Філософська думка на Україні в ХІХ- на початку ХХ ст

В XIX ст. філософські ідеї поширюються і через літературу та програмні твори представників громадсько-політичних рухів; на першому плані тут знаходяться геніальні діячі української духовності – М.Гоголь, Т.Шевченко, І. Франко, Л. Українка; серед громадсько-політичних рухів важливе значення мали ідеї засновників Кирило-Мефодієвського товариства.

Особливого значення в цьому плані набувала саме література, бо вона несла думку, живе слово у людську масу, постаючи, своєю чергою, відповіддю на запити останньої. В Україні саме література відіграла роль активізації національної свідомості, поширення гуманістичної думки.

Коли йдеться про українську літературу філософського спрямування, першим постає перед нами ім'я Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852) (Мертві душі). Основні ідеї Гоголя: основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення; людина є найпершим та найкращим творінням Божим; найпершим життєвим завданням людини постає усвідомлення свого призначення.

Інша велична постать в українській літературі, що відчутно вплинула на культуру та світогляд, – це Т. Шевченко (1814-1861), який як ніхто інший, влучно та переконливо репрезентував ідею соборності України, єдності всіх її земель всупереч історичній недолі, що роз’єднала різні частини колись єдиного краю, розкидавши їх по різних державах. Серед інших світоглядних ідей Т.Шевченка варто виділити такі: ідея глибинної спорідненості людини із природою; ідея віри у справедливого Бога; ідея насильницької народної революції. Також у творах Шевченка досить виразно проведена думка про важливу роль у суспільному житті та історії прогресу знань, науки, освіти. Нарешті, через усю творчість Шевченка проходить своєрідний культ жінки-матері: для поета вона постає уособленням і сили життя, і його чарівної краси.

Іван Франко (1856-1916) – унікальна постать у вітчизняній культурі. Видатний поет, письменник, громадський діяч, публіцист, він був ще й талановитим вченим, доктором філософії.

Суспільно-політичні погляди Франка: ставив у центр своїх міркувань людину і бачив в ній колосальну розмаїтість можливих проявів; народ, людський загал творить історію і вирішує свою долю; в прогресі науки і техніки вбачав провідний чинник майбутніх історичних зрушень, у т. ч. виробничих та соціальних; творчий процес може і повинен бути предметом наукового дослідження;критично ставився до марксизму; в релігії загалом вбачав моральну опору людства, нічим не заміниму і в часи лихоліть, і в мирну добу.

Своєрідні світоглядні ідеї були в XIX ст. сформульовані в програмних творах представників громадсько-політичного руху, де на першому плані перебуває діяльність Кирило-Мефодієвського товариства (1846-1847), створеного в Києві університетською інтелігенцією. До його складу входили: М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш, Т.Шевченко та інші. Ідейним натхненником товариства був Микола Костомаров (1817-1885). У його працях "Закон Божий " (1846), "Риси народної південноруської історії" (1861), "Руїна" (1879): вперше зроблено спробу окреслити національний український характер, ретроспективно оглянути історичний шлях українського народу, визначити його місце в колі інших народів, дати нарис такого суспільного устрою, який відповідав би національним прагненням українців. Бажаний суспільний лад уявлявся у вигляді правової, демократичної, парламентарної федерації слов'янських народів, у якій би реально гарантувались як права окремих осіб, так і права націй. Історичне призначення України, на думку мислителя, полягає у справі об’єднання слов’янського етносу.

Діяльність кирило-мефодіївців була кваліфікована владою як небезпечна для існуючого державного ладу. Усі учасники товариства постали перед судом і отримали суворі вироки.

На початку XX ст. українська філософська та наукова думка знаходиться на підйомі, проте цей процес обриває Жовтневий переворот в Росії. Українська філософська думка XX ст. розвивається кількома потоками: в соціалістичній Україні, де спроби зберегти національні духовні традиції закінчуються трагічно для діячів науки та культури, в Західній Україні та в діаспорі, де створюються наукові осередки та досить плідно працює ціла низка мислителів. Після Другої світової війни відбувається певне відродження філософії, оновлення її проблематики, зростання професійного рівня філософів. Сьогодні цей процес продовжується в українській незалежній державі. І хоча зараз він розвивається досить суперечливо, перед українською філософією вперше відкрились перспективи культивування оригінальної, самородної духовності.

Вернадський, Хвильовий, В’ячеслав Липинський та багато інших діяли в цей період.

Дата добавления: 2015-05-08