Марксизм в системі культури. Діалектико-матеріалістична філософія та її основні принципи

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне. Марксизм увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XIX ст. Хоча є і інша думка: марксизм – це суцільна помилка, тупикова ідея.

Головним завданням марксизму було проголошено звільнення робітничого класу від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства і шлях до цього лежав на думку Маркса, основоположника марксизму, через знищення приватної власності, яка вважалась основою експлуатації людини людиною. Рушійною силою історії при цьому проголошувалася класова боротьба, на цій підставі виправдовувалось насильницьке захоплення влади задля встановлення диктатури пролетаріату. Марксизм почався із написання Марксом та Енгельсом «Маніфесту Комуністичної партії»

Вихований німецькою класичною філософією, Маркс розглядав людину лише як суб’єкт і продукт історії. Погляд на людину як на діяльну істоту, яка розв’язує проблему хліба, одягу і даху над головою, здавався природним і самодостатнім.

Проблема сутності людини була в основному в фокусі наукових інтересів молодого Маркса. В подальшому увага зосереджувалася на аналізі форм власності, структури виробництва та ін.

Прийнявши “естафету” від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економічного фактора, як відчужена праця. Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження процесу праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилюється в умовах постійної фетишизації товару, грошей і капіталу.

Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився і довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів його до рівня тотальності.

Маркс досліджує феномен відчуження лише як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси висновок: вся історія людства є рух від відчуження до свободи. Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філософії марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.

Маркс робить висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.

Пов’язавши відчуження з особливим характером праці, Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність і потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.

Уже в “Економічно-філософських рукописах 1844 року” Маркс звертає увагу на те, що послідовність становлення і розвитку відчуження передбачає і послідовність зняття відчуження. Засобом ліквідації теорії відчуження, за Марксом, є комунізм – засіб підготовки суспільства гуманізму, суспільства як вільної асоціації вільних індивідів.

За Марксом, у початковій своїй формі комунізм своєрідно протестує проти приватної власності. Він скасовує її, не скасовуючи відчуженої праці. Перетворюючи приватну власність на державну, він усіх робить робітниками. Заперечуючи особистість людини і світ культури, цей примітивний комунізм як ідеал пропонує бідність, зрівнялівку і задоволення потреб за мінімумом. Маркс зазначає, що брутальний, казармений комунізм є лише формою прояву мерзотності приватної власності, що бажає затвердити себе як позитивна спільність. Казармені методи скасування приватної власності лише дискредитують ідею справжнього комунізму.

Другий етап подолання відчуження здійснюється комунізмом політичного характеру. Цей етап характерний тим, що нова соціальна реальність навіть із скасуванням держави продовжує перебувати під впливом приватної власності. Ця форма соціального ладу орієнтована на подолання самовідчуження людини, але вона не в змозі забезпечити задоволення потреб людської природи.

Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує відчуження, пов’язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема може бути вирішена лише на третьому етапі комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гуманізму.

Якщо погляди безпосередніх ідейних наступників марксизму формувалися в період відносного затишшя, то становлення наступного покоління марксистів проходило в обстановці, коли європейський капіталізм скочувався в безодню першої світової війни. Це покоління репрезентуютьВ. Ленін, Р. Люксембург, Л. Троцький, О. Бауер, М. Бухарін та ін. Вони відіграли активнішу роль, бо на перше місце вийшли питання практики, які зумовили необхідність розвитку марксизму з урахуванням нової соціально-економічної реальності. До того ж, праці Маркса практично вперше почали піддаватися професійній критиці. На «Капітал» вже не можна було спокійно спиратися: його треба було тлумачити щодо нових умов.

Поряд з розвитком економічної теорії марксизму формувалась і його політична теорія з акцентом уваги на питання влади, стратегії і тактики пролетарського руху. Розвиток її пов'язаний насамперед з діяльністюВ. І. Леніна (1870 – 1924). Тому й не дивно, що марксизм XX ст. увійшов в історію як марксизм-ленінізм.

Дата добавления: 2015-05-08