Недемократичнi полiтичнi режими: ознаки та класифікація

Недемократичнi полiтичнi режими поділяються на тоталiтарнi й авторитарнi.

У тоталітарному режимі держава максимально реґла­ментує економічне, політичне та духовне життя суспільства. Фактично за цього режиму відбувається ліквідація грома­дянського суспільства. Тоталітарний режим формально допускає громадян до політичного процесу, але в реальному житті вони виявляються цілком від нього відчуженими; на кожному рівні управління влада зосереджується в одному центрі; зникає межа між політичною й неполітичною сфе­рами життя; виключаються несанкціоновані форми життє­діяльності; зникає проблема більшості й меншості – у всьому потрібна одностайність; формування влади на всіх рівнях здійснюється через закриті канали; суспільно-політичні організації перетворюються на додаток до органів держави.

Тоталітарний режим вимагає активного прояву відда­ності й підтримки, у ньому відсутній механізм передачі державної влади демократичним шляхом.

Тоталітарні режими були характерними для фашист­ської Німеччини, Італії періоду правління Муссоліні, СРСР в епоху сталінізму.

Ознаки тоталiтарного режиму:

- наявнiсть масової партiї, якiй належить монополiя на владу;

- партiя будується навколо лiдера (Нiмеччина – Гiтлер, Iталiя – Муссолiнi, СРСР – Сталiн), а не на демократичнiй основi;

- домiнуюча роль офiцiйної iдеологiї. Тоталiтарний режим – це iдеологiзований режим, у якому ідеологія схожа на свiтську релiгiю;

- монополiстичний контроль партiї над економiкою та iншими сферами життя суспiльства;

- наявнiсть антидемократичного жорстокого (підвлад­ного лише правлячій партії) поліцейського контролю.

Типологія тоталітарних режимів є складною, оскільки кожна з форм їх прояву має свою специфіку, і визначити характер її моделі, виходячи з усієї сукупності напрацьо­ваних критеріїв, досить непросто. Водночас з огляду на те, що характер тоталітарних систем ХХ століття визначався конкретними політичними доктринами, уявляється можли­вим як один з критеріїв їх типології виділити характер ідеології, що лежить в основі того чи іншого режиму. Від­повідно до цього критерію тоталітарні політичні режими можна поділити на правототалітарні (режими, що ґрун­туються на доктринах націонал-соціалізму) і лівотота­літарні (режими, побудовані на ідеях наукового комунізму).

Авторитарний режим спирається або на авторитет влади, або на авторитет голови держави й передбачає встановлення режиму особистої влади (наприклад, влада де Голля у Францiї в 60-ті роки ХХ ст.). Він характеризується певною сферою громадянського суспільства, вільною від тотальної реґламентації з боку політичної влади, що часто придушує конфлікти в громадянському суспільстві лише в періоди різкої поляризації соціально-класових сил.

Такий режим відрізняється:

- рiзким посиленням влади глави держави, що виконує функцiї глави уряду;

- позбавленням парламенту прероґатив контролю;

- відмовою від принципів поділу влади та законності;

- суто декларативним характером конституції;

- ліквідацією центральних і місцевих представницьких органів або перетворенням їх на маріонеткові установи;

- різким обмеженням сил опозиції, її можливостей просувати своїх кандидатів під час виборчих кампаній, позбавленням опозиції необхідних засобів боротьби з режимом особистої влади.

Авторитарний режим не виключає насильницького придушення соціальних рухів (страйків, маніфестацій). Йому притаманне використання соціальної демагогії та компромісів. Але, на відміну від тоталітарного, цей режим дещо послаблює монополізацію політичного життя, у країні мають місце деякі свободи, відсутня єдина ідеологія (замість неї пропонується розмита концепція національної єдності).

Існує спеціальна класифікація авторитарних режимів (популістський, військовий, бюрократичний, егалітарний тощо).

Становить безсумнівний інтерес проблема авторита­ризму як перехідної фази від тоталітаризму до демокра­тичного режиму, тим паче, що події, які відбулися в другій половині ХХ ст., змусили багато над чим замислитися. Зокрема, на початку 70-х років авторитарні режими в Гре­ції, Португалії та Іспанії припинили своє існування. На початку 80-х років аргентинські військовослужбовці відмо­вилися від влади, а бразильські ґенерали розпочали дії зі сприяння трансформації військового режиму в демокра­тичний. Істотні зміни у свій час відбулися в Чилі, Південній Кореї, на Філіппінах, у державах Східної Європи, СРСР. Трансформація політичних режимів, що існували, мала три основні форми:

- реформи зверху. Це відбувається тоді, коли авто­кратичні правители за власною волею, а не в результаті тиску опозиції, втілюють у життя програму демократичних змін (Туреччина, Бразилія);

- відмова від влади в разі, якщо немає іншого вибору (капітуляція грецьких полковників після провалу спроби військового перевороту на Кіпрі, відмова від влади арген­тинських ґенералів після поразки на Фолклендах);

- поступові реформи, погоджені між тими, хто стоїть у влади, й опозицією. Модель такої трансформації – Іспанія після смерті Франко, Південна Корея.

(Див. докладніше: Любашиц В.Я., Мордовцев А.Ю., Томошенко И.В., Шапсугов Д.Ю. Теория государства и права: Учебник. – М.: ИКЦ "Март"; Ростов-н/Д: Изда­тельский центр "Март", 2003. – С. 159 – 168; Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. – С. 311 – 324.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Якими є ознаки тоталітарного й авторитарного полі­тичних режимів?

2. Зробіть порівняльну характеристику тоталітарного й авторитарного політичних режимів.

§ 22. Поняття та класифікація функцій держави

Своє призначення держава виконує, реалізуючи ті завдання, що стоять перед нею. Напрями діяльності дер­жави щодо здійснення цих завдань називаються функ­ціями держави.

У функціях держави виявляється її сутність, соціальне призначення. Вони визначають структуру її діяльності, а також закономірності становлення та подальшого розвитку держави як соціального явища.

Основні характеристики функцій держави:

- функції держави є засобами здійснення завдань дер­жави й об’єктивно визначаються їх метою;

- реалізація функцій вимагає певного способу органі­зації, правового закріплення та захисту;

- функції мають еволюційний характер, у своїй прак­тичній діяльності держава може відхилятися від прого­лошених функцій.

Класифікація функцій держави. Залежно від сфери вияву визначають функції внутрішні та зовнішні. У перших сутність держави розкривається всередині країни, а в дру­гих – поза її межами.

Основними внутрішніми функціями є: органiзацiйно-управлiнська, економічна, соціальна, нацiонально-iнтеґрацiй­на, демографічна, культурно-виховна тощо.

До основних зовнішніх функцій належать: диплома­тична (установлення широких стійких зв’язків з іншими державами) й оборонна.

Віднесення функцій до зовнішніх або внутрішніх знач­ною мірою умовне. Практично будь-яка функція держави несе внутрішнє й зовнішнє політичне навантаження.

Згідно з іншим підходом виділяють такі основні функ­ції держави:

- політична. Вона полягає в забезпеченні належних умов діяльності різноманітних інститутів суспільства. Реалізуючи цю функцію, державні органи прагнуть у межах закону запобігти проявам деструктивних суспіль­них явищ або максимально нейтралізувати їх наслідки. Ці явища можуть виступати як соціальний протест або захист групових інтересів (страйки, мітинґи тощо), як акти злочинного характеру, пов’язані з насильством i заподіян­ням шкоди інтересам громадян, держави та всього су­спільства (кримінальні злочини, тероризм тощо);

- економічна. Вона виступає у формі реґулювання еко­номічних відносин, нормального функціонування та роз­витку економіки, у тому числі шляхом забезпечення існу­вання різноманітних форм власності, але часом включає й структурні зміни (нацiоналiзацiю, приватизацію тощо).

- соціальна. У демократичних країнах реалізується ши­рока державна програма заходів із задоволення потреб громадян щодо розвитку освіти, охорони здоров’я, куль­тури тощо. Велику увагу держава приділяє реґулюванню відносин між трудом i капіталом, підтриманню необхід­ного рівня життя населення, забезпечення відповідних умов праці та її оплати;

- ідеологічна. Реалізується з метою виховання суспільства в дусі гуманних цінностей морально-етичного, культур­ного, громадянського характеру. Ця функція здійснюється як через систему державної освіти, так i через спеціальні пропагандистські служби.

Держава здійснює свої функції, вирішує ті чи iншi завдання через право.

Із цієї точки зору розрізняються три основні форми реалізації функцій держави:

- правотворча – розроблення, зміна чи скасування правових норм;

- правовиконавча – діяльність щодо виконання норм права;

- правоохоронна – контроль i нагляд за виконанням правових норм i застосування на випадок необхідності примусових заходів.

Головними методами здійснення функцій держави є примус i переконання.

Як суверенна держава Україна виконує багато різнома­нітних функцій. До її внутрішніх функцій можна віднести такі, як:

- охорона прав i свобод людини та громадянина, забезпечення правопорядку (це діяльність держави, спря­мована на захист інтересів особи й суспільства, на дотри­мання статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її права та свободи є вищою соціальною цінністю);

- економічна (у її реалізації є дуже важливим питання про межі втручання держави в економічну сферу, про методи державного управління економічними відноси­нами. Якщо в умовах адміністративної системи управління економіка реґулюється переважно директивами, то в умовах ринкових відносин – насамперед економічними методами, тобто через податки, кредити, пільги тощо);

- оподаткування (у сучасних умовах податок стає голов­ним методом нової системи управління, універсальним реґу­лятором, що використовується не лише в економічній сфе­рі, але й у соціальній, юридичній i зовнiшньополiтичнiй);

- соціальний захист (передусім ідеться про забезпечення нормальних умов життя для тих категорій громадян, які через різні об’єктивні причини не можуть повноцінно жити та працювати: малозабезпечених, інвалідів, пенсіонерів, студен­тів та інших верств населення);

- екологічна (за допомогою законодавства держава вста­новлює правовий режим природокористування, бере на себе обов’язок перед своїми громадянами щодо забезпе­чення нормального середовища проживання тощо);

- культурна (зміст її на сьогодні складає різнобічна діяльність у розвитку театру, кіно, музики, засобів масової інформації, науки, освіти тощо).

До зовнішніх функцій сучасної Української держави можна віднести такі:

- оборона країни (базується на принципі підтримки достатнього рівня обороноздатності держави, який відповідає вимогам її національної безпеки та захисту суверенітету й територіальної цiлiсностi, запобiгання збройним конфліктам, що загрожують життєво важливим інтересам України);

- забезпечення світового порядку (це діяльність із за­побiгання війні, роззброєння, скорочення зброї масового знищення, нерозповсюдження новітніх воєнних технологій, боротьби з тероризмом, уреґулювання міжнародних кон­фліктів);

- дипломатична (це різноманітна діяльність держави, спрямована на встановлення й розвиток економічних, політичних, культурних та інших відносин, що гармонійно поєднує інтереси України з інтересами інших держав);

- співробітництво з іншими державами у вирішенні глобальних проблем сучасності (енергетичної, демографічної тощо).

З розвитком країни розширюються напрямки державної діяльності, що впливає на зміст і значення функцій Укра­їнської держави.

(Див. докладніше: Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): Підручник. – Х.: Еспада, 2006. – С. 76 – 81; Нерсесянц В.С. Общая теория права и государст­ва: Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – С. 256 – 261.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність поняття "функції держави" та якою є їх класифікація?

2. Функції держави – це:

а) основні напрями її зовнішньої діяльності;

б) основні напрями діяльності держави, що виражають її сутність;

в) основні напрями діяльності держави, пов’язані з ви­рішенням внутрішніх справ;

г) основні напрями діяльності держави щодо забезпечен­ня порядку в суспільстві.

3. Назвіть форми та методи здійснення функцій держави.

4. Охарактеризуйте функції сучасної Української держави.

5. Назвіть нову функцію Української держави:

а) боротьба за мир;

б. екологічна;

в) співробітництво з іншими країнами у вирішенні гло­бальних проблем сучасності.

§ 23. Механiзм та апарат держави:

Дата добавления: 2015-05-10