Робочий час

Розділ 9

9.1. Поняття робочого часу та його види

Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначене. Його тлумачення наводиться в науковій літературі.

На думку Н.Б. Болотіної, робочий час як інститут трудового права є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість робочого часу, його види, режим і облік робочого часу[117].

Ю.В. Баранюк зазначає: «Робочий час – це встановлений законом проміжок часу, протягом якого працівник повинен виконувати роботу, визначену трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку»[118].

С.М. Синчук визначає робочий час як встановлення законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов’язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду[119].

Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Роштань зазаначають, що теорії трудового права під робочим розуміють час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством[120].

Існують й інші визначення вчених-юристів, як вітчизняних так і зарубіжних, на поняття робочого часу.

Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, які видаються як на рівні держави, так і на рівні локального регулювання.

Конституція України передбачає (ст. 45), що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Тривалість робочого часу визначено у главі IV КЗпП України.

Законодавчо встановлена максимальна тривалість робочого часу, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня, іншого календарного періоду (зміни); мінімальна тривалість відпочинку тощо.

Відповідно до ст. 50 КЗпП, Закону України «Про колективні договори і угоди»[121] підприємствам, організаціям і установам при укладенні колективного договору як локального акту надано право встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оплачувану відпустку більшої тривалості, а також встановлювати й інші пільги стосовно тривалості та режиму роботи.

Регулюючи трудові відносини між працівниками, роботодавцем, трудове право здійснює нормування робочого часу, необхідність чого пов’язана з часом відпочинку, оплатою, дисципліною тощо. Тому робочий час – це обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, беручи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значущу для роботодавців і суспільства в цілому віддачу, і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу. Законодавством передбачено випадки, коли працівник протягом певного часу, визначеного для виконання його трудової функції, може бути вільний від такого обов’язку. Це час, що надається матерям для годування дітей віком до 1,5 року, перерви в роботі, що належать до робочого часу і які мають для обігріву робітники, які працюють на холоді, вантажники для відпочинку. До робочого часу зараховуються простої не з вини робітника. Усі ці перерви зараховуються і оплачуються як робочий час.

Як зазначає С.М. Синчук, розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний – це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку, безумовно, повинен відпрацьовувати працівник. До цього виду часу належать: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неповним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це, передусім, надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні[122]. Стаття 50 КЗпП закріплює нормальну тривалість робочого часу на тиждень, яка не може перевищувати 40 годин. Як було зазначено вище, роботодавці при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу – менша за нормальну тривалість робочого часу протягом робочого дня (тижня). Скорочена тривалість робочого часу поширюється на визначені законом окремі категорії працівників з метою надання додаткового часу для відпочинку та охорони праці. У разі роботи зі скороченою тривалістю робочого часу оплата праці здійснюється як за роботу, виконану при повній тривалості. Категорії працівників, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов’язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Відповідно до ст. 51 КзпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) – 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш ніж 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, установленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. У разі п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст. 50 і 51 КЗпП).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочі тижні встановлюються власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

При роботі в нічний час встановлена тривалість робочого часу (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. 3 ст. 51 КЗпП).

Тривалість нічної роботи є однаковою з тривалістю денної в тих випадках, коли це зумовлене особливостями виробництва, зокрема безперервного, а також змінними роботами за шестиденного робочого тижня з одним вихідним днем.

Нічним вважається час з десятої години вечора до шостої години ранку.

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП);

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП).

На відміну від скороченого робочого часу, існує неповний робочий час. Останній встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як при укладанні трудового договору, так і в процесі роботи, на певний термін або без зазначення такого. Але слід мати на увазі, що законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Неповний робочий день (тиждень) може встановлюватися для вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, для осіб, що здійснюють догляд за хворими членами сім’ї відповідно до медичного висновку, за інвалідом. Стаття 186 КЗпП поширює цю пільгу також і на батьків, які виховують дітей без матерів, а також на опікунів (піклувальників).

У деяких випадках, пов’язаних із винятковістю або надзвичайною обставиною, яка складається на виробництві, може виникати потреба в залученні працівника до виконання обов’язків понад встановлену тривалість робочого часу протягом дня (змін). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочних робіт.

Відповідно до законодавства про працю надурочними вважаються роботи, які проводяться понад встановлену норму тривалості робочого часу. Дозволяється їх проведення лише у визначених законом випадках, перелік яких, наведений у ст. 62 КЗпП, є вичерпним. Він передбачає:

а) проведення надурочних робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

б) проведення необхідних для суспільства робіт з водо-, газопостачання, опаленню, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення виняткових або несподіваних обставин, що порушують їх правильне функціонування;

в) проведення надурочних робіт за необхідності закінчити роботу, яка внаслідок непередбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена протягом нормальної тривалості робочого часу, коли припинення такої роботи може призвести до псування чи загибелі державного або громадського майна;

г) надурочні роботи у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів та іншого устаткування, коли несправність його може призвести до зупинки роботи значної кількості працівників;

д) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення чи усунення простою поїздів або скупчення вантажів в пунктах призначення і відправлення;

е) продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає на зміну, якщо робота не допускає перерви, до прийняття власником або уповноваженим ним органом заходів щодо негайної заміни працівника, який відпрацював свою зміну, іншим працівником.

Законодавство забороняє залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, та інвалідів без їх згоди (останніх ще й усупереч медичних рекомендацій).

Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Так, наприклад, відповідно до ст.186-1 КЗпП до надурочних робіт не можуть бути залучені, незважаючи на їх згоду, також батьки (опікуни, піклувальники), які виховують дітей віком до 3 років без матерів чи у випадку тривалого лікування матері в лікувальній установі (ст. 186-1 КЗпП).

Відповідно до ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, організації, установи.

КЗпП передбачає граничні норми застосування надурочних робіт. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Згода виборного органу первинної профспілкової організації на проведення надурочних робіт повинна бути отримана роботодавцем попередньо, тобто до їх початку.

Але на практиці часто трапляються випадки, коли роботодавець не завжди має можливість отримати згоду профспілкового комітету попередньо, як того вимагає законодавство.

Наприклад, надзвичайна ситуація, яка вимагає залучення працівників до надурочних робіт, виникла наприкінці робочого дня, коли профспілковий комітет зібрати неможливо, або на ньому відсутній кворум; така ситуація виникла в нічну зміну та ін. Як зазначає С.М. Синчук, на практиці існує неписане право, що перед початком календарного року профком на своїх засіданнях заслуховує клопотання адміністрації роботодавця і дає авансом згоду на проведення в майбутньому надурочних робіт у всіх можливих випадках. І це, незважаючи на всю його парадоксальність, продовжує широко практикуватися при проведенні надурочних робіт[123].

У деяких випадках, і досить-таки часто, роботодавець унаслідок проведення непередбачених надурочних робіт письмово про це повідомляє профспілковий комітет.

Від надурочних робіт необхідно відрізняти роботу за ненормованим робочим днем. Остання встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців, характер роботи яких або їх трудові функції вимагають від них особливого режиму робочого часу, не завжди обмеженого нормальною тривалістю.

Робота за ненормованим робочим днем – це викликана виробничою необхідністю потреба у виконанні працівником трудових функцій без додаткової їх оплати, яка компенсується наданням йому додаткової відпустки.

Перелік професій і посад, відповідно до яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до колективного договору конкретного підприємства, установи, організації.

Тривалість додаткової відпустки працівником з ненормованим робочим днем встановлюється також у колективному договорі.

Чергування – знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням роботодавця до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не належать до кола обов’язків працівника за трудовим договором.

Залучати працівника до чергування можна лише за погодженням із профспілковим органом не частіше ніж один раз на місяць. При цьому тривалість чергування не повинна перевищувати нормальної тривалості робочого дня. Компенсуватися чергування повинне наданням відгулу такої ж тривалості, що й чергування[124].

В.В. Баранюк зазначає, що в сучасних умовах на підприємствах і в організаціях дедалі частіше виникає необхідність у чергових, які б оперативно вирішували питання належно від їхніх трудових обов’язків. Тому на підприємствах, в організаціях і установах вводять відповідні посади, згідно з якими до обов’язків працівника входить і чергування[125].

Дата добавления: 2015-05-10