Антропологічний напрямок в філософії ХХ ст

Людина – це головне питання філософії, яке розглядалося у всі часи, і тому у кожного видатного філософа можна знайти щось присвячене питанню людини.

Антропологічні (антисцієнтистські) напрями в філософії поєднуються загальною особливістю: наявністю спільного підходу до визначення головної філософської проблеми, а саме – проблеми людини. Антропологічний принцип виражається у спробах визначити основи і сфери людської особистості та суб’єктивності, розглядати людину як “міру всіх речей”, із неї та завдяки їй намагатися зрозуміти як її саму, так і навколишнє середовище, а також культуру.

Прихильники цього напрямку стверджують, що в труднощах та лихах сучасного суспільства винні, насамперед, наука, науково-технічний прогрес. Наука і техніка усе більш віддаляються від людини. Людство все частіше зіштовхується з феноменом відчуження. Наукове знання втрачає «людський вимір»; у гонитві за об'єктивною істинністю і логічною строгістю воно цілком знеособлюється. За словами Шеллера, одного із засновників філософської антропології, у XX ст. людина вперше опинилася в ситуації, коли вона остаточно загубила себе, тобто перестала себе розуміти.

Основні течії антропологічного напрямку сформувались у XX ст.: екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм і певною мірою – фрейдизм та неофрейдизм. Також виділяють проміжну ланку між сцієнтизмом та антропологією – феноменологію, яка стала основою для формування екзистенціалізму.

Феноменологія – це вчення про свідомість, про феномени і їх змісти. Засновником цієї течії в тому виді, у якому вона культивується наприкінці XX століття, вважається Зігмунд Гуссерль (1859–1938).

Гуссель вважав, що ми сприймаємо оточуючий світ в вигляді феноменів (явищ), феномен також наявний у свідомості людини для якої він є прозорим, а тому свідомість в аналізі феномену може дійти до його основи, тобто знайти внутрішній сенс того чи іншого предмета, розкрити його смислову основу. Така основа є остаточним і надійним знанням

Для екзистенціалістів феномен – це єдине що нам надано як реальність, і його не стільки необхідно очищати, скільки приймати його у всьому його багатстві та неповторності.

Екзистенціалізм виник у 20-ті роки. Його найбільш видатні представники: М. Хайдеггер (засновник) (1889-1976) і К. Ясперс (1883-1969) у Німеччині, Г. Марсель (1889-1973), Ж.-П. Сартр (1905-1980), А. Камю (1913-1960) у Франції. Соціальним джерелом способу мислення, що лежить в основі філософії екзистенціалізму, були реальні процеси соціально-економічного, політичного і духовного життя Заходу, що знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Феномен відчуження виражається в тому, що власна діяльність людини стає для неї чужою силою, яка протистоїть їй, пригнічує її, замість того, щоб людина панувала над нею.

Відчуження – відносини між суб’єктом і якоюсь його функцією, що складаються в результаті розриву їхньої первісної єдності, що веде до зубожіння природи суб’єкта і зміни, переродження природи відчуженої функції; а також процес розриву цієї єдності.

З точки зору екзистенціалізму, одним з істотних джерел відчуження є процес перетворення техніки в самостійну силу, що існує по власних законах. “Так, за Ясперсом, технічне відчуження стало центральним, позаяк техніка чим далі більше переповнює предметне буття людини, тим більше змінюється за чужими людині законами”.

На відміну від Канта, що порушив питання «Що таке людина?», екзистенціалісти центр ваги переносять на питання «Як стати людиною?», чи конкретніше: «чи можливо стати людиною в століття абсурду, а якщо так, то як?» У категоріальному арсеналі екзистенціалістів ключовими є такі категорії, як «екзистенція», тобто існування, «буття», «ніщо», «сутність», «гранична ситуація». Категорія «екзистенція» була введена в науковий обіг датським філософом С. К'єркегором (1813-1855). Вона означає неповторність, унікальність, суб'єктивність існування окремої людини «тут – зараз» на противагу його загальній сутності – природній, соціальній, чи об'єктивно-духовній в розумінні Гегеля. Така зкзистенція розглядається як недоступна раціональному пізнанню, як така, що дана лише безпосередньому переживанню.

Головними філософськими питаннями для екзистенціалістів залишаються питання про критерії розходження дійсного і несправжнього існування, чи буття людини і питання про можливість, межі і способи досягнення справжнього існування. Саме в зв'язку з цими питаннями і на їхній основі робляться спроби вирішити такі важливі, актуальні проблеми, як проблеми волі, відповідальності і гуманізму.

У системі поглядів Сартра головне місце посідає концепція свободи. Свободу він розглядає як вихідну властивість людини. Але парадоксальним чином свобода із мети перетворюється на приреченість – людина приречена на свободу через свою відповідальність і перед собою, і перед іншими людьми.

Іншою течією цього напряму була філософська антропологія, яку заснував М.Шелер (1874-1928). Представники антропології наполягали на тому, що найпершим об'єктом філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід розглядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати багатьох наук.

Персоналізм, наступна течія антропологічного спрямування, на відміну від антропології наполягав на тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості, а те, що вона є особа, точніше – особистість. Яскравими представниками персоналізму були французький філософ Е.Муньє (1905-1950) та російський філософ М.Бердяєв (1874-1948). Як особистість, людина не знає ніяких меж і перебуває у постійному творчому становленні, яке є різновидом включеності в буття. Все, що сприяє розвитку особистості, було прийнятним для персоналізму. М. Бердяєв казав, що лише особистість може нам пояснити, чим є людина, а не навпаки.

Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм. Його засновником був австрійський психіатр З.Фрейд (1856-1939). Фрейду належить не лише відкриття, а й докладне дослідження явища несвідомого в людській психіці.

Свідоме – контрольоване станом бадьорої психіки.

Несвідоме – те, що привнесене у людську свідомість культурними правилами та нормами соціального життя.

Дата добавления: 2015-05-08