Філософія Г. Сковороди

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – найбільш видатний філософ України, який першим найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізовувались найважливіші риси української ментальності, головним предметом його роздумів є Людина – емоційно-вольова істота, центром якої є серце, дух. Основна ідея філософії – самопізнання людини.

Сковороді належить ряд глибоких філософських творів, зокрема збірка поезій “ Сад божественных песней ”, “ Начальная дверь ко христіанскому добронравію ”, “ Наркісс ”, “ Асхань ”, “ Беседа, нареченная, двое о том, что блаженным быть легко ”, “ Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни ”, “ Басни харьковскія ”, “ Израілский змій ” та ін.

У своїх творах Сковорода активно досліджує філософію життя, моральні проблеми, ставить проблему людського щастя. Головними в людині є не теоретико-пізнавальні здібності. Саме людина є ключем до всіх таємниць природи та суспільства. Філософія покликана стати знаряддям у розв`язанні суспільно-політичних завдань, окреслити шляхи досягнення щастя. Г.Сковорода як один з найперших провісників гуманізму започаткував в історії української філософії так звану філософію серця.

Сковорода виходив у своїх поглядах з ідеї існування двох натур: видимої і невидимої.

§ видима натура – це світ матеріальний, світ речей, земля тощо;

§ невидима – це дух, істина, вічність, Бог.

Світогляд Сковороди носив чітко виражений пантеїстичний характер. На його думку, Бога як всемогутньої духовної сутності, що стоїть над світом, природою і людиною, не існує. Він є істинною природою в природі, живим у живому, людиною в людині, законом. Для обґрунтування своїх поглядів Сковорода розробив концепцію трьох світів, в якій поділив світ на три реально існуючі частини:

§ “ макрокосм ” – природа, безмежний світ, що складається з безлічі малих світів;

§ “ мікрокосм ” – людський світ, вірніше сама людина;

§ світ символів – духовне життя, основу якого становить Біблія.

“Макрокосм” і “мікрокосм” не створені якоюсь надприродною силою, це закономірне продовження загальної природи. Третій світ – сукупність символів, які забезпечують пізнання невидимої натури (Бога).

Виходячи з принципу двох натур, він пояснює природу мікрокосмосу, світу людини. В людині істинною є невидима натура, а тілесна людина є лише тінь. Людина стає людиною лише осягнувши свою сутність – духовне. Пізнання тілесної людини обмежується емпіричним сприйманням, а духовна людина бачить невидимість. Оскільки макро- і мікрокосм єдині, то пізнання в Сковороди є аналогом самопізнання, людина тим самим осягає закономірність світу в цілому.

Своєрідно розкриває Сковорода взаємовідносини людини і Бога. Невидима натура є основою тотожності людини і Бога. Отже, самопізнання і пізнання є не що інше, як Богопізнання. Пізнавати світ – це значить навчитися за допомогою розуму бачити за видимим невидиме.

Особливо яскраво змальовує Г. Сковорода неробство, паразитизм панівних кіл, розкриває злиденність і безправ`я трудящих. У його творах звучить протест проти соціальної нерівності та свавілля поміщиків.

Суспільний ідеал Г. Сковорода вбачав у “ горней республіке ”. Це країна, в якій взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.

Дата добавления: 2015-05-08