукова) антропософія

На сьогодні немає єдиної наукової теорії походження людини. Існуючі концепції на основі різних гіпотез нама­гаються пояснити появу людини на Землі. Найусталенї-шою» а отже й найпоширенішою, є еволюційна концепція, з утвердженням якої' в XIX ст. почалося Інтенсивне науксг-ве осмислення проблеми антропогенезу.

Еволюційний процес, як правило, поділяють на три стадії.

1. Космічна еволюція. Розпочалася приблизно 10 млрд років тому. За цей час Космос, а отже й Сонячна система, змінювалися, створюючи умови для зародження життя Утвердженню такого різновиду еволюції сприяли досягнення шотландського вченого-геолога Джеймса Геттона (1726—1797) та французького вченого (астронома, матема­тика, фізика) ІГєра Симона де Лапласа (1749—1827). Геттон сформулював теорію еволюції геологічних формацій Землі, показавши її геологічну історію як повторення циклів руй­нування одних континентів і виникнення інших, через ви­яв схожості сучасних і давніх геологічних процесів. С. де Ла-плас запропонував свою космогонічну гіпотезу походжен­ня Сонячної системи.

2. Біологічна еволюція. Розпочалася приблизна 3–4 млрд років тому. Зумовила існування: нині на Землі щонайменше двох мільйонів біологічних видів (1,5 мільйона тваринного й 500 тисяч рослинного походження), одним з яких е людина. У дослідженні цього процесу велика ЗЕБ-слуга французького* природодослідника Жана Батиста Д«г марка (1744—1829), Він створив достатньо цілісну конце­пцію еволюції живої природи. Згідно з нею види тварин і рослин постійно змінюються, ускладнюються в своїй оргш-нізації під дією зовнішніх чинників і своєрідного внутрішнього прагнення всіх організмів до вдосконалення. Прогвг лосивши принцип еволюції загальним законом живої приг-родгт, Ламарк, однак, не з'ясував її причин. Зробив це відомий англійський дослідник Чгарльз Роберт Дарвін (15Ю9—1882). У своїй знаменитій праці «Походження видів шляхом природного відбору» (1859) він подолав однолінійний детермінізм Ламарка, показав, Іцо еволюція в ор­ганічному світі здійснюється під впливом трьох основних чинників: мінливості, спадковості та природного відбору. Мінливість е основою утворення нових ознак у будові та функціях організмів. Спадковість закріплює ці ознаки та особливості. У процесі -природного відбору в боротьбі за виживання зникають організми, які не здатні пристосува­тися до нових умов існування. Завдяки цьому єдиному процесу організми в результаті еволюції нагромаджують все нові пристосувальні ознаки, що врешті-решт і зумовлює появу нових видів.

3. Культурна еволюція. Розпочалася 2–3 млн років потому. У процесі цієї еволюції з'явилася людина. Теорія природного походження Дарвіна же могла розкрити сутність культурної еволюції, оскільки не брала до уваги або виключала такі моменти, як якісна відмінність розуму лю­дини від тварини, роль праці в процесі антропогенезу та вгогав соціального фактора на цей процес, що відіграли істотну роль в антропосоціогенезі, оскільки сприяли зміц­ненню соціального досвіду людини, її навичок, умінь, засобів мислення.

У космічній еволюційній концепцій П. де Шардена ан­тропогенез розглядається в контексті космогенезу — постійні взаємодії двох якісно відмінних світових енергій: механічної та психічної. Перша зумовлює розширення, дру­га — концентрацію. В процесі космогенезу відбувається зростання психічного через його концентрацію і примноження форм його вияву. До того ж, на думку Шардена, у Всесвіті діють фізичні константи (стала сильних і слаб­ких взаємодій,.стала Планка, граничність швидкості світла тощо), які в комплексі зумовлюють його наявний стан, який уможливив появу людини.

Дата добавления: 2015-05-08